Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Kolyukh, Valeriy, 2015. FEATURES FISCAL DECENTRALIZATION IN FOREIGN COUNTRIES. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 51-64.




Kolyukh, Valeriy, 2015. FEATURES FISCAL DECENTRALIZATION IN FOREIGN COUNTRIES. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 51-64.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ

У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ 

УДК 323.172

 

Колюх, Валерій,

кандидат політичних наук, доцент,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ),

філософський факультет,

доцент,

vmedvin@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

У статті досліджено поняття бюджетної децентралізації. Визначені характерні риси централізації, серед яких виділяють наступні: збільшення кількості рівнів в управлінській ієрархії, зосередження прийняття більшості рішень на верхніх рівнях управління, обмеження участі органів управління нижчих рівнів у прийнятті рішень. Названі чинники здійснення децентралізації владних повноважень (політичний: реакція знизу на жорсткий контроль центру в минулому та  намагання центру послабити напружену фіскальну ситуацію; економічний: усвідомлення необхідності ефективнішого використання ресурсів). Встановлено один із демократичних принципів, що поділяється всіма державами – членами Ради Європи, а зокрема, право громадян на участь в управлінні державними справами, яке найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні.

Проаналізований досвід функціонування й динаміки реформування публічної адміністрації і державно-територіального устрою зарубіжних держав в контексті суспільно-правового процесу децентралізації влади. З’ясовано, що у розвинутих державах децентралізація є ефективним інструментом, що застосовується для реорганізації уряду з метою надання суспільних послуг у найефективніший спосіб, а також для прискорення процесу економічного зростання.

У статті показано, що існує ціла низка розвинутих держав, де місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією та практично не залежать від бюджету центральної адміністрації. Істотна частка податкових надходжень від місцевої економічної діяльності  спрямовується до місцевого бюджету, а місцеві адміністрації наділені широкими повноваженнями. Встановлено, що під час здійснення децентралізації, одні європейські держави проводять відповідні реформи адміністративно-територіального устрою, інші - лише частково змінюють певні його елементи або взагалі не проводять жодних змін.

Названі переваги (наближення управління до громадян; полегшення співпраці органів місцевого самоврядування з приватним сектором; зменшення видатків місцевих бюджетів на виконання невластивих їм завдань; заохочення підприємців, приватних фондів вкладати кошти в розвиток місцевої інфраструктури) та недоліки (ризик виокремлення часткових цілей, що не покривають загальних цілей;  ризик реалізації одиничних амбіцій; зростання ризиків із впливу на прийняття рішень неналежної кваліфікації посадовців).

Ключові слова: бюджетна децентралізація, органи місцевого самоврядування, місцевий бюджет, фінансова автономія.

 

 

 FEATURES FISCAL DECENTRALIZATION IN FOREIGN COUNTRIES

 

Kolyukh, Valeriy,

associate professor of Political Science,

Taras Shevchenko National University of Kyiv, (Ukraine, Kyiv),

Faculty of Philosophy,             

associate professor,

е-mail: vmedvin@gmail.com

 

 

SUMMARY

The article explored the concept of fiscal decentralization. Designated centralization features, among which are the following: an increase in the number of levels in the management hierarchy, the concentration of most decision-making at the top levels of government, limiting the participation of lower levels of government in making decisions. The above factors the implementation of decentralization of power (political, a reaction to hard bottom control center in the past and attempts to weaken the center of intense fiscal situation, economic, awareness of the need to better use of resources). Established one of the democratic principles that are shared by all the states - members of the Council of Europe, and in particular the right of citizens to participate in public affairs, which most directly it can be done locally.

The experience of the functioning and dynamics of the reform of public administration and state-territorial structure of foreign countries in the context of socio-legal process of decentralization. It was found that in developed countries, decentralization is an effective tool used to reorganize the government to provide public services in the most effective way, and to accelerate the process of economic growth.

The article shows that there are a number of developed countries, where local governments are endowed with very high financial autonomy and is almost independent of the central administration budget. A significant share of tax revenues from local economic activity directed to the local budget and local authorities have broad powers. It was established that during the implementation of decentralization, some European Powers appropriate reform of administrative and territorial structure, while others - partly changing some of its elements or not carried out any changes.

The above advantages (approaching governance to citizens; facilitate the cooperation of local authorities with the private sector, reducing costs to local budgets for non-core tasks, encouraging entrepreneurs, private foundations to invest in local infrastructure) and disadvantages (the risk of isolating the partial goals that do not cover common goals; Risks of individual ambitions; increased risks from exposure to poor decision-making skills of officials).

Keywords: fiscal decentralization, local governments, local budget, financial autonomy.

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку України існує необхідність проведення обґрунтованих, послідовних та глибоких реформ усієї системи публічної влади з урахуванням вимог Європейського Союзу (далі - ЄС). В свою чергу, одним із завдань, яке необхідно вирішити в межах стратегії бюджетної реформи, є бюджетна децентралізація. У державах Європи стан управління суспільними справами має достатнє адміністративно-правове забезпечення, що дозволило здійснити децентралізацію влади, передачу функцій і повноважень органам місцевого самоврядування визначити як один із найважливіших напрямів розвитку демократії. Децентралізація є основною умовою для держав-кандидатів на вступ до ЄС, на ній базуються всі галузеві політики, які розробляються і впроваджуються у межах ЄС [1]. Все це обумовлює необхідність більш детального вивчення досвіду європейських держав щодо реалізації реформ децентралізації, а також вироблення на цій основі відповідних рекомендацій для України, адже з огляду на численність держав світу ця практика досить значна та різноманітна.

 

Стан дослідження. Важливе значення для науки мають правові положення про розвиток місцевого самоуправління, висновки щодо досвіду і теоретичного обґрунтування питань децентралізації на сучасному етапі, які сформульовані в роботах таких іноземних вчених як Й. Альтузіус, А. Коль, Т.Вюртенбергер, Ж. Пінсон, Р. Макенсон, А. Саммерс, Л. Сенн, Д. Бойс, І.Волтер та ін. Дослідження питань децентралізації висвітлено також у працях вітчизняних авторів, зокрема О.М. Бориславської, І.Б. Заверухи, А.П.Купіна, А.П. Лелеченка, Л.І. Лозовської, П.В. Мартиненка, С.В.Осадчука,  І.Д. Усеїнова, Д.Є. Хріпливця та ін. Разом із тим, вважати дослідження цієї проблематики вичерпним неможливо, оскільки у контексті реформування національного законодавства виникають питання, що потребують наукового осмислення та аналізу.

 

Тому метою статті є дослідження особливостей бюджетної децентралізації у зарубіжних державах.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Здійснюючи дослідження, автор ставив наступні цілі:

- проаналізувати світовий досвід побудови правових засад функціонування органів місцевого самоврядування;

-  виявити основні тенденції розвитку процесів децентралізації в сучасний період у зарубіжних державах.

 

Виклад основних положень. Формування демократичної моделі управління, становлення громадянського суспільства можливі лише за умови оптимального співвідношення централізації і децентралізації у сфері державного управління. Характерними рисами централізації є збільшення кількості рівнів в управлінській ієрархії, зосередження прийняття більшості рішень на верхніх рівнях управління, обмеження участі органів управління нижчих рівнів у прийнятті рішень. Як наслідок, централізована система призводить до інертності економічної політики місцевої влади, низької ефективності використання бюджетних коштів та високого рівня корупції.

 

Децентралізація в управлінні, навпаки, підкреслює відкритість системи управління для рішень знизу [2, с. 234]. Вона сприяє побудові ефективних відносин між центральним урядом і органами управління на локальному рівні. Мотивація до здійснення децентралізації владних повноважень включає два чинники: політичний (реакція знизу на жорсткий контроль центру в минулому, так і намагання центру послабити напружену фіскальну ситуацію) та економічний (усвідомлення необхідності ефективнішого використання ресурсів) [3, с. 79].

 

Місцеве самоврядування передбачає право територіально визначених громад здійснювати самоуправління без втручання центру, у межах, визначених законодавством. Так, у  преамбулі «Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15 жовтня 1985 року вказується, що органи місцевого самоврядування є однією з основних складових будь-якого демократичного режиму, які повинні мати «широку автономію щодо своїх повноважень, шляхи і засоби здійснення цих повноважень, а також ресурси, необхідні для їх виконання».

 

Відповідно одним із демократичних принципів, які поділяються всіма державами – членами Ради Європи є право громадян на участь в управлінні державними справами, яке найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні. Охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади [4].

 

Європейська хартія місцевого самоврядування мала на меті, насамперед, чітке визначення та гарантування автономії місцевих органів влади в їх стосунках із «вищим» рівнем влади. Ухвалення даного документа відповідало одній із двох головних місій Ради Європи, а саме – зміцненню демократії та прав людини.

 

Поняття децентралізації розглядають як управлінську політичну систему, покликану здійснювати владно значущі практичні рішення, що географічно чи організаційно перебувають поза межами безпосереднього впливу центральної влади; перерозподіл владних повноважень та обсягів компетенції між центральним та місцевими рівнями організації публічної влади із зміщенням акценту на місцевий рівень в частині здійснення заздалегідь окреслених і гарантованих державою функцій [5, с. 7].

 

Бюджетна ж децентралізація припускає незалежність бюджетів усіх рівнів, а саме закріплення за кожним рівнем управління власних джерел доходів, право самостійно визначати напрями видатків, недопущення вилучення додаткових надходжень, право надання податкових та інших пільг тільки за рахунок власних доходів, право на компенсацію видатків, що виникають унаслідок рішень вищих органів влади та управління, право запозичення в певних законодавчих межах [6, с. 468].

 

Специфічною рисою сучасного розвитку бюджетних систем держав Європи стає зростання значущості місцевих бюджетів, які є важливою ланкою фінансових систем, що під впливом зростання обсягів діяльності, розширення та ускладнення управління національним господарством дедалі більшою мірою використовується з метою делегування органам місцевого самоврядування функцій регулювання суспільно-господарських процесів у регіонах, згладжування диспропорцій у розвиткові їх економічної та соціальної інфраструктури тощо [7, с. 47].

 

У розвинутих державах децентралізація є ефективним інструментом, що застосовується для реорганізації уряду з метою надання суспільних послуг у найефективніший спосіб. Саме місцеві бюджети відповідальні за розвиток держави на регіональному рівні та впровадження програм подолання економічної кризи.

 

Таким чином, держави, що розвиваються, переходять до децентралізації управління, щоб позбутися неефективності та неекономічності надання суспільних послуг, а також для прискорення процесу економічного зростання. За даними Світового банку, 63 із 75 трансформаційних держав та великих держав, що розвиваються, у середині 1990-х років здійснили кроки в напрямі децентралізації [3, с. 79].

 

Існує ціла низка розвинутих держав (Австрія, Франція, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Данія, Польща, Естонія), де місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією та практично не залежать від бюджету центральної адміністрації. Високий рівень децентралізації мають також такі держави як Словенія, Фінляндія. Істотна частка податкових надходжень від місцевої економічної діяльності (місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків) спрямовується до місцевого бюджету, а місцеві адміністрації наділені широкими повноваженнями.

 

Так, у Конституції Королівства Іспанія  (ст. 137) вказується, що держава до своєї територіальної організації включає муніципалітети, провінції та автономні території, які володіють автономією при вирішенні своїх справ. Окрім того, визначене коло питань, щодо яких автономні території можуть приймати як рішення локального рівня, так і законодавчі норми за умов додержання принципів, основ та директив, установлених конституційним законом (ч. 1 ст. 150), а також передбачена можливість делегування державою окремих повноважень автономним територіям шляхом прийняття органічного закону (ч. 2 ст. 150) [8].

 

Шляхом децентралізації в організації місцевої публічної влади пішла також Французька Республіка (далі - Франція). У теорії конституційного права вказується, «що успіх французької децентралізації став можливим завдяки консенсусу політичних лідерів та схвалення реформи громадянами. Децентралізація призвела до розподілу повноважень між центральною державною владою і місцевими органами влади, передбачила можливість перерозподілу функцій між різними адміністративними рівнями. Децентралізовані рівні управління здобули більшу автономію і стали відповідальнішими за свої дії, а надання публічних послуг населенню стало ще ефективнішим» [9, с. 18].

 

Так, у відповідності до ст. 72 Конституції Франції головним суб’єктом місцевої публічної влади є територіальні колективи – комуни, департаменти, регіони, колективи з особливим статусом і заморські колективи. Територіальні колективи мають право приймати рішення у межах компетенції, що може бути надана їм на відповідному рівні. При дотриманні передбачених законом умов територіальні колективи вільно управляються виборними радами і володіють регламентарною владою при здійсненні своєї компетенції [10].

 

Під час здійснення децентралізації, європейські держави в будь-якому випадку стикалися із проблемою вдосконалення свого адміністративно-територіального устрою. Так, одні держави проводять відповідні реформи адміністративно-територіального устрою (Королівство Швеція, Республіка Словаччина, Федеративна Республіка Німеччини), інші - лише частково змінюють певні його елементи або взагалі не проводять жодних змін (Франція).

 

Завдяки комплексу реформ, які пов’язані з децентралізацією влади, місцеве самоврядування Республіки Словаччина (далі - Словаччина) отримало реальну владу і достатні фінансової ресурси для своєї діяльності.  Децентралізація сприяла значному покращенню якості публічних послуг, соціально-економічного становища міст та селищ, розвитку збіднілих регіонів, та як наслідок, зростанню кількості робочих місць.

 

У Словаччині було здійснено перерозподіл повноважень, відповідальності та бюджетних фондів між державою, територіальними громадами та територіальними одиницями більш високого рівня. Такий перерозподіл полягав у наступному: а) створення другого рівня місцевого самоврядування («краї»), завдяки якому розв’язуються спільні проблеми та реалізуються спільні інтереси громад; б) вдосконалення системи органів влади та механізмів їх формування; в) передача повноважень та відповідальності на рівень місцевого самоврядування, а також адекватного обсягу фінансових ресурсів.

Після завершення адміністративно-територіальної реформи, розпочався перерозподіл повноважень та бюджетних коштів.

 

Словаччиною була обрана так звана «роздільна модель» публічного адміністрування, яка організована на трьох рівнях: муніципалітет – край – держава. Її ключовим принципом був високий рівень автономії різних її ланок, фінансова самодостатність, відсутність відносин субординації між ними та максимальна децентралізація повноважень та відповідальності [11].

 

Через низку реформ у територіальному устрої, які полягають у побудові дієвої системи територіальної організації влади, пройшла також ФРН. Територіальними одиницями цієї держави є землі, округи та громади. Другим рівнем адміністративно-територіального устрою є район, який є  територіальною основою для функціонування органів місцевого самоврядування та представників державних органів виконавчої влади (місцеві державні адміністрації). Конституцією ФРН гарантується фінансову спроможність місцевого самоврядування.

 

Зокрема, громади одержують частину надходжень від прибуткового податку, яка резервується землями для громад, – відповідно до платежів, які вносять мешканці цих громад. Окрім того, громадам належать доходи за так званими реальними податками (податки з нерухомості, транспортних засобів) та доходи з місцевих податків на споживання і на предмети розкоші (ст. 106-107 Конституції ФРН) [12].

 

У Франції запровадження децентралізації відбувалося без зміни карти адміністративного поділу. Всі три рівні територіального устрою – комуни, департаменти та регіони – стали децентралізованими рівнями управління з власними органами місцевого самоврядування. Однак держава вже не мала великих контрольних повноважень над функціонуванням органів місцевого самоврядування. Такі повноваження були покладені на префектів, правовий статус яких також змінився в бік звуження їх повноважень.

 

На відміну від багатьох інших держав Європи, Швейцарська Конфедерація (далі - Швейцарія) після довготривалої централізації не запроваджувала місцеве самоврядування, а навпаки - розвивалася «знизу догори», розбудовуючи власну історію децентралізованого врядування. Розглядаючи місцеве самоврядування у Швейцарії, варто розрізняти самоврядування на регіональному рівні (кантонів) та самоврядування на місцевому рівні. Кантони діляться на общини (комуни).

 

У Конституції Швейцарії закріплене право надання певних гарантій нижнім рівням урядування. Вказується, що Союз поважає самостійність кантонів (ст. 47), які можуть укладати між собою договори, створювати спільні організації, а також можуть спільно виконувати завдання, які представляють регіональний інтерес (ч. 1 ст. 48) [13]. Комуни отримують близько 1/3 від загальних державних доходів. Вони можуть збирати власні податки (зокрема, податок на прибуток) та призначати податкові ставки, збирати внески та отримувати кантональні гранти. Більшу частину доходів комун складають податки (близько 50 %). Податкові повноваження та вільний розподіл витрат сприяють високому рівню автономії. Місцеві владні органи у Швейцарії мають найвище в Європі співвідношення власних прибутків та видатків, що надходять з вищих рівнів.

 

Однак автономія комун не означає їх повної самостійності у вирішенні своїх справ. В окремих випадках, комуна може опинитися під опікою. Тоді влада кантону чи особи, делегована кантоном, бере на себе повноваження органів управління комуною та діє замість них. Окрім того, можуть бути застосовані репресивні заходи, які включають правові дії (судові позови) проти комуни, анулювання актів комуни, затримку фінансових субсидій або грантів чи зобов’язання комун до співпраці з іншими сторонами для покращання надання послуг [14, с. 17].

 

З метою забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування їх бюджетні ресурси повинні в основному формуватися за рахунок власних доходів, які не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів та не регулюються зверху. Основу їхніх власних бюджетних ресурсів становлять місцеві податки та місцеві надбавки до загальнодержавних податків (Австрія, ФРН, Франція, Бельгія). Податки використовуються державою як визначальний інструмент перерозподілу національного доходу і є основою дохідної бази в таких ланках фінансової системи, як державний бюджет і місцеві фінанси, а також спеціальні урядові фонди. Центральні органи держави користуються найважливішими із загальнонаціональних міркувань податками, а за місцевою владою (муніципалітетами) закріплені менш значні податки, які водночас визначальні для формування місцевих бюджетів [15, с. 5].

 

В цьому аспекті цікавим для порівняння є досвід Республіки Польщі (далі - Польща). У ч. 1 ст. 15 Конституції Польщі зазначається, що територіальний устрій держави забезпечує децентралізацію публічної влади. Населення кожної територіальної одиниці становить самоврядну громаду (ч. 1 ст. 16); місцеве самоврядування бере участь у здійсненні публічної влади; публічні завдання, що належать місцевому самоврядуванню, воно виконує від власного імені і під власну відповідальність (ч. 2 ст. 16) [16].

 

Органи місцевого самоврядування наділені достатніми повноваженнями та володіють бюджетними ресурсами, маючи змогу впливати на підвищення рівня якості надання суспільних благ і послуг населення. Для прикладу, до власних доходів бюджету ґміни входять наступні: 1) податкові надходження від оподаткування нерухомості; сільськогосподарського податку; лісового податку; оподаткування транспортних засобів; оподаткування фізичних осіб; оподаткування спадщини і дарування; оподаткування цивільно-правових угод; 2) надходження від зборів: гербовий збір; торговий збір; адміністративний збір; місцевий збір; збір на використання природних ресурсів [9, с. 156].

 

Адміністративно-територіальна реформа Польщі відбулася на пріоритеті принципів децентралізації та субсидіарності. Існуюча система публічної адміністрації Польщі ґрунтується на її територіальному устрої, який передбачає три основні види територіальних одиниць: ґміни, повіти та воєводства. Також була впроваджена система демократичного місцевого урядування. Зокрема, було закріплено принцип розщеплення податків, у відповідності до якого 40 % доходів усіх фізичних осіб, 7 % доходів усіх юридичних осіб, 100 % податку на землю автоматично залишаються на місцевому рівні, 15 % доходів зосереджується на районному рівні, 40 % — на обласному рівні, а решта йде в державну казну. Створення максимально сприятливих умов для людей і бізнесу — найважливіший пункт стратегій розвитку всіх місцевих громад Польщі [17, с. 55]. Таким чином, реформа місцевого самоврядування Польщі відіграла ключове значення для відбудови інституцій демократичного устрою та спричинила пожвавлення місцевої господарської, соціальної, екологічної активності.

 

У деяких державах Європи місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів вирішальною мірою залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації (Королівство Нідерландів, Канада, Республіка Ірландія, Португальська Республіка). Тут трансферти становлять відповідно від 80 до 60 % поточних доходів [18, с. 67]. Така централізація бюджетних ресурсів є негативним явищем, оскільки фінансова залежність місцевих органів влади від центру зменшує потенційні можливості економічного розвитку регіонів.

 

Надзвичайно централізованою країною з податково-бюджетної та адміністративної точки зору є Грецька Республіка (далі - Греція). Лише 0,7% усіх податкових надходжень спрямовуються до місцевих бюджетів, тоді як в середньому в Європі – 10,6%. Місцева влада Греції має дуже мало повноважень. Будь-які питання, які пов’язані з отриманням відповідного дозволу не вирішуються на місцевому рівні.

 

Внаслідок такої надмірно централізованої бюджетної та адміністративної структури місцеві органи влади фактично не переймаються розвитком місцевого бізнесу, оскільки всі податкові надходження спрямовуються до столиці Афін та використовуються на потреби муніципалітетів. З цього приводу Марк Бернард справедливо відзначає, що у зв’язку з такою ситуацією, місцевому політичному лідерові не має сенсу інвестувати свій час у розвиток місцевого бізнесу, оскільки набагато вигідніше витратити час на лобіювання інтересів в Афінах [19].

 

У майже всіх державах третього світу, які перебували під пануванням колоніальної влади або ж мали сильних монархів (наприклад, Ефіопія, Таїланд) місцева влада, як правило, розглядалася як підпорядкований посередник, а всі важливі сфери соціальних відносин контролював центр, значно обмежуючи функції місцевої влади. Прихильники такої моделі стверджували, що тільки держава може бути гарантом соціально-економічної стабільності, лише вона може захистити громадян від марнотратства і короткозорості місцевого управління [20].

 

Сьогодні перед Україною постало питання щодо доцільності відходу від централізованої моделі управління в державі та на цій основі забезпечення побудови ефективної системи територіальної організації влади. Так, народними депутатами була схвалена Постанова від 31.08.2015 № 656-VIII «Про попереднє схвалення законопроекту №2217-а про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади». У Законопроекті зазначено, що виконавчу владу в районах і областях, у Києві та Севастополі здійснюють префекти.

 

Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці: громади, райони, регіони. Окрім того Законопроектом передбачені повноваження територіальної громади, а зокрема: управління майном, що є в комунальній власності; затвердження бюджету відповідної громади і контроль за його виконанням;затвердження програми соціально-економічного та культурного розвитку; встановлення місцевих податків і зборів [21].

 

Не викликає заперечень той факт, що проведення будь-якої реформи, в тому числі й реформування державного управління, має свої переваги та очевидні недоліки. Одним з основних аргументів на користь бюджетної децентралізації є наближення управління до громадян, тобто посадові особи органів місцевого самоврядування більше проінформовані про потреби громадян і тому можуть їх краще задовольнити. Окрім того, децентралізація полегшує співпрацю органів місцевого самоврядування з приватним сектором, за якої обидві сторони можуть бути реальними партнерами [3, с. 79]. Це підвищує ефективність діяльності недержавних структур, зменшує видатки місцевих бюджетів на виконання невластивих їм завдань, заохочує підприємців, громадські організації, приватні фонди вкладати кошти в розвиток місцевої інфраструктури [22, с. 12].

 

За певних обставин децентралізація може мати певні недоліки, до яких пропонують відносити наступні: автономізація цілей (ризик виокремлення часткових цілей, що не покривають загальних цілей);  ризик реалізації одиничних амбіцій; зростання ризиків із впливу на прийняття рішень неналежної кваліфікації посадовців, оскільки свобода прийняття ними рішень є досить великою [23, с. 23].

 

Висновки. Таким чином, досвід багатьох держав світу, які перейшли до демократичної організації суспільства, доводить, що процес реформування державного управління є складним та довготривалим. Ще складнішою є розробка оптимальної моделі проведення реформи, яка влаштовуватиме всіх учасників даного процесу. Однак, слід зазначити, що ті держави, які успішно здійснили адміністративно-територіальні перетворення та зміцнили фінансові основи місцевого самоврядування, спромоглись забезпечити свій соціально-економічний розвиток і покращити рівень життя населення. Незважаючи на те, що в теперішніх умовах в Україні складно буде провести децентралізацію через ряд об’єктивних чинників (витрати на оборону держави, покриття дефіциту пенсійного фонду), однак подальше її просування до Європейського Союзу можливе лише за умови завершення конституційної реформи на рівні територіальної організації влади.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Камінська Н.В. Децентралізація влади і досвід її проведення у зарубіжних державах / Н.В. Камінська // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 4. - С. 35-40. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nzizvru_2014_4_9.pdf

2. Державне управління / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко. - К. : Знання-Прес. -  2003. - 343 с.

3. Купін А.П. Організація бюджетних правовідносин на прикладі зарубіжних країн / А.П. Купін // Держава та регіони. – Серія: Право, 2013 р. - №2 (40). – С.77-81.

4. Європейська хартія місцевого самоврядування м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року / Офіційний переклад. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_036

5. Лелеченко А. П. Децентралізація в системі державного управління в Україні: теоретико-методологічний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. наук з держ. управл.: спеціал. 25.00.01 / А. П. Лелеченко. – К., 2006. – 28 с.

6. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран : учеб. пособие / К. В. Арановский. – М. : Форум – Инфра-М, 1999. – 488 с.

7. Бюджетная система России : [учебник для вузов] / под ред. проф. Г.Б.Поляка. – М. : ЮНИТИ- ДАНА, 2009. – 550 с.

8. Конституция Королевства Испания от 27 декабря 1978 года [Электронный ресурс]. — Режим доступу : http://www.uznal.org/constitution.php? text=Spain&language=r

9. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи для України / [Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е., та ін.]; Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO. – К. : ТОВ «Софія». – 2012. – 128 с.

10. Конституция Французской Республики от 4 октября 1958 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступу : http://www.uznal.org/constitution.php?text=France&language=r

11. Молдован О.О. Бюджетна децентралізація: Досвід ефективної реформи Словаччини для України. Київ. – 2010 р. – 40 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/ files/moldovan_book-47fc9.pdf

12. Конституция Федеративной Республики Германии от 23 мая 1949г. [Электронный ресурс]. — Режим доступу: http://www.uznal.org/ constitution.php?text=Germany&language=r

13. Конституция Швейцарской Конфедерации от 18 апреля 1999 года. [Электронный ресурс]. — Режим доступу : http://www.uznal.org/constitution.php?text=Switzerland&language=r

14. Топеврін  Н. Дієве місцеве самоврядування як запорука успішної децентралізації публічної влади: швейцарський досвід / Н. Топеврін // Аналітичний вісник. - №2- 2012 р. – 21 с.

15. Шевчук В. Державні фінанси зарубіжних країн / В. Шевчук // Фінанси України. –2002. – № 2. – С. 3–12

16. Конституция Польской Республики от от 2 апреля 1997 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступу : http://www.uznal.org/constitution.php?text=Poland&language=r

17. Костовська В.А. Зарубіжний досвід зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування та можливості трансформації його в українську практику / В.А. Костовська // Міжнародна економічна політика. – Спецвипуск. – Ч.2 - 2012 р. – С.192-199.

18. Миргородська Л. О. Фінансові системи зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Л. О. Миргородська. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 240с.

19. Марк Бернард. Розумна децентралізація: шлях до економічного процвітання // Конституційна комісія. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://constitution.gov.ua/publications/item/id/66

20. Федоренко Ю. Децентралізація влади: «за» та «проти» / Ю.Федоренко // Матриця правди. Новини. Аналітика. Коментарі від 07.07. 2015.р. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://m--p.com/detsentralizatsiya-vladi-za-ta-proti/

21. Постанова Верховної ради «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» від 31.08.2015. № 656-19 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19

22. Холлис Г. На пути к демократической децентрализации: перестройка региональных и местных органов власти в новой Европе / Г.Холлис, К. Плоккер; Европ. экспертн. служба по программе Тасис. – Брюссель, 1995. – 328 с.

23. Robbins S. P., DeCenzo D. A. Podstawy zarządzania. – Warszawa: Polskie Wydawnictwo Ekonomiczne 2002. –235 s.

 

 

REFERENCES:

  1. Kaminska, N.V. (2014), Detsentralizatsiya vladi i dosvid yiyi provedennya u zarubizhnih derzhavah / N.V. Kaminska // Naukovi zapiski Institutu zakonodavstva Verhovnoyi Radi Ukrayini, N. 4,  pp. 35-40. -  Available at: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nzizvru_2014_4_9.pdf
  2. Derzhavne upravlinnya / A. F. Melnik, O. Yu. Obolenskiy, A. Yu. Vasina, L. Yu. Gordienko (2003), Znannya-Pres, Kyiv, 343 p.
  3. Kupin, A.P. (2013), Organizatsiya byudzhetnih pravovidnosin na prikladi zarubizhnih krayin. Derzhava ta region, Seriya: Pravo, N. 2 (40), pp. 77-81.
  4. Evropeyska hartiya mistsevogo samovryaduvannya, Strasburg, 15.10.1985 / Ofitsiyniy pereklad. - Available at:  : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_036
  5. Lelechenko, A. P. (2006), Detsentralizatsiya v sistemi derzhavnogo upravlinnya v Ukrayini: teoretiko-metodologIchniy analiz: avtoref. dis. na zdobuttya nauk. stup. kand. nauk z derzh. upravl.: spetsial. 25.00.01, Kyiv, 28 p.
  6. Aranovskiy, K. V. (1999), Gosudarstvennoe pravo zarubezhnyih stran : ucheb. Posobie, Forum – Infra-M, Moscow, 488 p.
  7. Byudzhetnaya sistema Rossii : [uchebnik dlya vuzov] / pod red. prof. G.B.Polyaka (2009), YUNITI- DANA, Moscow, 550 p.
  8. Konstitutsiya Korolevstva Ispaniya ot 27 dekabrya 1978 goda. — Available at: http://www.uznal.org/constitution.php?text=Spain&language=r
  9. Detsentralizatsiya publichnoyi vladi: dosvid Evropeyskih krayin ta perspektivi dlya Ukrayini / Borislavska O., Zaveruha I., Zaharchenko E., ta in. (2012); Shveytsarsko-ukrayinskiy proekt «Pidtrimka detsentralizatsiyi v Ukrayini – DESPRO, TOV «Sofiya», Kyiv,128 p.
  10. Konstitutsiya Frantsuzskoy Respubliki ot 4 oktyabrya 1958 g. — Available at : http://www.uznal.org/constitution.php?text=France&language=r
  11. Moldovan, O.O. (2010), Byudzhetna detsentralIzatsIya: DosvId efektivnoyi reformi Slovachchini dlya Ukrayini, Kyiv, 40 p.  Available at: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/moldovan_book-47fc9.pdf
  12. Konstitutsiya Federativnoy Respubliki Germanii ot 23 maya 1949g. Available at: http://www.uznal.org/constitution.php?text=Germany&language=r
  13. Konstitutsiya Shveytsarskoy Konfederatsii ot 18 aprelya 1999 goda. - Available at : http://www.uznal.org/constitution.php?text=Switzerland&language=r
  14. Topevrin, N. (2012), Dieve mistseve samovryaduvannya yak zaporuka uspishnoyi detsentralizatsiyi publichnoyi vladi: shveytsarskiy dosvid. Analitichniy visnik, N. 2, 21 p.
  15. Shevchuk, V. (2002), Derzhavni finansi zarubizhnih krayin. Finansi Ukrayini, N. 2, pp. 3–12.
  16. Konstitutsiya Polskoy Respubliki ot ot 2 aprelya 1997 g. - Available at: http://www.uznal.org/constitution.php?text=Poland&language=r
  17. Kostovska, V.A. (2012), Zarubizhniy dosvid zmitsnennya finansovih osnov mistsevogo samovryaduvannya ta mozhlivosti transformatsiyi yogo v ukrayinsku praktiku. Mizhnarodna ekonomichna politika, Spetsvipusk, Ch. 2, pp.192-199.
  18. Mirgorodska, L.O. (2003), Finansovi sistemi zarubizhnih krayin, Tsentr navchalnoyi literatury, Kyiv, 240 p.
  19. Bernard, Mark (2015), Rozumna detsentralizatsiya: shlyah do ekonomichnogo protsvitannya. Konstitutsiyna komisiya. - Available at: http://constitution.gov.ua/publications/item/id/66
  20. Fedorenko, Yu. (2015), Detsentralizatsiya vladi: «za» ta «proti». Matritsya pravdi. Novini. Analitika. Komentari vid 07.07.2015.r. – Available at: http://m--p.com/detsentralizatsiya-vladi-za-ta-proti/
  21. Postanova Verhovnoyi Rady «Pro poperedne shvalennya zakonoproektu pro vnesennya zmin do Konstitutsiyi Ukrayini schodo detsentralizatsiyi vladi» vid 31.08.2015. N. 656-19. - Available at:  : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19
  22. Hollis, G. (1995), Na puti k demokraticheskoy detsentralizatsii: perestroyka regionalnyih i mestnyih organov vlasti v novoy Evrope. Evrop. ekspertn. sluzhba po programme Tasis. – Bryussel, 328 p.
  23. Robbins, S.P.; DeCenzo D.A. (2002), Podstawy zarządzania, Polskie Wydawnictwo Ekonomiczne,  Warszawa, 235 s.


Создан 06 дек 2015