Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Serbina, Kateryna, 2014. STRATEGY OF PUBLIC DIPLOMACY AS A MECHANISM FOR THE IMPLEMENTATION OF THE U.S. POLICY IN THE MIDDLE EAST. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01(01), pp. 94-109.

Nauki Społeczno-Humanistyczne. Polsko-ukraińska czasopismo naukowe / Соціально-Гуманітарні Науки. Польсько-український науковий журнал / Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 2014, Vol. 01(01)



 

Serbina, Kateryna, 2014. STRATEGY OF PUBLIC DIPLOMACY AS A MECHANISM FOR THE IMPLEMENTATION OF THE U.S. POLICY IN THE MIDDLE EAST. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01(01), pp. 94-109.   

 

 

СТРАТЕГІЯ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ ЯК МЕХАНІЗМ

РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ США НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

 

УДК 327.56(5-15):94 (569.4:569.5)

Сербіна, Катерина,

магістр,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин (Україна, Київ),

кафедрa міжнародних відносин та зовнішньої політики,

аспірантка

xelibry@bk.ru

АНОТАЦІЯ

В статті проаналізовано стратегію публічної дипломатії, як центральної ланки механізму реалізації інформаційно-пропагандистської політики США на Близькому Сході.

Близькосхідний вектор було висунуто в ряд найважливіших зовнішньополітичних пріоритетів США. Окрім того, відбулися суттєві зміни у концептуальних підходах США до забезпечення своїх національних інтересів на Близькому і Середньому Сході. Республіканська адміністрація США, таким чином, обрала курс на здійснення широкомасштабної трансформації Близького та Середнього Сходу.

У США розроблено довгострокові програми "Американсько-ісламський діалог" та "Вихід у мусульманський світ", спрямовані на підвищення іміджу США в арабсько-мусульманському світі, посилення ролі поміркованого модернізованого ісламу в країнах Близького Сходу. Проте в цілому американська публічна дипломатія не надто ефективна, що зумовлено відсутністю рівноправного діалогу з країнами регіону.

            Ключові слова: публічна дипломатія, інформаційно-пропагандистське забезпечення, США, Близький Схід, Барак Обама, Джон Керрі, Інтернет, Твіттер, Фейсбук.

 

 

STRATEGY OF PUBLIC DIPLOMACY AS A MECHANISM FOR THE IMPLEMENTATION OF THE U.S. POLICY IN THE MIDDLE EAST

 

Serbina, Kateryna,

Master,

National Taras Shevchenko University of  Kyiv,

Institute of  International Relations (Ukraine, Kyiv),

Department of  International Relations and Foreign Policy,

PhD student

xelibry@bk.ru

 

 SUMMARY

The article analyzes the strategy of public diplomacy as a central link of the mechanism for the implementation of the informational and propagandistic provision of the U.S. policy in the Middle East.

Middle East vector is one the of major U.S. foreign policy priorities. In addition, there have been significant changes in the conceptual approach of the USA to ensure its national interests in the Middle East. US republicans choose a new direction toimplemen  a large-scale transformation of the Middle East.

In the USA established a long-term program "American-Islamic dialogue" and "Entrance in the Muslim world" aimed at improving the U.S. image in the Arab-Muslim world, strengthening the role of Islam in Middle East. However, American public diplomacy is not very effective due to the lack of equal dialogue with the countries of the Middle East region.

Key words: public diplomacy, informational and propagandistic provision, USA, Middle East, Barak Obama, John Kerry, Internet, Twitter, Facebook.

 

 

            Актуальність дослідження полягає в тому, що відповідно до головних цілей "стратегії просування демократії на Близькому Сході" США приділяють особливу увагу інформаційному забезпеченню її реалізації.

            Особливої актуальності така політика набула останнього часу, через непопулярність серед американців війни в Іраку, розпочатої адміністрацією Дж. Буша-молодшого, кризи довіри до США з боку світової спільноти внаслідок негативної реакції на політику Сполучених Штатів у ізраїльсько-палестинському конфлікті, в Лівані, що призвело до швидкого поширення антиамериканських настроїв у мусульманських країнах Близького та Середнього Сходу.

            Наразі чимало наукової літератури присвячено ролі американського чинника на Близькому Сході, зокрема, ця проблема розглядається в роботах зарубіжних та вітчизняних дослідників: З. Бжезінського, П. Гелбрейта, І. Коена, Е. Кордісмена, К. Поллака, Р. Сетлора, О. Родрігеса, М. Мазарра, Ш. Зухур, Р. Хааса, М. Індика, Є. Прімакова, О. Ігнатенко, О. Малащенка, Є. Камінського, В. Шведа, В. Гури, А. Захарченко, С. Авдєєвої, Т. Жовтенка, С. Зінько та інших.

            Разом з тим спроб розгляду особливостей стратегій публічної дипломатії як механізму реалізації політики США на Близькому Сході майже не здійснювалось, оскільки це питання розглядається, як правило, лише однією зі складових загальної політики США в регіоні Великого Близького Сходу. Тому, на нашу думку, дослідження цього питання є актуальним.

            Отже, метою даної статті є аналіз стратегії публічної дипломатії як центральної ланки механізму реалізації інформаційно-пропагандистського забезпечення політики США на Близькому Сході.

Після завершення війни у Перській затоці (1991) США та їх союзники програли пропагандистську війну на Близькому Сході, оскільки С. Хусейн переконав арабський світ у тому, що американські санкції спричинили економічні проблеми у регіоні.

1990-і рр. ознаменувалися незначною інформаційною присутністю Близького Сходу в американському інформаційному просторі. Після десяти років ігнорування інформаційної революції в мусульманському світі США усвідомили необхідність нового підходу до боротьби за прихильність арабського світу, і, зокрема, "арабської вулиці", яка вирізняється антимериканськими настроями [1].

Наразі в регіоні Близького Сходу відзначається поступове зменшення впливу американського інформаційного домінування, що значною мірою детермінується політикою інших глобальних гравців (наприклад, ЄС).

Масштабним глобальним викликом для держав регіону стала близькосхідна політика США в період правління адміністрації Дж. Буша-молодшого. На думку багатьох американських аналітиків, вона мала негативні наслідки як для держав регіону, так і для США.

Після терористичних актів у Вашингтоні та Нью-Йорку 11 вересня 2001 р. керівництво США проголосило своїм пріоритетним завданням боротьбу з міжнародним тероризмом на глобальному рівні. Така радикальна зміна акцентів у глобальній стратегії США не могла не позначитися на їх політиці на Близькому та Середньому Сході.

Близькосхідний вектор було висунуто в ряд найважливіших зовнішньополітичних пріоритетів США. Окрім того, відбулися суттєві зміни у концептуальних підходах США до забезпечення своїх національних інтересів на Близькому і Середньому Сході. Республіканська адміністрація США, таким чином, обрала курс на здійснення широкомасштабної трансформації Близького та Середнього Сходу.

Таким чином, є всі підстави стверджувати про радикальний перегляд США першочерговості пріоритетів у системі викликів і загроз їх інтересам на Близькому Сході. Очевидно, що адміністрація Дж. Буша-молодшого намагалася поєднати у новій близькосхідній стратегії дві основні складові – боротьбу з міжнародним тероризмом і трансформацією регіону шляхом проведення комплексу соціально-економічних і політичних реформ у державах Близького і Середнього Сходу.

Концептуальні засади боротьби з міжнародним тероризмом, у тому числі в близькосхідному регіоні, були сформульовані в Стратегії національної безпеки США, яку було оприлюднено у вересні 2002 р., а вперше апробовано у березні 2003 р., коли США спільно з Великобританією здійснили широкомасштабну інтервенцію до Іраку. Вторгненню до цієї країни передувала тривала за часом інформаційно-пропагандистська кампанія, спрямована на дискредитацію та ізоляцію правлячого режиму С. Хусейна і Іраку, підготовку американської та світової громадськості до цієї війни.

Пріоритетом американської публічної дипломатії вважається зовнішнє мовлення на мусульманський світ. Американська програма наукових обмінів Фулбрайта також спрямована на порозуміння з ісламським світом, однак протягом останнього часу спостерігається девальвація міжнародних обмінів, зумовлена недооцінкою їх ролі. Згідно з твердженням екс-директора "Voice of America" (VOA) К. Томлінсона, телебачення стало найважливішим новинним засобом  для 80% мешканців регіону, якому, крім цього, найбільше довіряють [2].

Американці вважають, що проблема з порозумінням на Близькому Сході полягає у відсутності об’єктивної інформації, за наявності якої арабський світ сприйматиме ситуацію крізь призму Заходу. Тому стратегія міжнародного мовлення передбачала поєднання "Radio Sawa", RFE/RL, "Free Iraq", арабомовного Інтернету й американського арабомовного телебачення [3].

Після подій 11 вересня 2001 р. Бюро міжнародних інформаційних програм (ІІР) Держдепартаменту США узагальнило докази нападу "Аль-Каїди" у брошурі "Мережа тероризму", перекладеній 30 мовами для поширення серед глобальних ЗМІ. Таким чином, у публічній дипломатії США виникло явище, яке Д. Най назвав "парадоксом надміру інформації" [4].

Однак західні ЗМІ не сприймаються у мусульманському й арабському світі як надійні джерела інформації. На думку дописувача "Al Hayat" С. Нематта, на Близькому Сході існує "культурна шизофренія", коли арабська прихильність до американської поп-культури поєднується з відразою до американської зовнішньої політики. З цієї причини ЗМІ США можуть отримати популярність, але неспроможні вплинути на громадську думку [5].

Згідно з дослідженнями корпорації "Rand Corporation", у мусульманських країнах і діаспорних спільнотах переважають помірковані мусульмани, які не активно використовують Інтернет, тому американські зусилля повинні спрямовуватись на надання допомоги даному прошарку арабської спільноти. Висновки "Rand Corporation" базуються на паралелях між періодом "холодної війни" і сучасними відносинами з мусульманськими країнами [6].

У посланні до Комітету міжнародних відносин Білого дому (2007) екс-директор ЦРУ Дж. Вулсей наголошував, що "США повинні застосовувати стосовно Ірану інформаційні інструменти, які використовувалися стосовно Польщі – ведення прямої комунікації, використання можливостей інформаційного простору та сучасних ЗМІ, залучення іранських студентських груп  та інших потенційних груп опору. Наразі ми не доносимо до аудиторії інформацію про ситуацію в Ірані, обмежуючись міжнародними оглядами. Слід пам’ятати про позитивний досвід інформаційної політики, здійсненої у Польщі  "Радіо Вільна Європа" та "Радіо Європа" [7].

Проте, на думку німецьких експертів, фокусування уваги публічної дипломатії на стратегії ери "холодної війни" не може гарантувати успіху на Близькому Сході, оскільки цільова аудиторія сприймає її як пропаганду. Сучасне близькосхідне медіа-середовище складніше, оскільки, до нього, крім контрольованих традиційних ЗМІ, належать Інтернет і супутникові канали. На противагу ері "холодної війни", коли основна функція полягала в інформуванні населення соціалістичних країн, нагальним завданням американської публічної дипломатії на Близькому Сході стає обмеження медіа-присутності радикальних угруповань [8].

У квітні 2006 р. був створений Координаційний комітет з питань публічної дипломатії і стратегічних комунікацій, який здійснює ідентифікацію релігійних та культурних "важелів впливу". Втіленням нового підходу стали підрозділи швидкого реагування (ПШР) у бюро зовнішніх зносин Держдепартаменту та медіа-відділи у Брюсселі і Дубаї.

Серед ключових доповідей стосовно публічної дипломатії США на Близькому Сході слід згадати наступні: "Американська публічна дипломатія: зусилля Держдепартаменту із залучення мусульманської аудиторії не враховують важливі комунікаційні аспекти та натрапляють на нові перешкоди" [9] і "Зміна ціннісних орієнтацій і встановлення миру – новий стратегічний напрям американської публічної дипломатії в арабському та мусульманському світі" [10]. Однак у цілому фінансування ідеологічного напряму зменшується, а витрати на збереження військової присутності зростають [11].

В урядових колах США суперництво з мусульманською публічною дипломатією отримало назву "ефект Al-Jazeera" [12]. Дана концепція є наступницею "ефекту CNN", що спостерігався під час війни у Перській затоці (1991) і визначався як "вплив міжнародних новин на формування оборонних доктрин та зовнішньополітичних концепцій" [13]. На думку американського спеціаліста із впливу медіа-технологій на формування зовнішньої політики Е. Гільбоа [14], теленовини під час війни у Перській затоці чинили тиск на уряди, провокуючи прийняття вимушених рішень. З іншого боку, С. Лівінгстон зазначає, що вплив "ефекту CNN" перебільшений, а "різні види зовнішньої політики по-різному корелюють з різними видами медіа" [15]. На його думку, медіа – не односторонньо спрямований інструмент, а елемент інтерактивної взаємодії суб’єктів та об’єктів зовнішньої політики. В той же час "ефект Al-Jazeera" відчутно впливає на мусульманський світ, особливо з врахуванням ресурсів каналу у сфері панарабської та панісламської єдності.

Поява "Аль-Каїди" на каналі "Al-Jazeera" та ефективність її медіа- комунікації переконали США у програші "медіа-битви" [16]. Внаслідок цього відбулося призначення Ш. Біарс на посаду заступника Держсекретаря з питань публічної дипломатії та формування нової стратегії публічної дипломатії США у мусульманських країнах [17], яка конвертувалася в ініціативу "Розширеного Близького Сходу" (2004). Нову геополітичну парадигму можна означити як модель "контрольованого хаосу", що отримала офіційну назву "боротьби з міжнародним тероризмом".

Наприкінці 2005 р. президент Дж. Буш призначив заступником Держсекретаря з публічної дипломатії і зв’язків з громадськістю К. Х’юджес, [18] діяльність якої відзначилась низкою новацій, зокрема, появою американських високопосадовців в ефірі "Al-Jazeera" та інших арабських каналів, що скасувало медіа-бойкот після 11 вересня. 5 квітня 2012 р. на цю посаду Бараком Обамою було призначено Тару Соненшайн, діяльність якої також відзначена низкою новацій.

Науковий співробітник Інституту Брукінгса Ш. Телхамі на підставі опитувань стверджує, що в арабських державах число прихильників США зменшилося навіть у тих країнах, які отримують американську фінансову допомогу, оскільки більшість арабів вважають основними цілями США "боротьбу за нафту", "підтримку Ізраїлю" й "ослаблення ісламської цивілізації" [19]. У результаті соціологічного опитування арабських журналістів встановлено, що американську роль на Близькому Сході негативно сприймають 83% респондентів. На їх думку, найбільшою загрозою для арабського світу є американська політика (34%), що випереджає тероризм (14%) чи глобалізацію (6%) [20].

Враховуючи підсумки опитувань, американська дипломатія намагається змінити ситуацію, використовуючи найрізноманітніші засоби – від YouTube до нового блогу Держдепартаменту [21]. Проявом цієї політики стало створення новинних сайтів, зокрема, арабських Mawtani.com і Maghrabia.com, призначених для пропаганди [22]. Очевидно, в контексті нової стратегії було придбано контрольний пакет акцій найпопулярнішого арабського порталу Maktoob.com. 

У США розроблено довгострокові програми "Американсько-ісламський діалог" та "Вихід у мусульманський світ", спрямовані на підвищення іміджу США в арабсько-мусульманському світі, посилення ролі поміркованого модернізованого ісламу в країнах Близького Сходу [23]. За ініціативи Інституту Брукінгса та Центру з питань вивчення близькосхідної політики SABAN відбувся Американсько-ісламський світовий форум у Катарі (2006) за участю представників 38 країн [24].

Заступник держсекретаря CША з публічної дипломатії Дж. Глассман ініціював проект "Публічна дипломатія 2.0", який передбачає вплив на іноземні аудиторії за допомогою соціальних медіа. В рамках даної програми Американський університет у Каїрі провів прес-конференцію, організовану на віртуальній платформі Second Life, де єгипетські блогери задавали запитання Дж. Глассману щодо американської позиції у Газі. На зміну широкомасштабній амальгамованій медіа-війні прийшла більш таргетингова стратегія, яка сконцентрована на лінгвістичних, політичних, національних особливостях аудиторії і враховує доступність соціальних медіа для визначених груп [25]. Результати кампанії кількісно оцінюються, що є відмінністю нового типу медіа-впливу, оскільки ефективніше планується і коригується  бюджет заходів.  

Проте видається, що на сучасному етапі американська інформаційна мережа відмовилася від повномасштабного інформаційного залучення на Близького Сході. Зокрема, CBS News звільнив більшу частину співробітників ізраїльського бюро,  АВС скоротив використання звіту BBC щодо Іраку. Згідно з Tyndall Report, вечірні новини ABC, CBS і NBC щодо Іраку у 2008 р. загалом склали тільки 434 хвилини ефірного часу. Під час перших двох тижнів кризи у Газі фіксувались дні без жодного новинного висвітлення [26].

У висвітленні подій у Газі американською новинною агенцією CNN спостерігалось певне роздвоєння. В той час, як в американському ефірі переважали коментарі на підтримку дій Ізраїлю, CNN Іnternational зосереджувався на темі руйнувань в анклаві [27]. Англомовні ВВС і CNN International у Газі працювали паралельно, проте ВВС висвітлювала ситуацію глибше і детальніше.

США протягом останніх років здійснювалась широкомасштабна кампанія із нарощування присутності арабомовних медіа-ресурсів "Al-Hurra" та "Radio Sawa". Однак вищенаведені заходи не дали відчутного результату, про що свідчить дискусія щодо вибору орієнтації на масову чи цільову елітну аудиторію, започатковану Інститутом консалтингу Хадсона (2007) [28]. 

"Radio Sawa" (2002) здійснює мовлення зі студій у Вашингтоні та Дубаї, новинний контент доповнюється міксом арабської і західної музики. Медіа-ресурс спрямований на молодіжну аудиторію, найдинамічнішу та найчисельнішу демографічну групу Близького Сходу. Мовлення охоплює Єгипет, Ліван, Кувейт, Ірак, Оман, Катар, ОАЕ [29].

У лютому 2004 р. задіяно супутниковий канал "Al-Hurra", передачі якого транслюються на 22 арабські держави. Очікувалось, що "Al-Hurra" складе конкуренцію "Al-Jazeera", проте каналу надає перевагу незначний відсоток арабських глядачів [30]. Навесні 2008 р. ідея прозахідного арабського телеканалу  зазнала фіаско, і мовлення з центрального офісу у Каїрі припинено на певний період без пояснення причин [31]. Щойно у березні 2009 р. "Al-Hurra"  розпочав арабську програму Al Youm, присвячену новинам з Близького Сходу і США, яка приймається по всій території Близького Сходу, Магрібу й Європи [32].

На даний час арабське мовлення у США здійснюють 34 телеканали, що на порядок більше, ніж в європейських країнах. Таким чином, на думку США, блокується ефективне функціонування єдиного мусульманського інформаційного простору. Проте анонімний автор геополітичного бестселера "Імперська самовпевненість. Чому Захід програє битву з терором" застерігає щодо хибності позиції ЗМІ, які повідомляють винятково про перемоги Заходу [33].

Екс-держсекретар США М. Олбрайт вважає, що публічна дипломатія успішна тільки у випадку, коли зовнішня політика, яку вона підтримує, по-справжньому життєздатна, а аудиторія, для якої вона призначена, готова її вислухати. У зв’язку з цим вона вважає неприпустимою ворожість щодо "Al-Jazeera", адже її аудиторію складають ті, на кого першочергово мають виходити офіційні особи США [34].

Згідно з оцінкою міжнародних аналітиків, Китай здійснює на Близькому Сході більш успішну публічну дипломатію, ніж США. Ліванське видання "Lebanon Daily Star" стверджує, що "Al-Jazeera" усе частіше інформує про Китай у глобальному і регіональному контексті, зокрема, у популярній телепередачі "Хевар Мафтух". Дослідник близькосхідної медіа-сфери Н. Люмендіфі зазначає, що Китай може перемогти США у боротьбі за симпатії арабів.

Незважаючи на значне інвестування, мас-медіа не покращили імідж США на Близькому Сході, оскільки медіа-контент не відповідає близькосхідним реаліям [35]. У зв’язку з цим США розпочали фінансування "дружніх" медіа в арабському світі, що, на думку єгипетської газети "Al-Ahram", можна кваліфікувати як непрямий державний інформаційний тероризм [36].

Американська публічна дипломатія не надто відслідковує стрімкий розвиток медіа та особливості інформаційних потоків на Близькому Сході, тому "Rand Corporation" запропонувала змінити фінансування близькосхідних медіа на користь локальних станцій, організації тренінгів, семінарів і закордонних стажувань для місцевих журналістів (2007).

США активно сприяють розвитку секуляристських мереж на Близькому Сході. Серед онлайн-платформ, на які звертає особливу увагу американська публічна дипломатія, можна назвати www.annaqed.com. Даний веб-сайт проектувався як форум арабомовних іммігрантів у США, проте його часто відвідують мешканці Близького Сходу. Портал www.metransparent.com, доступний арабською, англійською і французькою мовами, виступає платформою для ліберально настроєних мусульман Близького Сходу. Інформаційні мережі на кшталт MSNBC та NBC володіють арабомовними веб-сайтами, які є досить відвідуваними серед користувачів Близького Сходу.

На думку Д. Пайпса, США доцільніше відстоювати ліберальні та світські цінності на Близькому Сході. У статті "Перемогти в інформаційній війні" американський дослідник акцентує увагу на наступних пунктах:

- мусульмани надають перевагу мусульманським інформаційним джерелам на підставі  Корану, який рекомендує "триматися на певній відстані від немусульман";

- інформаційні потоки прямо корелюють з ціннісними установками, тому ігнорування західної інформації зумовлює ігнорування вестернізованих цінностей;

- в отриманні західної інформації зацікавлені представники опозиційних ліберальних іранських рухів, орієнтованих на західні демократичні цінності [37].

На Близькому Сході окремі прошарки населення з пересторогою сприймають американську субкультуру, що створює загрозу національній самобутності регіону, понад те, існуванню їх цивілізації. Арабські країни, підкреслив генеральний директор ALESCO М. бу Сніна, виступають проти нав’язування однополярної культури, однієї мови, перетворення культури у предмет експорту [38].

Інформаційне протистояння у регіоні отримало новий привід у 2007 р., коли групою західних аналітиків була організована пропагандистська кампанія у ЗМІ з приводу ймовірних змін кордонів на Близькому Сході. Мотивуючи "об’єктивну необхідність" такого розвитку подій, вони стверджували, що державні утворення не повністю відображають етнічний склад населення, "неприродний характер" державних кордонів провокує нестабільність і етнорелігійні суперечності, у підсумку поширюючи міжнародний тероризм.

Така позиція, зокрема, задекларована у статті генерала Р. Петерса "Криваві кордони: Близький Схід міг би виглядати краще" ("Armed Forces Journal", червень 2006 р.). Згідно з концепцією Петерса, найбільші структурні зміни очікуються в Іраку, територія якого розпадеться на три анклави: сунітський, курдський, шиїтський. Також можна очікувати виникнення ряду нових держав: Курдської держави, Арабської шиїтської держави, Ісламської священної держави як ісламського аналогу Ватикану з колективною формою правління. Показово, що подібні аргументи викладені командуючим об’єднаним центральним командуванням ЗС США генералом Дж. Абізейдом (арабом за походженням) під час слухань комісії конгресу США у справах збройних сил (2007) [39].

Однак американський геостратегічний план недостатньо аргументований. Видається, якщо Курдська держава матиме виразно проамериканський і прозахідний зовнішньополітичний курс, то в умовах мусульманського оточення швидко фрагментується за іракським сценарієм, адже союз сирійських, турецьких, іранських та іракських курдів не буде гомогенним утворенням.

Виникнення нових держав на кшталт Арабської шиїтської держави пов’язане не стільки з сучасною політичною нестабільністю, як з логікою історичної циклічності. З точки зору ретроспективи такі держави вже існували – карматський Бахрейн (ІХ ст.) через 500 років відродився у шиїтській Ормузькій державі (ХІV ст.) і через 500-літній період може виникнути знову.

Арабська шиїтська держава в американських кордонах, очевидно, бачиться як стратегічний нафтовидобувний регіон, а не політичне утворення, оскільки її етнополітична мозаїчність перевершує навіть Курдистан, не враховується космополітичний іммігрантський чинник Аль-Катіфу. З іншого боку, Демократичний революційний фронт визволення Арабістану бореться за приєднання до Іраку,  а не прагне нової держави [40].

Американський план розрахований на усунення з регіональної сцени найсильніших акторів – КСА та Ірану і посилення Йорданії та Лівану. У контексті даного сценарію КСА розглядається як штучне державне утворення, а Йорданія – як історичне, хоча "Велика Йорданія" аж ніяк не є синонімом терміну "Хіджаз". Аналогічно передбачене розчленування Сирії на користь Лівану, хоча історично відомий термін "Велика Сирія", а не "Великий Ліван".

Проте варто зазначити, що елементи цього сценарію реалізуються у Курдистані. Курдська спільнота створює власні дипломатичні представництва, консульства у Курдистані відкрили або планують відкрити США, Чехія, Франція, Італія, Великобританія, Ліван, ОАЕ та Іран; ООН оголосила про відкриття в Ербілі найбільшого на Близькому Сході бюро (2006). Де-юре Курдистан залишається політичною частиною Іраку, проте неофіційно розглядається як окрема держава. Свідченням цього є візити глави Курдистану М. Барзані до США, Китаю та  європейських країн, де він фактично приймався як глава держави [41].

Адміністрація США розглядає інформаційно-психологічні методи впливу як ефективний чинник забезпечення військово-політичного курсу в регіоні. На даному етапі зазначені методи впливу активно використовуються для мотивації регіональної політики [42]. Реалізацію американського плану можна проілюструвати на прикладі основного інформаційного супротивника США – Ірану, хоча  країна вживає адекватних заходів попереджувального, обмежуючого і заборонного спрямування [43].

Згідно даних сайту ClandestineRadio.com, на територію Ірану мовлять 16 радіостанцій, серед яких "Ahwaziya", "Radio International", "Radio Padre".  Згідно з  даними сайту www.debka.com, "Ahwaziya" транслювалась з території США з метою зриву президентських виборів в Ірані (2005). У цей період з Дубаї на Хузістан мовили чотири американські радіостанції, 12 Інтернет-радіостанцій закликали національні меншини бойкотувати вибори [44].

Цільовою аудиторією “Radio Farda” (2003) обрана іранська молодь, новинний контент доповнюється міксом західної та іранської музики [45]. Саме на “Radio Farda” 12 лютого 2013 р. прозвучало щорічне послання президента США до Конгресу-2013: пошук нових можливостей та шляхів розв’язання старих проблем, в якому охарактеризовані основні пріоритети зовнішньої політики США, а також позиція Барака Обами щодо врегулювання проблемних питань глобального розвитку. Зокрема, в посланні було вкотре підтверджено, що виведення американського військового континенту буде завершено до кінця 2014 р. Окрім того, забезпечення миру, особливо з огляду на напруження ситуації навколо Ірану (www.riss.gov.ua/articles/1088). “Radio Barabari”, яке позиціонується як "трибуна релігійних і національних меншин", транслюється через супутник й Інтернет-сайт www.radiobarabari.net. "Voice of America" здійснює передачі на фарсі з Кувейту і транслює програми, підготовлені у США [46].

Поряд з цим CША не дозволяють акредитувати на їх території іранські інформаційні агенції, хоча в Ірані функціонують представництва "Associated Press", "Los Angeles Times", "Washington Post" [47].

              Іншим прикладом вдалого ведення інформаційної війни США проти Ірану можна вважати протистояння між Іраном та "Аль-Каїдою", інспіроване американськими ЗМІ  (вересень 2008 р.) на підставі заяви американського екс-дипломата Д. Доббінса, що після подій 11 вересня влада Ірану надавала США допомогу у поваленні  режиму Талібан [48].

Проте в цілому американська публічна дипломатія не надто ефективна, що зумовлено відсутністю рівноправного діалогу з країнами регіону. По-друге, не врахована ментальність регіону і перебільшене значення сателітарного телебачення, яке виявилося високоефективним тільки у панарабському варіанті. Значущість нового інструменту інформаційної політики – Інтернету залежатиме від збалансованого контенту.

  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

            1. Drake W. Lecture Series: Winning Hearts and Minds: Propaganda and Public Diplomacy in the Information Age / W. Drake, J. Metzl // Carnegie Endowment for International Peace. – 2001. – 27 November.

            2. Ibahrine M. Communicating with the Arab and Islamic World: US Public Diplomacy and German Diplomacy of Dialogue / M. Ibahrine // Arab Media  in the Information Age. – The Emirates Center for Strategic Studies and Research : Abu Dhabi, 2006. – P. 304.

            3. Thomlinson K. American Public Diplomacy in the Islamic World / K. Thomlinson // Testimony Before the Committee on Foreign Relations. – 2003. – 27 February.

            4. Ibahrine M. Communicating with the Arab and Islamic World: US Public Diplomacy and German Diplomacy of Dialogue / M. Ibahrine // Arab Media  in the Information Age. – The Emirates Center for Strategic Studies and Research : Abu Dhabi, 2006. – P. 310-311.

            5. Armitage R.  Interview by Salameh Nematt of Al Hayat / R. Armitage. – Washington, DC. – 2004. – 25 October.

            6. U.S. Department of Defense // Quadrennial Defense Review Report. – 2006. – 6 February. – P. 21–22.

            7. Next Steps in the Iran Crisis Hearing // R. James Woolsey House Committee for Foreign Affairs. – 2007. – 11 January.

            8. Ibahrine M. Communicating with the Arab and Islamic World: US Public Diplomacy and German Diplomacy of Dialogue / M. Ibahrine // Arab Media  in the Information Age. – The Emirates Center for Strategic Studies and Research : Abu Dhabi, 2006. – P. 318-321.

            9. U.S. Public Diplomacy: State Department Efforts to Engage Muslim Audiences Lack Certain Communications Elements and Face Persistent Challenges // U.S. Government Accountability Office -  GAO-06-535. – Washington, D.C. – 2006. – 3 May.

            10. Changing Minds, Winning Peace: A New Strategic Direction for U.S. Public Diplomacy in the Arab & Muslim World // Report of the Advisory Group on Public Diplomacy for the Arab and Muslim World. – Committee on Appropriations, U.S. House of Representatives. – 2003. – 1 October.

            11. Nowels L. Foreign Operations (House) State, Foreign Operations, and Related Programs (Senate): FY2007 Appropriations / L. Nowels, C. Veillette, S. Epstein // Congressional Research Service report (RL33420). – 2006. – 25 May.

            12. El-Nawaway M. Al Jazeera: How the Free Arab News Network Scooped the World and Changed the Middle East / M. El-Nawaway, A. Iskandar. – Boulder, CO: Westview Press. 2002. – P. 28.

            13. Gilboa E. Global Communication and Foreign Policy / E. Gilboa // Journal of Communication. – 2002. – Volume 52. – P. 733.

            14. Gilboa E. Global television news and foreign policy: Debating the CNN effect / E. Gilboa // International Studies Perspectives. – 2005. - № 6. – P. 325-341.

            15. Livingston S. Clarifying the CNN Effect: An Examination of Media Effects According to Type of Military Intervention. Research Paper R-18 / S. Livingston // The Joan Shorensten Center on the Press, Politics and Public Policy, John F. Kennedy School of Government, Harvard University. – June 1997. – P. 1.

            16. Ajami F. What the Muslim World Is Watching / F. Ajami // New York Times. – 2001. – 18 November. – Sec. 6. – P. 48.

            17. Kaiser R. U.S. Message Lost Overseas: Officials See Immediate Need for ‘Public Diplomacy / R. Kaiser // Washington Post. – 2001. – 15 October. – P. A01.

            18. USA Today. – 2006. – 23 March.

            19. Kreisler H. Interview with Professor Telhami: "U.S. Foreign Policy and the Middle East" / H. Kreisler // Institute of International Studies. – UC Berkeley, 2003. – P. 3.

            20. Pintak L. Misreading the Arab Media / L. Pintak // The New York Times. – 2008. – 25 May.

            21. Robinson D. US Public Diplomacy Nominee to Counter Extremist Islamic Views / D. Robinson // Voice of America. – 2008. – 31 January.

            22. Pintak L. The Princess and the Facebook Girl / L. Pintak // Arab Media & Society. – May 2008.

            23. Швед В. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти / В. Швед. – К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2006. – C. 63-64.

            24. 2006 US-Islamic World Forum: Leaders Effect Change // Center for Middle East Policy at the Brookings Institution. – February 2006.

            25. Ward W. Social media and the Gaza conflict / W. Ward // Arab Media & Society. – Winter 2009. – Issue 7.

            26. Gaza: Of media wars and borderless journalism // Arab Media & Society. – Winter 2009. – Issue 7.

            27. Gaza: Of media wars and borderless journalism // Arab Media & Society. – Winter 2009. – Issue 7.

            28. Heil A. Rate of Arabic language TV start-ups shows no sign of abating / A. Heil // Arab Media & Society. – May 2007. 

            29. Телевидение Бахрейна [Электронный ресурс] // Arabinform. – Режим доступа :  http://arabinform.com/index/0-134.

            30. Lynch M. America and the Arab Media Environment / M. Lynch // Engaging the Arab and Islamic Worlds Through Public Diplomacy. – Washington DC : Public Diplomacy Council, 2004. – P. 98.

            31. Ф. Гюлен назван самым влиятельным интеллектуалом современности // The Guardian. – 2008. – 23 июня.

            32. Media and advertising daily news [Electronic resource] // AME Info. – 2009. – 9 March. – Access mode : http://www.ameinfo.com/news/ Media_and_Advertising.

            33. Anonimus. Imperial Hubris. Why the West Is Losing the War on Terror. – Wash. (DC), Brasstys Inc., 2004. – P. 164.

            34. Олбрайт М. Религия и мировая политика / М. Олбрайт. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. – С. 204.

            35. Rugh W. American Encounters with Arabs: the "soft power" of U.S. Public Diplomacy in the Middle Eas / W. Rught. – Westport, CT: Praeger/Greenwood, 2006. – P. 144-146.

            36. Media and terrorism // Al-Ahram – Issue No. 813 – 2006. – 27 September.

            37. Pipes D.  Winning the Propaganda War [versus Radical Islam] / D. Pipes // New York Sun. – 2005. – 27 December.

            38. Бу Снина М. Руан ва-мавакиф. Фи-ль-хивар бейна хадарат. Фи сакафа ас-салям. Фи-ль-ауляма ва-тадыаятиха. Фи-т-тарбия ва-т-таалим аль-али. – Тунис, 2000. – С. 36.

            39. Haykel B. Islam in Saudi Arabia's Politics / B. Haykel, J. Myers // Carnegie Council for Ethics in International Affairs. – 2008. – 21 February.

            40. Ahwaz Internet network [Electronic resource]. – Access mode : http://www.al-ahwaz.com.

            41. Raphaeli N. Kurdistan – The Quest for Statehood / N. Raphaeli // MEMRI. – 2006. – 18 October. - № 298.

            42. Юрьев М. Этногеографический фактор политики США на Ближнем и Среднем Востоке / М. Юрьев // Институт Ближнего Востока. – 2008. – 20 января.

            43. Штукатуров В. Информационное противоборство США и Ирана / В. Штукатуров // Институт Ближнего Востока. – 2007. – 16 сентября.

            44. Машкин К. Использование США телерадиовещания для воздействия на политические настроения населения Ирана / К. Машкин // Институт Ближнего Востока. – 2007. – 13 сентября.

            45. США на Ближнем Востоке: борьба за умы и сердца // Washington Profile. – 2005. – 18 ноября.

            46. Машкин К. Использование США телерадиовещания для воздействия на политические настроения населения Ирана / К. Машкин // Институт Ближнего Востока. – 2007. – 13 сентября.

            47. Замминистра культуры Ирана осудил США за запрет функционирования в Америке иранских агентств // TREND NEWS. – 2008. – 18 ноября.

            48. "Аль-Каида" объявила войну Ирану // Вести. – 2008. – 18 ноября.

 

 

REFERENCES:

           1. Drake W. Lecture Series: Winning Hearts and Minds: Propaganda and Public Diplomacy in the Information Age / W. Drake, J. Metzl // Carnegie Endowment for International Peace. – 2001. – 27 November.

            2. Ibahrine M. Communicating with the Arab and Islamic World: US Public Diplomacy and German Diplomacy of Dialogue / M. Ibahrine // Arab Media  in the Information Age. – The Emirates Center for Strategic Studies and Research : Abu Dhabi, 2006. – P. 304.

            3. Thomlinson K. American Public Diplomacy in the Islamic World / K. Thomlinson // Testimony Before the Committee on Foreign Relations. – 2003. – 27 February.

            4. Ibahrine M. Communicating with the Arab and Islamic World: US Public Diplomacy and German Diplomacy of Dialogue / M. Ibahrine // Arab Media  in the Information Age. – The Emirates Center for Strategic Studies and Research : Abu Dhabi, 2006. – P. 310-311.

            5. Armitage R.  Interview by Salameh Nematt of Al Hayat / R. Armitage. – Washington, DC. – 2004. – 25 October.

            6. U.S. Department of Defense // Quadrennial Defense Review Report. – 2006. – 6 February. – P. 21–22.

            7. Next Steps in the Iran Crisis Hearing // R. James Woolsey House Committee for Foreign Affairs. – 2007. – 11 January.

            8. Ibahrine M. Communicating with the Arab and Islamic World: US Public Diplomacy and German Diplomacy of Dialogue / M. Ibahrine // Arab Media  in the Information Age. – The Emirates Center for Strategic Studies and Research : Abu Dhabi, 2006. – P. 318-321.

            9. U.S. Public Diplomacy: State Department Efforts to Engage Muslim Audiences Lack Certain Communications Elements and Face Persistent Challenges // U.S. Government Accountability Office -  GAO-06-535. – Washington, D.C. – 2006. – 3 May.

            10. Changing Minds, Winning Peace: A New Strategic Direction for U.S. Public Diplomacy in the Arab & Muslim World // Report of the Advisory Group on Public Diplomacy for the Arab and Muslim World. – Committee on Appropriations, U.S. House of Representatives. – 2003. – 1 October.

            11. Nowels L. Foreign Operations (House) State, Foreign Operations, and Related Programs (Senate): FY2007 Appropriations / L. Nowels, C. Veillette, S. Epstein // Congressional Research Service report (RL33420). – 2006. – 25 May.

            12. El-Nawaway M. Al Jazeera: How the Free Arab News Network Scooped the World and Changed the Middle East / M. El-Nawaway, A. Iskandar. – Boulder, CO: Westview Press. 2002. – P. 28.

            13. Gilboa E. Global Communication and Foreign Policy / E. Gilboa // Journal of Communication. – 2002. – Volume 52. – P. 733.

            14. Gilboa E. Global television news and foreign policy: Debating the CNN effect / E. Gilboa // International Studies Perspectives. – 2005. - № 6. – P. 325-341.

            15. Livingston S. Clarifying the CNN Effect: An Examination of Media Effects According to Type of Military Intervention. Research Paper R-18 / S. Livingston // The Joan Shorensten Center on the Press, Politics and Public Policy, John F. Kennedy School of Government, Harvard University. – June 1997. – P. 1.

            16. Ajami F. What the Muslim World Is Watching / F. Ajami // New York Times. – 2001. – 18 November. – Sec. 6. – P. 48.

            17. Kaiser R. U.S. Message Lost Overseas: Officials See Immediate Need for ‘Public Diplomacy / R. Kaiser // Washington Post. – 2001. – 15 October. – P. A01.

            18. USA Today. – 2006. – 23 March.

            19. Kreisler H. Interview with Professor Telhami: "U.S. Foreign Policy and the Middle East" / H. Kreisler // Institute of International Studies. – UC Berkeley, 2003. – P. 3.

            20. Pintak L. Misreading the Arab Media / L. Pintak // The New York Times. – 2008. – 25 May.

            21. Robinson D. US Public Diplomacy Nominee to Counter Extremist Islamic Views / D. Robinson // Voice of America. – 2008. – 31 January.

            22. Pintak L. The Princess and the Facebook Girl / L. Pintak // Arab Media & Society. – May 2008.

            23. Швед В. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти / В. Швед. – К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2006. – C. 63-64.

            24. 2006 US-Islamic World Forum: Leaders Effect Change // Center for Middle East Policy at the Brookings Institution. – February 2006.

            25. Ward W. Social media and the Gaza conflict / W. Ward // Arab Media & Society. – Winter 2009. – Issue 7.

            26. Gaza: Of media wars and borderless journalism // Arab Media & Society. – Winter 2009. – Issue 7.

            27. Gaza: Of media wars and borderless journalism // Arab Media & Society. – Winter 2009. – Issue 7.

            28. Heil A. Rate of Arabic language TV start-ups shows no sign of abating / A. Heil // Arab Media & Society. – May 2007. 

            29. Телевидение Бахрейна [Электронный ресурс] // Arabinform. – Режим доступа :  http://arabinform.com/index/0-134.

            30. Lynch M. America and the Arab Media Environment / M. Lynch // Engaging the Arab and Islamic Worlds Through Public Diplomacy. – Washington DC : Public Diplomacy Council, 2004. – P. 98.

            31. Ф. Гюлен назван самым влиятельным интеллектуалом современности // The Guardian. – 2008. – 23 июня.

            32. Media and advertising daily news [Electronic resource] // AME Info. – 2009. – 9 March. – Access mode : http://www.ameinfo.com/news/ Media_and_Advertising.

            33. Anonimus. Imperial Hubris. Why the West Is Losing the War on Terror. – Wash. (DC), Brasstys Inc., 2004. – P. 164.

            34. Олбрайт М. Религия и мировая политика / М. Олбрайт. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. – С. 204.

            35. Rugh W. American Encounters with Arabs: the "soft power" of U.S. Public Diplomacy in the Middle Eas / W. Rught. – Westport, CT: Praeger/Greenwood, 2006. – P. 144-146.

            36. Media and terrorism // Al-Ahram – Issue No. 813 – 2006. – 27 September.

            37. Pipes D.  Winning the Propaganda War [versus Radical Islam] / D. Pipes // New York Sun. – 2005. – 27 December.

            38. Бу Снина М. Руан ва-мавакиф. Фи-ль-хивар бейна хадарат. Фи сакафа ас-салям. Фи-ль-ауляма ва-тадыаятиха. Фи-т-тарбия ва-т-таалим аль-али. – Тунис, 2000. – С. 36.

            39. Haykel B. Islam in Saudi Arabia's Politics / B. Haykel, J. Myers // Carnegie Council for Ethics in International Affairs. – 2008. – 21 February.

            40. Ahwaz Internet network [Electronic resource]. – Access mode : http://www.al-ahwaz.com.

            41. Raphaeli N. Kurdistan – The Quest for Statehood / N. Raphaeli // MEMRI. – 2006. – 18 October. - № 298.

            42. Юрьев М. Этногеографический фактор политики США на Ближнем и Среднем Востоке / М. Юрьев // Институт Ближнего Востока. – 2008. – 20 января.

            43. Штукатуров В. Информационное противоборство США и Ирана / В. Штукатуров // Институт Ближнего Востока. – 2007. – 16 сентября.

            44. Машкин К. Использование США телерадиовещания для воздействия на политические настроения населения Ирана / К. Машкин // Институт Ближнего Востока. – 2007. – 13 сентября.

            45. США на Ближнем Востоке: борьба за умы и сердца // Washington Profile. – 2005. – 18 ноября.

            46. Машкин К. Использование США телерадиовещания для воздействия на политические настроения населения Ирана / К. Машкин // Институт Ближнего Востока. – 2007. – 13 сентября.

            47. Замминистра культуры Ирана осудил США за запрет функционирования в Америке иранских агентств // TREND NEWS. – 2008. – 18 ноября.

            48. "Аль-Каида" объявила войну Ирану // Вести. – 2008. – 18 ноября.

 

 

 

 



Обновлен 16 июл 2014. Создан 14 июл 2014