Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Bilan, Nadiya, 2015. THE PARADIGM OF SOCIAL COMMUNICATIONS IN THE INFORMATION SOCIETY. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 111-121.




Bilan, Nadiya, 2015. THE PARADIGM OF SOCIAL COMMUNICATIONS IN THE INFORMATION SOCIETY. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 111-121.

 

 

ПАРАДИГМАЛЬНИЙ КОНТЕНТ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ  

В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

УДК 007 : 316.29

 

Білан, Надія,

кандидат філологічних наук,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ),

Інститут журналістики,

доцент,

bilan_n@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

У статті йдеться про парадигмальний контент соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві. Проаналізовано концептуальні підходи до соціальних комунікацій у сучасних наукових дослідженнях, розглянуто основні функції соціальних комунікацій. Соціальні комунікації мають широкий спектр функцій, які забезпечують життєдіяльність сучасних соціальних систем. Інформація сьогодні стала рушійною силою суспільства. Новий спосіб отримання інформації, знання зумовлює появу нових форм і видів комунікації.

Проблеми розвитку інформаційного суспільства упродовж останньої чверті ХХ ст. – початку ХХІ ст. стали потужним чинником трансформації системи соціальних комунікацій у сучасному світі. Соціальні комунікації виступають структурно-системним комплексним феноменом, в якому взаємодіють політичні, культурні, етнічні, соціологічні та національні фактори співробітництва між владою і суспільством, в державному управлінні, між різними соціальними верствами.

Ключові слова: інформаційне суспільство, комунікація, соціальні комунікації, знання, інформація, інтеграція, глобалізація.

 

 

THE PARADIGM OF SOCIAL COMMUNICATIONS

IN THE INFORMATION SOCIETY

 

Bilan, Nadiya,  

candidate of filological science,

Kyiv National Taras Shevchenko University (Ukraine, Kyiv),

Institute of journalism,

associate professor,

bilan_n@ukr.net

 

SUMMARY  

The article states about the content of social skills in information society. Conceptual approaches of social communication in modern scientific researches are discussed in the article. Social communication has a wide variety of functions, which support vital activity of the modern social systems. Social communication issue is a priority for the Ukrainian society, as far as it helps to determine features of the social communication system and to consider them in practice of social relationships. A new method for information getting, knowledge, leads to formation of new communication forms and types.  

Problems of information society development appeared during a period from the last quarter of the 20th century up to the beginning of 21st century has become the main reason of social skills system transformation. Social skills are structured and system complex phenomenon with cross-coupling political, cultural, ethnic, sociological and national factors of society and political departments cooperation, also of cooperation in state management and of cooperation between deferent social strata.

Key words: information society, communication, social communications, knowledge, information, integration, globalization. 

           

Постановка проблеми. Соціальні комунікації виконують важливі функції в суспільному житті, створюючи умови для забезпечення не тільки інформаційної, а й усієї суспільної сфери.

Соціальні комунікації сучасного типу утворюють середовище, яке постійно змінюється, внаслідок чого відбувається руйнування старих і формування нових моделей соціальної комунікації, що становить суспільну проблему, від вирішення якої залежить трансформація суспільних цінностей і становлення нової системи соціальних комунікацій в умовах глобалізації.

 

Аналіз досліджень та публікацій. Серед зарубіжних дослідників з даної теми заслуговують на особливу увагу праці Д. Белла, М, Кастельса, Й. Масуди, Л. Робертса, Е. Тоффлера, К. Шеннона, Н. Віннера, У. Ешбі, О. Гнатюк, П. Шарана, Ф. Шаркова, В. Кузнєцова, С. Сабліної, В. Сметани, М. Бреслера та ін.

З вітчизняних авторів в теорію інформації зробили значний внесок такі автори як Є. Макаренко, В. Іванов, Г. Почепцов, Н. Костенко, Л. Верецька,  Є. Романенко, Л. Яремчук, В. Рижков, А. Яковець, О. Шевченко, Н. Білоусова, О. Кучмій.

Серед праць з проблем соціальних комунікацій особливе місце займають дослідження В. Бебика, В. Різуна, О. Холода, Є. Тихомирової, Н. Зражевської, Л. Городенко, Н. Піпченко, Л. Верецької, О. Курбана, К. Глубоченко, В. Алексанян тощо.

 

Мета статті – визначити парадигмальний контент соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві.

Завдання статті – охарактеризувати парадигмальний контент соціальних комунікацій, розглянути функції соціальних комунікацій, проаналізувати соціальний концепт соціальних комунікацій.

Методи дослідження. У статті використано метод порівняння, описовий метод та метод системного аналізу.

 

Результати та обговорення. Науковець О. Гнатюк, посилаючись на дослідження Р. Крейга, зауважує, що на сучасний стан теорії комунікацій вплинули сім основних традицій (парадигм), що мають витоки у філософії, лінгвістиці, кібернетиці, антропології, культурології, психології та логіці: риторична: комунікація розглядається як практичне мистецтво ведення бесіди (Платон, Аристотель, Цицерон, М. Квінтіліан); семіотична: комунікація розглядається як міжсуб’єктний взаємовплив, опосередкований знаками (Ч. Пірс, Ф. де Сосюр, Ч. Морріс, Р. Якобсон, Ю. Лотман); феноменологічна: комунікація розглядається як проживання іншого досвіду, діалогу (К. Ясперс, М. Бубер, Е. Муньє, Г. Гадамер, К. Роджерс); кібернетична: комунікація розглядається як процес обробки інформації (Н. Вінерн, К. Шенон); соціопсихологічна: комунікація розглядається як експресія, взаємодія та вплив (П. Лазарсфельд, К. Ховланд); соціокультурна: комунікація розуміється як виробництво та відтворення соціального порядку (К. Стросс, А. Моль); критична: комунікація розуміється як дискурсивна рефлексія, гегемонія ідеології, як викривлена мовна ситуація (теоретики Франкфуртської школи соціальної філософії) [1].

 

Зміст поняття «комунікація» змінюється разом із розвитком та ускладненням технічних засобів передачі повідомлень та глобалізацією і все більшою інформатизацією світового суспільства.

Вітчизняна дослідниця Є. Тихомирова подає таку класифікацію комунікаційних революцій:

Перша комунікаційна революція – виникнення мови, вербальної комунікації. Певний час існування люди обходилися без мови, здійснювали комунікацію невербальними засобами (жестами, знаками, звуками). Потім з’явилося слово.

Друга комунікаційна революція – перехід від усного міжособистісного спілкування до писемності як основи предметно-опосередкованих контактів, які не вимагали обов’язкового особистого спілкування людей.

Третя комунікаційна революція пов’язується зі створенням друкарського розмноження та зародженням преси (ХVІІ ст.), радіо і телебачення.

Четверта комунікаційна революція пов’язана з ерою комп’ютерів, загальнодоступними інформаційними базами та комп’ютерними мережами, роботами (так вважають західні дослідники Д. Белл, Е. Тоффлер та інші) [2].

 

У наш час поняття «комунікація» окреслене різними науковцями на основі багатьох взаємопов’язаних підходів, кожен з яких охарактеризовує певну передумову становлення, розвитку і функціонування соціальних систем, взаємодію з метою накопичування і передачі соціального досвіду.

Науковець  Н. Моісеєва зазначає, що комунікація визначається як рух смислів, обмін думками, комунікація як спілкування та ін. Увесь процес комунікації опосередковано знаковою системою будь-якої природи і такою, що має бути доступною, зрозумілою для використання обома сторонами комунікаційної взаємодії [3].

 

Комунікація стає базовою структурою суспільства, причому відношення «комунікація – суспільство» набуває циркулярного характеру: суспільство неможливе поза комунікацією, а комунікація неможлива поза суспільством [4]. Комунікація – це процес обміну інформацією в соціумі.

Н. Моісеєва, посилаючись на працю С. Квіта зазначає, що  в межах сучасної теорії соціальних комунікацій інформація може сприйматися як предмет, що використовується в процесі комунікаційної діяльності [3].

 

Авторка доводить, що у соціально-комунікаційному знанні складається ситуація, за якої дослідники вимушені вдаватися до використання понять предмет комунікаційної діяльності, етапи комунікаційного процесу, операції, комунікаційне виробництво, комунікаційні технології. Все це є наслідком становлення глобальної системи соціальних комунікацій [3].

Ю. Платонов  зазначає, що комунікація – це перш за все спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування поведінки людей.

 

Суть комунікативної діяльності полягає не лише у висловлюванні попередніх думок і почуттів, а  й в установленні такої кооперації, коли поведінка кожного змінюється і регулюється фактом участі інших індивідів. Комунікація – це такий обмін, який забезпечує кооперативну взаємодопомогу, роблячи можливою координацію рухів більшої складності [5].

 

Автор доводить у своїй праці ефективність комунікації та формування згуртованості в малих групах. Соціальні комунікації у малій групі, крім інформативної, виконують такі функції: формування згоди; забезпечення узгоджених дій; створення особливої культури групи. Важливою функцією комунікації у малій групі, стверджує автор, є не просто зміна установок чи поведінки члена групи під впливом зовнішніх стимулів, але досягнення певного ступеня згоди. Згода є формування загальної картини світу. Це безперервний процес, який складається з послідовного ряду взаємодій. Коли з’являється згода, відбувається взаємопроникнення картин світу, що дозволяє кожному члену групи розуміти точку зору інших [5].

 

Соціальні комунікації в групі виконують функцію обміну інформацією між членами групи та комплекс функцій, спрямованих на підтримку відносин, на підтримку самої групи  [5].

Так, дослідниця І. Макарова розглядає неформальну комунікацію як  рух соціальної інформації в соціальному просторі (комунікативна діяльність) та часу (соціальна пам’ять), що відбувається в неформальній обстановці, що характеризується перш за все зниженням рівня соціального контролю та / або перенесенням функції ціннісно-нормативного та смислового породження з макро- на мікросоціальний рівень.

 

Неформальна комунікація є структурним компонентом соціальної комунікації та має такі відмінності від формальної комунікації:  неофіційний характер джерела інформації; специфіка суб’єктної та об’єктної структури; часта розбіжність у змістовому плані; існування ексклюзивних функцій (енергетична, креативна тощо); умови формування (неформальний характер перебігу – слабкий вплив з боку формальних соціальних структур, висока частка міжособистісного взаємовпливу, довіра, важливість судження про інформацію, а не її змісту) [6].

 

Неформальна комунікація класифікується за такими ознаками: неформальні елементи громадської думки (чутки, плітки, пересуди тощо); фальсифікуючі елементи інформаційного простору (дезінформація, брехня, обман, наклепи тощо); інтерпретативні елементи неформальної комунікації (домисли, здогадки); фольклорно-ментальні елементи неформальної комунікації (міфи, легенди); публічні елементи (публічні дискусії, переговори, скандали); сатиричні елементи громадської думки (сатира, іронія, афоризми, анекдоти); графічні форми вираження громадської думки (графіті, карикатури) [6].

 

 В. Бебик робить слушні висновки щодо соціальних комунікацій, які науковець вважає своєрідним інформаційно-комунікаційним полем глобального суспільного життя, що має соціальний характер, з’єднує всі компоненти суспільної сфери (політичні, економічні, духовні) та структурує відповідну суспільну (політичну, економічну, духовну) діяльність [7]. 

 

Натомість Л. Саввіна у своїй праці доводить, що соціальні комунікації є основою та умовою розвитку суспільства. Соціальні комунікації розуміються як нова інтегративна сила суспільства. Соціальні комунікації будуються на визнанні комунікаційної природи соціальної взаємодії [8]. 

Інший підхід до соціальних комунікацій подається у дослідженні В. Алексанян, де автор під соціальними комунікаціями розуміє процеси соціальної дії, взаємодії та соціальних відношень, що виникають під час взаємообміну інформацією між індивідами, групами, спільнотами, класами та інститутами [9].

 

Можна стверджувати, що соціальні комунікації мають широкий спектр функцій, які забезпечують життєдіяльність сучасних соціальних систем.

К. Глубоченко у своїй праці «Класифікація соціальних комунікацій у системі державного управління за їх ознаками», посилаючись на дослідження відомого дослідника політичної комунікації Р.-Ж. Шварценберга виокремлює такі соціально- комунікативні канали, характерні для системи державного управління: 1) комунікація через неформальні канали; 2) комунікація через організації; 3) комунікація через засоби масової інформації [10].

 

Проте К. Глубоченко зауважує,  що дослідник характеризує лише зовнішні напрямки соціальних комунікацій, спрямовані від органу державної влади до соціуму, не зупиняючись на внутрішньому соціально-комунікативному змісті управлінської діяльності [10].

 

Тому автор соціальні комунікації в системі державного управління класифікує за ознаками їх спрямованості на зовнішні та внутрішні комунікації. Саме внутрішні соціальні комунікації реалізуються за комунікативними каналами, що здебільшого збігаються з організаційними зв’язками в системі державного управління. Аналіз субординаційних, реординаційних і координаційних каналів трансляції інформації дозволяє структурувати інформаційні потоки в системі державного управління та відстежити їх взаємовплив. Неформалізовані соціальні комунікації можуть поширюватись як у зовнішньому напрямку реалізації комунікації, так і координаційними каналами внутрішнього напрямку поширення інформації в органі державної влади [10].

 

Інформаційна парадигма соціальних комунікацій набула наукового обґрунтування, але її розвиток триватиме відповідно до нових викликів інформаційно-технологічного суспільства ХХІ ст. [11].

На думку Я. В. Круковського, доцільно поєднати в єдину інформаційну парадигму три концепції: суспільства інформаційного типу, ноосфери й самоорганізації соціуму. У рамках такої парадигми соціальна комунікація розглядається як мережа зв’язків, утворених циклічними потоками інформації, які, у свою чергу, є основою процесів, що самоорганізуються в суспільстві, ініційованих ноосферою як метасистемою людського розуму [12].

 

Саме інформаційна природа глобального соціуму (на основі поглядів В. І. Вернадського, Е. Леруа, П. Тейяр де Шардена) є обґрунтуванням теорії ноосфери, що об’єднує природничонаукові категорії інформації й комунікацій, які формують сукупність загальнолюдських дій та ідей. Це дозволяє по-новому осмислити процеси розвитку і самоорганізації суспільства, в якому інформація, ентропія, комунікації (зв’язки й відносини) взаємодіючих суб’єктів (індивідів, соціальних груп, соціумів) є основоположними поняттями синтезу матеріальних і нематеріальних структур [13].

 

Дослідник Є. Кривокора зазначає, що комунікація – це поняття комплексне, з якого важко виокремити окремі складові і на основі їхньої оцінки будувати судження в цілому. Саме вивчення соціальних факторів, що сприяють формуванню соціального знання й оціночних категорій комунікації, належать до основ соціальної комунікації. 

Автор виокремлює  три різновиди інформаційної парадигми соціальної комунікації: 1) класична, що виражена структурним функціоналізмом, технологічним детермінізмом, концепцією інформаційного суспільства, системним підходом, комп’ютерною футурологією тощо (комунікація як засіб, що забезпечує взаємозв’язок об’єктів, функціонування і розвиток соціуму в процесі суспільної практики); 2) некласична, що  побудована на когнітивній моделі суб’єктно-об’єктних відносин стосовно об’єкта по суті, відображається через феноменологічну методологію. Орієнтація на комунікацію призводить до упорядкування нормативного середовища, створює стійкі, легітимовані міжособистісні стосунки, стійкі особисті структури, здатні до само здійснення. Забезпечення людської інтеграції можливе лише за умови досягнення комунікативного розуміння; 3) постнекласична (зводить соціальну взаємодію до суб’єктно-суб’єктних відносин, тобто до принципу інтерсуб’єктивності; особливу увагу приділяє «мережевій логіці» сучасного суспільства). Комунікація представляється як активне самоорганізуюче середовище. Вивчення сутності трьох різновидів інформаційних парадигм, на думку автора, актуалізує завдання інтегрування наявних теоретичних положень і результатів експериментів, створення єдиної теорії, в рамках якої набуває обґрунтування взаємодія трьох базових складових соціальної комунікації: соціальної структури, комунікативних систем та способів комунікації [13].

 

Своєрідним є підхід до визначення соціальних комунікацій  вітчизняного дослідника В. Алексаняна.  На його думку, термін «соціальні комунікації» не може набути і до сьогодні однозначного визначення. Автор, посилаючись на дослідження О. Холода, виокремлює три провідні концепції у визначенні семантичного діапазону терміна «соціальні комунікації»:  перша концепція передбачає трактування терміна через класичне тлумачення процесу комунікації як передачі інформації, ідей, емоцій за допомогою знаків та символів; друга концепція передбачає розглядати соціальну комунікацію як процес, який пов’язує окремі частини соціальних систем одна з одною; третя концепція пропонує розглядати соціальні комунікації як механізми, за допомогою яких реалізується влада (як спроба визначити поведінку іншої людини) [9].

 

Дослідники виокремлюють такі типи соціальних комунікацій: масштаб комунікації; спосіб установлення контакту; рівень організованості комунікації; спрямованість комунікації; знакові системи, які використовуються [13].

 

Використання нових інформаційних технологій у сучасному суспільстві суттєво впливає на систему формування соціального досвіду і на зміни глибинних механізмів, що формують самосвідомість людини.

 

Інформаційні технології відіграють важливу роль в соціальних комунікаціях, яка, на думку Н. Лумана, є соціальним процесом, тісно пов'язаний з самореференцією і синтезом трьох типів селекції – інформації, повідомлення, що передається цією інформацією, розуміння чи нерозуміння інформації та повідомлення.

 

Без комунікації не має ні інформації, ні розуміння у сенсі взаємного обумовлювання. За Н. Луманом, все, що соціальне, ідентифікується як комунікація, що є соціальною дією, оскільки пропонує багато систем свідомості і не може належати одній індивідуальній свідомості… Комунікація може бути вироблена лише в мережі комунікацій. За Н. Луманом, соціальні системи утворюються лише завдяки комунікації, причому історично першими імпульсом для виникнення особливих символізованих засобів комунікації, стало винайдення та розповсюдження писемності, яка розширила комунікативний потенціал суспільства…[4].

 

Розвиток в Україні інфомаційно-комунікаційних технологій не тільки відкрив нові можливості вирішення накопичених соціальних, економічних та політичних проблем, а й спричинив виникнення нових загроз, що здатні вивести з рівноваги, як суспільство, так і державу. Найпоширенішими загрозами інформаційно-комунікаційного простору є: розповсюдження недостовірної інформації, що суперечить законодавству або невідповідної загальноприйнятної моралі; направлена дія на підвищення рівня агресії населення (расистські сайти, сайти релігійних сект); відволікаюча дія від нормального розвитку та освіти; загроза маніпуляцій суспільною думкою, політичними ідеологіями; можливість безконтрольного збору інформації; підвищення рівня небезпеки промислового шпіонажу для великих компаній та корпорацій; формування віртуальної особистості в «інтернет-спільнотах»; інформаційна нерівність, що стає причиною поглиблення суспільного розшарування; насильне інформаційне вводження політичних суб’єктів до політики, формування їх політичної думки та свідомості; використання Інтернету терористичними та сепаратиськими організаціями; інформаційна безпека держави [9].

 

Не можна не погодитися з думкою Н. Гаврилюх про те, що формування сучасного інформаційного суспільства, в якому основними об’єктами управління стали ідеї, образи, інтелект та знання відобразилось і на комунікаційних процесах. Мова, як основний засіб спілкування людей, стала алгоритмізованою, відбувається мінімізація змісту понять та їх спрощення. Це звичайно збільшує швидкість опрацювання та накопичення інформації, проте веде теж до зміни змісту або повного його викривлення при збереженні видимої об’єктивності [14].

 

Висновки. Проблеми розвитку інформаційного суспільства упродовж останньої чверті ХХ ст. – початку ХХІ ст. стали потужним чинником трансформації системи соціальних комунікацій у сучасному світі. Соціальні комунікації виступають структурно-системним комплексним феноменом, в якому взаємодіють політичні, культурні, етнічні, соціологічні та національні фактори співробітництва між владою і суспільством, в державному управлінні, між різними соціальними верствами.

 

Динаміка наукових досліджень з проблем соціальних комунікацій демонструє еволюцію сприйняття цього поняття як розуміння сутності, що надається людині, визначається її соціальним статусом до визнання соціальних комунікацій ключовим елементом суспільної реальності, комплексним утворенням, що характеризується за допомогою різнорідних –   політичних, етнічних, релігійних, соціальних та інших ознак.

 

Важливою ознакою глобальної ролі соціальних комунікацій є стрімке підвищення суспільної цінності інформації, яка перетворилася у стратегічний ресурс людства. В умовах формування інформаційного суспільства і глобалізації, що розгортається, інформація та знання стають першочерговими засобами здійснення комунікацій у соціальному середовищі. Соціальні комунікації впливають на поведінку та діяльність людини й формують комунікативні рівні суспільства у вигляді різних форм комунікативного взаємовпливу.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Гнатюк О.  Основные парадигмы и теории социальной коммуникации [Электронный ресурс] / О. Гнатюк. – Режим доступа: http://www.iribis.vegu.ru/repos/11313/HTML/51.htm.     – Дата доступа: 15.03.2015.
  2. Тихомирова Є. Зв’язки з громадськістю: Навчальний посібник / Є. Тихомирова. – Київ: НМЦВО, 2001. – 560 с.
  3. Моісеєва Н.І. Проблеми професіоналізації фахівців соціальних комунікацій [Електронний ресурс] / Н.І. Моісеєва. – Режим доступу:  http://www.irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?...  – Дата доступу: 1.06.2015.
  4. Бехманн Г. Современное общество: общество риска, информационное общество, общество знаний / Г. Бехманн ; [пер. с нем. А. Ю. Антоновського, Г. В. Гороховой, Д. В. Ефременко, В. В. Каганчук, С. В. Месяц]. – М.: Логос, 2010. – 248 с.
  5. Платонов Ю. Эффективные коммуникации и формирование сплоченности в малых группах [Электронный ресурс] / Ю. Платонов. – Режим доступа: http:/psytop.com/content/view/496/4. – Дата доступа: 24.04.2015.
  6. Макарова И. В. Неформальная коммуникация: Социально-философский анализ : автореф. дисс. на соиск. научн. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.11 «социальная философия» / [Электронный ресурс] / И.В. Макарова. – Ростов-на-Дону. – 2003. – 20 с. – Режим доступа: www.dissercat.com/content/peformalnaja-communicatsiya-sotsialno-filosofskii-analiz. – Дата доступа: 07.07.2015.
  7. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві : психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: монографія // В. М. Бебик. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.
  8. Саввина Л. И. Коммуникация как фактор развития общества: дисс. на соиск. научн. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.03 «социальная философия и философия истории» / Л. И. Саввина. – Одесса, 2004. – 190 с.
  9. Алексанян В.І.  Політологія та соціальні комунікації: наукова співпраця чи взаємознищення // Алексанян В.І. // Світ соціальних комунікацій. – 2011. – Т. –  Київ, КиМУ, ДонНУ. – С. 12-16.
  10. Глубоченко К.О. Класифікація соціальних комунікацій у системі державного управління за ознаками їх спрямованості // [Електрониий ресурс] / К.О. Глубоченко. – Режим доступу: www.kbuapa.kharkov.uale-book/apdu/2011-1/doc/4/07.pdf. – Дата доступу: 5.07.2015.
  11. Філіпова Л.Я. Інформаційна парадигма соціальної комунікації (огляд наукових підходів і концепцій) / [Електрониий ресурс] / Л.Я. Філіпова. –  Режим доступу: www.ic.ac.kharkov.ua/RIO/v39/11.pdf. – Дата доступу: 4.04.2015.
  12. Круковский Я. В. Информационная парадигма самоорганизации в обеспечении устойчивого развития современного общества / [Электронный ресурс] / Я. В. Круковский. – Режим доступа: http://pozdnyakov.tut.su/Seminar/a0102/a029htm. – Дата доступа: 14.06.2015.
  13. Кривокора Е. И. Системные основания исследования организационных коммуникаций / [Электронный ресурс] / Е. И. Кривокора // Евразийский международный научно-аналитический журнал.— Режим доступа : http://www.m-economy.ru/art.php? nArtId=1238. – Дата доступа: 5.08.2015.
  14. Гаврилюх Н. Феномен соціальної комунікації в інформаційному суспільстві [Електронний ресурс] / Н. Гаврилюх. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/6948/1/114.pdf. – Дата доступу: 25.04.2015.

 

 

REFERENCES:

  1. Gnatyuk, O. (2015), Osnovnye paradigmy i teorii cotsialnoj kommunikatsii [Electronic resource] / O. Gnatyuk. – Available at: http://www.iribis.vegu.ru/repos/11313/HTML/51.htm (Access date: 15.03.2015).
  2. Tikhomyrova, Je. (2001), Zvjazky z gromadskistu: Navchalnyi posibnyk, NMTsVO, Kyiv, 560 p.
  3. Moisejeva, N.I. (2015), Problemy profesionalizatsii fakhivtsiv socialnykh komunikatsij. – Available at:  irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?... (Access date: 1.06.2015).
  4. Bekhmann, G. (2010), Sovremennoje obshchestvo: obshchestvo riska, informatsionnoje obshchestvo, obshchestvo znanij. / Rus. translation by A. Ju. Antonovskij, G. V. Gorokhova, D. V. Jefremenko, V. V. Kaganchuk, S. V. Mesjats, Logos, Moscow, 248 p.
  5. Platonov, Ju. (2015), Effektivnye kommunicatsii i formirovanie splochjennosti v malykh gruppah. – Available at: http:/psytop.com/content/view/496/4 (Access date: 24.04.2015).
  6. Makarova, I.V. (2003), Neformalnaja kommunikatsija: Sotsialno-filosofskiy analiz: aftoref. diss. na soisk. nauch. stepeni kand. filos. nauk: spets. 09.00.11 «socialnaja filosofia»,  Rostov-na-Donu, 20 p. - Available at: www.dissercat.com/content/peformalnaja-communicatsiya-sotsialno-filosofskii-analiz (Access date: 07.07.2015).
  7. Bebyk, V.M. (2005), Informatsijno-komunikatyvnyj menedzhment u globalnomu suspilstvi: psikhologija, tekhnologii, tekhnika pablik pilejshnz, MAUP, Kyiv, 440 p.
  8. Savvina, L.I. (2004), Kommunikatsija kak factor razvitija obshchestva: diss. na soisk. nauch. stepeni kand. filos. nauk: spets. спец. 09.00.03 «sotsialnaja filosophija i filosofija istorii, Odessa, 190 p.
  9. Aleksanian, V.I. (2011), Politologija ta sotsialni komunicatsii: naukova spivpratsja chy vzajemozznyshchennja. Svit sotsialnykh komunikatsij, KyMU, DonNU. Kyiv, pp. 12-16.
  10. Glubochenko, K.O. (2015), Klasyfikatsija cotsialnykh komunikatsij u systemi derzhavnogo upravlinnja za oznakamy jikh sprjamovannosti.- Available at: www.kbuapa.kharkov.uale-book/apdu/2011-1/doc/4/07.pdf. (Access date: 5.07.2015).
  11. Filipova, L.Ja. (2015), Informatsijna paradygma sotsialnoji komunikatsiji (ogljad naukovykh pidkhodiv i kontseptsij). - Available at: www.ic.ac.kharkov.ua/RIO/v39/11.pdf. (Access date: 4.04.2015).
  12. Krukovskij, Ja.V (2015), Informatsionnaja paradigma samoorganizatsii v obespechenii ustojchivogo razvitija sovremennogo obshchestva. - Available at: http://pozdnyakov.tut.su/Seminar/a0102/a029htm (Access date: 14.06.2015).
  13. Krivokora, Je.I. (2015), Sistemnyje osnovanija issledovanij organizatsionnykh kommunikatsij. Jevrazijskij mezhdunarodnyj nauchno-analiticheskij zhurnal. - Available at: http://www.m-economy.ru/art.php?nArtId=1238 (Access date: 5.08.2015).
  14. Gavryljukh, N. (2015), Fenomen sotsialnoji komunikatsiji v informatsijnomu suspilstvi. - Available at: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/6948/1/114.pdf (Access date:  25.04.2015).


Создан 06 дек 2015