Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Martynyuk, Oksana, 2014. COMPLICATION OF PROCESSES OF ETNOFORMATION IN TO THE REGION WESTERNPOLISSYA-VOLHYNIA (PERIOD OF MIDDLE LATEN – EARLY DARK AGES). Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01(01), pp. 110-121.

Nauki Społeczno-Humanistyczne. Polsko-ukraińska czasopismo naukowe / Соціально-Гуманітарні Науки. Польсько-український науковий журнал / Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 2014, Vol. 01(01)



 

Martynyuk, Oksana, 2014. COMPLICATION OF PROCESSES OF ETNOFORMATION IN TO THE REGION WESTERNPOLISSYA-VOLHYNIA (PERIOD OF MIDDLE LATEN –   EARLY DARK AGES). Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01(01), pp. 110-121.   

 

 

СКЛАДНІСТЬ ПРОЦЕСІВ ЕТНОТВОРЕННЯ

В ЗАХІДНОПОЛІСЬКО- ВОЛИНСЬКОМУ РЕГІОНІ (СЕРЕДНЬОЛАТЕНСЬКИЙ ПЕРІОД –  РАННЄ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ)

 

УДК: 39 (367) (477.41/.42) «653»

 

Мартинюк, Оксана,

Товариство «Знання» України (Україна, Київ),

Старший референт Редакції інтернет-ресурсів

та соціальних мереж,

Olgas@ipnet.kiev.ua

 

АНОТАЦІЯ

Етнічна історія північно-західної України, куди відноситься й територія Західного Полісся і Західної Волині (Західнополісько-волинський регіон), розглядається в різних наукових працях дослідників, але в них недостатньо висвітлені етногенетичні процеси. Загалом процеси етнотворення слід досліджувати комплексно, на різних рівнях, застосувавши диференційований підхід, що й зроблено у статті. А саме: розглянуті так звані «білі плями» в етнічній історії; звернута увага на масштаб різних етногенетичних процесів; висвітлені детально етнічні процеси, що призвели до виникнення зарубинецької етнокультурної спільноти; охарактеризовано становище слов’ян на етнокультурній карті цього регіону в різні часи.

Найбільш вірною є гіпотеза, згідно якої поморську культуру сформувала балтські, германські, зокрема, скандинавські, та лужицькі племена. Дослідники підкльошеву культуру пов’язують із праслов’янами, але вірогідно, що до її складу входили й племена іншого етнічного походження. На думку більшості дослідників, милоградська культура балтського походження, але вірогідно, що у її складі була й якась частина праслов’ян. Етногенетичні процеси, що відбувалися в Західнополісько-волинському регіоні впродовж досліджуваного періоду і які розглядаються у статті, класифіковані на великий, середній, проміжний (більший за середній і менший за великий) та малий масштаби. Зарубинецька етнокультурна спільнота виникла внаслідок декількох етнічних процесів. Охарактеризовано процес формування її Поліського варіанту. Окремо висвітлено постання східної гілки праслов’ян, що до неї входила. В різні часи впродовж досліджуваного періоду становище слов’ян (давніх і середньовічних) на етнокультурній карті цього регіону мало свої особливості.

Ключові слова: етногенетичні процеси, етнокультурна спільнота, середній масштаб, великий масштаб, проміжний масштаб (більший за середній і менший за великий), малий масштаб, праслов’яни, слов’яни.

 

 

COMPLICATION OF PROCESSES OF ETNOFORMATION

IN TO THE REGION WESTERNPOLISSYA-VOLHYNIA

(PERIOD OF MIDDLE LATEN –   EARLY DARK AGES)

 

Martynyuk, Oksana,

Society is "Knowledge" of Ukraine (Ukraine, Kyiv),

Senior Assistant Editor of Internet resources and social networks,

Olgas@ipnet.kiev.ua

 

SUMMARY

Ethnic history of the North-Western Ukraine, where it applies and the territory of Western Polissya and Western Volhynia (The region Westernpolissya-Volhynia), seen in various treatises of researchers, but they aren't enough covered ethnogenetic processes. In General, the processes of ethnogenesis to investigate comprehensively, at different levels, by applying a differentiated approach, that is made in the article. Namely: considered the so-called "white spots" in ethnic history; gained attention on the scope of the various history processes; covered in detail the ethnic processes, which led to the emergence of zarubinec′koy ethnocultural community; characterizes the situation of the Slavs on the ethnocultural map of this region at different times.

The most faithful is the hypothesis, according to which pomors′ku culture has formed balts′kì, Germanic, Scandinavian, and Sorbian tribes. Researchers podkleševuû culture associated with ancient Slavs, but it is likely that its structure included the tribes of different ethnic origin. According to most scholars, milograds′ka culture of the Baltic stage origins, but it is likely that its composition was also some part of ancient Slavs. Ethnogenetic processes that took place in  the region Westernpolissya-Volhynia during the researched period and which are considered in articles, classified into large, medium, intermediate (larger than average and less than great) and small scale. Zarubintsy ethno-cultural community has arisen as a result of several ethnic processes. Characterizes the process of formation of the Polissya Variant. Separately addressed in the Eastern branch of the ancient Slavs that it was. At various times during the researched period of Slavs (ancient and medieval) on ethnocultural map of this region had its own peculiarities.

Keywords: ethnogenic processes, ethno-cultural community, medium scale, large scale, an intermediate scale (larger than average and less than the great), small scale, ancient Slavs, the Slavs.  

 

 

В наш час існує багато наукових праць, в яких висвітлюється проблема етногенезу українського етносу. Різні наукові дослідження присвячені й етнічній історії північно-західної України, однією із складових частин якої є Західнополісько-волинський регіон. Але мало ще приділяється увага поглибленому вивченню різних етногенетичних процесів і визначенню їх ролі в етнічній історії України й, зокрема, цього регіону. Дослідники не займаються виявленням масштабу різноманітних етногенетичних процесів.

З метою розкриття широкої картини процесів етнотворення, які відбувались на території Західнополісько-волинського регіону, автор пропонує досліджувати їх комплексно, на різних рівнях, застосувавши диференційований підхід. Мова йде про всебічний, поглиблений розгляд так званих «білих плям» в етнічній історії, про розподіл етногенетичних процесів на різні масштаби, висвітлення різних етнічних процесів, що призвели до виникнення етнокультурних спільнот, висвітлення становища різних етнічних компонентів, наприклад слов’ян, на етнокультурній карті цього регіону в різні часи та ін. Загалом це дозволить розкрити місце Західнополісько-волинського регіону в етнічній історії України і його роль в історії походження українського етносу. Цим питанням і присвячена стаття. Стосовно «білих плям» в етнічній історії мова йде, зокрема, про висвітлення проблеми етнічного походження поморсько-підкльошевої та милоградської етнокультурних спільнот. Дослідження засноване не типологічному та історико-порівняльному методах.

Існує декілька гіпотез походження поморської етнокультурної спільноти. Різноманітні наукові дані дослідників свідчать про те, що найбільш прийнятною слід вважати ту гіпотезу і її притримається В. Сєдов [13], згідно якої у формуванні поморської культури взяли участь балтські племена, носії лужицької культури, зокрема її східнопоморська група, та германське скандинавське населення.  

Балтську приналежність поморської етнокультурної спільноти дослідники обгрунтовують наявністю балтських гідронімів на території її раннього поширення та археологічними даними (поховальний обряд). За даними В. Сєдова, по всьому ареалу поморської культури в VIIVI ст. до. н.е. (на території Польщі) знайдені сліди балтських гідронімів [13]. Є. Максимов зазначає, що гіпотеза про балтську приналежність поморської культури є найбільш достовірною [12]. Про участь носіїв східнопоморської групи лужицької культури у формуванні поморської етнокультурної спільноти свідчать різні спільні риси в їх поховальному обряді. В поморській культурі і в східнопоморській групі застосовувався обряд трупоспалення в урнах та існував звичай обставлення урн камінням [6, с. 95, 97]. Участь скандинавських племен у створенні цієї етнокультурної спільноти також підтверджують матеріали поховального обряду, а саме, наявність в ній лицьових урн та урнових будинків Як відомо, лицьові урни застосовувались в поховальному обряді поморської культури на її ранньому етапі. В. Сєдов пов’язує наявність лицьових урн в поморській культурі із міграцією в її ареал скандинавів [13]. Згідно з археологічними даними, лицьові урни на території Данії існували вже в пізньому неоліті. Зокрема, одна з таких урн знайдена у східній Данії. Її висота біля 11 см. [4, с. 37].

Входження в латенський період носіїв лужицької та германської ясторфської культур в поморську етнокультурну спільноту також засвідчують поховальні пам’ятки. Про вплив поховального обряду лужицької культури на поморський і на входження лужицького населення у склад поморського в цей період свідчить той факт, що в ці часи серед посуду, що супроводжував урни, були типово лужицькі горщики, а також те, що пізньолатенські поховання в поморській культурі майже завжди були індивідуальні, що свідчить про лужицький вплив [6, с. 98]. Існують різні спільні риси в поховальному обряді поморської і ясторфської культур (трупоспалення в урнах, звичай накриття урн мискою). В латенський період в поморській культурі замість лицьових урн використовувались горщики. В ясторфській культурі для урн теж застосовували горщики (а також глибокі миски-супниці). В поморській культурі (на території Польщі та Україні) і в ясторфській культурі звичай накриття урн мискою переважав. Поморська культура на заході межувала з ясторфською, тому очевидно, що звичай накриття урн мискою в латенський період потрапив в її середовище з ареалу ясторфської, оскільки в більш ранні часи він в ній не зафіксований. Ці факти свідчать про переселення носіїв ясторфської культури в поморський етнокультурний ареал. Л. Корякова пише про близькість ясторфської і поморської культур [11].  

Підкльошева культура ідентифікується як давньослов’янська шляхом встановлення ретроспективних зв’язків між нею і наступними археологічними культурами: пшеворською, а потім культурами історичних слов’ян: празько-корчацькою, пеньківською, північно-західними слов’янськими старожитностями VIVII ст. [12]. Не можна погодитись із тими ланками, які стосуються  празько-корчацької і пеньківської культур. Празько-корчацька культура виникла в Україні, а в Польщу вона потрапила після переселення туди її носіїв в часи великого розселення слов’ян. Пеньківська культура взагалі не існувала на території Польщі. З наукових даних В. Барана випливає, що на основі слов’ян пшеворської культури сформувалась дзедзіцька слов’янська культура [2]. Отже, можна вважати вірною таку схему ретроспективних зв’язків: підкльошева, пшеворська, дзедзіцька культури, північно-західні слов'янські старожитності VIVII ст. У їх складі перебували слов’яни (у перших двох праслов’яни, а в наступних – середньовічні слов’яни).

Таким чином можна погодитись з думкою, що підкльошеву культуру представляли давні слов’яни, але вірогідно, що крім них до її складу входили племена й несловянського походження, зокрема, германського. Про це свідчить той факт, що, за даними В. Барана, Д. Козака та Р. Терпиловського, перебування слов’ян на території Польщі до VI ст. не засвідчено археологічними пам’ятками [10]. Очевидно, що це не може бути викликано тим, що прасловяни повністю запозичили культуру неслов’янських племен. Крім того, оскільки однією із основ формування підкльошевої культури були поморські племена, то вірогідно, що до її складу входило й балтське населення.

Етнічне походження милоградської етнокультурної спільноти в наш час остаточне ще не зясоване. Одні дослідники пов’язують її з балтськими племенами, а інші з предками слов’ян. На думку О. Мельниковської, носії цієї культури представляли неврів Геродота, яких багато дослідників  відносить до пращурів слов’ян. [1, с. 252]. С. Рассадін вважає, що Неврида була розташована на Волині [1, с. 252].

Але інша група дослідників, яких стає все більше, пов’язує носіїв милоградської культури з балтськими племенами (з одним їх відгалужень), зважаючи на її походження та поширення на території Південної Білорусі балтських гідронімів [1, с. 252]. На балтську приналежність милоградської етнокультурної спільноти вказує, зокрема, її поховальний обряд. За даними І. Свєшнікова, в милоградських похованнях в басейні р. Горинь захоронені лежали головою на схід. Зафіксовані також випадки поховань з орієнтацією на південний схід [9, с. 71-74]. Як відомо, східна орієнтація праслов’ян в північній Україні має балтське походження. Згідно лінгвістичних даних В. Барана, вся територія Прип’ятського Полісся вкрита балтськими гідронімами, які передують слов’янській гідро- і топонімії і слов’янським археологічним культурам [3, с. 80]. Ці лінгвістичні дані можуть свідчити про балтське походження милоградської культури. На думку дослідників, її носії перебували в певній ізольованості від південних сусідів, що могло виникнути внаслідок їх приналежності до іншого етномовного світу [1, с. 255].

Можна погодитись з точкою зору тієї частини дослідників, які пов’язують носіїв милоградської культури із балтськими племенами, оскільки вона підтверджується археологічними та лінгвістичними даними, але правдоподібно, що у її складі на території цього регіону перебувала й якась частина праслов’ян. На думку дослідників, проживання носіїв милоградської культури у різному етнічному оточенні спричинило певні відмінності в культурі різних регіонів милоградської етнокультурної спільноти і, внаслідок цього, виникнення локальних варіантів на території її поширення, які мали етнокультурну специфіку [1, с. 251]. В епоху пізньої бронзи на території Західнополісько-волинського регіону проживали носії тшинецько-комарівської культури, які, на думку багатьох дослідників, є першопочатковим етапом праслов’ян. Можливо, що праслов’янські нащадки тшинецького населення увійшли до складу милоградської етнокультурної спільноти в Західнополісько-волинському регіоні. На цій території до її складу можливо також увійшли й нащадки висоцької культури, які тут проживали в попередні історичні часи. На думку дослідників, милоградська культура походить від лебедівської [1, с. 251]. Але Л. Залізняк вважає, що носії милоградської культури переселились у I тис. до н.е. з Південної Балтії на Полісся, Волинь та Середнє Подніпров’я [5, с. 448]. Якщо вірною є думка Л. Залізняка, то правдоподібно, що носіями милоградської культури були західнобалтські племена. За даними дослідників, в бронзову епоху та в ранньому залізному віці на південному березі Балтійського моря проживали балтські племена: це носії прабалтської культури та носії культури західнобалтських курганів, яку представляли західні балти [6]. Археологічні та лінгвістичні дані не зафіксували проживання праслов’ян в I тис. до н.е на південному узбережжі Балтійського моря. Такі різні погляди на появу милоградської культури на території України свідчать про невирішеність цього питання.

Ці факти свідчать про різноетнічність населення в цьому регіоні в середньолатенський період. В моїй статті «Етногенетичні процеси на Західному Поліссі і Західній Волині (скорочено — Західнополісько - Волинський регіон) із середньолатенського періоду по раннє Середньовіччя» [7] етногенетичні процеси, що відбувались на цій території і впродовж цього хронологічного простору на основі типологічного методу були класифіковані за рівнем їх масштабу: великий масштаб, середній масштаб, малий масштаб і були обгрунтовані критерії такого поділу. Але в результаті подальших досліджень був виокремлений ще один масштаб, який вищий за середній і нижчий за великий (проміжний) і до нього відноситься виникнення райковецької етнокультурної спільноти. Поглиблене вивчення історії виникнення празької етнокультурної спільноти привело до висновку, що цю історичну подію слід відносити до великого масштабу.

Слід уточнити критерії віднесення виникнення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення до середнього масштабу (постання східної гілки праслов’ян у складі зарубинецької етнокультурної спільноти відноситься до великого масштабу і це положення було обгрунтоване в моїй вищезгаданій статті): прийшлі неслов’янські іноетнічні племена, які були одними із складових частин створення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і були етнічною основою вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, а також місцеве балтське населення в цьому регіоні не переросли після виникнення цих етнокультурних спільнот і перебуваючи надалі у їх складі у племінні утворення більш вищого етногенетичного рівня, на відміну від праслов’ян, що сформувались у східну праслов’янську гілку. Це ж стосується й зубрицьких праслов’ян, які у складі зубрицької етнокультурної спільноти не піднялись на більш вищий щабель етногенетичного розвитку і були проміжною ланкою між зарубинецькими східними праслов’янами і склавінами. За даними дослідників, прийшлі етнокультурні спільноти, що були одними з етнічних основ формування зарубинецької і зубрицької етнокультурних спільнот і були основним населенням вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення в Західнополісько-волинському регіоні, були частинами етнокультурних спільнот за межами України – в Польщі (поморсько-підкльошевої, пшеворської, вельбарської), на землях якої був поширений їх основний ареал. Східні праслов’яни у складі зарубинецької етнокультурної спільноти не становили таку монолітну і переважну більшість населення, якою були в цьому регіоні слов’яни в Ранньому Середньовіччі. Праслов’яни були однією із складових частин різноетнічної структури зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Що стосується зубрицької етнокультурної спільноти, то крім неї праслов’яни проживали у складі й пізньозарубинецької, що свідчить про їх розпорошення в цей період. Те черняхівське населення, яке перебувало у складі вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, теж не піднялось на більш вищий щабель етногенетичного розвитку.

Зарубинецька етнокультурна спільнота виникла внаслідок декількох етнічних процесів – інтеграційно-парціаційно-консолідаційно-еволюційно-трансформаційним шляхом. Парціаційно-консолідаційно-еволюційний процеси стосуються лише постання східних праслов’ян у її складі. Поліський варіант зарубинецької етнокультурної спільноти сформували поморсько-підкльошева і милоградська етнічні основи (і можливо носії колишніх культурних пам’яток типу Могиляни) шляхом інтеграції. Ця етнокультурна спільнота постала на трьох етнічних основах, а в цьому регіоні – на двох, тому загальний шлях її виникнення – трансформаційний.

До парціаційного процесу виникнення східної гілки праслов’ян відноситься виокремлення із єдиної праслов’янської гілки відгалуження слов’ян, яке сформувалось у східних праслов’ян.  На цей парціаційний процес вказує те, що із спільної праслов’янської гілки виокремились й західні праслов’яни. Консолідаційний процес об’єднав праслов’ян Західнополісько-волинського регіону з праслов’янами інших регіонів поширення зарубинецької культури. Загальний шлях виникнення східних праслов’ян – трансформаційний, оскільки вони сформувались на основі носіїв трьох археологічних культур, а в цьому регіоні – двох (носії поморсько-підкльошевої і милоградської культур). Постання східної гілки праслов’ян є й еволюційним процесом, оскільки вона була наступним етапом етногенетичного розвитку слов’ян. Але це не прямий еволюційний процес, оскільки східні праслов’яни не виникли на одній етнічній основі. Східна гілка праслов’ян була одним із пращурів наступних слов’янських спільнот у складі всіх праслов’янських та слов’янських  культур в Україні, а потім українців.  

Як відомо, в другій половині I ст. н.е. зарубинецька етнокультурна спільнота розпалась. Внаслідок розпаду єдності східнопраслов’янських племен виникли дві зони етногенезу східних слов’ян, однією з яких була зубрицька етнокультурна спільнота, а іншою – пізньозарубинецька. Перша з них охоплювала Західнополісько-волинський регіон та інші, більш південні українські землі.

Критерії віднесення виникнення празької етнокультурної спільноти до великого масштабу: 1. Постання етносу є найвищим і завершальним етапом етногенезу будь-якого народу, що свідчить про великий масштаб виникнення празької етнокультурної спільноти. 2. Таким чином виникнення празької етнокультурної спільноти є поворотним моментом в етногенетичній історії українського етносу, оскільки її носії, крім того, що вони вже були східними слов’янами, а не східними праслов’янами, вони вже представляли зародок українського етносу. 3. Лінгвістичні дані Г. Півторака свідчать, що в VVI ст. остаточно розпалась праслов’янська етномовна спільність [8, c. 43], що припадає на часи існування празької культури. 4. Етнопсихологічна консолідація слов’ян, яка в Ранньому Середньовіччі набула значних масштабів, що знайшло втілення в усвідомленні ними належності до одного слов’янського племені, етносу. В цей історичний період на всіх слов’ян поширюється етнонім sklave, що на думку В. Барана «визначає рівень їхньої свідомості» [2, с. 272]. Оскільки український етнос повністю сформувався в більш пізніші середньовічні часи, то празька етнокультурна спільнота не була в повній мірі завершальним і найвищим етапом його етногенезу. Ця етнокультурна спільнота представляла початковий етап українського етносу в Західнополісько-волинському регіоні, тому вона стояла на більш вищому рівні етногенетичного еволюційного розвитку, ніж попереднє слов’янське населення на території України.

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.

В контексті етногенетичних процесів малого масштабу не передабачається формування етнокультурних спільнот. Тут мова йде про поглинання одних племен іншими, змішування, перегрупування племен, різні асиміляції внаслідок цих процесів. В цьому регіоні трансформаційні та еволюційні процеси малого масштабу, що завжди були  взаємопов’язані, відбувались в усі історичні періоди впродовж досліджуваного простору часу. Досліджені трансформаційні та еволюційні процеси малого масштабу на цій території, що відбувалися на двох рівнях: між прийшлим і місцевим населенням та між одним прийшлим та іншим прийшлим населенням, яке з’являлося тут в більш ранні часи.

Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.

В ранньосередньовічні часи ситуація різко змінюється. За словами В. Барана середина і друга половина I тис. в історії слов’янських племен посідає особливе місце. Це був період формування на території Східної (і Центральної) Європи великих словянських обєднань, що в подальшому розвитку призводить до виникнення слов’янських державних утворень [2, с. 19-20].

            Незважаючи на те, що Західнополісько-волинський регіон був географічною та етнокультурною периферією українських земель, на його території впродовж досліджуваного періоду відбувались активні етнотворчі процеси. Але очевидно, що таке окраїнне, пограничне положення цього регіону та потужні міграції племен в середньолатенсько-пізньоримський періоди зумовили особливості етногенетичних процесів на його території. Наприклад, однією із етнічних основ формування етнокультурних спільнот в цьому регіоні в середньолатенсько-ранньоримські часи завжди були прийшлі племена, а в пізньоримський період вони були єдиною етнічною основою створення вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення. Це стосується також й знищення процесу етногенезу східних слов’ян і повна (чи майже повна) зміна населення в пізньоримський період. 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник /Л.Л. Залізняк, О.П. Моця, В.М. Зубар та ін..; за ред. Л.Л. Залізняка. – К.: Либідь, 2005. – 504 с.

2. Баран В.Д., Баран Я.В. Походження українського народу. – К.: ІМФЕ ім. М.Т. РИЛЬСЬКОГО (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, 2002. – 406 с.

3. Баран В.Д. Інтердисциплінарність у вивченні словянського етногенезу. // Українознавство. Журнал. 1 (6). Науково-дослідний інститут українознавства МОН України. 2003 р., 286 с.

4. Дэвитдсон Хильда Эллис. Древние скандинавы. Сыны северных богов / Пер. с англ. А.Б. Давыдовой. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2008, - 186 с. – (Загадки древних цивилизаций).

5. Залізняк Леонід. Стародавня історія України. – К.: Темпора, 2012. – 542 с.

6. Кухаренко Ю.В. Археология Польши. Изд-во «Наука». М., 1969. - 238 с.

7. Мартинюк О.А. Етногенетичні процеси на Західному Поліссі і Західній Волині (скорочено – Західнополісько-Волинський регіон) із середньолатенського періоду по Раннє Середньовіччя. Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації. Український науковий журнал № 2. К.: Університет «Україна», 2012. с. 24-31.  

8. Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: міфи і правда про трьох братів слов’янських зі „спільної колиски”. – К.: Академія, 2001. – 152 с.

9. Свешніков І.К. Пам’ятки милоградської культури в басейні р. Горинь … Археологія. 1971. 2,  с. 71-74.

 

ІІ. Публікації в Інтернет-ресурсах

10. В.Д. Баран, Д.Н. Козак. Р.В. Терпиловський – Походження словян: Проблема словянської прабатьківщини,  с. 28, http://libr.org.ua/book/75/2348.html

11. Корякова Л.Н. Археология раннего железного века Евразии/ Железный век Западной Европы. (C) 2002. (С) Уральский государственный университет, 2002. https://sites.google.com/site/brateevskijizved/home/knigi/bibliografia-na-sajte/arheologia-rannego-zeleznogo-veka-korakova-l-n

12. Максимов Е.В. Миграции в жизни древних славян //Славяне и Русь (В зарубежной историографии). Форум по истории.  - К.: Наукова думка, 1990 – с. 5-11.

http://janaberestova.narod.ru/maksimov.html

13. Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. http://www.razlib.ru/istorija/proishozhdenie_i_rannjaja_istorija_slavjan/index.php).

 

 

REFERENCES:

 

І. Книги, монографії, статті в наукових журналах / Książki, monografie, artykuły w czasopismach naukowych:

1. Arheologija Ukrai'ny: Kurs lekcij: Navch. posibnyk /L.L. Zaliznjak, O.P. Mocja, V.M. Zubar ta in..; za red. L.L. Zaliznjaka. – K.: Lybid', 2005. – 504 p.

2. Baran V.D., Baran Ja.V. Pohodzhennja ukrai'ns'kogo narodu. – K.: IMFE im. M.T. RYL''S''KOGO (Instytut mystectvoznavstva, fol'klorystyky ta etnologii' im. M.T. Ryl's'kogo, 2002. – 406 p.

3. Baran V.D. Interdyscyplinarnist' u vyvchenni slov’jans'kogo etnogenezu. // Ukrai'noznavstvo. Zhurnal. 1 (6). Naukovo-doslidnyj instytut ukrai'noznavstva MON Ukrai'ny. 2003 r., 286 p.

4. Djevitdson Hil'da Jellis. Drevnie skandinavy. Syny severnyh bogov / Per. s angl. A.B. Davydovoj. – M.: ZAO Centrpoligraf, 2008, - 186 p. – (Zagadki drevnih civilizacij).

5. Zaliznjak Leonid. Starodavnja istorija Ukrai'ny. – K.: Tempora, 2012. – 542 p.

6. Kuharenko Ju.V. Arheologija Pol'shi. Izd-vo «Nauka». M., 1969. - 238 p.

7. Martynjuk O.A. Etnogenetychni procesy na Zahidnomu Polissi i Zahidnij Volyni (skorochenoZahidnopolis'ko-Volyns'kyj region) iz seredn'olatens'kogo periodu po Rannje Seredn'ovichchja. Osvita regionu. Politologija. Psyhologija. Komunikacii'. Ukrai'ns'kyj naukovyj zhurnal № 2. K.: Universytet «Ukrai'na», 2012. pp. 24-31.  

8. Pivtorak G.P. Pohodzhennja ukrai'nciv, rosijan, bilorusiv ta i'hnih mov: mify i pravda pro tr'oh brativ slovjans'kyh zispil'noi' kolysky”. – K.: Akademija, 2001. – 152 p.

9. Sveshnikov I.K. Pamjatky mylograds'koi' kul'tury v basejni r. Goryn' … Arheologija. 1971. 2,  pp. 71-74.

 

ІІ. Публікації в Інтернет-ресурсах / Publikacje Zasoby internetowe :

10. V.D. Baran, D.N. Kozak. R.V. Terpylovs'kyjPohodzhennja slovjan: Problema slovjans'koi' prabat'kivshhyny,  s. 28, available at: http://libr.org.ua/book/75/2348.html (Content-Pro | 2006-2013).

11. Korjakova L.N. Arheologija rannego zheleznogo veka Evrazii/ Zheleznyj vek Zapadnoj Evropy. (C) 2002. (S) Ural'skij gosudarstvennyj universitet, available at: https://sites.google.com/site/brateevskijizved/home/knigi/bibliografia-na-sajte/arheologia-rannego-zeleznogo-veka-korakova-l-n (accessed 2002).

12. Maksimov E.V. Migracii v zhizni drevnih slavjan //Slavjane i Rus' (V zarubezhnoj istoriografii). Forum po istorii.  - K.: Naukova dumka, – pp. 5-11,

available at: http://janaberestova.narod.ru/maksimov.html (accessed 1990).

13. Sedov V.V. Proishozhdenie i rannjaja istorija slavjan, available at: http://www.razlib.ru/istorija/proishozhdenie_i_rannjaja_istorija_slavjan/index.php

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Обновлен 16 июл 2014. Создан 14 июл 2014