Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Ryzhuk, Oleksandr, 2017. HYBRID WARFARE RUSSIA AGAINST UKRAINE: REASONS FOR ARMED COFRONTATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (13).




 

ГІБРИДНА ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗБРОЙНОГО ПРОТИСТОЯННЯ 

 

УДК: 327.8((470+571):(477))(045)

 

Рижук, Олександр, 

Університет «Україна»

кафедра суспільно-політичних наук,

глобалістики та соціальних комунікацій,

здобувач,

aspirantura_ukraine@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

Протягом усього періоду відносин між Україною та Росією остання намагалася оволодіти українськими територіями аж до безпосереднього їх приєднання та об’єднання в одну державу. Незважаючи на те, які мали назви ці об’єднання, чи то Російська імперія, чи Радянський Союз, Росія завжди вважала Україну своєю невід’ємною частиною.

З розпадом СРСР Росія намагалася максимально тримати Україну у колі своїх інтересів, але в результаті революційних подій в Україні 2013-2014 років, проросійські сили почали втрачати свої позиції, а Україна проголосила Європейський шлях розвитку. Російське керівництво збагнуло, що ситуація, за якої Україна може відділитися та вийти з під впливу РФ є неприпустимою, тому керівні кола Росії взялися до більш радикальних дій, а саме до розв’язання збройного конфлікту, що перетворився у гібридну війну, мета якої утримання України в орбіті своїх інтересів.

Ключові слова: безпека, інформаційна безпека, інформаційна політика, гібридна війна, холодна війна, пропаганда, сепаратизм, глобалізація.

 

 

HYBRID WARFARE RUSSIA AGAINST UKRAINE: REASONS FOR ARMED COFRONTATION

 

Ryzhuk, Oleksandr,

University “Ukraine” (Ukraine, Kyiv),

Department of social and political sciences,

globalization and social communication,

Phd student

aspirantura_ukraine@ukr.net

 

 

SUMMARY 

During all times relations between Ukraine and Russia, the latter has always been trying to spread its power on Ukrainian territory until their direct annexation and union into one state. Despite the names that these unions had whether it was The Russian Empire or The Soviet Union, Russia has always regarded Ukraine as its integral part.

Since the collapse of The Soviet Union, Russia has tried as much as possible to keep Ukraine in the circle of its interests, but as a result of revolutionary events of 2013-2014 in Ukraine, pro-Russian forces began to lose their positions, and Ukraine declared its European way of development, the Russian government realized that the situation in which Ukraine can separate and get away from Russia's influence is unacceptable. Therefore the governing circles of Russia took more radical action, namely striking the armed conflict, which resulted in a hybrid war aimed at keeping Ukraine in the orbit of its interests.

 

Keywords: security, information security, information policy, hybrid warfare, cold war, propaganda, separatism, globalization 

 

 

Дослідженнями гібридних війн почали займатися багато науковців сучасності як українських, так і закордонних. Авторитетною роботою щодо дослідження гібридних загроз є праця Ф. Хоффмана [9], яка відповідно так і називається «Гібридні загрози». Цю працю беруть за основу багато інших дослідників, які працюють у зазначеній тематиці. Щодо українських авторів, то тему гібридної війни та її причини досліджують такі науковці, як Є. Магда [5], І. Рущенко [7], Л. Чекаленко [10], С. Климовський [4] та ін.

 

Метою цієї статті є аналіз ситуації, яка склалася у відносинах України та Росії після розпаду Радянського Союзу та визначення основних причин, які призвели до збройного протистояння між двома державами.

 

Починаючи з 2014 року, в Україні триває активна фаза гібридної війни. Її провокатором є Російська Федерація – країна, з якою Україну пов’язує давня історія дружніх стосунків.

Чому відбувається гібридна війна з Росією та що лежить у її основі? Відповідь на це питання можемо знайти в аналізі амбіцій самої Росії, її історичного минулого і бачення майбутнього, оскільки дії Росії, що спричинили військове протистояння, мають своє пояснення. Тож, спробуємо зрозуміти саму ідею і причини, які призвели до гібридної війни.

 

На нашу думку, першопричиною гібридної війни став розпад Радянського Союзу. Саме цю подію Президент Російської Федерації В. Путін вважає найбільшою трагедією ХХ ст. Про це він заявив на Мюнхенській конференції з питань політики та безпеки 10 лютого 2007 року [2]. Президент РФ піддав нищівній критиці політику США, НАТО та ОБСЄ, яка, на його думку, веде до монополярності світу, та повідомив про своє бачення світового устрою, який повинен бути багатополярним. Відразу ж цей виступ був сприйнятий світовою спільнотою як загроза початку нової холодної війни.

 

Це свідчить про те, що у керівних колах Російської Федерації не лише жалкували за припиненням існування Радянського Союзу, а, більше того, бажали його відновлення. СРСР неформально вважався продовженням Російської імперії і увесь час після його розпаду керівні кола Росії мали намір повернути колишні республіки СРСР в єдину державу.

 

Протягом усього періоду після розпаду СРСР Росія переконувала західні країни в тому, що пострадянський простір – це сфера її особливих інтересів. Ці інтереси вона сформулювала в ідеї «руського міру» – ідеології, яка стала альтернативою західним цінностям, яка нав’язувалась громадянам Росії, України та інших держав, на які Російська Федерація намагалася поширити свій вплив. За словами президента РФ В. Путіна, «руський мір – повинен об’єднувати усіх, хто цінує російське слово, російську культуру, де б вони не жили, чи то в Росії чи за її межами» [8].

 

Ми можемо це розцінити як пряме зазіхання на розширення існуючих кордонів РФ. Але цікаво дослідити, як змінювалися погляди самої російської еліти стосовно поняття «руський мір». Ще у 2000 році колишня дружина президента РФ Людмила Путіна у своєму виступі на Всеросійській конференції «Російська мова на межі тисячоліть» висловила тезу про те, що «кордони російської мови – це кордони Росії» [1].

 

Та вже у 2007 році у посланні до Федеральних Зборів Російської Федерації В. Путін зокрема зазначив, що російська мова – це мова історичного братерства народів, мова дійсно міжнародного спілкування. Вона є живим простором багатомільйонного руського світу, який значно ширший за саму Росію [6].

Власне кажучи, СРСР був специфічною формою Російської імперії, оскільки після революції 1917 року саме керівництво з Росії підгорнуло під себе сусідні республіки, які мали відношення до Російської імперії, і через кілька років утворилася нова держава – Союз Радянських Соціалістичних Республік. Як і мало бути, центром цієї держави була Москва.

 

Втрату СРСР болісно переживала значна кількість населення, але найбільше – керівні кола Росії, які позбулися влади і впливу на 1/6 частині земної суші. Ще у 1989-1990 роках російська неоімперія втратила Східну Німеччину, Польщу, Чехословаччину, Угорщину і Болгарію. У 1990-ті відійшли і інші республіки, які входили до складу СРСР. Арабська весна, що ознаменувала собою зміну влади у кількох арабських країнах, позбавила Росію впливу в арабському світі. Взимку 2013-2014 років в результаті Революції Гідності з-під впливу Росії почала відходити і Україна, яка проголосила європейський шлях розвитку.

 

Ці втрати Росія розцінила як світову революцію, яка відбувається не на її користь. Імперія розпадалася без військових вторгнень ззовні. Керівні кола Росії почали шукати порятунок від внутрішньої революції у війні.

 

Україна, своєю чергою, як одна з найпотужніших республік СРСР є ключем до відновлення імперії з кордонами СРСР. Ідея об’єднання «ісконно руських земель» завжди була в головах російських керівних кіл. Нинішнє найвище керівництво Росії теж відноситься до таких. Тому не дивно, що ідея війни з Україною завжди перебувала у свідомості цих людей, ще від моменту розпаду СРСР. З приходом В. Путіна до влади ідея війни на пострадянському просторі і приєднання колишніх республік до Російської Федерації під лозунгами їх об’єднання задля кращого життя трансформувалися в державну політику Російської Федерації.

 

Така увага до України з боку Росії проявляється не лише в геополітичних інтересах останньої, але й на ідеологічній основі. В Росії переважає ідея зверхності росіян над іншими слов’янськими країнами, які іноді не сприймаються як незалежні суверенні держави. Думка про те, що українці – це незалежний народ, який має свою суверенну державу, росіяни часто-густо ставлять під сумнів, стверджуючи, що це російський народ, який розмовляє поганою російською мовою.

 

Ідея зверхності росіян закріплена в історії відносин Росії та слов’ян, які були загарбані турками. А ідея визволення слов’ян у системі імперського мислення передбачала загарбання Російською імперією визволених слов’янських народів. Такий підхід в Росії вважається цілком виправданим. Захоплення територій, на яких проживали слов’яни, був в імперській свідомості продовженням процесу «збирання руських земель» навколо Москви. Саме так оцінювались реалізовані і нереалізовані проекти розширення Росії як сотні років тому та і зараз.

 

Водночас керівництво Росії розуміло, що ті заходи і методи війни, які були в минулому, не припустимі сьогодні. Важливою є не лише територія, яку можна загарбати, а ще й об’єкти, розташовані на цій території, інфраструктура, потенціал, і, більше того, населення, яке було б раде приходу окупанта, з ентузіазмом вітало б його і не чинило б опору.

 

Тому важливість нинішньої ситуації полягає в тому, що території колишнього СРСР, зокрема – Україна, повинні увійти до нового об’єднання під егідою Російської Федерації – добровільно. У цьому випадку Росія відстоювала ідею не сепаратизму – від’єднання певних територій з проросійськи налаштованим населенням від України, а готувала підґрунтя до іредентизму [3, с. 27], що означає від’єднання певних територій від однієї країни (в цій ситуації – від України), та приєднання їх до іншої суміжної держави, у ролі якої виступає Російська Федерація. Це мало відбутися чи через референдум (приклад Криму), чи через офіційне звернення Верховної Ради України, чи в якийсь інший спосіб. Але ідея полягає в тому, що таке входження (об’єднання) має бути «добровільним».

Тому війна з Україною мусить бути війною нового типу, мета якої – забезпечити добровільне повернення держави. Саме така ідея і підштовхнула вище керівництво Росії до ідеї гібридної війни з Україною [4].

 

Свою участь у війні, що триває в Україні влада Росії називає «допомогою місцевому населенню, громадянам України, які борються за своє виживання». Росія намагається переконати російське суспільство, українське населення та й увесь світ в тому, що в Україні відбувається саме громадянська війна. Росія називає цю війну громадянською, оскільки такий підхід розв’язує їй руки як агресору. Цим самим вона зміщує акценти, видає бажане за дійсне, щоб перекласти відповідальність за події в Україні, тобто за саму війну, на українське керівництво.

 

За концепцією РФ, вона ніби як миротворець захищає українське населення, українських громадян від геноциду, який здійснює українська влада. Це приклад того, як Росія, пересмикуючи факти і явища, на «біле» каже «чорне». Російська Федерація наполягає, що не є стороною конфлікту, не вказуючи, що ввела на українську територію власну армію. Російські засоби масової інформації зі свого боку переконують світ та російське населення в тому, що Росія виступає як рятівник та визволитель, котрий рятує життя мирного українського населення, що піддається геноциду від української влади [10, с. 3].

 

Водночас через тісні економічні зв’язки розірвання відносин між Росією та Україною виявилося складним питанням. Якщо після початку активної фази гібридної війни економічні зв’язки і вдається розривати, шляхом заборони транслювання російських телеканалів та фільмів російського виробництва, оскільки це можливо зробити на законодавчому рівні, то розрив людських зв’язків виявився набагато складнішим. Саме тому, російська пропаганда почала грати на українофобії, сіяти ворожнечу між знайомими, друзями та родичами, які мешкають у різних країнах. Саме таке завдання було поставлене перед російськими ЗМІ – зробити українців і росіян ворогами [7].

 

З цією метою Росія по максимуму починає вести інформаційну пропаганду, аби більша частина населення з ентузіазмом сприйняла аргументи щодо зближення України з Російською Федерацією, відновлення радянського минулого та бажала відійти від прозахідних поглядів.

 

З вищевказаної інформації випливає, що ідея будь-яким шляхом приєднати України до складу Росії виношувалася керівними колами Російської Федерації увесь час з моменту розпаду СРСР. При цьому, незважаючи на зміну керівництва Росії, бажання приєднання колишніх республік СРСР залишилося. Для цього Росія проводила різну політику, яка, на її думку, мала змусити Україну поступитися своїм суверенітетом та інтегруватися у нові утворення під протекцією РФ. Такі дії, врешті решт призвели до безпосереднього збройного протистояння, яке має назву гібридної війни. Україні ж, зважаючи на ситуацію, необхідно постійно бути максимально підготовленою до провокацій зі сторони Російської Федерації та досліджувати різноманітні сучасні методи протистояння з метою адекватної відповіді на постійні провокації з боку РФ.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

  1. Василенко В. Генеза і мета спецоперації проти української мови / Тиждень. Ua [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/politics/82032.
  2. Выступление В. Путина на Мюнхенской конференции 2007 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dokumentika.org/tv-video/vistuplenie-v-putina-na-miunchenskoy-konferentsii-2007-g.
  3. Горло Н.В. Етнічний сепаратизм та іредентизм як шляхи реалізації права на самовизначення: порівняльний аналіз / Н. Горло // Гілея. – 2011. – № 46. – С. 25-30.
  4. Климовський С. / Гібридна війна в Україні як пролог глобальної війни // Військова панорама. – 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wartime.org.ua/18985-gbridna-vyna-v-ukrayin-yak-prolog-globalnoyi-vyni.html.
  5. Магда Е.В. Гибридная война: выжить и победить. – Х.: Виват, 2015. – 320 с.
  6. Послание Федеральному собранию Российской Федерации Президента России Владимира Путина – 2007. – 27 апреля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rg.ru/2007/04/27/poslanie.html.
  7. Рущенко І. Російсько-українська гібридна війна: погляд соціолога: монографія / І.П. Рущенко. – Х.: ФОП Павленко О.Г., 2015. – 268 с.
  8. Сычева Л. Русский язык, pусская культура, русский мир // РФ сегодня – 2007. – № 4 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.russia-today.ru/2007/no_14/14_look.html.
  9. Хоффман Ф. Гибридные угрозы / Геополитика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.geopolitica.ru.
  10. Чекаленко Л. Про поняття «Гібридна війна» // Віче. – 2015. – № 5.

 

REFERENCES:

  1. Vasylenko, V. Heneza i meta spetsoperatsii proty ukrainskoi movy / Tyzhden. Ua Available at:  http://tyzhden.ua/politics/82032.
  2. Vyistuplenie V. Putina na Myunhenskoy konferentsii 2007 g. Available at: http://dokumentika.org/tv-video/vistuplenie-v-putina-na-miunchenskoy-konferentsii-2007-g.
  3. Gorlo, N.V. (2011). Etnichniy separatizm ta Iredentizm yak shlyahi realizatsii prava na samoviznachennya: porivnyalniy analiz. Gileya, N. 46, S. 25-30.
  4. Klymovskyi, S. / Hibrydna viina v Ukraini, yak proloh hlobalnoi viiny // Viiskova panorama. – 2015 r. - Available at: http://wartime.org.ua/18985-gbridna-vyna-v-ukrayin-yak-prolog-globalnoyi-vyni.html.
  5. Magda, E.V. (2015). Gibridnaya voina: vyizhit i pobedit. – H.: Vivat. – 320 s.
  6. Poslanie Federalnomu sobraniyu Rossiyskoy Federatsii Prezidenta Rossii Vladimira Putina – 2007. – 27 aprelya Available at: – Rezhym dostupu: http://www.rg.ru/2007/04/27/poslanie.html.
  7. Rushchenko, I. (2015). Rosiisko-ukrainska hibrydna viina: pohliad sotsioloha: monohrafiia / I.P. Rushchenko. – Kh.: FOP Pavlenko O.H.. – 268 s.
  8. Syicheva, L. (2007). Russkiy yazyik, russkaya kultura, russkiy mir // RF segodnya – 2007. – # 4 Available at: http://archive.russia-today.ru/2007/no_14/14_look.html.
  9. Hoffman, F. Gibridnyie ugrozyi / Geopolitika Available at: – Rezhym dostupu: www.geopolitica.ru.
  10. Chekalenko, L. (2015). Pro poniattia «Hibrydna viina». Viche, № 5.


Обновлен 09 апр 2017. Создан 09 мар 2017