Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

Matiek, Oksana, 2016. FOREIGN POLICY ORIENTATION OF CITIZENS OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF INTEGRATION STRATEGY REALIZATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (11).




 

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ

 

УДК 327(4+477)

 

Матієк, Оксана,

Національний педагогічний університет

імені Михайла Драгоманова (Україна, Київ),

кафедра політичних наук,

аспірантка,

e-mail: matiekoksana@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

Наголошується на регіональному характері зовнішньополітичних орієнтацій громадян України, які сформувалися в силу її геополітичного розташування, а також під впливом проникнення певних елементів матеріальної та духовної культури, політичного устрою різних геополітичних гравців, які історично в різні часи ділили між собою різні частини сучасної України. Крім того акцент робиться поглибленні регіональних відмінностей в зовнішньополітичних орієнтаціях під впливом стратегії багатовекторності і за умови зміни політичних еліт при владі, внутрішньої та зовнішньої пропаганди, а також спекуляцій політичних конкурентів на регіональних особливостях менталітету та зовнішньополітичних орієнтацій під час передвиборчих перегонів. Наголошується, що за таких умов ані консолідація політичної нації, ані успішна реалізація зовнішньополітичної стратегії неможливі.

Ключові слова: зовнішньополітичні орієнтації, регіональний характер зовнішньополітичних орієнтацій, зовнішньополітична стратегія.

 

 

FOREIGN POLICY ORIENTATION OF CITIZENS OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF INTEGRATION STRATEGY REALIZATION 

 

Matiek, Oksana,

Dragomanov National Pedagogical University (Kyiv, Ukraine),

Department of Political Science,

PhD student,

e-mail: matiekoksana@gmail.com

 

SUMMARY 

The article deals with the regional nature of the foreign policy orientation of citizens of Ukraine which has formed as a result of its geopolitical position, under the influence of certain elements of material and spiritual culture, political structure of different geopolitical players who, in different historical periods, divided the territory of modern Ukraine among them. The emphasis is on the deepening of regional differences in foreign policy orientation under the influence of the multi-vector strategy and the change of political elites in power, internal and external propaganda and political rivals’ speculation about some regional peculiarities of mentality and foreign policy goals during the election campaign. It has been stated that under the circumstances neither political nation consolidation nor the successful implementation of foreign policy strategy is possible.

Keywords: foreign policy orientation, the regional nature of foreign policy orientations, foreign policy strategy. 

 

Зовнішньополітичні орієнтації громадян України в силу історичних обставин і геополітичного розташування країни носять фрагментарний характер. На думку відомого українського дослідника Ф. Рудича, специфіка геополітичних координат України полягає в її належності одночасно до двох регіонів – Європи та Євразії, причому в обох їй належить периферійне положення [8]. В. Андрущенко припускає, що таке розташування на межі двох великих цивілізаційних просторів – європейського і євразійського є причиною розщеплення національної ментальності.

 

Саме це, на його думку, зумовило невдалу спробу побудувати національну державність України у XVII і на початку XX ст. та викликає сучасні труднощі у становленні України як європейської держави [1]. І дійсно, аж до офіційного оформлення державності Україна виступала об’єктом інтересів різних геополітичних гравців. Їхня присутність на українських землях призвела до проникнення певних елементів матеріальної та духовної культури, політичного устрою тощо. Це в свою чергу призвело до суттєвих труднощів у формуванні сучасної політичної нації та фрагментарності зовнішньополітичної ідентичності. Крім того, цей негативний ефект підсилила й невизначеність та багатовекторність зовнішніх і внутрішніх пріоритетів, що привела Україну до виконання ролі своєрідного буфера між країнами Сходу та Заходу.

 

 За час незалежності України зовнішньополітичні вподобання її громадян постійно зазнавали змін. Це відбувалося під впливом маятникоподібного коливання зовнішньої політики України в рамках стратегії багатовекторності і за умови зміни політичних еліт при владі, внутрішньої та зовнішньої пропаганди, а також спекуляцій політичних конкурентів на регіональних особливостях менталітету та зовнішньополітичних орієнтацій під час передвиборчих перегонів. Наочною ілюстрацією цього твердженнчя можуть слугувати результати соціологічних досліджень, метою яких є відстеження динаміки зовнішньополітичних орієнтацій в українському суспільстві. Так, опитування, які щорічно проводяться соціологічною службою Центру Разумкова свідчать про суттєві коливання зовнішньополітичних преференцій  продовж 2002-2015 років [11].

 

В даному контексті варто підкреслити: як видно з вищенаведеного графіку, соціологічні дані свідчать про кількаразове загострення міжрегіональних розбіжностей в зовнішньополітичних орієнтаціях українців, які співпадають з періодами:

  • під час і після президентської кампанії 2004 року, де за перемогу боролися два основні претенденти: чинний на той час прем'єр-міністр В. Янукович (користувався підтримкою Л. Кучми та президента РФ В. Путіна) і лідер опозиції В. Ющенко (позиціонував себе як прозахідний політик, який отримав підтримку ЄС  і США). Нічого неочікуваного щодо результатів цих виборів не відбулося – В. Ющенко впевнену перемогу здобув у Західному та Центральному регіоні тоді як В. Януковича підтримав Схід та Південь України. Під час цієї президентської кампанії  регіональні відмінності щодо зовнішньополітичних вподобань використовувалися досить активно, що вилилося в «Помаранчеву революцією», спрямованою проти спроби фальсифікувати вибори на користь просхідного кандидата. Навіть через рік після президентської кампанії питання зовнішньополітичних пріоритетів продовжувало зберігати свою гостроту.
  • під час парламентських кампаній 2006 року та 2007 років. Результати чергових виборів до Верховної Ради України 2006 року та позачергових, що були проведені в 2007 році, як ніколи вдало підходять для ілюстрації амбівалентного характеру зовнішньополітичних орієнтацій, яка вкрай загострилася на той час в українському суспільстві під впливом зниження  рівня довіри до прозахідного президента, який не виправдав сподівань населення. Суспільна напруга знову почала наростати, чим і скористалися політичні сили, які активно маніпулювали на регіональних відмінностях в пглядах українців (особливістю цих виборчих кампаній був акцент на регіоналізацію, маніпулювання мовним питанням та відмінностями у поглядах населення різних регіонів стосовно історичного минулого України) задля приходу до влади. Традиційно за Партію Регіонів, з якою українці асоціювали «дружбу з Росією», проголосували у східних та південних областях країни. Прозахідним політичним силам, до яких зараховували «Нашу Україну» та БЮТ свої симпатії віддали виборці західних та центральних регіонів.
  • під час і після президентської кампанії 2010 року. За результатами голосування на президентських виборах 2010 року перемогу отримав лідер опозиції В. Янукович з результатом 48,95% голосів виборців. Чинний на той час прем’єр-міністр Ю. Тимошенко зайняла друге місце (45,47%). Регіонально В. Януковичу перевагу віддали жителі східних, південних та частини центральних областей (В. Янукович переміг в другому турі, «перетягнувши» голоси С. Тігіпка, який зайняв третю позицію за результатами першого туру виборів). Ю. Тимошенко підтримали в Західному та частині Центрального регіону. Цікаво, що в передвиборній програмі Ю. Тимошенко можемо знайти як проєвропейські зовнішньополітичні орієнтації - «Україна стане членом Європейського Союзу», так і проросійські - «дружні відносини з Росією та іншими країнами СНД». Натомість В. Янукович зіграв на мовному питанні (виступив за надання російській мові статусу другої державної). Щодо його бачення зовнішньополітичних пріоритетів, у програмі воно було викладене наступним чином: «Відновлю дружні та взаємовигідні відносини з Російською Федерацією, країнами СНД, забезпечу стратегічне партнерство зі США, ЄС, країнами «великої двадцятки» 

Цікаво, що стосовно регіональної структуризації українського суспільства, як зазначає О. Вишняк, в його уявленні істотних соціально-економічних відмінностей між регіонами України за більшістю показників не спостерігається. Визначальні чинники політичної диференціації регіонів України проявляються у двох сферах – геополітичних орієнтаціях і мовно-культурних цінностях [2, с. 340]. Українські соціологи з’ясували, що політична диференціація регіонів за цими показниками впливає на електоральні вподобання українців на президентських та парламентських виборах. Дані свідчать про чітко фіксований регіональний характер українського електорату [10, с. 62].

 

Саме на цих відмінностях в межах виборчих перегонів часто спекулювали кандидати задля досягнення позитивних для себе результатів на виборах. При цьому, постійна боротьба за електорат йшла переважно в Центральному регіоні, де зовнішньополітичні пріоритети населення довгий час не мали яскраво вираженого одновекторного характеру, чим і користувалися учасник виборчих перегонів.

 

Враховуючи зміну/розмивання зовнішньополітичних декларацій політичних акторів під виборчі кампанії, можемо зробити висновки про націленість цілих поколінь політичних еліт на досягнення короткострокових переваг (часто обмежених приходом до влади) замість вироблення і дотримання єдиної стратегії на розбудову політичних інститутів, націотворення, формування громадянського суспільства та консолідованої національної ідентичності. Тому не дивно, що і сьогодні політична нація в Україні до кінця не сформована, а зовнішньополітичні орієнтації скспільства характеризуються певною амбівалентністю, мінливістю, взаємозалежністю з електоральними процесами, що у свою чергу позбавляє Україну можливості мати суспільну підтримку щодо обрання та реалізації зовнішньополітичного курсу.

 

Показовим в цьому контексті є результати дослідження громадської думки, проведеного в 2008 році, що зафіксувало високий рівень міжрегіональної відчуженості. А це означає, що громадяни України, які проживають в різних її регіонах, вважають ближчими до себе жителів сусідніх країн, ніж українців з інших регіонів [6]. У свою чергу це не тільки  посилює перепони у процесі внутрішньої інтеграції українських регіонів та у геополітичному виборі країни, але й призводить, як ми могли переконатися на прикладі Криму та східних регіонів країни, до трагічних наслідків у вигляді сепаратистських рухів і загрози державному суверенітету. У свою чергу сьогодні глобалістичні тенденції у розвитку економіки та комунікацій на світовому рівні різко ставлять перед Україною завдання щодо дотримування чіткого геополітичного курсу.

 

Формально Україна зробила вибір на користь європейської інтеграції як стратегічного напрямку розвитку відразу після оформлення своєї незалежності. Так, 5 грудня 1991 року самоідентифікація України як європейської держави була задекларована у Зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу», де українців було названо «одним з найчисленніших народів Європи» [4]. А вже в 2014 році Україна підписала угоду з ЄС про асоційоване членство, ще раз заявивши про своє тверде бажання долучитися до європейської спільноти. Політико-правовий, економічний та культурний європейський простір стали основними зовнішньополітичними пріоритетами на всіх рівнях держави.

 

Проте, втілення такого сценарію в життя можливе тільки за умови існування в Україні консолідованої політичної нації. В наукових колах широко обговорюється і висвітлюється проблема її несформованості та фрагментарної природи національної та зовнішньополітичної ідентичностей громадян, де регіональне привалює над загальнонаціональним. Не мало сказано і про пов’язані з цією проблемою ризики, серед яких загроза виникнення сепаратистських рухів і як наслідок – загроза територіальній цілісності і самій державності.

 

Але попри позицію скептиків, в даному контексті важливо зауважити і деякий прогрес, в тому числі наявність у політичних еліт розуміння природи складнощів націотворення та реалізації українського цивілізаційно-інтеграційного вибору, про що свідчать офіційні документи. Зокрема, у Стратегії національної безпеки України від 2007 року зазначено першочерговим завданням забезпечення національної єдності та соборності Української держави, а саме – досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання як об’єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру [9].

 

У цьому документі вказується, що вирішення цієї проблеми ускладнюється внаслідок ціннісно-світоглядного розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно-історичними відмінностями окремих регіонів України і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо і зовнішньополітичних сил.

 

Щодо розуміння даної проблеми відчувається прогрес також і в самому українському суспільстві. Як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова в 2016 році, упродовж 10 років у суспільстві значно зміцнилося розуміння української нації як громадянської, зменшилася підтримка підходів, заснованих на етнічній обумовленості, за збереження рівня підтримки «культурницького» розуміння.

 

Автори дослідження, констатують, що на сьогодні більшість (56%) громадян України вважають найбільш прийнятним для себе саме громадянське визначення української нації (як спільноти всіх громадян України, незалежно від їх етнічної належності, мови спілкування і традицій). 19% респондентів підтримують варіанти визначення української нації як етнічно обумовленої (наявності українців серед своїх предків). 17% опитаних підтримали «культурницьке» визначення нації, за якого головним є спілкування українською мовою, слідування національним традиціям та виховання на них своїх дітей. Для порівняння - у 2006 році громадянське визначення української нації підтримували 43% опитаних, етнічно обумовлене – 34%, «культурницьке» – 15% [6].

 

Крім того, відбувається і поступове дозрівання в Україні консолідованої зовнішньополітичної ідентичності. Так, соціологи констатують, що сьогодні найчастіше (45,8%) громадяни України визначають головним зовнішньополітичним пріоритетом відносини з країнами Європейського Союзу. 12,6% респондентів вважають пріоритетними контакти з Росією, а 6,9% – з іншими країнами СНД. Найчастіше на пріоритетність відносин з країнами ЄС вказують жителі Західного і Центрального регіонів (75,5% і 52,8% – відповідно).

 

У Південному, Східному регіонах і на Донбасі пріоритет співробітництву з ЄС віддають  відповідно 27,0%, 23,7% і 30,3% респондентів. Вважають, що пріоритетними мають бути відносини з Росією, 0,5% жителів Західного регіону, 4,1% жителів Центрального регіону, 21,4% жителів Півдня, 22,4% жителів Сходу і 29,7% жителів Донбасу. [5].

 

Але попри суттєві зрушення в контексті консолідації політичної нації та відчутного поступу стосовно вироблення консенсусу щодо зовнішніх пріоритетів, не можна відкидати того, факту, що регіоналізація зовнішньополітичних вподобань громадян України і досі залишається досить сильною. А, як зазначає О. Жарська, за умов взаємовиключеності політичних орієнтирів, цілковита інтеграція країни в одному напрямку практично не можлива [3].

 

Таким чином, аби інтеграційна стратегія була успішною, вона повинна підтримуватися «із середини». В свою чергу, для цього регіональна специфіка зовнішньополітичних орієнтацій в українському суспільстві повинна враховуватись політичними акторами не для задоволення особистих владних і фінансових амбіцій (особливо під час виборчих перегонів), а має обов’язково братись до уваги при розробці регіональних стратегій розвитку та знаходження компромісного бачення стосовно  реалізації зовнішньополітичного курсу.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Андрущенко В. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть : досвід соціально-філософського аналізу / В. Андрущенко ; Наук. ред. М.І. Михальченко . – Київ : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2006 . – 502 с.

2. Вишняк О. Політична типологія регіонів України: динаміка та фактори змін / О. Вишняк // Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг. – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – С.331-342

3. Жарська О. В. Європейська ідентичність громадян як чинник формування зовнішньополітичного розвитку України [Електронний ресурс] / О. В. Жарська // СНУ ім. В. Даля, 2013. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Polzap_2013_7_38.pdf (Дата звернення: 7.11.2016)

4. «Звернення Верховної Ради України до парламентів і народів світу» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1927-12 (Дата звернення: 22.10.2016)

5. Зовнішньополітичні орієнтації громадян України. Результати соціологічного дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 9 по 14 вересня 2016 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=781 (Дата звернення: 14.10.2016).

6. Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості: Інформаційно-аналітичні матеріали до Фахової дискусії «Формування спільної ідентичності громадян України: перспективи та виклики» 7 червня 2016 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://razumkov.org.ua/upload/Identi-2016.pdf (Дата звернення: 7.11.2016).

7. Ідентичність громадян України: стан і зміни. Аналітична доповідь Центру Разумкова // Національна безпека і оборона. – К.: 2007. - №9(93). – С.3-9.

8. Рудич Ф. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин / Ф. Рудич // Украина в современном геополитическом пространстве: Прилож. к журналу «Персонал». – 2000. – № 5 (10) – С. 10–18.

9. Указ Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/105/2007 (Дата звернення: 7.11.2016).

10. Хинич М., Хмелько В., Клочко М, Ордешук П. Пространственный анализ парламентских выборов - 2006 в Украине / М. Хинич, В. Хмелько, М. Клочко, П. Ордешук // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2008. - №2. – С. 45-65.

11. Який напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним для України? (динаміка, 2002-2015). Результати дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=305 (Дата звернення: 7.11.2016).

 

REFERENCES:

1. Andrushhenko, V. (2006) Organіzovane suspіl'stvo. Problema organіzacії ta suspіl'noї samoorganіzacії v perіod radikal'nih transformacіj v Ukraїnі na rubezhі stolіt': dosvіd socіal'no-fіlosofs'kogo analіzu.  Kyїv: TOV «Atlant JuEmSі», 502 р.

2. Vishnjak, O. (2008) Polіtichna tipologіja regіonіv Ukraїni: dinamіka ta faktori zmіn. Kyiv: Іnstitut socіologії NAN Ukrainy, РР. 331-342.

3. Zhars'ka, O. V. (2013) Evropejs'ka іdentichnіst' gromadjan jak chinnik formuvannja zovnіshn'opolіtichnogo rozvitku Ukraїni. – Available at:  http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Polzap_2013_7_38.pdf (Accessed 7 November 2016). 

4. «Zvernennja Verhovnoї Radi Ukraїni do parlamentіv і narodіv svіtu». -  Available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1927-12 (Accessed 12 Septmber 2016). 

5. Zovnіshn'opolіtichnі orіentacіi gromadjan Ukraїny. Rezul'taty socіologіchnogo doslіdzhennja, provedenogo socіologіchnoju sluzhboju Centru Razumkova z 9 po 14 veresnja 2016 roku. - Available at: http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=781 (Accessed 10 October 2016). 

6. Іdentichnіst' gromadjan Ukraїny v novyh umovah: stan, tendencії, regіonal'nі osoblivostі: Іnformacіjno-analіtichnі materіali do Fahovoї diskusії «Formuvannja spіl'noї іdentichnostі gromadjan Ukraїni: perspektivi ta vikliki». - Available at: http://razumkov.org.ua/upload/Identi-2016.pdf (Accessed 7 November 2016). 

7. Іdentichnіst' gromadjan Ukraїni: stan і zmіni. Analіtichna dopovіd' Centru Razumkova (2007). Nacіonal'na bezpeka і oborona, №9 (93), PP. 3-9.

8. Rudich, F. (2000) Ukraїna, Rosіja, Єvroatlantika: dejakі aspekti vzaєmovіdnosin. - Ukraina v sovremennom geopoliticheskom prostranstve: Prilozh. k zhurnalu «Personal», № 5 (10), PP. 10–18.

9. Ukaz Prezidenta Ukraїni «Pro Strategіju nacіonal'noї bezpeki Ukraїni». - Available at:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/105/2007 (Accessed 7 November 2016). 

10. Hinichб M.; Hmel'ko, V.; Klochko, M, Ordeshuk P. (2008) Prostranstvennyj analiz parlamentskih vyborov - 2006 v Ukraine. Sociologija: teorija, metody, marketing, №2, PP. 45-65.

11. Jakij naprjam zovnіshn'oї polіtiki maє buti prіoritetnim dlja Ukraїni? (dinamіka, 2002-2015). Rezul'tati doslіdzhennja, provedenogo socіologіchnoju sluzhboju Centru Razumkova. - Available at: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=305 (Accessed 7 November 2016). 



Обновлен 27 ноя 2016. Создан 26 ноя 2016