Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Tkach, Volodymyr, 2017. PHENOMENON OF INTERNATIONAL INFORMATION TERRORISM: ON THE EXAMPLE OF RUSSIAN HYBRID WAR AGAINST UKRAINE. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (14).




 

ФЕНОМЕН МІЖНАРОДНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ТЕРОРИЗМУ: НА ПРИКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ

 

УДК ­­­­­­­­­­­­­ 323.28

 

Ткач, Володимир,

кандидат політичних наук,

доктор філософії в галузі міжнародних відносин,

старший науковий співробітник (Київ, Україна),

tkach_volodymyr@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ 

Статтю присвячено комплексному аналізу актуальних проблем інформаційного тероризму. Досліджено характерні риси інформаційного тероризму, визначено актуальні виклики та загрози для України, розглянуто наукові розробки з питань протидії тероризму в контексті проблем міжнародної та національної безпеки. Акцентовано увагу на те, що сьогодні для України найімовірнішими та найнебезпечнішими є виклики й потенційні загрози, спричинені міжнародно-державним тероризмом з боку РФ, зокрема, його інформаційним видом.

Ключові слова: інформаційний тероризм, тенденції, характерні риси, виклики, загрози. 

 

 

PHENOMENON OF INTERNATIONAL INFORMATION TERRORISM: ON THE EXAMPLE OF RUSSIAN HYBRID WAR AGAINST UKRAINE

 

Tkach, Volodymyr,
PhD (Political Science), PhD (International Relations),
Senior Research Fellow (Kyiv, Ukraine),

tkach_volodymyr@ukr.net

 

SUMMARY
The article researches current issues connected with information terrorism. It also distinguishes some particular features of information terrorism, and current challenges and threats posed to Ukraine. It analyzes scientific papers on combating terrorism as a part of international and national security goals. It is underlined that the most probable and dangerous challengers and potential threats posed to Ukraine are caused by the Russian Federation’s international state-sponsored terrorism  and one of its kind -  information terrorism. 
Keywords: information terrorism, particular features, challenges, threats.
 
 

Постановка проблеми. Сучасний тероризм є складною науковою проблемою, розв'язання якої потребує застосування системно-комплексного міжгалузевого підходу. Зарубіжні і вітчизняні політологи, психологи, історики, юристи систематизують сучасний тероризм за різними ознаками, пропонуючи специфічні критерії класифікації, що природно відображає багато вимірність і складність цього явища. Аналіз наукових робіт і нормативно-правової бази з розглянутої проблематики свідчить, що дотепер не вироблена загальновизнана наукова теорія тероризму і політичного насильства. До цього часу не знайдено чіткого, єдиного і загальновизнаного визначення міжнародного тероризму. А з огляду на те, що одним із видів тероризму є «інформаційний тероризм», котрий поширюється в світі останніми роками, проблема вивчення даного феномену, викликів та загроз є актуальною і для нашої країни. Застосування Російською Федерацією технологій гібридної війни проти України перетворило інформаційну сферу на ключову арену протиборства. Саме проти України Російська Федерація використовує найновіші інформаційні технології впливу на свідомість громадян, спрямовані на розпалювання національної і релігійної ворожнечі, пропаганду агресивної війни, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом або порушення суверенітету і територіальної цілісності України [1].

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З огляду на актуальність проблеми вивчення тероризму і, зокрема, інформаційного автором статті було проаналізовано роботи вітчизняних та зарубіжних терологів (В. Вітюка, Г.Веймана, А. Власова, І. Луппова, Е. Кожушка, В. Лунєєва, І. Міхеєва, Л. Моджоряна, Д. Ольшанського, С.Атаджанової, А. Юр’єва, А. Юнгмана, та ін.); досліджено характерні риси феномену інформаційного тероризму та визначено актуальність викликів та загроз для України. Вплив сучасного тероризму на суспільно-політичний розвиток людства розглядається у спеціальних працях В. Зеленецького, Ю. Антоняна, О. Грачова, С. Єфімова, Т. Дронзіної, А. Шмідта, І. Яковенка та ін.

 

Тема інформаційного тероризму є досить новою, терологами приділялось ще недостатньо уваги цій темі, і як результат – відсутні масштабні спеціальні дослідження щодо визначення інформаційного тероризму, обставин його виникнення і поширення на сучасному етапі.

 

Метою статті є аналіз феномену інформаційного тероризму, обставин його виникнення і поширення у сучасному світі, виявлення найбільш гострих проблем, що пов’язані з інформаційним тероризмом на прикладі російсько-української війни, показати основні методи і технології, що використовуються державою-агресором.

 

Виклад основного матеріалу. У ХХІ столітті природа і цілі сучасного тероризму радикально змінилися у порівнянні з його ранніми формами. Глибоко укорінений в сучасному світі тероризм нині є віддзеркаленням суспільства і обирає для своїх нападів його найбільш сучасні сторони, використовуючи при цьому найсучасніші засоби; застосовує велику різноманітність технологій проти технологізованого світу; має подвійне, «де-територіальне» і «де-культурне» вимірювання, навіть притому, що він може заявляти про свій зв'язок з певною територією або культурою [2]. Безумовно, сучасний тероризм суттєво відрізняється від тероризму минулих років. Наразі можна говорити про дві групи факторів, ідеологічний та технологічний, котрі визначають його розвиток.

 

Розглядаючи ідеологічний фактор, слід відмітити зміни мотивації та організації терористичних груп. Якщо раніше, в середині ХХ століття, у терористів були, як правило, конкретні політичні цілі, пов’язані зі змінами політичного режиму у тій чи іншій країні або відділенням частини території, для реалізації котрих широкомасштабні терористичні акти мало годилися, то з кінця ХХ століття у радикально настроєних організацій з’явилося нове завдання – перевлаштування сучасного світу на засадах ісламських релігійних цінностей. А в ХХІ столітті ми стали свідками використання зазначених факторів у здійсненні актів «державного тероризму». До речі, термін «державний тероризм» остаточно увійшов у науковий обіг після прийняття 34-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН Резолюції «Щодо неприпустимості політики державного тероризму та будь-яких дій держав, спрямованих на підрив суспільно-політичного ладу в інших суверенних державах».

 

Технологічний фактор, пов’язаний, насамперед, з науково-технічним прогресом. Сучасна цивілізація містить у собі складні високотехнологічні системи, від безперебійного функціонування яких багато в чому залежить її існування. Розвиток зазначених систем супроводжується їх ускладненням і, як наслідок, підвищенням рівня вразливості і ламкості. Зазначене, на думку Дж. Ная, призводить до того, що інфраструктура стає «вразливою для локальних аварій, котрі вже в свою чергу можуть викликати широкомасштабні або катастрофічні аварії» [3, с. 35].

 

Іншим аспектом технологічного фактору є постійно триваючий процес «демократизації технології», що дозволило завдяки прогресу зробити інструменти масового знищення більш компактними, дешевими і доступними для широкого кола осіб. Зазначений аспект також сприяв широкому впровадженню інформаційних технологій, що дало можливість користуватись відносно недорогими засобами зв’язку, котрі дозволили стати глобальними групам, що раніше діяли у межах юрисдикції національних правоохоронних органів. Виникнення і широке розповсюдження Інтернету внесло суттєві зміни у можливості терористичних груп як у використанні глобального зв’язку, так і в розповсюдженні власних ідей, підтриманні необхідних контактів, координації планів та пошуку необхідної інформації про об’єкти майбутніх терактів.

 

Наразі, інформаційний тероризм є достатньо новим різновидом терористичної діяльності, що використовує новітні досягнення науки і техніки в області комп’ютерних та інформаційних технологій, засобів масової комунікації, а також досягненя розвитку демократії у багатьох країнах світу. Д. Ольшанський відносить його до найбільш «великих» видів тероризму та визначає як пряму дію на психіку і свідомість людей в цілях формування потрібних думок, що певним чином направляють поведінку людей [4].

 

Поняття інформаційного тероризму носить широкий характер і складається з кібертероризму і тероризму з використанням засобів масової комунікації.

 

Кібертероризм тут розглядається як умисна атака на комп’ютери, комп’ютерні програми, комп’ютерні мережі або інформацію, що в них обробляється, з метою створення небезпеки загибелі людей, нанесення суттєвої майнової шкоди або настання суспільно небезпечних наслідків.

 

Друга складова інформаційного тероризму – тероризм з використанням засобів масової комунікації розглядається експертами, насамперед, як використання терористами мережі Інтернет. Так, американський теролог Габріель Вейман визначає такі способи використання Інтернету терористами: проведення психологічної війни, пошук інформації, навчання терористів, збір грошових коштів, пропаганда, вербування нових членів, планування і координація терористичних діянь [5].

 

На нашу думку, на сьогодні ще недооціненими є загрози, що пов’язані з проведенням терористами політично мотивованих інформаційно-психологічних атак з метою дестабілізації політичної системи держави, соціально-психологічної обстановки в окремому регіоні чи в країні, в-цілому, розпалювання ворожнечі, ненависті тощо. Актуальність нашої теми полягає в тому, що найближче майбутнє буде характеризуватись неухильно зростаючою інформаційної компоненти, намаганнями терористів спрямувати інформаційні потоки у вигідному для них напрямку, використати технології інформаційної ери з метою маніпулювання інформацією і формування іншої реальності тощо.

 

На пострадянському просторі найбільше вчених, які вивчали проблему інформаційного тероризму, було в Російській Федерації. Також, у свій час Росія запропонувала на розгляд ООН пакет міжнародних принципів, спрямованих на зміцнення безпеки глобальних інформаційних і телекомунікаційних систем і боротьбу з інформаційним тероризмом. У документах членам ООН пропонувалось взяти  на себе зобов’язання з відмови від дій з нанесення шкоди іншим державам в області інформації, з домінування і контролю у інформаційному просторі, з заохочення дій терористичних і злочинних співтовариств, з організації інформаційних війн, з маніпулювання інформаційними потоками і з інформаційної експансії.

 

У 2013 році Росія в документі «Основи державної політики в галузі міжнародної інформаційної безпеки до 2020 року» до прийнятої ООН «тріади загроз» захищеності глобальної інформаційної системи (терористичних, злочинних і воєнно-політичних) добавила загрозу втручання до внутрішніх справ суверенної держави шляхом інформаційно-комунікаційних технологій, порушення суспільної стабільності, розпалювання міжетнічної, міжнаціональної ворожнечі [6]. Але парадокс полягає в тому, що саме Російська Федерація, яка декларує міжнародні принципи, тут же їх порушує: не дотримується запропонованих принципів і найактивніше використовує методи інформаційного тероризму у гібридних війнах.

 

Далі розглянемо ознаки міжнародного тероризму і співставимо їх з прикладами сучасної діяльності російської держави у ході неоголошеної гібридної війни проти України.

 

Транснаціональний або міжнародний тероризм – явище багатогранне і складне. Свідченням цьому є відсутність будь-якого єдиного розуміння на міжнародному рівні. Наприклад, державний департамент США визначає його як «тероризм, що стосується громадян і території більш ніж однієї країни». У контексті нашої роботи ми визначаємо транснаціональний тероризм як терористичні акти, направлені у кінцевому підсумку на знищення або розхитування сучасної політичної системи світу [7]. На думку сучасних терологів, до характерних рис міжнародного тероризму відносяться:

  • специфічна мета – реалізація альтернативного глобального проекту політичного розвитку світу. Головною метою транснаціонального тероризму є перелаштування світу на інших, більш справедливих, на думку терористів, засадах;
  • «самодостатність» тероризму. Сучасними гравцями транснаціонального тероризму є як формально недержавні організації і групи, так і окремі держави (Російська Федерація), котрі здійснюють свою діяльність на території кількох держав і володіють достатньо розвинутою інфраструктурою, що містить в собі органи управління, розвинуту мережу ЗМІ, табори для підготовки бойовиків тощо;
  • глобальна загроза міжнародному правопорядку та безпеці, і як наслідок, нанесення шкоди політичній системі в цілому. Прикладом такої діяльності можуть численні порушення актів міжнародного права (договорів, пактів, меморандумів тощо). Складність (подвійність) міжнародного терроризму визначається і загрозою внутрішній безпеці держав, на території яких і відбуваються безпосередньо теракти.

 

На думку Л. Моджоряна [8], внутрішньодержавний тероризм стає міжнародним коли:

– як терорист, так і жертви тероризму є громадянами однієї держави чи різних держав, але злочин вчинений за межами цих держав;

– терористичний акт спрямований проти осіб, що захищені міжнародним правом;

– підготовка до терористичного акту ведеться в одній державі, а здійснюється в іншій;

– вчинивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій і постає питання про його видачу.

 

Практично всі наведені вище ознаки міжнародного тероризму і його виду – інформаційного тероризму спостерігаються у ході гібридної російсько-української війни. Інформаційний тероризм відрізняється від пропаганди, насамперед, деструктивністю. Пропаганда спрямована на розповсюдження, просування або відстоювання будь-яких ідеологій, поглядів або ідей політичного, філософського, наукового, культурного, економічного та іншого спрямування, а інформаційний тероризм використовує навмисне скривлені факти і фальсифіковану інформацію з метою впливу на психіку і свідомість людей для збудження ненависті і виправдування застосування насильства стосовно представників інших етнічних і соціальних груп та народів, дестабілізації політичної системи інших держав, соціально-політичної обстановки в регіоні або країні тощо.

 

Інформаційний тероризм (офіційний російський військовий термін – спецпропаганда) у розумінні методів і засобів ідеологічного або інформаційно-психологічного впливу на збройні сили і населення противника активно використовується МО РФ в гібридній війні проти нашої держави. Навіть поверхневий аналіз інформаційної складової гібридної війни РФ проти України на етапі її підготовки дозволяє зробити висновок про те, що для забезпечення масованого впливу на цільові аудиторії (державне і воєнне керівництво, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни і т.п.) керівництвом країни-агресора було прийнято рішення вивести інформаційно-терористичну (спецпропагандистську) діяльність на якісно новий рівень і створити умови для її перетворення в один з головних видів забезпечення воєнних дій, який можна зіставити з розвідкою. Реалізація цього рішення була спрямована на підвищення ефективності дій в інформаційній сфері за рахунок активного запровадження сучасних соціальних технологій, а також розширення взаємодії всіх військових і цивільних інформаційно-пропагандистських структур.

 

Про розуміння керівництвом РФ важливості інформаційно-терористичної діяльності  (спецпропаганди) також може свідчити відновлення діяльності факультету зарубіжної воєнної інформації і журналістики (спецпропаганди) у Воєнному університеті МО РФ та створення Управління спецпропаганди в ГРУ ГШ МО РФ. На території окремих окупованих районів Донецької і Луганської областей діють Управління інформаційного протиборства, створені фахівцями ГРУ ГШ РФ у складі армійських корпусів у т.зв. ДНР/ЛНР. За деякими оцінками, нині в Росії існує 74 центри, що займаються підготовкою спецпропагандистів. Там навчаються військовослужбовці, журналісти, військові кореспонденти, психологи, філологи, люди інших професій, яким викладаються основи і методи ведення інформаційної війни.

 

Головні маніпуляційні прийоми російської інформаційно-терористичної діяльності, а саме: представлення злочинця нещасною жертвою, приписування своїм ворогам усіх власних злочинів, тотальне ігнорування фактів, таврування фашистами усіх, хто не розділяє ваших поглядів, використання у вирішенні власно створюваних проблем  незліченних громадських організацій, практика створення комісій і комітетів для надання відвертій брехні статусу громадської думки, системи маніпулювання «корисними ідіотами» тощо, були створені ще в 1920-х роках сталінським пропагандистом Віллі Мюнценбергом.

 

Майже всі перелічені вище прийоми і підходи, адаптовані до сучасності і з використанням досягнень науково-технічного прогресу, в тій чи іншій мірі використовуються російською спецпропагандою в гібридній війні проти України. Власне вся російська спецпропаганда і діяльність більшості ЗМІ побудовані за принципами воєнного часу, незважаючи на те, що офіційно Росія не веде війни з нашою країною.

 

Важливим об’єктом спецпропаганди є єдиний інформаційний простір, який розглядається в якості складової глобального інформаційного середовища і є одночасно одним з компонентів бойового (оперативного) простору. При підготовці гібридної війни російські військові зважили на те, що відповідно до теорії мережецентричних війн однією з необхідних умов досягнення цілей військової операції є встановлення домінування в інформаційному просторі і створення основи для широкомасштабного розповсюдження необхідних соціально-політичних поглядів серед населення і збройних сил як власних , так і інших держав.

 

Основними характерними особливостями російської інформаційно-терористичної діяльності проти України на сучасному етапі є:

  • узгодженість дій на основі загального керівництва і єдиного планування спецслужбами РФ.
  •  тісна взаємодія з добуваючими елементами розвідувальних структур, забезпечення комплексного застосування сил, методів і засобів.
  • застосовування повного спектру інструментів інформаційної війни – від спеціальної військової техніки на Донбасі і до елементів «м'якого впливу» на зарубіжну аудиторію;
  • активне використання новітніх інформаційно-комунікативних технологій;
  • поєднання можливостей державних (насамперед, дипломатичних і розвідувальних) відомств, комерційних і неурядових організацій, інструментів публічної дипломатії і «м'якої сили» для створення умов для забезпечення суспільно-національного впливу на закордон тощо.
  • максимальне використання цивільних ресурсів країни у воєнних інтересах.

 

Сприятливі умови (домінування в інформаційному просторі, відсутність мовних бар’єрів, значний досвід в організації пропагандистських заходів тощо) дають можливість РФ вищеназваними засобами вести інформаційно-психологічне протиборство, поширюючи медіа-продукцію одночасно і на Україну, і на внутрішнє інформаційне середовище без додаткової обробки. Водночас, для ведення інформаційної війни на зовнішньому фронті РФ використовує спеціально створені та фінансовані ЗМІ, неурядові та суспільно-політичні організації, агентів впливу та «корисних ідіотів». При цьому, тези і меми російської інформаційно-терористичної діяльності, оприлюднені за кордоном, пізніше повторюються в російському інформпросторі вже як погляди представників міжнародної громадськості.

 

Доводиться констатувати, що заходи інформаційно-психологічного впливу РФ завдяки узгодженості дій на основі загального керівництва, фінансування і єдиного планування, застосуванню повного спектру інструментів і методів інформаційної війни, використанню новітніх інформаційно-комунікативних технологій дають свої плоди і досягають своїх результатів: завоювання прихильності у частини українських громадян в Криму і на Донбасі, формування «п'ятої колони» всередині нашої країни, внутрішній спротив реформам в нашій країні, підрив авторитету керівництва України на міжнародній арені і створення перепон на шляху до євроінтеграції, спроби переконання активно налаштованих громадян у безглуздості будь-якого спротиву і т.п. Активні дії РФ та сприятливі умови для таких дій дали можливість сформувати у певної частини українського суспільства відповідні соціальні й політичні настрої, які країна-агресор вміло використовує у своїх інтересах.

 

Перебіг російсько-українського протистояння в інформаційному полі засвідчує нашу неготовність належно і вчасно реагувати на інформаційні загрози, невміння вести інформаційні та смислові трансформаційно-поведінкові війни, відсутність національних механізмів адекватної протидії інформаційній агресії. У нашій країні фактично демонтована система спеціальної журналістської освіти, контрпропаганди, актуальна в умовах зовнішньої агресії. На жаль, керівництво нашої країни, експерти і громадянське суспільство приділяють недостатню увагу інформаційній складовій цієї війни, небезпеці використання Росією методів інформаційного тероризму та необхідності комплексної протидії йому.

 

Наразі український інформаційний простір слабо захищений, а система інформаційної безпеки як складової безпеки держави фактично недієздатна. В Україні наразі недостатні нормативна база, системний підхід та державні органи боротьби з інформаційною агресією, механізми активного протиборства з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією (у цьому сенсі діяльність Міністерства інформаційної політики у її сьогоднішньому вигляді заслуговує на серйозну критику). Переважно цим займаються неурядові організації, представники українського громадянського суспільства, такі, наприклад, як Інформспротив, Інформнапалм, StopFake, що здійснюють аналіз окремих акцій кремлівської спецпропаганди і викриття російської антиукраїнської дезінформації. Протистояння інформаційним акціям РФ носить епізодичний і несистемний характер.

 

З огляду на зазначені загрози та проблеми, зважаючи на системний характер та узгодженість заходів російської інформаційно-терористичної діяльності на основі загального керівництва і єдиного планування вбачається необхідним організувати протидію їй також на системній основі, підґрунтям якої можуть слугувати відповідна нормативна база, насамперед, «Доктрина інформаційної безпеки України», затверджена Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017 та організація інформаційної протидії на стратегічному, тактичному і оперативному рівнях, створення надійної системи моніторингу та інформування української і зарубіжної аудиторії, захист українського інтернет-ресурсу, відновлення діяльності зарубіжних культурно-історичних центрів, створення стратегічного контенту – українських інформаційних продуктів, які б позитивно представляли Україну, тісна співпраця із зарубіжними спеціальними центрами (Центр стратегічних комунікацій НАТО в Латвії та ін.) і громадськими інститутами, з діаспорою, підготовка професійних кадрів, поєднання цивільних і військових ресурсів, оперативне виявлення та реагування на дезінформаційні акції російської спецпропаганди, випереджувальна і наступальна робота у цьому напрямку тощо.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Доктрина інформаційної безпеки України. Затверджено Указом Президента України від  25 лютого 2017 року № 47/2017. [Електронний ресурс] / Президент України. Офіційне інтернет-представництво. - Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/472017-21374.
  1. Сокол Р. В. Релігійний фанатизм як чинник екстремізму та тероризму в сучасному ісламському світі / Р. В. Сокол // Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості : матер. міжнар. наук.-практ. конф. 8–9 квітня 2005 р. / [упоряд. М. М. Сенько; голов. ред. В. Л. Ортинський; Львовський юридичний інститут]. Л. : ЛЮІ, 2005. – Ч. 2. – С. 241–245.
  1. Веселовский С. С. Многостороннее сотрудничество в борьбе с транснациональным терроризмом / С. С. Веселовский. – М. : Навона, 2009. – 272 с.
  2. Ольшанский Д. В. Психология терроризма / Д. В. Ольшанский. – СПб. : Питер, 2002. – 286 с.
  3. Вейман Г. Как современные террористы используют Интернет. [Електронний ресурс] / Вейман Г. // Специальный доклад №116 - Режим доступу : http://www.crime.vl.ru/index. php? p=949&more=1&c=1&tb=1&pb=1
  4. Зиновьева Е. «Международная информационная безопасность». [Електронний ресурс] / Зиновьева Е. //«Международная информационная безопасность». -Режим доступу: http://old.mgimo.ru/news/experts/document256505.phtml.
  5. Ткач В.Ф. Антитерористична політика: світовий і національний контексти / Монографія / В. Ф. Ткач; Нац. Пед. ун-т. ім. М. П. Драгоманова. – К.: Університет «Україна», 2013. – 194 с.
  6. Моджорян Л. А. Тероризм: правда і вигадки / Л. А. Моджорян. – К. : Політвидав України, 1985. – 175 с.
  7. Ткач В. Ф. Спецпропаганда як інформаційний складник гібридної війни проти України / В. Ф. Ткач // Стратегічні пріоритети : науково-аналітичний щоквартальний збірник Національного інституту стратегічних досліджень. – 2016. - № 1 (38). – С. 99-109. – (Серія «Політика»).

 

REFERENCES:

  1. Doktryna informacijnoji bezpeky Ukrajiny. Zatverdzheno Ukazom Prezydenta Ukrajiny vid  25 ljutogho 2017 roku № 47/2017. [Elektronnyj resurs] / Prezydent Ukrajiny. Oficijne internet-predstavnyctvo. – Available at: http://old.mgimo.ru/news/experts/document256505.phtml.
  2. Sokol, R. V. (2005). Relighijnyj fanatyzm jak chynnyk ekstremizmu ta teroryzmu v suchasnomu islamsjkomu sviti. Teoretyko-prykladni problemy protydiji orghanizovanij zlochynnosti ta zlochynam terorystychnoji sprjamovanosti : mater. mіzhnar. nauk.-prakt. konf. 8–9 kvitnja 2005 r. / [uporjad. M. M. Senjko; gholov. red. V. L. Ortynsjkyj; Ljvovsjkyj jurydychnyj instytut]. Lviv: LJUI, CH. 2. – S. 241–245.
  3. Veselovskіj, S. S. (2009). Mnoghostoronnee sotrudnіchestvo v borjbe s transnacіonaljnym terrorіzmom. Moscow.: Navona, 272 s.
  4. Oljshanskіj, D. V. (2002). Psіkhologhіja terrorіzma. SPb.: Pіter, 286 s.
  5. Vejman,  GH. Kak sovremennye terrorіsty іspoljzujut Іnternet. [Elektronnyj resurs] / Vejman GH. // Specyaljnyj doklad №116. - Available at: http://www.crime.vl.ru/index. php? p=949&more=1&c=1&tb=1&pb=1
  6. Zіnovjeva, E. «Mezhdunarodnaja іnformacyonnaja bezopasnostj». [Elektronnyj resurs] / Zynovjeva E. //«Mezhdunarodnaja ynformacyonnaja bezopasnostj». - Available at:  http://old.mgimo.ru/news/experts/document256505.phtml.
  7.  Tkach, V. F. (2013). Anty`terory`sty`chna polity`ka: svitovy`j i nacional`ny`j konteksty. Monografiya. Nac. Ped. un-t. im. M. P. Dragomanova. Kyiv: Universy`tet «Ukrayina», 194 s.
  8. Modzhorjan, L. A. (1985). Teroryzm: pravda i vyghadky. Kyiv: Politvydav Ukrajiny, 175 s.
  9. Tkach, V. F. (2016). Specpropaghanda jak informacijnyj skladnyk ghibrydnoji vijny proty Ukrajiny. Strateghichni priorytety: naukovo-analitychnyj shhokvartaljnyj zbirnyk Nacionaljnogho instytutu strateghichnykh doslidzhenj, №1(38), S. 99-109. – (Serija «Polityka»).

 

 



Создан 08 июл 2017