Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Senchenko, Oksana, 2016. THE CONSTRUCTIVE ROLE OF "CONTROLLED CHAOS" IN THE EVOLUTION OF SOCIAL SYSTEMS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (11).




 

КОНСТРУКТИВНА РОЛЬ «КЕРОВАНОГО ХАОСУ»

В ЕВОЛЮЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ  

 

Сенченко, Оксана,

Національний технічний університет

«Київський політехнічний інститут» (Україна, Київ),

кафедра видавничої справи та редагування,

аспірантка,

e_publish@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

У роботі розглядаються питання формування нових «соціальних» технологій і нового розуміння світових процесів через призму хаосу, використовуючи висновок Стівена Манна, що будь-яка система схильна до дестабілізації. Хаос створює і руйнує, організовує і розкладає. Хаос ― це середовище існування природних і соціальних систем, в якій вони зароджуються, розвиваються, адаптуючись до умов внутрішнього і зовнішнього середовищ свого існування, досягають свого розквіту і сходять у небуття під ударами стихії того ж детермінованого хаосу.

Виходячи з цих установок, ми можемо стверджувати, що будь-які громадські зміни, трансформації зв’язуються із змінами в цінностях, нормах, колективних організаціях і ролях. Найголовнішим єднальним елементом соціально-комунікативної системи являється сама людина і саме на ній зосереджена головна увага органів управління інформаційними війнами.

Ключові слова: «керований» хаос, критичність, когнітивна сфера, самодостатність, соціальні системи,   соціальні трансформації, соціальна сфера, суспільство, фізична сфера, хаосозаколот.

 

THE CONSTRUCTIVE ROLE OF "CONTROLLED CHAOS"

IN THE EVOLUTION OF SOCIAL SYSTEMS

 

Senchenko, Oksana,

National Technic University “Kyiv Politechnic University”,

Department of Publishing And Editing,

PhD student,

e_publish@ukr.net

 

ANNOTATION

The work deals with the formation of new «social» technologies and new understanding of global processes through the vision of chaos, using Steven Mann’s conclusion that any system is predisposed to destabilization. Chaos creates and destroys, breaks down and organizes. Chaos is a habitat of natural and social systems where they emerge, evolve, adapt to the conditions of internal and external environments of their existence, reach their peak and descend under the blows of the deterministic chaos.

Based on these directives, we can say that any social changes and transformations are associated with value changes, norms, mass organizations and roles. The most important unifying element of social and communication systems is the human himself and it is on him focused the attention of information wars guidance.

Key words: «controlled» chaos, critical, cognitive sphere, self-sufficiency, social systems, social transformation, social, society, natural area, Chaos insurgency.

 

 

Що лежить в основі соціальної системи?


Важливим висновком, теоретика «керованого хаосу» Стівена Манна є наступний: будь-яка система схильна до дестабілізації. Розвиток такої системи, її динамічність залежить від різних чинників формування критичності, яка в процесі самоорганізації може бути або уповільнена, або ж, навпаки, прискорена і посилена.

 

Проте виникає питання: а що ж представляє із себе соціальна система? Що лежить в її основі?

Для загальної теорії систем ці питання досить ретельно розроблені в працях відомого радянського ученого, академіка П. Анохіна*, зокрема, в публікації 1973 року «Принципові питання загальної теорії функціональних систем». Учений пише: «… чи принесе користь конкретним наукам системний підхід чи не принесе, залежатиме від того, наскільки успішно ми виділимо системотворний чинник і наскільки повно буде описано його операційне значення для формування системи». Позитивно оцінюючи теорію систем П. Анохін в той же час константує, що: «В результаті цього корінного недоліку ― відсутності системотворного чинника ― всі наявні зараз визначення системи випадкові і не відбивають її істинних властивостей і тому, природно, не конструктивні, тобто не допомагають ставити нових, об’ємніших питань для дослідження» [1].

 

Анохін висуває тезу стосовно того, що теорія може стати загальною тільки у тому випадку, якщо вона розкриває і об’єднує собою такі закономірності процесів або механізмів, які є ізоморфними для різних класів явищ.

Він приходить висновку, що для розуміння законів функціонування тієї або іншої системи є розуміння цілей її функціонування. На прикладі біологічних наук Анохін представляє це собі так: «Формуючись в межах самої біологічної системи на основі її потреб, зовнішніх чинників і пам’яті, мета завжди випереджає реалізацію її організмом, тобто отримання корисного результату».

 

Ми вважаємо, що таке бачення системотворного чинника може бути спрямоване і на дослідження соціальних систем. Теоретики математичних методів дослідження біологічних систем вважають, що існує важливий клас ситуацій, в яких ефективне конструктивне завдання системи вдається отримати тільки за допомогою опису, заснованого на понятті цілеспрямованості (тобто телеологічного опису); при такому описі основний характер системи як певного (математичного) відношення залишається незмінним.

 

Під описом, заснованим на понятті «цілеспрямованості», ми розуміємо усю сукупність системних описів, представлених за допомогою понять, які виражають цілі  поведінки системи (такі як адаптація, еволюція, управління, гомеостаз і т. п.).

Усі вище перераховані цілі переважно відносяться і до соціально-комунікативних систем, які упродовж свого історичного розвитку постійно стикаються із завданнями адаптації, еволюції, управління і гомеостазу (саморегулювання).

 

При включенні в системотворний чинник поняття «цілеспрямованість» можна прийти і до розгляду етапів формування тієї або іншої соціальної системи, кожен з яких відповідає на нижче наведені питання:

―    який результат має бути отриманий?

―    коли має бути отриманий результат?

―    які механізми лежать в основі результату?

―    як система переконається в достатності отриманого результату?

 

Якщо функціонування системи перестає задовольняти цілеспрямованості свого існування, вона може або еволюціонувати, або ж розпастися на окремі елементи.

Розглядаючи соціально-комунікаційну систему через призму теорії хаосу і теорії систем, можна чітко побачити, що людське суспільство є великою кількістю індивідів, що взаємодіють між собою, і їх колективів. Їх взаємодія визначається безліччю їх соціальних дій, тобто таких дій, які мають вплив і на людей, що оточують їх. І в цьому контексті, наш розгляд теорії систем і теорії хаосу буде не повним, якщо ми не згадаємо тут про дослідження соціальних систем відомого американського соціолога і політолога Толкотте Парсонса**.

 

За освітою Т. Парсонс біолог. І це визначило його відношення до людського співтовариства, як до деякого соціального організму. У своїй роботі «Поняття суспільства: компоненти і їх взаємини» Т. Парсонс пише: «Суспільство є особливим видом соціальної системи. Ми розглядаємо соціальну систему як одну з первинних підсистем системи людської дії разом з такими підсистемами, як організм, особа індивіда і культурна система» [2].

 

При цьому, соціальна система, за думкою ученого, є інтеграційною підсистемою системи дії в цілому. Три інші підсистеми (система особи, культурна система, поведінковий організм) є середовищем функціонування соціальної підсистеми.

Парсонс дає таке визначення людському суспільству: «суспільство – це такий тип соціальної системи (серед усього універсуму соціальних систем), який як система досягає по відношенню до довкілля найвищого рівня самодостатності. Важливим кроком в розумінні суспільства як соціальної системи являється усвідомлення його самодостатності. Парсонс пише: «Самодостатність суспільства є функцією від збалансованої комбінації механізмів контролю над стосунками суспільства з цими п’ятьма середовищами, а також від міри його власної внутрішньої інтеграції» [2].

 

За думкою Парсонса внутрішня структура соціальної системи включає: цінності, норми, колективні організації, ролі. При цьому цінності відповідають за функцію підтримки зразка функціонування соціальної системи, а норми здійснюють переважно функцію інтеграції: вони регулюють велику кількість процесів, сприяючих впровадженню нормативних ціннісних зобов’язань.

Колективна організація відповідає за досягнення цілей, обумовлених інтересами соціальної системи, а ролі відповідають за адаптацію індивідів.

 

Виходячи з цих установок, ми можемо стверджувати, що будь-які громадські зміни, трансформації зв’язуються із змінами в цінностях, нормах, колективних організаціях і ролях. Найголовнішим єднальним елементом соціально-комунікативної системи являється сама людина, її індивідуальність з її потребами і життєвими установками, стимулами соціальної дії. Людина ― саме вона стоїть в основі будь-якої соціально-комунікативної системи і саме на ній зосереджена головна увага органів управління інформаційно-мережевими війнами.

 

Зміна парадигми соціальних трансформацій 


Формування нових «соціальних» технологій і нового розуміння світових процесів через призму хаосу відбулося на початку 50-х років ХХ століття. 11 вересня 1956 року в Массачусетському технологічному інституті зібралася спеціальна група Інституту електричної і електронної інженерії, що займається інформаційною теорією. Вважається, що ця зустріч поклала початок когнітивної революції в психології. На зустрічі були присутні американські учені: психолог Джордж Міллер; спеціаліст у галузі соціальних і політичних наук Герберт Саймон;  учений у галузі когнітивної психології і штучного інтелекту Аллен Ньюелл;  лінгвіст,  аналітик і літератор Ноам Хомскі; біохімік Девид Грін і психолог Джон Світс.

 

Через декілька років вийшла книга У. Нейссера «Пізнання і реальність. Сенс і принципи когнітивної психології» [3], що стала теоретичним маніфестом когнітивних досліджень.

22 серпня 1966 року була опублікована книга Джерома Брунера «Вивчення когнітивного розвитку» (англ. «Studies in Cognitive Growth»). Для написання цієї книги в Центрі когнітивних досліджень при Гарвардському Університеті об’єдналися 11 співавторів.

 

У свою чергу, теорію «керованого хаосу» (відому також як теорія «контрольованої нестабільності») спочатку розробляли  американські палеонтологи Н. Елдрідж і Стівен Гулд, взявши за основу гіпотезу про «стрибкоподібну еволюцію» О. Шіндуолфа, яку він розробив у 1950 році. Ця і деякі інші роботи з проблем еволюційної теорії стали одним із стимулюючих поштовхів для піонерської роботи Р. Тома і вироблення способів управління подіями «нелінійної революції» 1970―1980-х років у Європі. Уперше елементи теорії вивчалися на практиці під час «студентської революції» 1968 року в Парижі.

У тому ж 1968 році Джин Шарп захистив у Оксфордському університеті дисертацію на тему «Ненасильницькі дії: вивчення контролю над політичною владою», розвиток якої послужив ідейною основою наступних «оксамитових революцій».

 

Особливий сплеск практичного і наукового інтересу до проблеми «керованого хаосу» стався під впливом роботи І. Пригожина і І. Стенгерс «Порядок з хаосу. Новий діалог людини з природою» [4], що вийшла на заході в 1979 році.

У 1992 році Стівен Манн опублікував в журналі Національного військового коледжу у Вашингтоні роботу «Теорія хаосу і стратегічна думка» [5], в якій поєднав цю теорію з новими геополітичними ідеями отримання переваги. Автор прямо говорить про необхідність «посилення експлуатації критичності» і «створення хаосу» у супротивника як інструменту забезпечення національних інтересів США.

 

Механізмами, призваними досягнення цієї мети, він називає «сприяння демократії і ринковим реформам», «підвищення економічних стандартів і ресурсних потреб, що витісняють ідеологію». Згідно задуму Стівена Мана, існують наступні засоби створення хаосу на певній території:

―  сприяння ліберальній демократії;

―  підтримка і проведення ринкових реформ;

―  підвищення життєвих стандартів у еліт країни;

―  витіснення традиційних цінностей і ідеології.

Проте, для того, щоб усі ці теоретичні побудови стали дієвою  політичною доктриною, потрібно мати розвинену  технічну (технологічну) базу, і передусім доступні більшості населення інформаційні технології. Це стало можливим на початку 2000-х років.

 

Синергетичне бачення політичних процесів допускає наявність хаосу як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі соціально-політичних систем, в еволюції яких він відіграє конструктивну роль. З точки зору природного середовища існування Всесвіту хаос має такі властивості, як повсюдність, всебуттєвість і одвічність. Будь-яка структура, будь то природна або соціальна, народжується в хаосі і гине в ньому. Прикладами можуть служити численні соціальні революції в історії людства, зльоти і падіння держав і імперій. Задумані відповідно до ідей і планів монархів, імператорів і політичних лідерів, вони развиваються начебто в двох площинах: детермінованій ― за рахунок управління з боку політичних лідерів і стихійній ― на рівні колективного несвідомого руху народних мас.

 

Хаос створює і руйнує, організовує і розкладає. Хаос ― це середовище існування природних і соціальних систем, в якій вони зароджуються, розвиваються, адаптуючись до умов внутрішнього і зовнішнього середовищ свого існування, досягають свого розквіту і сходять у небуття під ударами стихії того ж детермінованого хаосу.

 

Про конструктивну роль хаосу в еволюції соціальних систем можна сказати наступне:

―  хаос лежить в основі формування складних структур з простіших елементів за рахунок закладених в них механізмів адаптації до умов зовнішнього середовища;

―  хаос синхронізує темпоральні процеси еволюції елементів системи за рахунок прискорення одних подій і уповільнення інших, що несвоєчасно почалися або розвиваються занадто швидко;

―  випадкові хаотичні блукання елементарних процесів у соціальній системі формують в ній точку біфуркації, в якій виникають структури-аттрактори, найбільш сильний з яких виводить систему на нову траєкторію розвитку.

 

Таким чином, хаос виступає в ролі середовища, що формує механізми перемикання на різні шляхи розвитку соціально-політичних систем. В ході еволюції цих систем здійснюється перехід від однієї стійкої структури в умовах детермінованого хаосу в тіло іншої ієрархічної структури, вищого рівня. Цей процес реалізується шляхом гармонізації системи за рахунок включення елементарних структур низьких рівнів. При цьому в середовищі хаосу може статися спрощення структури системи аж до її деградації і втрати цілісності. Це відбувається за рахунок загострення протиріч між елементами системи і наступного її розпаду на окремі фрагменти з урахуванням дестабілізуючого впливу зовнішніх сил.

 

Конструктивна роль хаосу в процесах формування і самоорганізації складних соціально-політичних систем проявляється в наступних формах:

―  у створенні умов для формування точки біфуркації, в якій відбувається визначення подальших шляхів еволюції системи;

―  у формуванні механізмів організації складних структур з відносно простих її елементів і узгодження темпів їх розвитку.

 

Хаос виступає як механізм перемикання на інші шляхи еволюції системи, переходу від одного відносно стійкого стану системи до іншого. Хаос сполучає цикли еволюції системи: зародження, зростання, розквіту, загострення, деградації і занепаду, які борються між собою і, в той же час, доповнюючи один одного, тісно переплітаючись.

Якщо системі загрожує розпад її структури внаслідок втрати стійкості, то хаос грає конструктивну роль, гармонізуючи і спрощуючи структуру, що розпадається, при збереженні її елементів, що несуть генетичні коди для їх використання при подальшій еволюції системи. Прикладом є динаміка процесів в країнах пострадянського простору.

 

Така двоїстість хаосу, який, руйнуючи зв’язки між елементами системи, одночасно створює нові, за допомогою активізації зв’язків на генетичному рівні елементів системи, що розпалася.

Ще одним проявом хаосу в соціально-політичних системах є боротьба двох протилежних тенденцій: ентропії і негентропії. Якщо ентропія є тенденція до збільшення безладу в системі і домінуванню в ній хаосу з наступним руйнуванням, то негентропія, як її протилежність, є мірою впорядковування, в основі якого лежить когнітивний зачаток діючих у системі розумних елементів соціуму, відображаючих діалектичну єдність і боротьбу протилежностей.

 

Тут слід звернутися до фундаментального закону природи ― другого початку термодинаміки, згідно якого зростання ентропії відбиває об’єктивні процеси дезорганізації і руйнування складних систем, тенденцію до їх максимально неврегульованого стану. Однако в реальній дійсності має місце зворотний процес еволюції складних систем у бік їх упорядкованості за рахунок активного втручання розумних акторів. Вони діють в цих системах і використовують інформацію про навколишній світ для генерації знань, з метою надання соціально-політичним процесам упорядкованості, а самій системі ― організованості і стійкості.

 

Таким чином, природні тенденції до збільшення ентропії в соціумі компенсуються творчою активністю його розумних елементів, які через стадію трансформації системи (еволюцію або революцію) приходять до формування її нової структури, тобто до збільшення негентропії. В результаті система приходить до стану стійкості своєї макроструктури, що зберігається надалі за допомогою механізму негативних зворотніх зв’язків до настання нового кризового стану.

 

У нових умовах детерміністські закономірності функціонування системи піддаються ерозії з боку флуктуації, що підвищує ентропію системи і робить дестабілізуючий вплив на її соціально-політичну динаміку. При цьому вони в певний момент можуть перевищити критичний поріг стійкості системи, яка в результаті цього опиниться в точці біфуркації. І якщо в системі збережеться оптимальне співвідношення сил позитивних і негативних зворотніх зв’язків, то вона збереже як стійкість, так і сприйнятливість до змін, що означає здатність до самоорганізації і розвитку. Із цього приводу американський учений Дж. Касті відмічає, що адаптуємість системи можна представити як певну міру її здатності до поглинання зовнішніх впливів без різко виражених наслідків щодо її поведінки в перехідному або сталому стані [6].

 

Таким чином, динамічна стійкість системи, суттю якої є її властивості адаптації і перемінності, дозволяє системі зберігати самототожність під впливом зовнішніх і внутрішніх флуктуацій, а також генерувати здатність до інноваційного розвитку, протидіючи тим самим зростанню ентропії. Це говорить про те, що динаміка соціально-політичних систем є складною діалектичною взаємодією ентропійних і негэнтропійних процесів. Як свідчить історія зародження, зростання, розквіту і занепаду світових цивілізацій, в силу благоприятних обставин, що складаються, соціум починає швидко розвиватися, що виражається в прагненні до расширення меж і підпорядкування суміжних територій.

 

Цей процес супроводжується зростанням населення, релігійним охопленням підлеглих народів, формуванням нових індивідуальних і групових потреб населення, що породжують відчуття могутності і безмежних можливостей титульного етносу. Але, кінець кінцем, це веде до негативного ефекту перерозширення імперії, що породжує кризові явища в її розвитку за рахунок непосильного логістичного і адміністративного навантаження, а також усієї господарської і політичної інфраструктури імперії.

 

Рано чи пізно це створює дефіцит матеріальних, управлінських і моральних ресурсів метрополії, виникають труднощі управління периферійними областями, що створює умови для зростання соціально-політичних і ідеологічних ентропійних процесів. Починається процес рецесії в багатьох сферах суспільно-політичного життя соціуму, що супроводжується перевагої ентропії над негентропією. Результатом є диспропорція між високою індустріальною і технологічною потужністю держави і нездатністю совокупного інтелекту еліти держави до реформування соціально-політичної системи для парирування викликів, що наростають, і загроз. Це робить проблематичним шанси даної цивілізації на виживання. Соціально-політична систему переходить у точку біфуркації, в якій соціум або деградує і сходить з історичної арени, або знаходить в собі сили для трансформації до нових форм, адекватних існуючим політичним і міжнародним реаліям.

 

Отже, в контексті соціально-політичних ентропійних процесів суспільство можна розглядати як дисипативну соцієтальну систему, в якій здійснюється постійний обмін між внутрішнім і зовнішнім середовищами інформацією, товарами (у тому числі і енергоносіями) і послугами, що є необхідною умовою підтримки балансу між порядком і хаосом, що виражається в оптимальному співвідношенні ентропії і негентропії.

 

До тих пір, поки державні інститути ще сильні, політична система держави забезпечує збереження динамічної рівноваги між соціальним порядком і хаосом, намагаючись інкорпорувати прояви хаосу в існуючий порядок і використовувати його для удосконалення державного організму. При цьому вирішальне значення має здатність політичної еліти країни витягати цінну інформацію з внутрішнього і зовнішнього середовищ з метою генерування нових знань, необхідних для вдосконалення системи. Якщо ця здатність еліти виявляється загубленою, то уся соціально-політична структура держави поступово занурюється в пучину дезорганізації, деградації і розпаду. Справедливість цього висновку доводить доля імперій, зокрема, політичні підсумки лютневої 1917 року революції в Росії.

 

Якщо в ситуації стабільності державної системи задають тон структури, що забезпечують соціальний порядок, то в умовах нестабільності на функціонування системи   починають  чинити  вплив  маргінальні суб’єкти соціуму, що виникають під впливом зростання соціальної ентропії і викликають соціальну війну з суспільством. Вони утруднюють роботу державних інститутів і створюють загрозу традиційному громадському устрою життя населення і нормам моралі.

 

Маргінальні суб’єкти соціально-політичного спектру намагаються впровадити в суспільну свідомість чужі народу цінності і норми поведінки. При цьому у своїй поведінці вони керуються ідеями західного лібералізму і використовують невдоволення деякої частини населення політикою існуючого режиму. Виникає ситуація, коли державні структури вже не можуть ефективно забезпечити громадську стабільність і безпеку. Відбувається наростання протестного руху в суспільстві, яке цілеспрямовано руйнує його суспільно-політичний устрій і формує точку біфуркації, в якій починають діяти політичні структури-аттрактори, що борються між собою за вплив на населення країни.

 

Це призводить до втрати  соціально-політичної стійкості, що виражається в неадекватній реакції влади на зростання соціальної ентропії. Це надає процесам надзвичайно складного і непрогнозованого характеру. У цей період хаос стає середовищем, в якому відбувається кризова трансформація суспільства. При цьому хаос спочатку виступає як інструмент руйнування старих державних інститутів, створюючи, в той же час, передумови для наступної трансформації держави, або у напрямі вдосконалення її структури, або остаточного її руйнування.

 

Події останніх років показують, що має місце критична залежність стійкості державних інститутів від застосування інформаційно-мережевих технологій руйнування основ державності, які дозволяють вирішувати військово-політичні завдання по зміні правлячого в країні режиму не за рахунок застосування збройних сил і руйнування економічного потенціалу країни, а за рахунок впливу на морально-психологічний стан її населення.

 

Глобалізація, однією з особливостей якої є швидкий розвиток і поширення інформаційних технологій і соціальних мереж, забезпечила поширення уявлень, які порядки, соціальні стосунки і який рівень життя слід вважати гідними, зіграла велику роль в ініціації протестних рухів населення в економічно неблагополучних країнах [7].

 

Якщо Туніс і Єгипет були першими пробами заокеанських режисерів використання «керованого хаосу», то в Лівії було здійснено поєднання технології «керованого хаосу» з реальною бойовою операцією по усуненню неугодного Заходу політичного лідера. На Балканах, в Афганістані і Іраку Вашингтон використовував, головним чином, силові засоби і методи глобального переділу світу, що мають метою зміну політичних режимів в країнах  стратегічного інтересу США і в цілому Заходу.

Відносно Єгипту і Лівії ситуація була абсолютно іншою. Захід спробував використовувати чинник соціальної ентропії і хаосу для приведення до влади лідерів нового покоління, що йдуть на зміну тим, хто у свій час отримав освіту і виховання в СРСР. У Вашингтоні і Парижі розраховували привести до влади технократів із західним менталітетом, які повинні були витіснити Китай і Росію з регіону Близького і Середнього Сходу.

 

У США для реалізації технології «керованого хаосу» в 1990 році була створена президентська комісія. Згодом в ЦРУ з’явилася «Група критичних технологій» і «Відділ транснаціональних проблем». Одночасно почалися роботи по створенню системи, що дозволяє в автоматичному режимі контролювати увесь масив циркулюючої в інтернеті інформації, включаючи приватне листування, шляхом вичленення окремих повідомлень на основі переліку ключових слів. Одним з розділів програми стало створення алгоритмів для виявлення даних до яких є зацікавленість, і генерації повідомлень різними мовами світу, включаючи арабський і фарсі.

 

У квітні 2010 року було завершено формування Кібер-командування у складі Об’єднаного стратегічного командування збройних сил США, яке почало свою роботу в жовтні того ж року. Головним завданням нового командування є проведення інформаційних і мережевих операцій з використанням передових інформаційних технологій. Зокрема, планувалося проводити обробку результатів опитувань громадської думки з метою розробки способів впливу на цільові аудиторії в ході «психологічних операцій» [8].

 

Таким чином, інформаційні технології стали важливим чинником управління політичними процесами, завдяки яким будь-який соціальний індивід, що має доступ до соціальних мереж і інтернету дістає можливість безпосередньо брати участь в політичних процесах не лише у своїй країні, але й за її межами.

 

У плані застосування технології «керованого хаосу» протестні рухи, що відбуваються на Близькому сході і в Північній Африці, слід кваліфікувати не як революції, а як «хаосозаколоти». Тобто замасковані під стихійний виступ маргінальних соціальних груп операції, організовані зовнішними силами і направлені на скидання існуючого режиму з застосуванням насильства. При цьому, якщо протягом відносно мирної фази протестного руху, здійснюваного шляхом демонстрацій, не вдається вирішити завдання скидання режиму, то реалізується друга фаза, що проводиться у формі збройного повстання із залученням зовнішніх сил. Вони забезпечують підтримку опозиційних сил у формі проведення військової операції, як це мало місце в Лівії і Сирії.

 

У політичній термінології, якщо відволіктися від гасел захисту демократії, прав людини і мирного населения від злочинів правлячого режиму, така форма «революційної» боротьби кваліфікується як «узурпація влади» або «насильницьке захоплення влади збройним шляхом».

 

Про наявність відпрацьованої технології «керованого хаосу» говорить той факт, що зміна політичних режимів в Югославії, Грузії, Україні, Киргизії, в державах Північної Африки і Близького Сходу була підготовлена і здійснена ззовні, а внутрішні економічні і соціально-політичні проблеми були поживним середовищем для організації «кольорових революцій». Підтвердженням цієї тези є те, що не в одній з вищеназваних країн, станом на сьогодні, не сталося позитивних змін в економічній і політичній сферах.

 

У боротьбі між владою і опозицією хід подій визначається складним комплексом регіональних, кланових, міжплемінних, конфесійних і етнічних зв’язків і стосунків, що мають латентний характер до тих пір, поки не буде порушено рівновагу певними політичними силами, які цілеспрямовано вирощуються ззовні, щоб використовувати їх в потрібний момент.

 

При цьому немає необхідності використовувати складні електоральні технології. Зміна влади в ході «кольорової революції»  за допомогою опозиційних сил досить проста. Вона зручна і ефективна. Державні інститути послідовно розхитуються зсередини на усіх рівнях ієрархії. Одночасно з цим формуються протестні настрої деструктивно налагоджених груп населення, які в потрібний момент використовуються у формі стихійного виступу натовпу, що вимагає змін. Під натиском протестуючих мас влада втрачає контроль над ситуацією в країні на тлі нерішучості і пасивності силових структур.

Розроблені спецслужбами США інформаційно-мережеві технології руйнування державності і організації державних переворотів припускають вплив на чотири сфери соціальних систем: фізичну, інформаційну, когнітивну і соціальну. Ці технології передбачають інтеграцію усіх вищеперелічених сфер мережевими структурами, що пронизують соціально-політичні і культурно-конфесійні системи соціуму.

 

Фізична сфера – це традиційна сфера збройного конфлікту, повстання і державного перевороту. Тут впливу піддаються об’єкти господарчої і адміністративно-політичної інфраструктури країни.

У когнітивній сфері вплив охоплює інформаційно-культурну і конфесійну сфери соціуму шляхом координації дій мережевих структур. Руйнуюча дія здійснюється шляхом дискредитації керівництва країни і його політики. При цьому розпізнати і своєчасно оцінити загрози в результаті таких дій значно складніше, ніж у фізичній сфері.

Соціальна сфера охоплює сферу взаємодії людей як по горизонтальних, так і по вертикальних напрямах. Тут основне значення мають історичні, культурні, релігійні цінності, морально-психологічні установки і етнопсихологія. Соціальна сфера є основним полем застосування інформаційно-мережевих технологій. При цьому головним завданням «наступаючої сторони» є завоювання домінуючих позицій, міцного впливу на адміністративну і інтелектуальну еліти держави, проникнення в ЗМІ і встановлення контролю над ними.

 

Слід зазначити, що в цій сфері США досягли значних успіхів, які проявляються у втраті здатності людей до рефлексивного мислення, а також у прояві нездатності населення країни і її еліти адекватно сприймати і оцінювати ситуацію на міжнародній арені.

Указані риси «грубо і зримо» проявляються в образі мислення і діях більшості представників політичної і бізнес еліт країн-жертв агресії. Внаслідок цього держава не є цілком самодостатнім суб’єктом міжнародної політики зважаючи на те, що в ній важливу роль відіграють корумповані чиновники, кримінал і лобісти інтересів Заходу.

 

Крім того у значної частини політичної і бізнес еліт відсутня громадянська відповідальність за долю своєї країни. Середній клас таких країн атрофірований, неорганізований і не включений в механізми розвитку держави. Політичні партії і рухи в основній своїй масі виконують представницькі функції, а громадські організації практично не чинять вплив на соціальний розвиток.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. 1.   Анохин П. Принципы системной организации функций. - М. : «Наука», 1973. ― С. 5 ― 61.
  2. 2.   Парсонс Т. Поняття суспільства: компоненти та їх взаємини // Американська соціологічна думка. Тексти. - М., 1996.
  3. 3.   Нейссер У. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологии. - М. : Прогресс, 1981. ― 232 с.
  4. 4.   Пригожин И. Порядок из хаоса / Илья Пригожин, Изабелла Стенгерс. - М. : Прогресс, 1986. — 431 с.
  5. 5.   Mann S. Chaos theory in strategic thought / S. R. Mann // Parametes. — 1992. — Vol. 22. — Р. 54—68.
  6. 6.   Касти Дж. Большие системы. Связность, сложность и катастрофы. Пер. с англ. - М .: Мир, 1982. ― 216 с.
  7. 7.   Гринин Л. Арабская весна и реконфигурация мир-системы. Системный мо­ниторинг глобальных и региональных рисков: арабская весна 2011 года / Отв. ред. А.В. Коротаев, Ю.В. Зинькина, А.С. Ходунов. - М. : Издательство ЛКИ, 2012, с. 188-223.
  8. 8.    Сидоров В. Создаётся киберкомандование // Красная звезда, 02.06.2009.

 

REFERENCES:

  1. 1.    Anohin, P. (1972). Principy sistemnoy organizacii funkcij. Moscow: «Nauka», P. 5-61.
  2. 2.   Parsons, T. (1996)/ Ponyattiya suspilstva: komponenti ta yih vzayemini. Amerikanska sociologichna dumka. Teksty. Moscow.
  3. 3.   Neysser, U. (1981). Posnanie i realnost. Smisl i principi kognitivnoy psihologii. Moscow: Progress, 1981, 232 p.
  4. 4.   Prigozhin, I. Poryadok iz khaosa / Ilya Prigozhin, Isabella  Srengers. Moscow: Progress, 1986, 431 p.
  5. 5.   Mann, S. (1992). Chaos theory in strategic thought. Parametes, Vol. 22, Р. 54-68.
  6. 6.   Kasti, Dzh. (1982). Bolshie sistemy. Svyaznost, slozhnost I katastrofi. Per. s angl. Moscow: Mir, 1982, 216 p.
  7. 7.   Grinin, L. (2012). Arabskaya vesna I reconfiguraciya mir-sistemi. Sistemniy monitoring globalnih i regionalnih riskov: arabskaya vesna 2011 goda / Otv. red. A.V. Korotayev, U.V. Zinkina, A.S. Khodunov. Moscow: Izdatelstvo LKI, 2012, p. 188-223.
  8. 8.   Sidirov, V. (2009). Sozdayetsya ciberkomandovaniye. Krasnaya zvezda, 02.06.2009.

 



* Анохін Петро Кузьмич (14 (26) січня 1898 року, Царицин (нині Волгоград) ― 5 березня 1974 року, Москва) ― відомий радянський фізіолог і академік. Учасник Громадянської війни. Став відомим завдяки створенню теорії функціональних систем. 

** Толкотт Парсонс (Talcott Parsons13 грудня 1902Колорадо-Спрінгс — 8 травня 1979, Мюнхен) — американський соціолог-теоретик, керівник школи структурного функціоналізму, один із творців сучасної теоретичної соціології.

 



Создан 26 ноя 2016