Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Khylko, Maksym, 2014. INFLUENCE OF THE SOCIAL COMMUNICATION AND MASS COMMUNICATION TECHNOLOGIES OF FOREIGN COUNTRIES ON SHAPING THE POLITICAL CULTURE OF THE UKRAINIAN SOCIETY. Social and Human Sciences.Polish-Ukrainian scientific journal,02(02),pp.105-115




ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИХ ТА МАСОВОКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ НА ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 

УДК 007 : 304 : [001 + 004.9]

 

Хилько, Максим,

кандидат філософських наук,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ),

Інститут журналістики,

старший науковий співробітник,

maksym@khylko.com

 

АНОТАЦІЯ:

Аналізується вплив соціальнокомунікаційних та масовокомунікаційних технологій зарубіжних держав на формування політичної культури сучасного українського суспільства. Здійснено порівняння комунікаційних технологій, що їх застосовували по відношенню до населення України країни Європи та США, а також  Росії. Показано, що застосування країнами Європи і США, з одного боку, та Росією, з іншого боку, різних типів комунікаційних технологій, пропагування ними сутнісно відмінних типів політичних відносин, форм функціонування політичних інституцій та політичної участі громадян, маючи, при цьому, неоднаковий вплив на різні регіони України, сприяло формуванню фрагментарної політичної культури змішаного типу.

Фрагментарність політичної культури, домінування різних її типів в різних регіонах України перешкоджає консолідації суспільства і творенню єдиної політичної нації, що ставить перед українською державою нагальну потребу розроблення і втілення ефективної комплексної гуманітарної політики, що включатиме застосування сучасних соціальнокомунікаційних та масовокомунікаційних технологій і матиме на меті формування в суспільстві інтегрованої активістської політичної культури.

Ключові слова: соціальні комунікації, політична культура, типи політичної культури, соціальнокомунікаційні технології, масовокомунікаційні технології, гуманітарна політика, інформаційна політика.

 

 

INFLUENCE OF THE SOCIAL COMMUNICATION AND

MASS COMMUNICATION TECHNOLOGIES OF FOREIGN COUNTRIES ON SHAPING THE POLITICAL CULTURE

OF THE UKRAINIAN SOCIETY

 

Khylko, Maksym,

PhD in Philosophy,

Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv),

Institute of Journalism,

Senior Research Fellow,

maksym@khylko.com

 

SUMMARY:

Influence of the social communication and mass communication technologies of foreign countries on shaping the political culture of the modern Ukrainian society is analyzed. The comparison of communication technologies, applied to the population of Ukraine by the European countries, the USA and Russia is made. It is shown that the use of different types of communication technologies by the European countries and the USA on the one hand, and by Russia on the other hand, the promoting by them of the essentially different types of political relations, of forms of political institutions functioning and of the political participation of citizens, with the different effects in different regions of Ukraine – contributed to the formation of the fragmented political culture of mixed type.

Fragmentation of the political culture with the dominance of different types in different regions of Ukraine prevents from the consolidation of society and from the creation of a single political nation. This put the Ukrainian government before the urgent need to develop and implement the effective integrated humanitarian policy, including the use of modern social communication and mass communication technologies with aim to shape the integrated activist political culture.

Keywords: Social communications, Political culture, Types of political culture, Social communication technologies, Mass communication technologies, Humanitarian policy, Information policy.

 

 

Постановка проблеми. В інформаційну добу найбільш потужними інструментами впливу на суспільства (власні та зарубіжні) стали масовокомунікаційні та соціальнокомунікаційні технології. Серед цілей таких впливів на соціуми – формування певних типів політичної культури як конкретної моделі орієнтацій на політичні дії. Країна, що не приділяє належної уваги захисту свого гуманітарного простору, не проводить власної інформаційної політики, стає об'єктом впливу інших держав, а часом – і жертвою інформаційної агресії. Згадане безпосереднім чином стосується України, жоден уряд якої в період 1991-2013 рр. не приділяв належної уваги гуманітарній політиці, і відповідно – держава була не суб'єктом, а об'єктом масовокомунікаційних та соціальнокомунікаційних впливів. Як наслідок – у  2014 р. Україна виявилася незахищеною перед російською інформаційною агресією, яка здійснювалася із одночасним використанням масовокомунікаційних та соціальнокомунікаційних технологій. Очевидною є нагальна необхідність аналізу відповідних технологій впливу зарубіжних держав на Україну з метою упередження в подальшому їх негативного впливу, захисту гуманітарного простору держави, формування ефективної інформаційної політики.

Метою дослідження є аналіз застосування зарубіжними державами соціальнокомунікаційних та масовокомунікаційних технологій стосовно України та відповідного впливу на формування політичної культури населення нашої держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці масовокомунікаційних впливів на суспільства присвячено праці вітчизняних дослідників В.Бадрака, В.Бебика, О.Зернецької, В.Іванова, Н.Костенко, В.Корнєєва, О.Литвиненка, Г.Почепцова, В.Різуна, В.Чекмишева, А.Чічановського, О.Яхно. При цьому, більшість вітчизняних дослідників зосереджувалися на технологіях масовокомунікаційних впливів, особливо через засоби масової інформації. Проблематику соціальнокомунікаційних впливів досліджено суттєво менше, адже й сама наука про соціальні комунікації є однією із наймолодших в Україні. Серед останніх ґрунтовних досліджень міждержавних масовокомунікаційних та соціальнокомунікаційних впливів, у т.ч. по відношенню до України, слід відзначити англомовну колективну монографію 2009 р. "Гуманітарний вимір російської зовнішньої політики по відношенню до Грузії, Молдови, України та країн Балтії", серед авторів якої – вітчизняні дослідники О.Єремєєв та Д.Кондратенко [1]; дисертаційну роботу А.Луценка "Стратегії "м'якої сили" в геополітиці Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу та Російської Федерації" 2010 р. [2]; низку публікацій Г.Почепцова [напр.: 3].

При цьому, проблематика впливу соціальнокомунікаційних та масовокомунікаційних технологій зарубіжних держав саме на формування політичної культури в Україні залишається практично недослідженою, що зумовлює актуальність даної роботи.

Основні результати дослідження. Термін "політична культура" вперше вжив німецький філософ Й.Гердер у XVIII ст., проте входження терміну до широкого наукового обігу відбулося в середині ХХ ст. завдяки працям американських вчених, серед яких особливо варто відзначити роботи Г.Алмонда, С.Верби, Д.Пауелла, Т.Парсонса, Д.Істона. Г.Алмонд та С.Верба запропонували розглядати політичну культуру як "конкретну модель орієнтацій на політичні дії, пов'язану з особливостями політичної системи" [4, с.396].

Серед найбільш вдалих визначень політичної культури в українській науковій думці автор є визначення, наведене у "Політологічному енциклопедичному словнику" 2004 р., укладеному за участі Національної академії наук України та Української асоціації політологів. Словник визначає політичну культуру як "частину загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політичного життя; історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здатностей як суб'єктів політичного життя" [5, с.507]. Варто також навести влучне визначення політичної культури, яке дали науковці Київського національної університету імена Тараса Шевченка у підручнику "Політологія" (2004 р.): "Політична культура є інтегративним якісним показником розвитку суспільства. Вона включає в себе культуру політичного пізнання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціонування політичних інституцій, громадянського суспільства" [6, с.264].

У науковій думці існує чимало методик оцінки рівня політичної культури та її класифікації, зокрема: за ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільств розрізняють патріархальну, підданську і активістську політичну культуру; за політичним режимом – демократичну, авторитарну, тоталітарну політичну культуру; за орієнтацією на засоби – реформістську, революційну, контрреволюційну, консервативну політичну культуру; за комунікативним критерієм – відкриту і закриту політичну культуру; за ступенем консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних цінностей, принципів і правил розрізняють інтегровану і фрагментарну політичну культуру.

Аналіз політичної культури населення України відповідно до класичних критеріїв, визначених Г.Алмондом та С.Вербою в їх спільній праці  "Громадянська культура: політичні позиції і демократія у п'яти державах" (1963 р.) [7, с.13-15], свідчить, що станом на середину першого десятиліття ХХІ ст. вона належала до змішаних типів, поєднуючи елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичних культур [детальніше про це – див.: 8]. Події наступних років засвідчили зростання дисбалансу, коли частина населення активно рухалася в бік активістської політичної культури, демонструючи високий інтерес до функціонування політичної системи, широку обізнаність щодо політичних механізмів та намір брати активну участь у цих процесах. Інша частина громадян демонструвала низькі показники віри у власні можливості впливати на політичні процеси, невисокий рівень обізнаності щодо програмних установок політичних сил, відсутність активної участі у політичному житті, що характерно для патріархальної та підданської типів культури. Політичній культурі населення України також притаманна фрагментованість, тобто відсутність консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних цінностей, принципів і правил.

Ситуація ускладнюється тим чинником, що лінії фрагментації між переважанням різних типів культур значною мірою мають виразний регіональний розподіл, який став особливо помітним під час подій 2013-2014 рр., коли жителі західних та центральних регіонів України продемонстрували готовність активно захищати свій європейський вибір, тоді як жителі східних областей України переважно пасивно спостерігали за протистоянням між прихильниками ЄвроМайдану та силовими структурами, підконтрольними тодішньому президенту В.Януковичу. Щоправда, слід відзначити, що, порівняно із 2004 р., в східних та південних областях України зросла кількість громадян, які, попри погрози з боку силових структур та криміналітету, виявили готовність брати участь в акціях протесту, відстоюючи свої погляди. Але при цьому, більшість населення Донецької та Луганської областей все ж таки залишалися пасивними спостерігачами, спочатку – за боротьбою між прихильниками євроінтеграції та режимом В.Януковича, а потім – за протистоянням між українськими силовими структурами та приїжджими бойовиками, що імітували сплеск сепаратизму з метою приєднати ці області до Російської Федерації.

Серед основних причин такого різного ставлення жителів різних регіонів до відстоювання власних прав, політичних переконань та ідеалів (якими б вони не були): відмінності історичного досвіду, різні соціальні умови, різний національний склад, що відбивається на ментальності. Проте, сім десятиліть перебування в межах одного державного утворення (спочатку – у складі УРСР, а з 1991 р. – у складі незалежної України) мало би вистачити для формування інтегрованої політичної культури жителів різних регіонів – від Заходу до Сходу. Тим більше, що на референдумі в грудні 1991 р. у всіх, без винятку, областях України більшість жителів проголосували за незалежність держави, а отже – був потенціал для єднання навколо спільних політичних цінностей та ідеалів.

Однак, українською державною владою було проігноровано вплив, який справляють на суспільства в ХХІ ст. технології масовокомунікаційного та соціальнокомунікаційного впливу. Недаремно, говорячи про вплив мас-медіа, український дослідник А.Чічановський говорить про "духовне насильство" над суспільством, на яке претендують засоби масової інформації, як представники "четвертої влади" [9, с.8]. За умов відсутності належної державної інформаційної політики, роль цієї "четвертої влади" на значній частині території України відігравали російські ЗМІ, які цілеспрямовано здійснювали "духовне насильство", перешкоджаючи формуванню єдиної української політичної нації, апелюючи до ностальгії за імперським та радянським минулим, протиставляючи населення східних і південних регіонів України – жителям західних областей, штучно творячи негативний образ "галичан" і "бандерівців" як нібито посібників нацистів.

Вже в 1990-х рр. Росія добилася домінування в українському інформаційному просторі, включаючи телевізійну продукцію, радіоефір, шоу-бізнес, друковані ЗМІ, книжковий ринок. Цього РФ вдалося досягнути як за допомогою державного фінансування випуску відповідної російської продукції, так і через дії потужного лобі серед українських політиків і чиновників, які саботували підтримку випуску аналогічної української продукції.

Характерно, що в 1990-ті рр. РФ віддавала перевагу технологіям масовокомунікаційного впливу на українське суспільство, тоді як США і країни Європи – соціальнокомунікаційним технологіям. Серед причин такої різниці у виборі комунікаційних технологій стали різні політичні та комунікаційні традиції, сформовані, відповідно, при тоталітарному та демократичному режимах. Керівництво СРСР переважно застосовувало масовокомунікаційні технології із їх суб'єкт-об'єктним зв'язком між комунікаторами і комунікантами, де суб'єктом виступали органи влади, державні ЗМІ, а об'єктом впливу – т.зв. "радянський народ". Натомість, у США та країнах Західної Європи віддавали перевагу технологіям "м'якого впливу" як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Про роль "м'якої сили" в становленні лідерства США у світі вперше ґрунтовно написав американський дослідник Дж.Найєм у своїй книзі "Зобов'язані бути лідером. Мінлива природа американської потужності" (1990 р.) [10].

Пропаганда американського політичного устрою та способу життя в голлівудських фільмах; вплив на світову науку завдяки концентрації у США величезних відповідних людських і матеріальних ресурсів; вплив через освіту завдяки престижним вищим навчальним закладам, в яких навчалися діти владної еліти з усіх країн світу, окрім т.зв. соціалістичного табору; потужні аналітичні центри і рейтингові агентства, недержавні організації із розгалуженими по всьому світу мережами – все це надавало можливість "м'яко" впливати на формування політичної культури інших країн, змінюючи їх в напрямку прийнятного для США формату.

В 1990-х рр. в Україні почали діяти численні американські державні і недержавні програми та фонди, що сприяли створенню громадських організацій та інших форм самоорганізації людей, пропонували гранти та стипендії на навчання і стажування в США та країнах Європи. Нові демократичні формати комунікацій переважно позитивно сприймалися українським суспільством, особливо в західних та центральних областях.

У 2000-х рр., із зростанням світових цін на основні джерела свого експорту – нафту й газ, Росія також отримала фінансові можливості суттєво розширити арсенал засобів свого "м’якого" впливу на власне та на українське суспільства. Саме на цей час припадає і поява в Росії низки наукових досліджень з проблематики технологій масовокомунікаційних та соціальнокомунікаційних впливів [напр.: 11; 12; 13] За державним замовленням та фінансуванням, розпочалося масове виробництво російських художніх та мультиплікаційних фільмів, телесеріалів, телешоу, які заполонили телеефір України та інших пострадянських держав. Більшість із них мають явний або прихований ідеологічний підтекст, поширюючи вигідні для Кремля смислові конструкції, сприяючи формуванню міфів про "Руський мир", спільну історичну долю.

Потужним інструментом впливу РФ стала Російська Православна Церква, яка агресивно нав’язує прихожанам ідеї "Руського миру", бере активну участь у політичному житті України. У 2000-х рр. в Україні (особливо у східних та південних областях) за російські гроші було створено масу псевдо-громадських організацій та рухів, які виконували ідеологічні функції: ветеранські організації, спортивні молодіжні рухи, організації т.зв. історичних ре конструкторів тощо. Російські маркетологи, що зайняли значну долю українського рекламного ринку, використовували в рекламних кампаніях технології навіювання ностальгії за СРСР, нав'язували візуальні образи та вербальні конструкції, характерні для російського суспільства;  російський бізнес в Україні зобов’язуючи персонал мереж своїх магазинів та закладів харчування спілкуватися із клієнтами російською мовою і нею ж публікувати всю інформацію для споживачів.

Значну увагу Росія приділяє новітнім медіа – інтернет-виданням, соціальним мережам, форумам, утримуючи цілу "армію" людей, єдиною "роботою" яких є регулярне розміщенні в соціальних мережах та інтернет-форумах вигідних Москві коментарів з питань внутрішньої та зовнішньої політики, впливаючи, такими чином, на громадську думку не лише в Росії та Україні, але і в Європі та США [14].

При цьому, через всі масовокомунікаційні та соціальнокомунікаційні канали Росія намагається нав'язати думку, що політична культура пострадянських народів однакова (пан-російська), що західні демократичні моделі не підходить цим народам ментально, приносячи їм лише безлад, економічний занепад і моральну деградацію. Очевидно, що при цьому нинішня російська влада переслідує власні політичні цілі, адже приклад успішних демократичних перетворень у сусідніх державах може підштовхнути громадян Росії також вимагати більше політичної свободи, вільні ЗМІ та вільні вибори. Крім того, без демократичних перетворень пострадянські держави не матимуть інтеграційних альтернатив, окрім тих, що їх пропонує Москва, адже ні до Європейського Союзу, ні до НАТО недемократичні країни не приймають.

Сукупність заходів, вжитих Росією, із застосування технологій масовокомунікаційних та соціальнокомунікаційних впливів на свідомість і підсвідомість громадян України ставали на заваді переходу від радянської до української ідентичності людей старшого покоління, а також формували у значної кількості молодих людей на Сході та Півдні України радянсько-російський менталітет та українофобію. Технології російського масовокомунікаційного та соціальнокомунікаційного впливу мали особливий успіх у Донецькій та Луганській областях, переважна більшість населення яких розмовляє російською мовою, і через те віддає перевагу перегляду російських телеканалів, російській кінопродукції, російським книжкам, російським соціальним мережам.

При цьому, політична культура російського та українського народу в цілому значно різниться. Для більшості населення Росії історично традиційними є підданський та патріархальний типи політичної культури – відсутність значного інтересу до участі у функціонуванні політичної системи, або ж участь у політичному житті в ролі підданих. Населення України, навпаки, традиційно більш схильне до активістської політичної культури, звідси – народні віче часів Козацької Січі (явище, що не мало аналогів у російській історії), народні повстання, що постійно мали місце у всіх регіонах України, у т.ч. і на її Сході (в РФ народні повстання відбувалися значно рідше). Після 1991 р. розвиток політичних систем України та Росії також пішов різним шляхом: в Україні протистояння між владою та опозицією, а також масові акції протесту стали невід'ємною частиною політичного життя, причому на початку 1990-х рр. значну активність виявляли і жителі Донбасу, зокрема, через страйки та акції протесту шахтарів. Майже кожні вибори в Україні закінчувалися зміною політичної верхівки, і до влади приходили представники опозиції (в Росії "ігри в демократію" фактично закінчилися вже в 1992 р., коли за наказом тодішнього президента Б.Єльцина було із танків розстріляно будівлю парламенту, більшість в якому мала опозиція). Коли в Україні влада шляхом маніпуляцій намагалася відібрати у народу право обирати – відбувалися масові протести, які в 2004 р. і 2014 р. закінчилися революціями, першого разу – безкровною, а другого – із жертвами (російські масові акції протестів 2012 р. були без спротиву розігнані поліцією).

Попри спроби адміністрації за часів президентства Л.Кучми та В.Януковича підпорядкувати собі ЗМІ, значна частина останніх все ж залишалася незалежною від влади, а населення шукало можливостей урізноманітнити шляхи отримання інформації, у т.ч.  звертаючись до більш демократичних та плюралістичних засобів соціальних комунікацій. Обмін інформацією у практично вільних від цензури міжнародних соціальних мережах "Facebook" та "Twitter" відіграв значну роль в організацій масових протестів 2013-2014 рр., які закінчилися поваленням режиму В.Януковича. Важливу роль також відіграв досвід створення недержавних організацій, отриманий громадянами України в попередні роки під час співпраці із благодійними установами країн Європи та США.

Висновки. Наприкінці ХХ ст. – в перші десятиліття ХХІ ст. Україна стала об'єктом впливу соціальнокомунікаційних та масовокомунікаційних технологій зарубіжних держав, які значною мірою впливали на формування політичної культури населення країні. При цьому, в 1990-ті рр. РФ віддавала перевагу успадкованим від СРСР технологіям масовокомунікаційних впливів на українське суспільство, тоді як США і країни Європи – більш звичним для демократичних країн соціальнокомунікаційним технологіям. У 2000-х рр., отримавши нові знання щодо західних технологій соціальнокомунікаційних впливів, а також наростивши фінансові можливості, Росія також розпочала активно застосовувати соціальнокомунікаційні технології впливу.

Оскільки країни Європи і США, з одного боку, та Росія, з іншого боку, пропагували діаметрально протилежні типи політичних відносин, формати функціонування політичних інституцій та політичної участі громадян, маючи, при цьому, неоднаковий вплив на різні регіони України, їх дії сприяли формуванню фрагментарної політичної культури змішаного типу, із домінуванням активістського типу політичної культури в західних та центральних областях України, і переважанням патріархального та підданського типу – в східних областях.

Фрагментарність політичної культури, домінування різних її типів в різних регіонах України перешкоджає консолідації українського суспільства, творенню єдиної політичної нації. Одним із проявів негативних наслідків такої ситуації стали, зокрема, і події 2014 р., коли населення однієї частини України категорично не сприймало ідеалів та мотивів іншої частини, що призвело до політичного та силового протистояння.

Існує нагальна необхідність проведення ефективної комплексної державної гуманітарної політики, що включатиме застосування сучасних масовокомунікаційних та соціальнокомунікаційних технологій і матиме на меті формування в українському суспільстві інтегрованої активістської політичної культури.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. The "Humanitarian dimension" of Russian foreign policy toward Georgia, Moldova, Ukraine, and the Baltic states / [Juhan Kivirähk, Nerijus Maliukevičius, Olexandr Yeremeev and others]. – Riga: Centre for East European Policy Studies, 2009. – 352 p.

2. Луценко А.В. Стратегії "м'якої сили" в геополітиці Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу та Російської Федерації [Текст] : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.04 / Луценко Анастасія Володимирівна; НАН України, Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. - К., 2010. – 199 с.

3. Почепцов Г. Первая смысловая война в мире (Украина, Крым, Россия) [Електронний ресурс] / Г. Почепцов // Mediasapiens.ua. – 2014-06-01. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/31194. – Дата доступу: 03.06.2014.

4. Almond G.A. Comparative political system / Gabriel A. Almond // The Journal of Politics. –  Aug, 1956. – Vol. 18, No. 3. – pp. 391-409.

5. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П.Горбатенко; За ред. Ю.С.Шемшученка. В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.

6. Політологія / Ф.М.Кирилюк, М.І.Обушний, М.І.Хилько та ін.; За ред.. Ф.М.Кирилюка. – К.: Здоров'я, 2004. – 776 с.

7. Almond G.A., Verba S. The civic culture: Political attitudes and democracy in five nations / Gabriel A. Almond, Sidney Verba. – Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1963. – 562 pp.

8. Хилько М.М. Політична культура населення України: аналіз розвитку громадянських якостей / М.М. Хилько // Політичний менеджмент. – №1(22). – 2007. – С.115-126.

9. Чічановський А. Новина в журналістиці : проблеми практичної політики / А. Чічановський. – К. : Грамота, 2003. – 48 с.

10. Nye J.S. Bound to Lead: The Changing Nature of American Power / Joseph S.  Nye, Jr. – New York: Basic Books, 1991. – 336 p.

11. Ольшанский Д.В. Психология масс / Д.В. Ольшанский. – СПб.: Питер, 2002. – 368 с.  

12. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием / С.Г. Кара-Мурза. – М.: Эксмо, 2007. – 864 с.  

13. Панарин И.Н. Информационная война  и геополітика / И.Н. Панарин. – М.: Издательство "Поколение", 2006. – 560 с.

14. Max Seddon. Documents Show How Russia’s Troll Army Hit America [Електронний ресурс] // BuzzFeed. – June 2, 2014. – Режим доступу: http://www.buzzfeed.com/maxseddon/documents-show-how-russias-troll-army-hit-america. – Дата доступу: 03.06.2014.

 

REFERENCES:

1. Kivirahk. J., Maliukevicius, N. and Yeremeev, O. (2009), The "Humanitarian dimension" of Russian foreign policy toward Georgia, Moldova, Ukraine, and the Baltic states , Centre for East European Policy Studies, Riga, 352 p.

2. Lutsenko, A.V. (2010), Stratehii "Miakoi Syly" v Heopolitytsi Spoluchenykh Shtativ Ameryky, Yevropeiskoho Soiuzu ta Rosiiskoi Federatsii [Strategies of "Soft Power" in the Geopolitics of the United States, the European Union and the Russian Federation], NAN Ukrainy, In-t Svit. Ekonomiky i Mizhnar. Vidnosyn, Kyiv, 199 p.

3. Pocheptsov, H. (2014), "Pervaia smyslovaia voina v mire (Ukraina, Krym, Rossyia)" [First Semantic War in the World (Ukraine, Crimea, Russia)], Available at:  http://osvita.mediasapiens.ua/material/31194 (accessed 03 June 2014).

4. Almond, G.A. (1956), "Comparative political system", The Journal of Politics, Vol. 18, No. 3, pp. 391-409.

5. Shemshuchenko, Yu.S., Babkin, V.D. and Horbatenko V.P. (Ed.) (2004), Politolohichnyi Entsyklopedychnyi Slovnyk [Politology Encyclopedic Dictionary], Heneza, Kyiv, 736 p.

6. Kyryliuk, F.M., Obushnyi, M.I. and Khylko, M.I. (2004), Politolohiia [Politology], Zdorovia, Kyiv, 776 p.

7. Almond, G.A. and Verba, S. (1963), The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations , Princeton University Press, Princeton, New Jersey, 562 p.

8. Khylko, M.M. (2007), "Politychna Kultura Naselennia Ukrainy: Analiz Rozvytku Hromadianskykh Yakostei" [Political Culture of Ukraine's Population: Analysis of Civic Qualities] , Politychnyi Menedzhment, No 1(22), pp.115-126.

9. Chichanovskyi, A. (2003), Novyna v Zhurnalistytsi: Problemy Praktychnoi Polityky [News in Journalism: Problems of Practical Politics], Hramota, Kyiv, 48 p.

10. Nye, J.S. (1991), Bound to Lead: The Changing Nature of American Power , Basic Books, New York, 336 p.

11. Olshanskij, D.V. (2002), Psihologija Mass [Psychology of Masses], Piter, St. Petersburg, 368 p.

12. Kara-Murza, S.G. (2007), Manipuljacija soznaniem [Consciousness Manipulation], Eksmo, Moscow, 864 p.

13. Panarin, I.N. (2006), Informacionnaja Vojna i Geopolіtika [Information War and Geopolіtiks], Izdatelstvo "Pokolenie", Moscow, 560 p.

14. Seddon, M. (2014), "Documents Show How Russia’s Troll Army Hit America",  Available at: www.buzzfeed.com/maxseddon/documents-show-how-russias-troll-army-hit-america (accessed 03 June 2014).

 



Создан 06 окт 2014