Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Salmanov, Afgan, 2014. Foreign policy of President Viktor Yushchenko: achievements and losses. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (03), pp. 73-81.




ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА:

ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ


УДК – 327 (477 + 479.24)

 

Салманов, Афган,

Почесний консул Азербайджанської Республіки в Харкові,

e-mail:  ukr-az-druzhba@list.ru

 

АНОТАЦІЯ

У статті аналізуються зовнішня політика України за часів президентства Віктора Ющенка. Визначаються ключові результати цієї політики у відносинах України з Європейським Союзом, в тому числі в контексті початку переговорів щодо Угоди  про асоціацію та спрощення візового режиму. Автор детально зупиняється на розвитку діалогу України з Північноатлантичним Альянсом та причин неотримання Україною Плану дій щодо членства.

Дається характеристика відносин України з ключовими стратегічними партнерами – США та Росією. Автор зупиняється також на заходах, які вживалися Україною для зміцнення її регіональних позицій та міжнародного авторитету. На цій основі розкривається зміна сприйняття політики Президента В. Ющенка на міжнародній арені з початку і до кінця його президентства.

Ключові слова: Україна, Віктор Ющенко, зовнішня політика, Європейський Союз, НАТО, США, Росія.

 

 

Foreign policy of President Viktor Yushchenko: 

achievements and losses

 

Salmanov, Afgan, 

Honorary Consul of Azerbaijani Republic in Kharkiv,  

e-mail:  ukr-az-druzhba@list.ru

 

SUMMARY

The article analyzes foreign policy of Ukraine under Viktor Yushchenko’s presidency. The author defines key results of this policy in relations between Ukraine and the European Union, including regarding launching negotiations on Association agreement and visa regime liberalization. The author dwells on in details on dialogue between Ukraine and the North Atlantic Alliance and reasons why Ukraine didn’t get the membership Action Plan.

The article describes relations of Ukraine with key strategic partners as the USA and Russia. The author also analyzes steps taken by Ukraine to strengthen her regional positions and international image. Basing on the analysis done the author shows how international perception of President Yushchenko’s policy was changed from the beginning till the end of his presidency.

Keywords: Ukraine, Viktor Yushchenko, foreign policy, European Union, NATO, USA, Russia.

 

Діяльність Президента України В. Ющенка у зовнішньополітичний царині неоднозначна та суперечлива. Були в ній і цілковиті перемоги, і невиправдані поразки.  Після «Помаранчевої революції» 2004 року Україну в світі сприймали з великим ентузіазмом та надією. Починаючи з 2005 року, для України відкрилися нові можливості для здійснення активної зовнішньої політики. В.Ющенко привітали з обранням  лідери близько 70 країн світу, серед перших із них були Президент США Дж. Буш, Президент Франції Ж. Ширак, канцлер Німеччини Г. Шредер, Прем'єр-міністр Великої Британії Т. Блер, Президент Азербайджану І.Алієв та інші.

Європейський Парламент, Парламентська Асамблея Ради Європи, штаб-квартира НАТО у Брюсселі, Конгрес США і Сейм Республіки Польща — всі зустрічали Президента України бурхливими оваціями та побажаннями успіху на шляху зміцнення демократії та свободи.

Після Помаранчевої революції в Україні з’явилися реальні шанси вступу до  Європейського Союзу. Так, виступаючи перед Сеймом Республіки Польща Голова Європейського Парламенту Йозеф Борель  сказав про те, що країни ЄС мусять звернути свій погляд до Сходу: «Україна та Білорусь є частиною цього простору, щодо них ми муситимемо прийняти рішення,чи вони стануть частиною Євросоюзу, чи залишаться під російським впливом» [1].

26 січня 2005 року Президент України відвідав Брюссель, де виступив у Європейському Парламенті. У своїй промові він підкреслив: «Мета моєї країни, головне завдання мого уряду і моє особисто – це вступ України до ЄС. Кінцевим результатом реалізації Плану дій, яку ми готові здійснювати прискореними темпами, має стати укладання нової посиленої угоди у формі європейської угоди про асоціацію. Україна готова пройти свій шлях задля досягнення відповідності Копенгагенським критеріям членства у ЄС» [2].

У середині березня В. Ющенко заявив, що Україна готує серйозні зміни до зовнішньополітичної концепції і вони стосуватимуться як Європейського Союзу, так і таких стратегічних партнерів України, як Росія, Польща та США. «Ми хочемо активізувати наші відносини зі стратегічними партнерами і вивести їх на якісно новий рівень», – сказав глава держави. Зовнішня політика України «буде направлена не проти когось, а виключно на реалізацію українських інтересів» [3].  

Протягом січня-червня 2005 року В. Ющенка було прийнято на найвищому рівні у Москві, Брюсселі, Страсбурзі, Давосі, Варшаві, Нью-Йорку, Берліні, Лондоні. Його візити яскраво показали, що демократичний світ має великий інтерес до України і бажання будувати з нею рівноправні взаємовигідні стосунки.  Це був великий аванс для Президента  В. Ющенка і ще більша надія для українського народу на повноправне повернення у лоно європейських країн. В української дипломатії з’явився реальний шанс значно покращити міжнародний імідж країни, вирішити цілу низку тих зовнішньополітичних проблем, які накопичувалися роками.

Україна отримала статус держави з ринковою економікою, ЄС активізував переговорний процес щодо спрощення візового режиму, були розпочаті переговори відносно зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. 18 листопада 2005 року Сенат США скасував обмежувальну зовнішньоторговельну поправку Джексона-Веніка для України, що надало Києву великі можливості. 

Все це створило гарні умови для  активізації  переговорного процесу з приєднання України до СОТ.  Протягом 2005-2006 років було вирішено низку проблемних питань, які уповільнювали переговори між Україною та Робочою групою з розгляду заявки Києва про вступ до цієї організації (РГ).

Загалом, переговорний процес щодо вступу України до COT передбачав дві головні складові: завершення двосторонніх переговорів з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами РГ та гармонізацію законодавства України відповідно до вимог угод COT.

25 січня 2008 року в ході останнього засідання країн-членів РГ було схвалено проект Звіту Робочої групи разом із консолідованим розкладом по тарифах та специфічними зобов’язаннями України у сфері послуг.

5 лютого 2008 року в Женеві відбулося засідання Генеральної Ради СОТ, на якому було підписано Протокол про вступ України до СОТ.

Того ж дня Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації [4].

Як вже було сказано вище, В. Ющенко з перших днів свого президентства задекларував у якості головної зовнішньополітичної мети вступ України до Європейського Союзу.

Ще за часів президентства Л. Кучми, в травні 2004 року Європейський Союз запропонував  Алжиру, Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Грузії, Єгипту, Ізраїлю, Йорданії, Лівану, Лівії, Молдові, Марокко, Сирії, Тунісу, Україні, а також Палестинській автономії ініціативу «Європейська політика сусідства». Головною метою ЄПС було уникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і створити умови для їх участі в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки.

Україна досить критично сприйняла цю ініціативу. На думку українських дипломатів, ЄПС унеможливило подальше членство країни в ЄС. Це спонукало деякі країни-члени ЄС шукати інші форми взаємодії з державами-сусідами. У травні 2008 року Польща та Швеція виступили із зовнішньополітичною ініціативою «Східне партнерство». Україна разом із   Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Вірменію та Молдовою стала учасницею цієї ініціативи, установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 року в м. Прага. Всього була запропоновано одинадцять напрямів співробітництва, які створювали гарну основу для євроінтеграції країн-аплікантів.

  21 лютого 2005 року відбулося засідання Ради з питань співробітництва, одним із конкретних результатів спільної роботи стало укладення Плану дій Україна – ЄС. Термін дії цього двостороннього політичного документа був розрахований на три роки, його головний зміст – забезпечення розширення політичної співпраці та поглиблення економічної інтеграції України до ЄС. Згідно з Планом Україна повинна була забезпечити демократичні трансформації у внутрішньополітичному житті, впровадження економічних перетворень на основі ринкових реформ та гармонізації національного законодавства до норм та стандартів ЄС.

На третій етап зовнішньої політики України припадає започаткування 5 березня 2007 року переговорів про укладення Угоди про асоціацію яка повинна була  замінити Угоду про партнерство і співробітництво. При цьому цей документ ставив за мету: створити нову основу для співпраці України та ЄС;  налагоджувати поглиблення взаємовідносин у всіх царинах;  активізувати політичну асоціацію й економічну інтеграцію. 

16 червня 2009 року під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС було схвалено Порядок денний асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію. ПДА визначає спільні дії сторін щодо діалогу в сферах: політичній, юстиції та безпеки, зовнішньополітичній, економічного та секторального співробітництва на принципах спільної з ЄС участі, відповідальності та оцінки.

18 лютого 2008 року в Києві відбулася зустрічі Президента України В. Ющенка з Комісаром ЄК з питань торгівлі П. Мендельсоном. Саме з цієї дати розпочинається офіційне започаткування переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом, що є невід’ємною частиною Угоди про асоціацію.

Протягом 2008 – 2009 років відбулися вісім раундів переговорів з питань створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС, у ході яких українські дипломати, представники різних міністерств і відомств детально обговорили з фахівцями Європейської Комісії всі нюанси створення правової бази для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС. Головною метою цієї роботи повинно було стати створення умов для поступового входження економіки України до спільного ринку ЄС.

На період правління В. Ющенка припадає активізація діалогу щодо безвізового режиму для України. 1 січня  2008 року набрала чинності Угода про спрощення оформлення віз. Впровадження у життя цього документа значно полегшило  порядок отримання віз українським громадянам у консульствах держав-членів ЄС, які входять до Шенгенської зони. Сторони  також домовилися про започаткування Спільного візового комітету (СВК) Україна – ЄС, головним завданням діяльності якого став контроль за виконанням досягнутих домовленостей.  

Для Президента В. Ющенка євроінтеграційні прагнення були тісно пов’язані з бажанням України стати членом НАТО, тому практично з перших днів свого президентства він прагне значно активізувати співробітництва з Північноатлантичним Альянсом.

У квітні 2005 р. у Вільнюсі  на засіданні Комісії Україна – НАТО був оприлюднений спільний документ «Поглиблення співпраці Україна – НАТО: короткотермінові заходи».

27 червня 2005 р. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер відвідав Київ. Під час його візиту український уряд офіційно представив документ для обговорення Інтенсифікованого діалогу Україна – НАТО, який був розглянутий Альянсом і був взятий  за основу для конструктивної дискусії на рівні експертів [5].

Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу. В рамках візиту було проведено чергове засідання Комісії Україна – НАТО за участю міністрів закордонних справ та оборони України. Під головуванням Президента України В. Ющенка за участю Генерального секретаря НАТО Я. Схеффера відбулось проведення першого в історії відносин Україна – НАТО спільного засідання Ради національної безпеки і оборони України та Північноатлантичної Ради НАТО [6].

З грудня 2005 року по  грудень 2007 року пройшли три засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ. За результатами роботи кожного з них було прийнято спільні заяви, в яких було сказано про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.

18 січня 2008 року Генеральному секретарю НАТО Я. Схефферу Міністром закордонних справ В. Огризком було вручено листа за підписами Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України, в якому було заявлено про необхідність та готовність України приєднатися до ПДЧ в ході саміту Альянсу в Бухаресті.

3 квітня 2008 року в Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, за результатами якого було прийнято Декларацію Бухарестського саміту. У підсумковій Декларації було зафіксовано, що НАТО вітає євроатлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО і що ці країни стануть членами НАТО. Таким чином було визнано євроатлантичну перспективу цих двох країн.

Водночас, попри вжиті українською стороною зусилля, на засіданні Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ 2-3 грудня 2008 року Україна не отримала довгоочікуваний План дій щодо членства. Під тиском Росії Німеччина та Франція були категоричними противниками надання Києву такого Плану. Натомість було ухвалене рішення, що ключовим практичним інструментом здійснення реформ в Україні за сприяння Альянсу стануть Річні національні програми співробітництва Україна – НАТО (РНП).

Реалізація ухвалених у 2008 році рішень щодо України обговорювалася під час засідання Комісії Україна – НАТО 5 березня 2009 р. у Брюсселі у рамках неформальної зустрічі Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО.

В ході ювілейного саміту НАТО 3-4 квітня 2009 р. у Страсбурзі та Келі глави держав та урядів країн-членів Альянсу підтвердили намір НАТО продовжувати політику «відкритих дверей». У підсумковій Декларації було підтверджено усі рішення щодо України, ухвалені на Бухарестському саміті та на грудневій зустрічі міністрів закордонних справ.

7 серпня 2009 року Президентом України затверджена перша Річна національна програма на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного Договору.

21 серпня 2009 року в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі була підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня 1997 р.

3 грудня 2009 року у  штаб-квартирі НАТО у Брюсселі пройшло засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ.

Таким чином, всі спроби Президента В.Ющенка, української дипломатії приблизити час вступу України в НАТО виявилися марними. Тиск Росії на країни-члени НАТО, у першу чергу, Німеччину та Францію, зробив свою справу.  

Президент України розумів, що членство в НАТО великою мірою залежить від добрих відносин зі Сполученими Штатами Америки. Тому перед українською дипломатією він поставив завдання розблокувати взаємини з США і повернутися до стратегічного партнерства між двома державами. На початку лютого 2005 року В. Ющенко здійснив перший візит до США. Переговори з американськими високопосадовцями  продемонстрували готовність Америки надавати Україні всебічне сприяння у розбудові правової, демократичної держави з сильною економікою.

За роки президентства В. Ющенка значно зріс рівень довіри США до України. Політичний діалог на вищому рівні набув регулярного характеру, українським дипломатам вдалося  скасували торговельні санкції, накладені на Україну ще за часів президентства Л. Кучми. Українсько-американські економічні стосунки отримали новий імпульс для подальшої їх активізації.

Як вже було відмічено, свій перший закордонний візит В.Ющенко здійснив у Москву. Тим самим він продемонстрував бажання налагодити з Росією добросусідські відносини. Про враження від свого першого візиту Віктор Ющенко розповів журналістам 24 січня у Москві: «Я задоволений результатами переговорів й атмосферою, у якій вони пройшли», - сказав він, повідомивши, що обговорив з російською стороною «якщо не все, то більшість питань, які є проблемними у відносинах Росії й України» [7].  Але цей гарний початок не мав відповідного продовження. Росія не збиралася відпускати Україну зі своїх обіймів.  Між Москвою та Києвом за роки правління В. Ющенка відбулося багато дипломатичних протистоянь, що вилилося в ряд негативних для України наслідків, зокрема в економіці.

Кризові явища в українсько-російських відносинах виникали перманентно.   Найгостріше це проявилося під час газових конфліктів 2005-2006 рр., 2008-2009 рр.  Керівництво РФ час від часу заявляло про територіальні претензії до нашої держави, постійно виникали конфлікти, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту в АРК, торговельно-економічні війни виникали то навколо поставок м’ясо-молочної продукції, то навколо поставок труб.

Особливо дратувало В. Путіна та його оточення прагнення керівництва України до вступу в НАТО. Російська дипломатія у ті часи витрачала величезні зусилля для дискредитації України на міжнародній арені. Вони використовували всі важелі для того, щоб провідні країни НАТО блокували просунення України в Альянс.

За час своєї каденції В. Ющенко прагнув перетворити  Україну в лідера у регіоні Центральної та Східної Європи. Для цього він значно активізував діяльність України в ГУАМ та ОЧЕС, висунув нові ініціативи щодо врегулювання Придністровського конфлікту. Все це мало на меті сприяти європейській та євроатлантичній інтеграції України, а також підвищенню авторитету нашої держави на міжнародній арені.

У той же час «втома від Києва у міжнародного співтовариства продовжувала зростати. Розрив між змістом політичних декларацій та реальними кроками української влади поглиблювався. Спроби України позиціонувати себе на зовнішній арені як носія демократичних ідей та рушійну силу в утвердженні й поширенні в Балтійсько-Чорноморсько-Каспійському регіоні не виглядали переконливими. Серед основних ризиків для української зовнішньої політики були: відсутність координації зовнішньої політики держави; неефективний дипломатичний менеджмент; відсутність адекватної реакції на нові виклики та можливості для України. Не вдалося досягти суспільного консенсусу щодо політики європейської та євроатлантичної інтеграції» [8, с. 76].  

Президент В. Ющенко прийшов до влади на хвилі народної довіри і готовності  Заходу до плідного співробітництва у всіх сферах взаємодії. У зовнішньополітичній царині  було зроблено результативні кроки в напрямку до здійснення задекларованого курсу, але зовнішні успіхи не змогли перекрити проблеми, які з кожним кроком наростали всередині країни. Розбрат між президентом, прем’єр-міністром Ю. Тимошенко, керівництвом Верховної Ради уважно відстежувалися міжнародною спільнотою, особливо  в Європі та США. Їх реакція була цілком передбачуваною: замість підтримки і допомоги – роздратування та відраза. Останній період президентства В. Ющенка був досить сумним для Україні, якій тактично відмовили у європейській та євроатлантичній перспективі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Україна та Бєларусь наступні [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.civicua.org/news/print.html?q=77505(04-11-2004) – Назва з екрану.
  2. Виступ Президента України Віктора Ющенка у Європейському Парламенті [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
     http://www.solor.gov.ua/info/0/339 – Назва з екрану.
  3. Коментарі [Електронний ресурс] – Режим доступу:   http://ua.comments.ua/politics/18622_YUshchenko_zayavlyaie_pro_zmini_u.htmlНазва з екрану.
  4. Бутко Б.О. Етапи вступу  України до Світової Організації Торгівлі // Вісник ЖДТУ. – 2012. – № 3 (61) Серія: Економічні науки  [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://eztuir.ztu.edu.ua/4692/1/212.pdf – Назва з екрану.
  5. Початок Iнтенсифiкованого діалогу // Новини НАТО. – 2005. –№ 2 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eu.prostir.ua/data?t=1&q=885 – Назва з екрану.
  6. Білоус О., Никируй Л. Євроатлантична інтеграція України: здобутки минулого і виклики майбутнього [Електронний ресурс] – Режим доступу:   nato.pu.if.ua/journal/2009/2009-3.pdf – Назва з екрану.
  7. Корреспондент.net, 25 січня 2005 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/252684-yushchenko-zadovolenij-vizitom-do-rosiyi-i-virushae-v-evropu -  Назва з екрану.
  8. Потєхін О. В., Тодоров І. Я. Основні тенденції зовнішньої політики України у 2009 році – 2009: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / За ред. Г.М. Перепелиці // Зовнішня політика України. − К.: ВД «Стилос», 2010. − 176 с.

 

REFERENCES: 

  1. Ukraina i Belarus nastupni [Electronic resourse] – Available from:  http://www.civicua.org/news/print.html?q=77505(04-11-2004).
  2. Vystup Presydenta Ukrajiny Viktora Yushchenka u Europejskomu Parlamenti [Electronic resourse] – Available from: 
     http://www.solor.gov.ua/info/0/339.
  3.  Comentari [Electronic resourse] – Available from:   http://ua.comments.ua/politics/18622_YUshchenko_zayavlyaie_pro_zmini_u.html.
  4.  Butko B. O. Etapy vstupu Ukrajiny do Svitovoji Organizaciji Torgivli // Visnyk ZDTU. – 2012. – № 3 (61) Seria: Ekonomichni nauky  [Electronic resourse] – Available from:  http://eztuir.ztu.edu.ua/4692/1/212.pdf.
  5.  Pochatok Intensyfikovanogo dialogu // Novyny NATO. – 2005. –№ 2 [Electronic resourse] – Available from: http://eu.prostir.ua/data?t=1&q=885.
  6. Bilous О., Nikiruy L. Euroatlantychna integracija Ukrajiny: zdobutky mynulogo I vyklyky majbutniogo [Electronic resourse] – Available from:   nato.pu.if.ua/journal/2009/2009-3.pdf.
  7. Correspondet.net, 25 january 2005 [Electronic resourse] – Available from: http://ua.korrespondent.net/ukraine/252684-yushchenko-zadovolenij-vizitom-do-rosiyi-i-virushae-v-evropu.
  8.  Potiehin O. V., Todorov I. J. Osnovni tendenciji zovnishnioji polityky Ukrajiny u 2009 roci – 2009: strategichni ocinky, prognozy ta priorytety / Za red G. M. Perepelyci // Zovnishnia polityka Ukrajiny − К.: «Stilos», 2010. − 176 p.

 

 

 



Обновлен 02 янв 2015. Создан 27 дек 2014