Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Tkachenko, Olena, 2015. FEATURES OF ADMINISTRATIVE VIOLATIONS IN THE FIELD OF PUBLIC ADMINISTRATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 92-101.




Tkachenko, Olena, 2015. FEATURES OF ADMINISTRATIVE VIOLATIONS IN THE FIELD OF PUBLIC ADMINISTRATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 92-101. 

         

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

УДК 35.086-057.34

 

Ткаченко, Олена,  

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ),

кафедра державного управління,

аспірантка,

Alen4uk_2008@ukr.net

 

                                                                        АНОТАЦІЯ                         

Здійснюється аналіз чинного законодавства, який  показує відсутність системності існуючих нормативних правових актів, що призводить до того, що  певні функціональні сторони в організації системи органів державної влади є неврегульованими.  

Зазначаються  фактори, зокрема мова йде про фактичний стан корупції, злочинність та чисельні протиправні дії в різних сферах суспільного життя, які  впливають  на розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. Автор це пов’язує з тим, що  адміністративні проступки вчиняються набагато частіше злочинів і становлять більшу за чисельністю групу правопорушень, ніж кримінальні діяння. Акцентується увага на тому, що юридичною гарантією зміцнення закону про адміністративну відповідальність є вдосконалення роботи судових та інших юрисдикційних органів.

Аналізується робота державних органів, які  здійснюють відповідну роботу щодо попередження, запобігання і припинення адміністративних правопорушень. Зазначається, що основні зусилля, у боротьбі з правопорушеннями, повинні бути направлені не тільки на їх попередження,  але й на усунення першопричин, які їх породжують.  Встановлення безпеки в суспільних відносин у державі, можливе, за допомогою вивчення питання про адміністративні правопорушення їх попередження та запобігання.

Зосереджується увага на запобіганні у вчиненні нових правопорушень з боку як правопорушника, так і оточуючих, яка  досягається завдяки усвідомленню самої особи, що утримує її від учинення адміністративних проступків.

Ключові слова: адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти, адміністративна відповідальність, норми службової поведінки, норми службової етики, посадові правопорушення, протиправні діяння.

 

 

FEATURES OF ADMINISTRATIVE VIOLATIONS

IN THE FIELD OF PUBLIC ADMINISTRATION

 

Tkachenko, Olena,

Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv),

Department of State Governance,

PhD student,

Alen4uk_2008@ukr.net

 

SUMMARY

The analysis of the current legislation, which shows the lack of consistency of existing laws and regulations, leading to what some parties in the functional organization of public authorities is unregulated.

Indicate factors, including talking about the actual state of corruption, crime and numerous illegal actions in various spheres of social life that influence the development of legislation on administrative responsibility. By this relates to the fact that administrative offenses committed crimes more often and are more than the largest group of offenses than criminal acts. The attention that the legal guarantee strengthen the law on administrative responsibility is to improve the work of courts and other jurisdictions. Analyzes the work of state bodies that carry out relevant work on prevention, prevention and termination of administrative violations. It has reported that the main effort in the fight against offenses should directed not only to prevent them, but also to eliminate the root causes that give rise to them. Establishing security in social relations in the country, perhaps by exploring the Administrative their prevention and response.

Focuses on the prevention of committing new offenses from both the offender and others, which achieved due to the awareness of the person carrying it from the commission of administrative offenses.

Keywords: administrative offenses, regulations, administrative responsibility, official rules of conduct, official ethics standards, Officials offense, wrongful acts.

 

 

Правова реформа в Україні охоплює, поряд з іншими галузями права, й адміністративне законодавство. Як правило, такі перетворення формують створення нового типу і нового підходу до поняття, завдання і реалізації адміністративної відповідальності.Реалії життя обумовлюють не тільки нову орієнтацію адміністративно-правового регулювання відносин щодо формування та організації діяльності системи органів виконавчої влади, але й інших державних органів, наділених відповідними функціями, які здійснюють державне управління. Аналіз чинного законодавства свідчить про відсутність системності існуючих, з даного питання, нормативних правових актів, в результаті чого певні функціональні сторони в організації системи органів державної влади залишаються неврегульованими. 

         

Фактичний стан корупції, злочинності та чисельні протиправні дії в різних сферах суспільного життя впливають на розвиток інституту адміністративної відповідальності. Зазначені фактори позначилися на розвитку законодавства про адміністративну відповідальність, і це пов’язано з тим, що  адміністративні проступки вчиняються набагато частіше злочинів і становлять більшу за чисельністю групу правопорушень, ніж кримінальні діяння.

 

Юридичною гарантією зміцнення закону про адміністративну відповідальність є вдосконалення роботи судових та інших юрисдикційних органів. Зазначимо, що відповідальність органів та посадових осіб перед державою - це самостійний напрям в рамках реформи організації державної влади в Україні на сучасному етапі і фундаментальна проблема правової науки, яка вимагає всебічного дослідження, і головне - рішення.

 

Питаннями адміністративної відповідальності в сфері державного управління займались такі дослідники як В. Авер’янов, Г. Атаманчук, О. Бандурка, Д. Бахрах, Ю. Битяк, І. Голосніченко, Е. Демський, Є. Додін, А. Клюшніченко, Л. Коваль, Ю. Козлов, А. Комзюк, В. Колпаков, Т. Коломоєць, В. Малиновський, А. Ноздрачев, О. Петришин, О. Якуба.

 

Метою статті є аналіз адміністративних правопорушень у сфері державного управління.

Ті перетворення, які сьогодні відбуваються, є наслідком проведених в останні роки політичних й соціально-економічних реформ та визначають правове регулювання існуючих суспільних відносин, особливо в сфері державного управління,  головним завданням якого є забезпечення узгодженої й впорядкованої діяльності всіх частин і складових громадянського суспільства. Дана обставина свідчить про необхідність по-іншому оцінити інститут адміністративної відповідальності в сфері державного управління й визначити його роль на сучасному етапі розвитку української державності з урахуванням останніх розробок в галузі права.

 

Крім того, доводиться визнати, що слова «адміністративні правопорушення» перетворилися на одне з найбільш типових асоціальних і протиправних явищ, і зараз залишаються актуальними. Тому останнім часом все частіше піднімаються питання, що стосуються адміністративних правопорушень, а також способів їх ефективної профілактики.

 

Як правило, адміністративні правопорушення регулюються не тільки нормами адміністративного права, а й нормами цивільного, фінансового, земельного, трудового та інших галузей права. Державні органи здійснюють роботу щодо попередження, запобігання і припинення адміністративних правопорушень, тому, як правило, основні зусилля, у боротьбі з правопорушеннями, направлені не тільки на попередження але й на усунення причин, що їх породжують. Можна стверджувати проте, що за допомогою вивчення питання про адміністративні правопорушення їх попередження та запобігання - встановлюється безпека суспільних відносин в державі, що складається в сфері державного управління й  охороняється законом. 

 

Звідси випливає, що найбільшу небезпеку правопорядку представляють правопорушення. Теорія і соціальна практика виробили різні способи і засоби протидії цим деструктивним явищам. При цьому їх попередження визнається як оптимальний спосіб впливу на правопорушення. Ця парадигма, сприйнята не тільки сучасною правовою наукою, а й законодавчою і правозастосовчою (діяльність компетентних державних органів) практикою. В її основу покладена ідея мінімізації шкідливого впливу тих чинників, які породжують або сприяють вчиненню протиправних діянь. Тому увага дослідників має бути орієнтована на виявлення причин останнього.

 

У зв'язку з цим одним з найважливіших напрямів наукових досліджень має стати підвищення ефективності діяльності органів адміністративної юрисдикції щодо виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню адміністративних правопорушень. Сучасні дослідження злочинів та адміністративних правопорушень з усією очевидністю доводять їх взаємозумовленість, переростання протиправних проступків в злочини, коли кількість переходить у якість, де першим виступає адміністративний проступок, а другим - злочин. Однак, якщо, проблемам злочинності приділяється відповідна увага, то адміністративним правопорушенням лише в тій мірі, в якій це пов'язано з окремими видами кримінальних діянь. Таким чином, причини багатьох адміністративних правопорушень залишаються поза полем суспільно-наукового інтересу, зберігаючись і розвиваючись за своїми непізнаними законами, й таким чином, породжуючи десятки мільйонів нових правопорушень.


Однією з головних причин такого складного стану справ є не тільки відсутність сформованої теорії відповідальності державних органів та посадових осіб у правовій науці, концепції стабільного правового регулювання відповідних суспільних відносин у законодавця, а й прагнення частини чиновників під новими назвами зберегти звичну їм систему адміністративно- управлінських відносин. Зазначені обставини тісно взаємопов'язані між собою, оскільки правова наука, законотворча діяльність і правозастосовна практика перебувають у нерозривному зв'язку і взаємозалежності, що, вказує на необхідність комплексного підходу до вирішення поставленої проблеми і пошуку відповідей на питання, які мають теоретичне, методологічне й прикладне значення.

 

Як правило, управлінська діяльність посадових осіб як суб’єктів права, що реалізують функції держави, регулюється за допомогою нормативно-правових актів. Однак правові норми регулюють лише найважливіші процедури і операції їх діяльності, й поза їх межами залишається безліч взаємовідносин посадовців з державою, суспільством, бізнесом,  між собою, що виникають у процесі їх діяльності і не піддаються правовому регулюванню. „Чим вища кваліфікація і статус посадової особи, тим менш стандартизованим стає процес вирішення неповторюваних, оригінальних завдань, тим ширшою стає можливість вибору варіанта дії, особистого розсуду. А це уже поле дії соціальних норм норм моралі, регулююча роль яких стає сьогодні важливим фактором підвищення ефективності і авторитету державної служби” [3, с. 596]. Адже, державна служба прямо пов’язана з етикою, культурою,  принципами та моральним обличчям працівника державних  органів.

 

Як зазначає О. Ноздрачов: “Під етикою на державній службі розуміють систему принципів і норм службової поведінки та діяльності державних службовців. В основі етики на державній службі є уявлення про чесність й непідкупність державних службовців, їх вірність державі і закону. Вступ на державну посаду передбачає достойну поведінку, достатньо розвинене почуття честі, чесності і обов’язку. Тому вимога про дотримання державним службовцем норм службової етики і встановленого в державному органі службового розпорядку є надзвичайно важливою … Державний службовець повинен самовіддано виконувати свої професійні обов’язки, виконувати їх безкорисно і відповідально. Державний службовець слугує державі, а не будь-якій партії, громадянському об’єднанню. Він повинен виконувати свої завдання безпристрасно й справедливо і при виконанні службових обов’язків керуватися інтересами усього суспільства” [6, с.288].

 

Крім того, державне управління забезпечується виконанням ряду функцій, під якими традиційно розуміють конкретні напрямки управлінської діяльності. Управління є серією безпосередньо, взаємопов’язаних дій, спрямованих на досягнення мети. Зокрема, Г. Атаманчук під функціями управління розуміє саме конкретні види управлінських “впливів” держави, які відрізняються один від одного за предметом, змістом та іншими параметрами. Ці дії, кожен з яких є окремим процесом, значною мірою визначають успіх діяльності будь-якої структури [2, с. 120].

 

Зазначимо, що поняття посадової особи включає в себе не тільки характеристику правового статусу посадової особи, а й характеристику відповідальності посадової особи за результати своєї «негативної» діяльності. Тому доцільним було б говорити про уніфікацію поняття «посадова особа» у законодавчих актах, оскільки це питання залишається актуальним і зараз. Як бачимо, відповідно до Закону України «Про державну службу» державна служба розглядається, законодавцем, досить у вузькому вигляді, як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті [4].


В сучасному правовому полі законодавець визначає зміст поняття посадової особи у різних аспектах, що створює значні проблеми і негативно позначається при встановленні їх адміністративно-правового статусу та застосуванні законодавства про службу на практиці. З метою усунення колізій у правовому регулюванні щодо цього питання, необхідно вийти за межі галузевих досліджень і доцільно виробити загальноправове поняття посадової особи та закріпити його у національному законодавстві. При цьому, О. Петришин наголошує на необхідності єдиної методології дослідження питань державної служби та особливостей статусу державних службовців і посадових осіб [7, с.33].

 

Можна стверджувати, що покарання, - не самоціль, воно є необхідним засобом виховання порушників і попередження правопорушень [5, с. 195]. Виховний вплив на порушника здійснює як сам факт накладення на нього заходів адміністративного впливу, так і спеціальні виховні заходи, що застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень. Наприклад, з особами, підданими адміністративному арешту, можна проводити різноманітні бесіди, які будуть стосуватися питань етики, моралі, культури посадової особи.


Кінцева мета застосування адміністративного стягнення полягає в тому, щоб ні порушник відповідних правових норм, ні інші особи більше не вчиняли адміністративних проступків.

При цьому слід зазначити, що мета запобігання вчиненню нових правопорушень з боку як правопорушника, так і оточуючих досягається завдяки усвідомленню самої особи, що утримує її від учинення адміністративних проступків.

 

Завдання попередження правопорушень деякі стягнення розв'язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон, тому слід розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив (наприклад, попередження, штраф) і заходи, що поряд з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість вчинення нових правопорушень (позбавлення права).

 

Зокрема В. Авер’янов у роботі «Адміністративне право: доктринальні аспекти реформування» зазначив, що адміністративне право є класичним зразком галузі публічного права. Як і конституційне право, право адміністративне, опосередковує функції публічної влади в державі [1]. Отже, існування адміністративного права – це необхідна умова і засіб реалізації норм Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади – сфері виконання законів та інших правових актів держави.

 

Отже, в даний час велике значення має проблема дослідження адміністративних правопорушень у сфері державного управління, так як більша частина присвячених їй робіт не розкриває сутності даного питання повністю, а лише - частково. Крім того, в них не враховуються зміни до законодавства, коли вся система державного управління, наприклад України, зазнає суттєвих змін й все це дає поштовх до розуміння місця і ролі державної влади та її посадових осіб у суспільстві.

 

За останні роки нормативна база адміністративного права значно оновилася і розширилася. Формування нового адміністративного законодавства обумовлено швидкою реорганізацією системи та структури органів державного управління, механізму всієї управлінської діяльності, потребою поліпшення контролю в управлінні.

 

Оновлення українського законодавства в даний час відбувається досить стрімко. При цьому виникає багато протиріч: норми одних законодавчих актів виключають правові норми інших; деякі законодавчі положення, з одного боку недостатньо конкретні, з іншого недостатньо зрозумілі. Сьогодні, велика кількість приймається підзаконних актів, які також впливають на роботу державних службовців. Все це створює певні труднощі у здійсненні процесу правозастосування в адміністративній сфері.

На нашу думку, було б доцільним в найближчому майбутньому все-таки визначити поняття адміністративного правопорушення в сфері державного управління та закріпити його в нормативних актах. Це необхідно зробити з метою впорядкування правового регулювання всіх тих галузей, які безпосередньо пов'язані з діяльністю державних органів.

 

           Оскільки протиправні діяння вчиняються не державним органом, а безпосередньо представником державної влади, а саме посадовою особою, то виникає питання розмежування посадових адміністративних проступків і злочинів зі схожими за складом. Ця проблема виникає у зв'язку з недосконалістю закону і, на наш погляд, може бути усунена тільки введенням у відповідні нормативно - правові акти більш чітких критеріїв та пояснень.

 

Досить великий відсоток адміністративних правопорушень складають порушення загальнообов'язкових правил, встановлених з метою запобіганню шкідливих наслідків. Більшість таких проступків не тягне конкретних, реальних шкідливих наслідків, а містить лише можливість їх настання. В результаті заходи адміністративної відповідальності до посадових осіб застосовуються навіть тоді, коли конкретні шкідливі наслідки так і не настали.

 

У даному випадку мова йде про правопорушення, в більшості випадків скоєних або в результаті халатності, або самовпевненості. Тобто, законодавство передбачає адміністративну відповідальність посадової особи не тільки при наявності прямого умислу та бажання настання шкідливих наслідків, але і в тому випадку, коли винний знав про можливість настання тих чи інших наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення, або не знав, але повинен був припускати про настання будь-яких несприятливих наслідків.

 

Також можна говорити про такі особливості, які виражаються в дачі незаконних вказівок своїм працівникам, а також у відсутності з боку посадових осіб контролю над діями своїх підлеглих, що спричинило порушення правил (норм). Тобто, посадові особи, в більшості випадків, як показує практика, скоюють правопорушення шляхом невиконання своїх прямих обов'язків. В результаті, адміністративна відповідальність посадових осіб може наступати не тільки за власні фізичні дії, що порушують встановлені правила, а й за невжиття заходів щодо забезпечення дотримання правил іншими особами, але за обов'язкової умови, що це входить у коло їхніх службових обов'язків.

 

На нашу думку, також потрібно більше уваги приділяти питанню про склад посадового правопорушення:

по-перше – це сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їх розмежуванню і встановленню справедливих санкцій;

по-друге – допомагає правозастосовним органам правильно кваліфікувати правопорушення і обирати відповідні їм заходи впливу;

по-третє – дозволяє діяти  відповідно до закону, що допомагає правовому вихованню громадян.

 

Великий теоретичний і практичний інтерес має науково обґрунтована класифікація об'єктів правопорушень. Саме це дозволить більш чітко визначати об'єкт кожного діяння, його місце в загальній системі захищених адміністративними санкціями відносин, його цінність. Така класифікація допоможе визначити структуру адміністративних правопорушень, а також правильно класифікувати протиправні дії і обрати оптимальну міру впливу.

 

В даний час, необхідною умовою є зміцнення дисципліни в суспільстві. Важливу роль, на наш погляд, в досягненні цього має відігравати зростання персональної відповідальності посадових осіб за невиконання покладених на них обов'язків. У процесі вдосконалення інституту адміністративної відповідальності перед представниками Феміди повинні бути поставлені задачі більш ретельного виявлення складу адміністративних правопорушень, суб'єктами яких виступають посадові особи, так як саме протиправна поведінка посадових осіб здатна заподіяти більшої шкоди суспільству, ніж адміністративні проступки громадян.

 

Найбільш ефективними засобами в  боротьбі з адміністративними правопорушеннями, є насамперед політична, економічна та соціальна стабілізація в країні. Законотворча діяльність відповідної гілки влади повинна характеризуватися ґрунтовністю та виваженістю. Таким чином, основні причини і умови вчинення адміністративних правопорушень необхідно шукати не стільки в деформації особистості, скільки в деталях навколишнього соціально-правового, техніко-технологічного середовища, якості підготовки осіб, які виконують або дотримуються встановлених законами та підзаконними нормативними правовими актами правил.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Авер’янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. - 1998. - №8. – С.8-13
  2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций.- М.: Юридическая литература,1977. – 400 с.
  3. Государственная служба: теория й организация. Курс лекций / Кол. авт.: Охотский Е.В., Игнатов В.Г., Латов Б.В. и др. – Ростов–на–Дону: Феникс, 1998. – 640 с.
  4. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII. [Електронний ресурс] / Законодавча база Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3723-12
  5. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник, 2-ге видання, доповнене. – К., 2000, 752 с.
  6. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба. Учебник. – М.: Статут, 1999. – 591 с.
  7. Петришин О.В. Державна служба як проблема теорії держави і права // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №1. – С.21-34.

 

REFERENCES: 

1.         Aver’janov, V. (1998), Admіnіstrativne pravo Ukraїni: doktrinal'nі aspekti reformuvannja // Pravo Ukraїny. - №8 – pp.8-13.

2.         Atamanchuk, G.V. (1977), Teorija gosudarstvennogo upravlenija. Kurs lekcij. Moscow: Juridicheskaja literatura, 400 p.

3.         Gosudarstvennaja sluzhba: teorija j organizacija. Kurs lekcij / Kol. avt.: Ohotskij E.V., Ignatov V.G., Latov B.V. i dr. Rostov–na–Donu: Feniks, 1998, 640 p.

4.         Zakon Ukraїni «Pro derzhavnu sluzhbu» vіd 16 grudnja 1993 roku № 3723-XII. [Elektronnij resurs] / Zakonodavcha baza Verhovnoї Rady Ukraїny. – Available at:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3723-12

5.         Kolpakov, V.K. (2000), Admіnіstrativne pravo Ukraїni: Pіdruchnik, 2-ge vidannja, dopovnene. Kyiv, 752 p.

6.         Nozdrachev, A.F. (1999), Gosudarstvennaja sluzhba. Uchebnik. Moscow: Statut, 591 p.

7.         Petrishin, O.V. (2000), Derzhavna sluzhba jak problema teorії derzhavi і prava // Vіsnik Akademії pravovih nauk Ukraїni. – №1. – pp.21-34.

 

 

 

 

 

 



Создан 06 дек 2015