Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Mingazutdinova, Galyna, 2014. Hillary Clinton’s “New Silk Road”: Some Dark Sides of Action Plan in Central Asia After 2014. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (02), pp. 77-86.




 

"Новий Шовковий шлях" Хіларі Клінтон:

деякі спірні аспекти програми дій у

Центральній Азії після 2014 року

 

УДК: 94 (73+5-191.2):327 «20»

Мінгазутдінова, Галина,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, Україна),

історичний факультет,

аспірантка,

e-mail: darthzepesh@i.ua

 

АНОТАЦІЯ

У даній статті розглядаються основні постулати стратегії США в Центральній Азії після виводу військ з Афганістану. Розкривається сутність економічних проектів, що є елементами великого плану дій адміністрації Вашингтону в регіоні, проведено аналіз найбільш проблемних аспектів стратегії Хіларі Клінтон, вивчено геополітичну складову даного плану дій. Стаття також коротко окреслює важливість інтересів великих гравців політичного світу в рамках регіону Центральної Азії та запропонованої програми «Великого Шовкового шляху» безпосередньо, пояснює важливість їхнього залучення до процесу втілення ідеї Х.Клінтон. Аналіз стратегії "Нового шовкового шляху" дозволяє зробити висновок, що тільки об'єднання зусиль всіх учасників процесу й синтез їхніх регіональних інтересів може сприяти відновленню статус-кво в Афганістані й Центральній Азії й розвитку регіону.

Ключові слова: Новий Шовковий шлях, Афганістан, Центральна Азія, Хіларі Клінтон, Фредерік Старр, ТАПІ, CASA-1000, регіональна конкуренція, енергетика.

 

 

 

Hillary Clinton’s “New Silk Road”:

Some Dark Sides of Action Plan

in Central Asia After 2014

 

Mingazutdinova,  Galyna,

Kyiv National Taras Shevchenko Univesrity (Kyiv, Ukraine),

History Department,

PhD Student,

e-mail: darthzepesh@i.ua

 

SUMMARY:

The article touches upon the basic formulas of the American strategy in Central Asia after the withdrawal of the armed forces from Afghanistan. It as well unfolds the essence of the economic projects as of the integral part of American administration’s broad action plan in the region. The most problematic aspects of Hillary Clinton’s strategy have been analyzed, and the geopolitical component of the abovementioned action plan has been investigated. The article as well briefly draws the importance of the superpowers’ strategic interests within the region of Central Asia and basically within the above proposed project of the New Silk Road. The significance of involvement of the superpowers to the implementation of Hillary Clinton’s plan is also being explained. The analysis of the “New Silk Road” strategy provides a possibility to conclude that consolidation of all the powers and synthesis of their regional interests is the only way to restore status quo in Afghanistan and Central Asia and to provide the development of the region.

Key Words: New Silk Road, Afghanistan, Central Asia, Hillary Clinton, Frederick Starr, TAPI, CASA-1000, regional competition, energy.

 

 

Постановка проблеми. Із самого розпаду СРСР в 1991 році США прагнули вкоренитися в колишніх радянських центральноазіатських республіках у політичному й економічному змістах. В 2005 році голова Інституту Центральної Азії й Кавказу Фредерік Старр висунув концепцію "Великої Центральної Азії", певним продовженням якої в 2011 році стала стратегія "Нового Шовкового шляху" - економічного важеля впливу на процес розвитку регіону. Дана стратегія була озвучена Державним секретарем США Хіларі Клінтон у липні 2011 року в ході її візиту в Індію як основа економічного співробітництва, лібералізації торгівлі та збільшення торговельних потоків усередині т.зв. "Великої Центральної Азії", що поєднує п'ять республік колишньої Середньої Азії (Казахстан, Киргизію, Туркменістан, Таджикистан і Узбекистан) з Афганістаном у стратегічне й геополітичне ціле.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблематика стратегії Нового Шовкового шляху розглядається не тільки американськими, а й також китайськими, центральноазіатськими, південноазіатськими, європейськими та російськими дослідниками. Відзначимо, що низка робіт з даної теми має відверто виражений суб'єктивний характер, що відображає пріоритети зацікавлених держав щодо практичної діяльності в регіоні.

Мета статті - розкрити основні спірні сторони стратегії "Нового Шовкового шляху", проаналізувати можливі рішення потенційних проблем втілення даної програми.

Виклад основного матеріалу. Кінець 2014 року ознаменований для пострадянської Центральної Азії важливою подією: збройні сили США повинні залишити Афганістан. Але, як заявив заступник державного секретаря з питань економіки, бізнесу й сільського господарства Роберт Д. Хорматс у своєму зверненні до учасників форуму в Інституті Центральної Азії та Кавказу при Вищій школі міжнародних досліджень Університету ім. Дж.Хопкінса, "відведення ВР США з Афганістану не означає, що США мають намір залишити Афганістан і регіон у цілому".  Отже, формат відносин між Центральною Азією і США має послідовно перейти від військової до економічної взаємодії. Як  своєрідна заміна своїй військовій присутності Сполучені Штати пропонують задіяти важіль впливу іншого типу не тільки в цій країні, але й в усьому регіоні. Йдеться про проект "Нового Шовкового шляху", який покликаний вплинути на внутрішню економічну взаємодію в Центральній і Південній Азії, а також відновити регіон у його історичній значимості для світової торгівлі як своєрідного моста між Сходом і Заходом.  Саме до цього проекту, ініційованому держсекретарем США Хіларі Клінтон, Штати звертаються для полегшення згортання своєї військової присутності в Афганістані. Нарешті, Новий Шовковий шлях розглядається як гарантія безпеки стратегічних інтересів США в Центральній і Південній Азії від погроз внаслідок загострення безпекового становища в Афганістані.

Відомий в історії оригінальний "Шовковий шлях" (ІІ в. до н.е. - XVІ в. н.е.) являв собою канал сполучення довжиною більше 6400 км, завдяки якому народи Європи, Азії та Африки здійснювали товарний обмін. Уперше термін "Шовковий шлях" вводить до історичного лексикону німецький картограф Карл Фон Ріхтгофен у 1870 році. Протягом  сторіч діяла ціла мережа торговельних шляхів, що з'єднували Схід, Захід, Південь і Північ. Ці шляхи проходили саме через Азію морем та сушею, сприяючи не тільки товарному, а й духовному обмінові. Через регіон зі Сходу переправляли вироби з порцеляни й шовку, спеції з Півдня, дорогоцінні метали і вино з Заходу; завдяки розгалуженій схемі взаємодії народів з різних сторін світу набули широкого поширення й релігійні течії - буддизм та іслам. Зрозуміло, території, що є вузловими пунктами торговельного і культурного обміну, завжди мали від власного географічного і стратегічного положення максимальну вигоду для свого розвитку. Так зміцнилися в якості важливих торговельних континентальних пунктів Азії афганські Мазарі-Шариф і Герат (відзначимо, що для одного з них відведено немаловажне значення й у новій американській стратегії).

На жаль, з розвитком морської торгівлі принципові колись пункти товарного обміну втрачали своє значення для світової економіки. Крім того, не найкращим чином на подальшому розвитку регіону Центральної Азії позначилися прояви регіональної конкуренції, внаслідок чого раніше важливий в мережі товарообміну Афганістан, а слідом і сусідні центральноазіатські території, виявилися на узбіччі міжнародної торгівлі. Властиво Афганістан з ходом епох перетворився зрештою на економічний "ведмежий кут" на тлі держав континенту, що стрімко розвивалися . 

Метою сучасної стратегії "Нового Шовкового шляху", про яке було заявлено в липні 2011 року в ході візиту Хіларі Клінтон до Індії, є повернення Афганістану до активної участі в економічному житті континенту та інтенсифікація внутрішньорегіональних взаємодій у Центральній Азії. Автор концепції "Нового Шовкового шляху" (далі НШШ - авт.) держсекретар США Хіларі Клінтон формулює дані задачі наступним чином: "Завданням даного проекту є розвиток зв'язків між державами Центральної й Південної Азії - регіону, що являє собою в геостратегічному, культурному й історичному змісті єдиний гармонічний блок, усередині якого торгово-обмінні процеси, однак, завжди перебували на досить низькому рівні".

Хоча офіційним початком розвитку концепції НШШ прийнято вважати першу половину двохтисячних років, у дійсності вперше вона була озвучена ще в 1990- х. Так, в 1997 році соратник батька-засновника ідеї "Великої Центральної Азії" Фредеріка Старра з питань законодавчої ініціативи "Акт про Шовковий Шлях" сенатор-республіканець Сем Браунбек сформулював досить співзвучну нової стратегії концепцію. Сам Ф.Старр у співпраці з Центром стратегічних і міжнародних досліджень розвинув план Нового Шовкового шляху. Серед іншого, він виклав свої міркування з даного питання у статті, що послугувала вступом до книги "Нові Шовкові Шляхи: транспорт і торгівля у Великій Центральній Азії", яка вийшла друком у 2007 році.  Крім того, у 2009 році він пропонує використовувати створену США Північну розподільну мережу (Балтійське море - Кавказ - Росія - Центральна Азія - Афганістан) як транспортний коридор Євразії. Також у ході переформатування діяльності США в регіоні після виводу військ з Афганістану Ф.Старр підкреслив важливість економіки регіону для зміцнення економічного стану Афганістану шляхом поглиблення внутрішньорегіональних торговельних зв'язків. Перше обговорення ідеї Ф.Старра відбулося в 2006 році на міжнародній Кабульській конференції з питань партнерства, торгівлі й розвитку у Великій Центральній Азії, участь у якій взяли 16 країн.

Суть НШШ полягає в розширенні економічної діяльності Афганістану в регіоні та наданні Афганістану ролі центру, що з'єднує Центральну Азію з Південною. Для досягнення цієї мети необхідним є створення широкої мережі транспортних і економічних зв'язків у регіоні. Перший блок зв'язків включає розвиток як транспортної інфраструктури, так і комплексу комунікацій, що з'єднують Афганістан із Центральною та Південною Азією; до другого блоку належать елементи т.зв. "програмного забезпечення" - розвиток приватного сектору, створення потенціалу, а також лібералізація торгівлі, боротьба з бюрократичними завадами й корупцією. Результатом роботи автори концепції НШШ бачать побудову в регіоні загального ринку та наступну його інтеграцію до світових економічних процесів.

Крім того, складовими концепції НШШ виступають два амбіційних проекти: по-перше, налагоджена система енергопостачання маршрутом  "Центральна Азія - Афганістан - Південна Азія" - CASA-1000; по-друге - створення трубопроводу для поставок газу по осі "Туркменістан - Афганістан - Пакистан - Індія" - ТАПІ.

У першому із проектів, CASA-1000, сформульованому в 2006 році, задіяні дві держави Центральної Азії - Таджикистан і Киргизія, і дві з Південної - Пакистан і Афганістан. Основним завданням даної ідеї є використання великого гідроенергетичного потенціалу країн - учасниць із боку Центральної Азії для розвитку енергетичної сфери своїх партнерів по проекту з Південної Азії. Згідно з цим проектом, країни - учасниці з Центральної Азії мають намір щорічно постачати близько 1000 МВт електроенергії до Пакистану й Афганістану (ця умовна цифра і дала назву проекту). За словами розробників проекту CASA-1000, саме він багато в чому сприятиме формуванню регіонального ринку, зокрема  - в галузі енергетики, та дасть поштовх внутрішньорегіональним економічним відносинам між державами Центральної і Південної Азії. Результатом роботи над втіленням даного проекту повинно стати забезпечення поставок доступної за своєю вартістю електроенергії до тих частин регіону, де потреба в ній є великою як у літній, так і в зимовий сезон.  Отримуючи велику підтримку з боку Державного департаменту США та Агентства міжнародного розвитку США, CASA-1000 розглядається як запорука продуктивного міжрегіонального співробітництва, економічного та політичного розвитку регіону. 19 лютого 2014 року Міжурядовим комітетом Афганістану, Таджикистану, Киргизії та Пакистану було підписано угоду по даному проекту, що й дало зелене світло першому етапу розвитку CASA-1000 - будівництву інфраструктури, яка гарантує поставки електроенергії  обсягом близько 1300 МВт електроенергії між Таджикистаном і Киргизією та Афганістаном і Пакистаном.  Таким чином, ролі кожної з держав у рамках проекту є чітко поділеними: Таджикистан і Киргизія виступають постачальниками електроенергії, Пакистан - покупцем, а Афганістан - транзитером. Геополітична складова проекту - створення альтернативних коридорів постачень енергії для пострадянських держав регіону та, як наслідок, ослаблення традиційних для цих країн інфраструктурних зв'язків з Росією.

Другий проект, ТАПІ, є набагато більш давнім. Уперше про нього як про важливий геополітичний інструмент діяльності в Центральній Азії говорили ще в 90-х рр. ХХ століття - перші кроки з його розробки були здійснені в 1993 році. З 1996 по 2008 рр. ТАПІ перебував у замороженому стані внаслідок загострення війни з тероризмом у регіоні. 12 грудня 2010 року країни-учасниці підписали рамкову угоду про будівництво трубопроводу. Станом на 2013 рік, реальних обрисів дістала ідея про заснування консорціуму TAPІ-Ltd. Також було укладено угоду про купівлю-продаж природного газу між Афганістаном і Туркменістаном. Крім внутрішньої економічної проблематики проекту (трубопровід, за словами помічника державного секретаря США з питань Південної й Центральної Азії Р.Блейка, з'єднає два найважливіші  пункти в регіоні), він має і відверту геополітичну складову, а саме - енергетичне стримування Ірану в Південній і Центральній Азії.

Проте масштабний проект Хіларі Клінтон, який вже заслужив порівняння із планом Маршалла з легкої руки голови Азіатської стратегічної ініціативи Девіда Джей Карла, має низку суттєвих слабких сторін, здатних поставити подальшу стратегію США в регіоні саме у заданому векторі під питання. У якості проблеми виступає не тільки загальна військово-політична хиткість положення у вузловому центрі ініціативи Клінтон - Афганістані, а й елементарна відсутність транспортної інфраструктури та комунікацій, покликаних підтримувати реалізацію вищевказаних ініціатив. Історично будівництво транспортних магістралей за напрямком Центральна Азія - Афганістан зводилося до нуля через проблеми з безпекою. Розвиток транспортного з’єднання в ХІХ- ХХ ст. у регіоні був зумовлений необхідністю сполучення Центральної Азії з Російською імперією після включення до складу останньої Туркестану й Степового краю. Залізничне сполучення між європейською частиною Росії та Центральною Азією доповнилося автомагістралями в ХХ столітті. Після розпаду СРСР з'явилися шляхи сполучення колишніх радянських центральноазіатських республік з Китаєм та Іраном; першу ж лінію залізничного сполучення з Афганістаном за маршрутом Хайратон - Мазарі-Шариф було побудовано лише у 2010 році.

Що стосується внутрішніх систем комунікацій в регіоні, то й тут є принципова вада (яку, до речі, не було враховано в проекті CASA-1000). Нинішня інфраструктура, за допомогою якої електроенергія повинна постачатися з Таджикистану і Киргизії до Пакистану і Афганістану, перебуває у стані занепаду. Результатом жалюгідного стану ліній електропередач двох держав Центральної Азії стають регулярні відключення електрики й поломки, що їх зазнають побудовані ще у радянський період системи електрокомунікацій. Крім того, Киргизія і Таджикистан не мають можливості підтримувати або модернізувати лінії електропередач. Результат - величезна небезпека життєздатності всього проекту внаслідок регулярних проблем з електроенергією в самих країнах-постачальниках.

Найбільша ж проблема для стратегії Клінтон лежить у геополітичній площині. Згідно з  первісним задумом держсекретаря, майбутній Новий Шовковий шлях повинен брати свій початок в Узбекистані або Туркменістані (що поки не конкретизовано) і проходити територією Афганістану, Пакистану та Індії. При цьому важливі гравці в регіоні - Китай, Іран і Росія - не прив'язані до процесу навіть у ранній версії проекту. Цікаво, що вищезгадану проблему щодо стану транспортних комунікацій була готова взяти на себе саме РФ. Маючи глибокий постійний інтерес до регіону Центральної Азії, Росія виявила бажання вкласти кошти у гідроелектричну сферу. У свою чергу, вигода для Таджикистану та Киргизії за такого співробітництва є очевидною: маючи політичну та фінансову підтримку, їм би не лише вдалося освоїти ширший енергетичний ринок і перетворитися не тільки на країни-експортери електроенергії (як того вимагає американський проект CASA-1000), але й на країни-транзитери. Для подальшого розвитку і модернізації гідроелектросистем держав Центральної Азії досвід співробітництва з Росією є винятковим.

Проте позиція США щодо залучення Росії до процесу діяльності CASA-1000 є досить обережною: якщо Росія впливатиме на розвиток проекту і також продовжуватиме впливати на сам регіон у звичному обсязі, спроби США вивести пострадянські центральноазіатські республіки з-під нагляду РФ (а саме в цьому, нагадаємо, і полягає геополітична функція CASA-1000) будуть приречені на поразку. Іронічно, але саме згода на залучення Росії до проекту CASA-1000 спростила б вирішення ряду принципових завдань, на відміну від нинішньої CASA-1000, потенційно здатної загнати себе в остаточному підсумку в глухий кут. В ідеалі проект енергопостачання, так само як і всієї стратегії Нового Шовкового шляху, міг би послужити непоганим каналом для взаємодії між США, Центральною Азією й Росією й сприяти гармонійному розвитку регіону без непотрібних витрат на потенційно небезпечні, але амбіційні проекти.

Говорячи про конкуренцію США із провідними гравцями регіональної й світової політики, неможливо залишити без уваги і китайський проект "Економічного поясу Шовкового шляху", запропонований Головою Китайської народної республіки Сі Цзиньпіном і оголошений в Астані в ході його поїздки державами Центральної Азії у вересні 2013 року.  Ця ініціатива має стратегічне значення не тільки внутрішнього, а й міжнародного порядку. Зокрема, вона є складником стратегії Китаю із встановлення добросусідських відносин зі своїми західними сусідами та зміцнення дипломатії периферії поряд з Морським Шовковим шляхом і двома економічними коридорами: "Китай - Пакистан" і "Бангладеш - Китай - Індія – М’янма". Нарешті, саме внаслідок виводу американських військ з Афганістану, стратегія Сі Цзиньпіна матиме принципове значення на порядку денному для Китаю: з виведенням американських військових сил з регіону політична і соціальна ситуація на заході Китаю виявиться загрозливою. Цікаво, що у світлі цих подій дві співзвучні стратегії - американська і китайська - фактично мають однакове підґрунтя для форсування економічних відносин з Афганістаном та усім регіоном. Також при уважному вивченні основних цілей і постулатів обох стратегій відкривається низка спільних пунктів. Так, їх поєднує ідея контролю над ситуацією в галузі безпеки в регіоні за допомогою економічних інструментів впливу (розвиток інфраструктури, економічного співробітництва, торговельних зносин). Більш того, локальна мета в обох стратегій є однаковою, і полягає вона в розвитку регіонального економічного співробітництва. Але, як і у випадку з Росією, позиція США стосовно активності Китаю в регіоні залишається обережною, що виключає будь-яку координацію дій двох держав в Афганістані й Центральній Азії як таку.

Практично, стратегія сповнена обтяжених політичним контекстом проблем. Втім проблем, які, все ж таки, мають рішення. Але геополітичний аспект, схоже, повністю витиснув економічну складову в діяльності офіційного Вашингтону у Центральної Азії. Відсутність Ірану, Росії й Китаю в загальній схемі Нового Шовкового шляху ілюструє цей факт краще нікуди. Протягом довгого періоду часу США намагалися об'єднати Південну й Центральну Азію та у такий спосіб знизити традиційний градус впливу Россі в регіоні. Отже, у вісі Нового Шовкового шляху закладено програму виключення Росії з геополітичної гри в Центральній Азії та формування зручного для США розкладу в цій грі. Крім того, спроектований Вашингтоном план торгівлі через території Центральної Азії є яскраво вираженою спробою потіснити Китай у його впливі на регіон. Нарешті, один із принципових економічних партнерів Афганістану - Іран (річний обсяг торгівлі між Іраном і Афганістаном становить майже 1,5 млрд. дол. США), є повністю виключеним з картини Нового Шовкового шляху. При цьому саме Іран був важливою ланкою древнього Шовкового шляху, і в сучасних умовах міг знову виконати цю функцію: транзитний коридор Ірану зміг би надати більш адекватну альтернативу, аніж сумнівні й невигідні маршрути через Афганістан і Пакистан, які пропонують США або ніж збиткові маршрути через Північну розподільну мережу.

За словами професора Школи міжнародних досліджень при університеті Дж.Неру Гюльшана Сачдеви, "будучи досить складним культурно-цивілізаційним комплексом, а також охоплюючи велику кількість торговельних, транзитних й інфраструктурних  шляхів, Шовковий шлях не може бути привілеєм однієї держави або навіть групи держав." Тобто  кожний регіональний гравець має власне виняткове бачення своїх же дій у рамках запропонованої програми і буде в цих діях спиратися на ті чи інші економічні реалії, зіставляючи свою активність із ситуацією у сфері безпеки та політики, що існує на моменті. От чому у сформованих економіко-політичних умовах у регіоні бажана ситуація об'єднання зусиль держав - носіїв регіонального впливу, на жаль, швидше за все є малоймовірною: не лише США, а й Росія, Іран, Пакистан, Китай, так само як і самі держави Центральної Азії дотримуватимуться передусім своєї лінії, виходячи із власної економічної доцільності.

Висновки. Оскільки прив'язка стратегії до однієї держави - учасниці економічної діяльності в регіоні (у цьому випадку - до США) однозначно викличе різку протидію з боку інших регіональних гравців, доводиться констатувати, що тільки об'єднання зусиль всіх учасників процесу та синтез їхніх регіональних інтересів може сприяти відновленню статус-кво в Афганістані й Центральній Азії і розвитку регіону. В іншому випадку США ризикують залишити держави регіону наодинці з неможливістю підтримки амбіційної довгострокової ініціативи Нового Шовкового шляху за рахунок власних внутрішніх ресурсів та інфраструктури.

 

Список використаних джерел та літератури:

1.               Discussing the “New Silk Road” Strategy in Central Asia. By Geoffrey Pyatt, Michaela Prokop, Gael Rabbaland and Gulsan Sachdeva. – Central Asia Program. The Elliot School of International Affairs. – The George Washington University. – Vol. 2, June 2012.

2.                Eugene Imas. The New Silk Road to Nowhere./http://thediplomat.com/2013/12/the-new-silk-road-to-nowhere/

3.               Joshua Kucera. The US In Post-2014 Central Asia: New Silk Road Or Geopolitics./http://www.eurasianet.org/node/67890

4.               Justina Szczudlik-Tatar. China’s Silk Road Diplomacy./PISM Policy Paper. № 34 (82). – 2013.

5.               http://casa-1000.org/

6.               Najam Rafique & Fahd Humayun. Washington and the New Silk Road: a new Great Game in Asia?/Institute of Strategic Studies Islamabad. – Winter 2011& Spring 2012.- Volume XXXI & XXXII – Issue Number 4 &1.

7.               Robert D. Hormats. The United States “New Silk Road” Strategy: What is it? Where is it Headed?/http://www.state.gov/e/rls/rmk/2011/174800.htm

8.               S. Frederic Starr, editor. The New Silk Roads: Transport and Trade in Greater Central Asia. – CA – Caucasus Institute & Silk Road Studies Program. A Joint Transatlantic Research & Policy Center. – 2007.

9.               Shao Yuqun. Two Roads, But One Destination?/http://www.chinausfocus.com/finance-economy/two-roads-but-one-destination

10.           Suzanne Rose. Brownback’s bill is a geopolitical hoax./Executive Intelligence Review. Vol. 26, №51, December 24, 1999. – p. 32 - 33.

11.           Участники проекта CASA-1000 подписали соглашение //

12.           Чжао Хуашен. Американский Новый шелковый путь: стратегия малых решений./www.12news.uz/2013/07/30/американский-новый-шелковый-путь-стр/

13.           Шевырев И. TAPI: разлучник, а не спаситель. /http://telegrafua.com/world/13055/

14.           Шустов А. «Новый шелковый путь из Америки»/http://www.stoletie.ru/print.php?ID=150071

 

REFERENCES:

1.                            Pyatt, G.,  Prokop, M., Rabbaland, G. and Sachdeva, G. (2012) Discussing the “New Silk Road” Strategy in Central Asia. – Central Asia Program. The Elliot School of International Affairs. – The George Washington University. – Vol. 2.

2.                            Rafique, N. & Humayun, F. (2011 - 2012) Washington and the New Silk Road: a new Great Game in Asia?/Institute of Strategic Studies Islamabad. – Winter 2011& Spring 2012.- Volume XXXI & XXXII – Issue Number 4 &1.

3.                            Rose, S.  (1999) Brownback’s bill is a geopolitical hoax./Executive Intelligence Review. Vol. 26, №51, December 24, 1999. – p. 32 – 33.

4.                            Starr, F.,  editor. (2007) The New Silk Roads: Transport and Trade in Greater Central Asia. – CA – Caucasus Institute & Silk Road Studies Program. A Joint Transatlantic Research & Policy Center.

5.                            Szczudlik-Tatar, J. (2013) China’s Silk Road Diplomacy./PISM Policy Paper. № 34 (82).

6.                            Imas, E. The New Silk Road to Nowhere. Available at: /http://thediplomat.com/2013/12/the-new-silk-road-to-nowhere/ (Accessed 4 June 2014)

7.                            Hormats, R.D. The United States “New Silk Road” Strategy: What is it? Where is it Headed?  Avaliable at: /http://www.state.gov/e/rls/rmk/2011/174800.htm (Accessed 5 June 2014)

8.                            http.casa-1000.org (Accessed 4 June 2014)

9.                            Kucera, J. The US In Post-2014 Central Asia: New Silk Road Or Geopolitics. Available at: /http://www.eurasianet.org/node/67890 (Accessed 29 May 2014)

10.                        Shao Yuqun. Two Roads, But One Destination?  Avaliable at: /http://www.chinausfocus.com/finance-economy/two-roads-but-one-destination (Accessed 15 June 2014)

11.                        Shevyrev, I. TAPI: Razluchnik, a Ne Spasitel’. Avaliable at: http://telegrafua.com/world/13055/ (Accessed 10 June 2014)

12.                        Shustov, A. Novyi Shelkovyi Put’ Iz Ameriki. Available at: http://www.stoletie.ru/print.php?ID=150071 (Accessed 21 May 2014)

13.                        Uchastniki Proekta CASA-1000 Podpisali Soglashenie. Avaliable At: http://www.rosbalt.ru/exussr/2014/02/19/1235239.html (Accessed 30 April 2014)

14.                        Zhao Huasheng. Amerikanskiy Noviy Shlkoviy Put’: Strategiya Malyh Resheniy. Available at: www.12news.uz/2013/07/30/американский-новый-шелковый-путь-стр/ (Accessed 1 June 2014)

 

 



Создан 06 окт 2014