Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Shvechykova, Yaroslava, 2017. THE ROLE OF NATO IN EUROPEAN SECURITY COMLEX. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (13).




 

РОЛЬ НАТО ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕГІОНАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ БЕЗПЕКИ

 

УДК – 327

 

Швечикова, Ярослава, 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ),

Інститут міжнародних відносин,

аспірантка,

yaroslava_shvechykova@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається процес побудови системи безпеки у Європі та роль НАТО у ньому. Розглядаються позиції основних акторів, які вчиняють основний вплив на формування системи безпеки європейського простору - ЄС, США, РФ. Таким чином дисбаланси, що виникають на цьому тлі, є проблемними питаннями, на яких зосереджується автор. Також у статті розглянуто основні підходи та бачення нового безпекового порядку на теренах Європи західноєвропейського пулу держав та Російської Федерації, участь у цих процесах НАТО та США безпосередньо. Використовуючи теорію комплексів регіональної безпеки авторства конструктивістів Олле Вівера та Баррі Бузана, автор дотримується думки про те, що процеси сик'юритизації і десик'юритизації між державами на європейському просторі не тільки варто розглядати в комплексі, проте також необхідним є вироблення нового бачення щодо ролі НАТО та Сполучених Штатів в регіоні.

            Ключові слова: комплекс регіональної безеки, система безпеки, Європейський Союз, НАТО, Російська Федерація, США, сик'юритизація.

 

 

THE ROLE OF NATO IN EUROPEAN SECURITY COMLEX 

 

Shvechykova, Yaroslava,

Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv),

Institute of International Relations,

PhD student,

yaroslava_shvechykova@ukr.net

 

SUMMARY

The process of building the security system in Europe and the role of NATO in it are considered in an article. The positions of the main actors, who commit major influence on the formation of European security space - EU, USA and Russia are considered too. Thus imbalances arising against this background are the problematic issues on which focuses the author. Also the main approaches and vision of the new security order in Europe of Western European countries and the Russian Federation, Nato and USA are investigated in the article. Using the theory of regional security complexes designed by constructivists Olle Weaver and Barry Buzan, the author insists that the securitization and desecuritization processes between the countries in the European area can not be analyzed separately, and thus security structure for these actors should represent a single framework, but also it is necessary to develop a new vision of the role of NATO and the United States in the region.

Keywords: regional security complex, ecurity system, European Union, NATO, Russian Federation, USA, securitization.

 

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що новітня ситуація в сфері європейської безпеки полягає у взаємодії між трьома глобальними акторами: ЄС, Російською Федерацією та США. НАТО як організація, що включає двох з цих акторів: США та держави ЄС, трансформується з огляду на зміни в міжнародному (поява нових викликів, тероризм) та у внутрішньому середовищі (вибори в США, криза в ЄС), а отже справляє трансформуючий вплив на структуру безпекового порядку на Європейському континенті.

 

Наразі чимало наукової літератури присвячено проблемам Європейської системи безпеки. Зокрема слід зазначити роботи таких дослідників як Д. де Вільт [1], П. Хоуг[2], В. Бейн [3], Д. Лейк [4], П. Морган [5]. Серед вітчизняних дослідників проблемами європейської безпеки займаються Перепелиця Г.М.[6], Манжола В.А.[7], Литвиненко О.В.[8], Копійка В.В. [9]. Роботи цих дослідників стосуються різних аспектів європейської системи безпеки, а також ролі Росії в цих процесах. Саме регіональний підхід близький до того, який застосовує автор, притаманний дослідженням Константинова В.Ю. [10].

 

Проте, на дане дослідження основний вплив справили роботи представників копенгагенської школи міжнародних досліджень. Зокрема йдеться про концепти секторального підходу, сик’юритизації та регіональних комплексів безпеки. Теорія регіональних комплексів безпеки, що лягла в основу дослідження представлена у роботі Б. Бузана і О. Вівера «Regions and Powers: the Structure of International Security» [11].

 

Разом з тим спроб розгляду особливостей регіоналістського підходу до вивченя процесів міжнародної безпеки у вітчизняному науковому дискурсі майже не здійснювалось, оскільки це питання розглядається, як правило, лише однією зі складових загального системного підходу до вивчення процесів безпекової взаємодії, тож, на нашу думку, дослідження цього питання є актуальним.

Отже, метою даної статті є розкриття ролі НАТО у функціонування європейського регіонального комплексу безпеки та особливостей впливу транснаціонального співробітництва на безпекові процеси на європейському континенті.

 

Основою даної статті є теорія комплексів регіональної безпеки. Зокрема, увагу зосереджено на взаємодії комплексів з третіми акторами різної природи. Мова йде про так званий комплекс ЄС-Європа, сформований навколо інституцій Європейського Союзу, що виділяє даний комплекс і робить його унікальним явищем з точки зору структури регіонального комплексу безпеки.

 

Протягом Холодної війни динаміка безпекових процесів на просторі Європи визначалася двома полюсами міжнародної системи - СРСР та США. Таким чином дискурс зосереджувався на тих питаннях, які стосувалися інтересів позарегіональних акторів. Постбіполярна Європа отримала «свободу» формувати власний порядок денний в сфері безпеки, хоча Сполучені Штати і залишилися досить впливовим актором на даному просторі.

 

США залишилися лідерами НАТО, організації, що відіграє визначну роль у сфері класичної, військової безпеки на європейському континенті. І хоча в ХХІ столітті військові загрози поступилися своїм місцем іншим видам викликів безпеці, вони залишаються на порядку денному і продовжують визначати політичну складову формування міжнародної системи також. НАТО перестав бути організацією зразку біполярного протистояння - покликаною захищати кордони держав-учасниць від нападу. Він став оплотом боротьби з новою загрозою ХХІ століття - тероризмом. Наразі Європа потерпає не тільки від самого явища тероризму, але і від його наслідків, найяскравішим з яких є міграція, що тисне на Європейський континент з півдня деформуючи його і впливаючи на всі політичні та економічні процеси на континенті.

 

Специфіка середовища, у якому існувала і розвивалася європейська система безпеки, визначалася конфліктами різних типів та рівнів. Особливо ця тенденція проявляється у другій половині «холодної війни». Безпековий порядок денний у відносинах між наддержавами на полі європейського регіону формується здебільшого довкола питань контролю над озброєннями і досить рідко поширюється на питання безпеки інших сфер, крім військової. В Європі ж навпаки, питання безпеки у політичній, економічній та гуманітарній сферах стають більш актуальними. Це стосується і відносин між європейськими частинами двох безпекових систем, і відносин в середині Західноєвропейської частини Атлантичного безпекового формату [12, c. 160].

 

Спираючись на власний досвід регіональної інтеграції, європейці мають інші, відмінні погляди на проекцію глобальних загроз на власну безпеку. Якщо американці, наприклад, схильні бачити кожен конфлікт регіонального масштабу у глобальній перспективі, то європейці визначають в першу чергу ступінь можливого збитку для власного РКБ, що може бути нанесений внаслідок даного конфлікту. Це робить пріоритетними для Європи одні позарегіональні проблеми і дозволяє уникати занадто глибокої участі у інших, навіть якщо це стосується дій в рамках НАТО, де всі держави мають однакові зобов’язання.

 

Європейський РКБ є за своєю структурою системою з центрально-перефирічною будовою. Тяжіння і потенціал привабливості в такій системі має дуже високий рівень і це дозволяє управляти процесами трансляції тенденцій, що формуються в центрі на периферичні кола, а також на поза регіональних учасників, що прагнуть стати частиною і самого ЄС, і європейського РКБ в цілому. Тут варто відзначити роль НАТО у даних процесах, адже в контексті структури саме регіонального безпекового комплексу ця організація виконує роль механізму забезпечення захищеності від класичних загроз військового характеру.

 

Те, що НАТО як організація є за колом учасників більш широкою ніж ЄС і держави Союзу є її членами, і в контексті глобального аналізу ці держави можуть виступати на другому плані після США, не заважає при аналізі регіонального рівня Європи визначати Альянс механізмом, який ЄС використовується для задоволення власних безпекових потреб. Таким чином, європейський РКБ формує подвійне тяжіння держав, що прагнуть стати його частиною – як до себе, так і до НАТО, інтегруючи ці держави до вже більш глобальних структур взаємодії безпекового характеру [13].

 

В контексті структури саме регіонального безпекового комплексу Альянс виконує роль механізму забезпечення захищеності від класичних загроз військового характеру. Те, що НАТО як організація є за колом учасників більш широкою ніж ЄС і держави Союзу є її членами, і в контексті глобального аналізу ці держави можуть виступати на другому плані після США, не заважає при аналізі регіонального рівня Європи визначати Альянс механізмом, який ЄС використовується для задоволення власних безпекових потреб. Таким чином, європейський РКБ формує подвійне тяжіння держав, що прагнуть стати його частиною – як до себе, так і до НАТО, інтегруючи ці держави до вже більш глобальних структур взаємодії безпекового характеру.

 

Також поряд з власне європейськими механізмами впливу на держави, що прагнуть вступити до РКБ, такими як Східне партнерство існують механізми НАТО, що так само сприяють безпековій інтеграції на даному просторі. Прикладом такого інструменту є програма «Партнерство заради миру», що  сприяє «соціалізації» держав учасниць в військовому контексті і створення сприятливих умов для подальшої інтеграції у безпекові структури європейського РКБ.

 

Що ж стосується внутрішньої структури європейського РКБ, то варто зазначити, що на даному безпековому просторі діють декілька структур, що стосуються безпекових питань, при чому це стосується різних вимірів безпеки. Мова йде про НАТО, ЄС і ОБСЄ. Ці структури не тільки подекуди дублюють функції одна одної, але і входять в конфронтацію з приводу юрисдикцій і розповсюдження власного впливу. На практиці Балканська криза продемонструвала ситуацію, коли всі ці безпекові організації мали діяли на спільному просторі відповідаючи на одні і ті самі загрози.

 

Саме в період активної фази конфлікту стало очевидним, що НАТО в контексті забезпечення класичної військової безпеки є найефективнішою організацією. Для ЄС цей період дав можливість визначити функції, які НАТО здатне забезпечити для внутрішніх потреб РКБ. ОБСЄ, в свою чергу, продемонструвала нездатність відповідати реаліям часу і, відповідно, згодом перейшла на діяльність в рамках обмеженого кола питань, що стосуються гуманітарної сфери, а особливо нагляду за дотриманням законодавчих процедур і створення необхідних умов для реалізації основних прав і свобод людини на території держав-членів.

 

Опираючись на апарат НАТО в питаннях військового характеру, європейський РКБ з одного боку може розраховувати на ефективний захист, але з іншого боку, залишається простором можливого розгортання військових дій і тому проблеми, наприклад, з дотриманням Росією Договору про звичайні збройні сили в Європі хоча і зародилися в площині російсько-американських відносин, все ж тепер стають проблемою європейських учасників. В даному контексті також варто згадати про проблему розташування ПРО в Чехії та Польщі і той резонанс, який викликали такі наміри НАТО. Особливістю цього процесу є здатність європейського РКБ не переносити певні проблеми у відносинах Росії з НАТО до безпекового порядку денного європейського комплексу.

 

Також варто зазначити, що вже декілька поколінь політичних еліт в прикордонних державах (Україна, Молдова, в певній мірі Білорусь, але з цією державою питання залишається відкритим через політичний режим, який в ній панує) Росія сприймається як загроза, а посилення динаміки відносин х європейським комплексом через активну участь у процесах під егідою ЄС, НАТО та інших структур, визнається основним інструментом та методом боротьби з цією загрозою. Таким чином європейський РКБ активно діючи в даних державах стикається з проблемою вимушеної сик’юритизації відносин з РФ і стоїть перед важкою дилемою, адже питання загострюється на тому, чи є така сик’юритизація в інтересах самого РКБ і чи варта вона тих втрат, які виникнуть в наслідок участь Європейського комплексу в ній [14].

 

Для держав, що не належать до ядра РКБ, вступили до ЄС після закінчення «холодної війни» і становлять перше периферійне коло безпекового комплексу, так само як і для держав другого периферійного кола – тих хто прагне вступити до ЄС і стати частиною європейського РКБ, стандарти і критерії, які встановлюються ядром є і запорукою безпеки, і можливою загрозою одночасно. Таким чином, стаючи частиною європейського РКБ, а також повністю чи частково частиною системи НАТО, держави з одного боку отримують безпекові гарантії, а з іншого наражають себе на нові загрози.

 

Прикладом може бути питання розміщення систем ПРО в Чехії та Польщі. Вступивши до НАТО, ці держави отримали не тільки гарантії власної безпеки, але і взяли на себе зобов’язання. В даному випадку, реалізація таких намірів наражала ці держави на загрози різного порядку, джерелом яких могли стати як внутрішні фактори протидії, так і зовнішні, особливо з боку Російської Федерації.

 

Комплекс Європа-ЄС існує поряд з комплексом безпеки навколо Російської Федерації, який розпадається і перетворюється на групу невизначених держав на кордоні комплексів + Росію. Дестабілізація на цьому просторі призвела до того, що дискурс всередині комплексу прагне до сик’юритизації всії сфер відносин з сусідом, особливо ця тенденція є актуальною для класичної, військової сфери безпеки. Це означає, що роль та вплив на ситуацію НАТО також будуть мінятися.

 

Наразі НАТО - єдина організація, яка об’єднує Європу. Держави ЄС, які не є при цьому членами альянсу складають невелику групу - це Австрія, Ірландія, Кіпр, Мальта, Фінляндія та Швеція. До складу організації входить Туреччина, більшість держав Східної Європи, які з’явилися на початку 90-х років ХХ століття, які вирішили не тільки увійти до ЄС заради економічної інтеграції, але так само стати ченами НАТО, адже альянс забезпечує гарантії миру та безпеки. Швеція та Фінляндія, які зіткнулися з реальною можливістю агресії з боку РФ, почали вивчати можливості вступу до НАТО. Навіть Франція, яка в 1966 році вийшлазі структури НАТО, вирішила повернутися у 2009.

 

Проте, вже у 2017 році ситуація може змінитися. Відхід Сполучених Штатів від політики підтримки НАТО ціною великих витрат, які могли б нести європейські партнери, стає все більш вірогідним. В свою чергу європейці будуть змушені посилювати власну участь в альянсі, або надавати більшої уваги спільній політиці безпеки та оборони.

 

Ідеї про те, що Сполучені Штати мають підтримувати демократичні держави у боротьбі проти агресії та підтримувати систему вільних держав та вільних народів по вьому світу призвели до створення альянсів по всьому світу, в тому числі  трансатлантичних інститутів,які допомагали Європі залишатися безпечною, вільною та пов’язаною з США союзницькими відносинами. Деяки з таких інституцій вимагали від США  великих витрат, але, оскільки на них спирається вплив Америки у світі  - союзники США просувають американські цінності та інтереси у світі - жодна адміністрація за останні 70 років не намагалася зманити ситуацію, що склалася.

 

Протягом 2014-16 років напруженість відносин між членами НАТО та Російською Федерацією зростала. Причинами того стали приєднання Криму до Росії та участь російських військ у конфлікті на сході України. З точки зору НАТО, ці дії Росії повністю змінюють ситуацію в Європі загрожуючи східноєвропейським членам НАТО і державам Прибалтики.  В таких умовах відбувся Варшавський самін Альянсу в липні 2016 року. Метою саміту було послання сигналу Росії про те, що в НАТО серйозно сприймають нову загрозу колективній безпеці.

 

Варшавський саміт для ситуації в регіоні став певним водорозділом. Мова йде про те, що мегакомплекс відносин у сфері безпеки, який включає в себе комплекс ЄС-Європи та комплекс, центром якого РФ себе вважає, перетворюється на конфліктну формацію. І конфлікт, який лягає в центр цієї формації структурно оформлюється в риториці Варшавського саміту. Таким чином через співробітництво в рамках НАТО було заявлено, що відносини в сфері класичної безпеки будуть будуватися на інструментах адекватної реакції з боку комплексу ЄС-Європа та дії Російської Федерації. На саміті з боку США пролунала заява про те, що вони готові захищати територіальну цілісність кожного члена організації, таким чиною даючи зрозуміти, що стають повноправними учасниками подій у Європі.

 

Проте політика США у 2017 році може докорінно змінитися. Нова адміністрація спирається на принцип спільної відповідальності (маючи на увазі фінансування НАТО і проблеми у цій царигі пов’язані з постійними «недоплатами» з боку європейських партнерів), а також не береться підтверджувати заяви попередників з приводу захисту європейських партнерів від будь якої агресії та загрози їхньому суверенітетові. Якщо Сполучені Штати і справді підуть таким шляхом, НАТО докорінно зміниться і перестане бути для Європи тим гарантом безпеки, яким Альянс був раніше. Така риторика підриває довіру до принципів колективної безпеки НАТО і пятої статті статуту організації, у якій йдеться про те, що напад на одного члена Альянсу означатиме напад на всіх. Це була основоположна стаття для всієї трансатлантичної системи безпеки.

 

Посилення військового потенціалу НАТО для партнерів з європейського континенту всі роки починаючи з 1949, коли НАТО створювалося, було таким самим зобов’язанням, як і зобов’язання по колективній самообороні. Проте в багатьох випадках держави не виконували традиційних видатків на оборону у розмірі 2% ВВП. З 25 європейських членів Альянсу цю вимогу виконують лише Велика Британія, Греція та Естонія. У 2013 році середній показник військових видатків по європейським членам НАТО склав 1,4%. Дана тенденція спостерігається з початку економічної кризи 2008 року. Виключенням є США, де видатки на оборону склали 4,4% ВВП. З 1995 по 2013 роки доля США у видатках НАТО виросла з 59% до 72% [15].

 

Наразі слідуючи попередній інерції і рішенню посилити східний фронт НАТО прийнятому на Варшавському саміті на просторах східної Європи та держав Балтії розгортаються нові військові бази НАТО по принципу ротації і проведення постійних маневрів, що дозволяє постійне переміщення особового складу. Проте, держави Балтії все ще залишаються в досить небезпечному становищі.

 

В разі відходу США від такого лояльного ставлення до європейських партнерів по НАТО державам європейського регіонального комплексу доведеться вирішувати досить значну і болючу дилему: чи посилювати співпрацю в рамках Альянсу (зорема, фінансову), чи повертатися до забутих структур європейської класичної безпеки без участі позарегіональних акторів. У разі обрання другого варіанту європейське уособлення може призвести до поглиблення інтеграції всередини регіону і до віддалення США від процесів формування європейської безпеки.

 

За теперішніх умов вищенаведена ситуація значно вплине і на відносини в рамках трикутнику Росія-ЄС-США, адже менше скута європейськими партнерами американська сторона буде вільніша у маневрі і за необхідності зможе поступатися не власними інтересами, а інтересами європейських парнерів у відносинах з Російською Федерацією, чий вплив і відповідно загарбницькі намірі поширюється. В свою чергу європейський комплекс регіональної безпеки структурно зміцниться і оформиться в ще більш консолідовану формацію. Таким чином сик’юритизація всередині комплексу буде проходить з урахуванням лище внутрішньорегіональних загроз та небзпех без необхідності трансляції інтересів трансатлантичної спільноти.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

  1. de Wilde Jaap. Organized Anarchy in Europe: The Role of States and Intergovernmental Organizations. I.B. Tauris, 1996 – 354 р.
  2. Hough Peter. Understanding Global Security. Routledge,  2004. – 271 р
  3. Bain William. The Empire of Security and the Safty of the People. Routledge, 2006. – 240 р.
  4. Lake David A., Morgan Patrick M.. Regional Orders: Building Security in a New World. Penn State Press, 1997. – 406 р.
  5. Lake David A., Morgan Patrick M.. Security in the New World of Regional Orders. Penn State Press, 1997. – 406 pp.
  6. Перепелиця Г. М. Конфлікти в посткомуністичній Європі. (Національний ін-т стратегічних досліджень — Воєнна безпека; Вип.8). — Київ : ПЦ «Фоліант», 2003. — 431 с.
  7. Манжола В. А. Ukraine and European Security. (у співавторстві) – London: Macmillan Press, 1999
  8. Литвиненко О.В. Європейська безпека. Нові виклики та загрози // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2010. - № 88. Ч. ІІ. – С. 30-34.
  9. Європейський союз : досвід розширення і Україна: монографія / В.В. Копійка. - К. : Юридична думка, 2005. - 448 с.
  10. Константинов В. Ю. «Регіоналізм та регіоналізація в міжнародних відносинах». – К., 2006. – 205 с.
  11. Buzan Barry , Wæver Ole . Regions and Powers: the Structure of International Security. 2003. – [Електронний ресурс].  - Режим доступу: http://blogriobranco.files.wordpress.com/2010/04/buzan.pdf
  12. Stumbaum May-Britt . NATO versus EU: security strategies for Europe. German Council on Foreign Relations, 2005. – 183
  13. НАТО и Европейский союз: сотрудничество и безопасность. – [Електронний ресурс].  - Режим доступу: www.nato.int/docu/review/2007/issue2/russian/art6.html
  14. Тренин Д. Россия и основные институты безопасности в Европе: вступая в XXI век. Моск. Центр Карнеги. — М.: S&P, июнь 2000.
  15. The word factbook. CIA. [Електронний ресурс].  - Режим доступу: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/rankorder/2034rank.html

 

REFERENCES: 

  1. de Wilde, Jaap (1996). Organized Anarchy in Europe: The Role of States and Intergovernmental Organizations. I.B. Tauris. – 354 р.
  2. Hough, Peter (2004). Understanding Global Security. Routledge. – 271 р
  3. Bain, William (2006). The Empire of Security and the Safty of the People. Routledge. – 240 р.
  4. Lake, David A.; Morgan, Patrick M. (1997). Regional Orders: Building Security in a New World. Penn State Press, 1997. – 406 р.
  5. Lake, David A.; Morgan, Patrick M. (1997). Security in the New World of Regional Orders. Penn State Press, 1997. – 406 pp.
  6. Perepelicja, G.M. (2003). Konflіkti v postkomunіstichnіj Єvropі. (Nacіonal'nij іn-t strategіchnih doslіdzhen' — Voєnna bezpeka; Vip.8). — Kyiv : PC «Folіant», 431 s.
  7. Manzhola, V.A. (1999). Ukraine and European Security. (u spіvavtorstvі) – London: Macmillan Press.
  8. Litvinenko, O.V. Єvropejs'ka bezpeka. Novі vikliki ta zagrozi // Aktual'nі problemi mіzhnarodnih vіdnosin. - 2010. - № 88. Ch. ІІ. – S. 30-34.
  9. Єvropejs'kij sojuz : dosvіd rozshirennja і Ukraїna: monografіja / V.V. Kopіjka. - K. : Juridichna dumka, 2005. - 448 s.
  10. Konstantinov, V.Ju. (2006). Regіonalіzm ta regіonalіzacіja v mіzhnarodnih vіdnosinah. Kyiv. – 205 s.
  11. Buzan, Barry ; Wæver Ole . (2003). Regions and Powers: the Structure of International Security. 2003. – Available at: http://blogriobranco.files.wordpress.com/2010/04/buzan.pdf
  12. Stumbaum May-Britt . NATO versus EU: security strategies for Europe. German Council on Foreign Relations, 2005. – 183 p.
  13. NATO i Evropejskij sojuz: sotrudnichestvo i bezopasnost'. – Available at: www.nato.int/docu/review/2007/issue2/russian/art6.html
  14. Trenin, D. (2000). Rossija i osnovnye instituty bezopasnosti v Evrope: vstupaja v HHI vek. Mosk. Centr Karnegi. — M.: S&P, ijun'.
  15. The word factbook. CIA. [Електронний ресурс].  - Режим доступу: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/rankorder/2034rank.html


Обновлен 09 апр 2017. Создан 09 мар 2017