Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Smola, Lidiya, 2015. PROPAGANDA IN THE SOCIAL COMMUNICATIONS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 147-157.




 

Smola, Lidiya, 2015. PROPAGANDA IN THE SOCIAL COMMUNICATIONS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 03 (07), pp. 147-157. 

 

ПРОПАГАНДА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ


УДК 659.4:81

 

Смола, Лідія,

доктор політичних наук,

Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» (Україна, Київ),

кафедри видавничої справи та редагування,

професор,

lid-leo@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ:

В статті аналізується різні підходи до трактування феномену пропаганда. Зазначається відсутність єдиного понятійного апарату зазначеної проблематики. Наголошується, що пропаганда є розповсюдженням та впровадженням у свідомість певних ідей, образів та стереотипів. Особлива увага приділяється комунікативному аспекту пропаганди. Розкриваються функції та особливості пропагандистських комунікацій. Надається перелік особливостей пропагандистського дискурсу в українсько-російському конфлікті: «документальність», емоційність, створення слів-фантомів та використання соціальних медіа. Актуалізується проблематика необхідності захисту власного інформаційного поля з врахуванням широкого використання новітніх (електронних та інтернетних) форм впливу. Наголошується на необхідності вивчення пропаганди як інструмента організації інформаційних потоків. Розглядається феномен з позиції нормативно-ціннісної системи дійсності.. Звертається увага на важливості цього феномену в інформаційному суспільстві. Робиться висновок, що пропаганда є складником соціальних комунікацій та людської взаємодії.

Ключові слова: пропаганда, соціальні комунікації, засоби масової комунікації, соціально-комунікаційні технології, маніпуляції, вплив.

                                                                                                          

 

PROPAGANDA IN THE SOCIAL COMMUNICATIONS


Smola, Lidiya,

Doctor of Political Sciences,

National Technical University of Ukraine “Kyiv Polytechnic Institute”,

Department of Publishing and Editing,

Professor,

lid-leo@ukr.net

 

SUMMARY 

The article analyzes the different approaches to the interpretation of the propaganda phenomenon. It is mentioned the lack of a unified conceptual apparatus of these issue. It is noted that basically propaganda is a method of spreading certain ideas, images and stereotypes into the consciousness. Particular attention is made to the communicative aspect of propaganda. Propagandistic communications features and specifics are revealed. In the article is it presented different features of propaganda discourse in Ukrainian-Russian conflict, "documentary", emotions, creation of word-phantoms and usage of social media. Analyses issues connected to protection of own information field, taking into account the widespread use of new (electronic and Web address) forms of influence. The necessity of the study as a tool to promote the organization of information flows. The phenomenon is examined through position of normative value system reality. Attention is drawn to the importance of this phenomenon in the information society. The conclusion is that propaganda is part of human communication and social interaction.

Keywords: propaganda, social communication, mass communication, social communication technologies, manipulation, influence

 

В сучасних умовах інформатизація суспільних процесів, поява “електронного села” та динамічні суспільні трансформації зумовили переосмислення підходів до пропагандистського впливу та можливостей його тотального застосування. Науковці, фахівці в галузі масових комунікацій, політичні та громадські діячі останні десятиліття твердять, що відбувається процес віртуалізації інститутів масової демократії та суспільства. Відповідно, зросла роль ЗМК як впливового інструмента соціально-політичного управління та засобу впливу на свідомість та поведінку людей.

 

Ріст нових засобів комунікації створив всесвітню аудиторію, де майже немає бар’єрів комунікації. Це зумовило застосовування багатьох форм пропагандистського впливу – від традиційних зовнішньополітичних заяв до менш явних, але не менш ефективних моделей (спортивні заходи, міжнародні торгівельні виставки, досягнення в різних галузях технологій, культурні феномени як мистецтво, мода, реклама, перфоменс). Реклама стала активно використовувати методологію, що раніше застосовувалася лише пропагандистами: апеляцію до авторитетів, символів. 

 

Вагомість та роль пропаганди в суспільстві зумовлюють інтерес до цього явища, спробу визначити його, певним чином класифікувати та проаналізувати, врахувавши зміни, що відбулися в технологічному та суспільному плані. Конфлікт на сході України та агресивна інформаційна війна Росії актуалізували необхідність дослідження цієї проблематики та її понятійного апарату. Наукові рефлексії щодо впливу пропаганди та пропагандистські дії Росії вивели дискусію на широкий загал. Саме ж поняття “пропаганда” стало досить поширеним не тільки в науковому, але й в політичному лексиконі.

 

Мета нашого дослідження передбачає аналіз пропаганди в контексті соціальних комунікацій та проаналізувати важливість цього явища в сучасному суспільстві. Війна на сході України актуалізувала питання особливостей феномену пропаганди, принципів ведення інформаційної війни та особливостей інформаційної агресії. Поняття “пропаганда” поряд з терміном «інформаційна війна» стало актуалізованим не тільки в науковому, а й в політичному та журналістському лексиконі. Історичні розвідки свідчать, що пропаганда завжди була важливим складником комунікативного процесу.

 

Філософи, психологи, політологи, історики, філологи, соціологи активізують свої наукові пошуки в цьому напрямі. Передбачливою була думка М.Хайдеггера, яку він виголосив ще в середині ХХ ст., щодо небезпеки швидкого розвитку технічної цивілізація, що неминуче причинить шкоди душевному стану людини. У промові «Відчуженість» він акцентував на небезпеці руйнування здатності мислити людиною, яке є запорукою її душевного здоров’я [ 1. C. 110].

 

А.Арон, Д.Белл, Х.Ортега-і-Гассет та ін. акцентували увагу на «появі мас» та майбутніх трансформаціях і пов’язували це зі зникненням ідеології. С.Московічі, аналізуючи проблему політичної пропаганди, наголошував на ролі колективного навіювання. Автор монографій «Вік натовпу. Історичний трактат про психологію мас» та «Машина, що творить богів» вивів механізми ефективності втілення політичних теорій у життєву практику [2]. У своїх працях «Становище людини» та «Джерела тоталітаризму» Х.Арендт аналізувала джерела та механізми тоталітаризму, зокрема, роль ідеології та пропаганди в тоталітарних системах [3]. Н.Луман та М.Кастельс в своїх концепціях фактично ототожнювали процеси комунікації та розвиток соціальних структур [4].

 

Аналіз низки наукових досліджень та публіцистичних доробок дає підстави твердити про відсутність єдиного понятійного апарату зазначеної проблематики, яка призводить до суттєвих непорозумінь та ототожнення різних понять навіть у роботах визнаних фахівців. Пропаганда за своєю суттю є розповсюдженням та впровадженням у свідомість певних образів та стереотипів. Тому аудиторію (натовп або телеглядачів) можна переконати не стільки логічними аргументами, скільки сильними «картинками» та емоціями.

 

Класик американської пропаганди Л.Фрезер писав, що пропаганду можна визначити, як мистецтво примушувати людей робити те, чого вони б не робили, якби мали всю інформацію, що стосується цієї ситуації. Доречно згадати акцент щодо пропаганди, на якому наголошував теоретик комунікативного процесу Г.Лассуелл: що не ціль, а метод відрізняє управління людьми з допомогою пропаганди від управління за допомогою насилля, підкупу чи інших засобів соціального контролю. Слід зазначити, що на таких же позиціях було підготовлено дисертаційне дослідження М.Кравчука «Політична пропаганда як засіб становлення і трансформації політичних режимів».

 

Під пропагандою (від лат. propaganda – те, що підлягає розповсюдженню) ми можемо трактувати діяльність (усну або за допомогою засобів масової комунікації), що здійснює популяризацію і розповсюдження певних ідей в масовій свідомості. Під політичною пропагандою, зазвичай,  розуміються систематичні зусилля, що здійснюються для впливу на свідомість індивідів, груп, суспільства для досягнення визначеного, завчасно наміченого результату в сфері політичних дій [5, C. 307]. Слід зазначити, що продовжуються дискусії серед вітчизняних та західних фахівців щодо розуміння феномену пропаганди.

 

Ряд науковців (А.Майден, О.Ромат) її ототожнюють з іншими видами комунікацій та проводять паралелі з рекламою та PR. Деякі політологи, психологи та соціологи (Е.Аронсон, Р.Чалдіні, А.Праткінс, Ю.Петрунін) під пропагандою розглядають будь-яку масову передачу інформації, зазначаючи, що при цьому використовується не тільки метод переконання, а й навіювання та маніпулювання. Соціолог Ч. Сімман вважав, що пропаганда є вічне явище, яке виникло в соціумі з того часу, коли люди почали комунікувати між собою. [6, p.12].

 

Низка науковців (Ф.Ламлей, А.Майден) не диференціюють пропаганду та піар. Американські дослідники (Г.Джовет, В. О’Донелл) розглядають пропаганду як форму комунікації та наголошують, що “реклама з очевидністю постає як інституціоналізована пропаганда, слугує постійним нагадуванням про те, що людей безперервно бомбардують сигналами, покликаними вести їх до певної точки зору” [7, p. 148]. Пропаганда, зазначають автори, в самому нейтральному сенсі слова стала означати розповсюдження або “проштовхування” певних ідей та є “цілеспрямованим та систематичним прагненням формувати сприйняття, маніпулювати знаннями та спрямовувати поведінку для досягнення реакції, сприяючій реалізації мети, яку бажає пропагандист” [7, p. 15-16].

 

Український дослідник О.Литвиненко вважає, що на сьогодні найбільш доцільним є трактування пропагандистських дій (пропаганди) як спеціальних інформаційних операцій [8]. Погоджуючись з думкою автора щодо інформаційної складової інформаційно-психологічних дій, вважаємо, що таке трактування цих процесів звужує їх розуміння та аналіз. О.Холод відносить пропаганду до соціально-комунікаційних технології як маніпулятивних дій-комплексів, спрямованих на зміну поведінки соціуму. Дослідник називає пропаганду – технологією інформаційного охоплення [9]. Можна погодитися з таким трактуванням, однак слід зауважити, що воно не враховує психоемоційний складник феномену, оскільки під вплив пропаганди потрапляють перш за все емоції реципієнта.

 

Доволі часто поняття «пропаганда» використовується лише в негативному контексті як синонім слова “брехня”, “маніпуляції”, “психологічна війна”, “промивання мізків”. В дійсності завдання пропаганди полягає в тому, щоб розповсюдити серед аудиторії певну ідеологію для досягнення завчасно сформульованої мети. Чи це урядове агентство, яке прагне заохотити масову хвилю патріотизму в період війни, військовий керівник, який прагне залякати противника шляхом перебільшення своєї сили, чи корпорація, що намагається “продати” власний імідж з метою своєї легітимації в очах клієнтів, -  у всіх випадках існує ретельно складений план маніпуляції аудиторією за допомогою символів для досягнення певних цілей. Проте слід зазначити ініціатор пропаганди не завжди ставлять меркантильні чи корпоративні цілі. До прикладу, пропаганду здоровою способу життя чи ідеї національного усиновлення можна розглядати як позитивний інформаційний процес.

 

Комунікаційний процес - необхідний складник функціонування всіх соціальних систем. Як відомо, соціальні комунікації здійснюють інформаційну, експресивну та прагматичну функції. Ці функції, а саме: донесення інформації, її оціночна характеристика та здатність здійснювати певний вплив на реципієнта, притаманні пропаганді. Сама пропаганда побудована як комунікативна модель, оскільки за іншого підходу вона втрачає свою дієвість. Тому в соціальних комунікаціях для характеристики пропаганди важливою є якість ідей, що розповсюджується і здійснюють вплив на систему суспільних та політичних настанов людей, яку змінюють шляхом формування нових настанов або посилити (послабити) вже існуючі. 

 

Більшість дослідників погоджуються із позицією, що в широкому розумінні соціальні комунікації містять три складники: рекламу, піар (зв’язки з громадськістю) та пропаганду. Приналежність пропаганди до системи соціальних комунікацій визначається функціями, які вона виконує. Слід виділити основні функції пропаганди в системі соціальних комунікації, а саме:

-        інформативна (поширення контенту)

-        просвітницька (формування смислів)

-        аналітична (аналіз комунікативного поля, реципієнтів  впливу)

-        організаційна (спонукання до дії)

-        мобілізаційна (залучення прихильників)

-        управління комунікаціями

-        надання вектору дій (визначення цілей та результатів дій)

-        соціальний контроль окремих груп соціуму

-        дослідницька (стратегія, тактика дій, планування, аналіз).

 

Результат впливу пропаганди на соціум сьогодні не обмежується  формуванням (регулюванням) поведінки людей та динаміки її інтересів (мотивів). Вона несе в собі і певну культуру, і певний спосіб життя. Особливо сильно пропаганда впливає на масову свідомість. Пропаганда як складник соціальної комунікації, поширюється та інтерпретується спеціально створеними текстами та візуальними матеріалами. Необхідним для її функціонування є розповсюдження цінностей, що забезпечують (зміцнюють) владні позиції політичного актора в ієрархії влади [10].

 

По суті вона поєднує інформаційну та нормативно-ціннісну модель дійсності. Часто її метою є зміна переконань та цінностей реципієнта. В низці досліджень було здійснено аналіз пропагандистських дій, методів впливу російської пропаганди на пострадянському просторі. Було доведено, що успіх пропагандистського впливу суттєво залежить від його спрямованості на конкретні соціальні групи. Не існує успішного впливу на «всіх». Пропагандистські структури завжди визначають цільові аудиторії, їхні пріоритети, страхи, прагнення чи інтереси.

 

Схід України не однорідний в своєму баченні перспектив країни. Окрім проросійськи (прорадянськи) налаштованих жителів та люмпену, існує велика група, яка не прагне входження в Росію, а намагається визначитися із своїм статусом та перспективами. І питання не в тому, що вони «хочуть бути почуті», як про це багато говорять/пишуть політики та журналісти. Радше, вони самі «хочуть почути» нові смисли та повідомлення, які дозволять їм сформувати зрозумілу «картинку світу». На жаль, на сьогодні, лише Росія нав’язує їм своє бачення сьогодення і майбутнього.

 

Особливістю пропагандистського впливу початку ХХІ ст. стала його «документальність». Сюжети «Life News» мали на меті не тільки створити «картинку світу» для телевізійної аудиторії, але й сформувати нову «реальність», де було відведе місце «розп’ятим хлопчикам», «західноукраїнським карателям», «натівським військам» та «мужнім ополченцям».  Новини стали нести власну пропагандистську лінію. Р. Гєр пише, що «документальне кіно стала своєрідним медіумом реальності, де можна змінювати порядок фактів, акцентуючи на одних та замовчуючи про інші» [11]. Такий підхід дозволяє трактувати у потрібному ракурсі реальні події, факти, а, головне, підтверджувати пропагандистські кліше правдивими «свідченнями» очевидців з місць подій. Деякі фахівці навіть почали говорити про новини 2.0. як про пропаганду 2.0. - ефективний інструмент маніпуляції з інформацією.

 

Зі свого боку, українське телебачення пропонує подібній аудиторії дуже мало необхідного їй телепродукту. Програми а-ля «Шустер» значною мірою дискредитували і вичерпали себе. Очевидністю є те, що необхідні інші, більш інтерактивні, інтегровані із соціальними медіа формати. Зокрема такі, які б надавали миттєвий доступ до інформації «з перших рук» та стимулювали відвертий діалог між звичайними людьми з усіх куточків України, інформаційний обмін між українцями і мешканцями інших країн. Дещо в цьому напрямку вже робиться, зокрема колективами Hromadske.TV, Espresso.TV тощо, але багато чого ще можна і потрібно зробити.

 

Аналіз пропагандистських кампаній свідчить, що жодна пропаганда не може впливати на людей, які їй не вірять. Вона здебільшого оформлює вже існуючі думки, а не впроваджує кардинально нові. Так, значна частина населення Сходу України бажає повернення СРСР (патерналістської моделі суспільства, способу життя як у молодості) в образі Росії, тому і готова сприймати «потрібну» інформацію про «київську хунту», «бандерівців» та «змову Західного світу» проти «руського миру». В умовах, коли немає (або відсутнє прагнення до) інших розваг, крім перегляду телевізійних програм, більша частина аудиторії Сходу країни живе у такому собі «телеемпіричному світі».

 

Багато людей не готові, як казав герой фільму «Матриця», «потрапити до реальності», вони отруєні та безнадійно залежні від «системи», тому будуть боротися за неї. Дійові особи та події у різноманітних російських серіалах та шоу, що в останні роки заполонили український ефір, нібито не стосувалися безпосередньо України, однак, вони викликали інтерес, а відповідно – ідентифікацію з певними героями. Відбувалося моделювання «нових» життєвих процесів універсальною для пострадянського простору мовою. Тому критичність сприйняття інформації споживачами стала доволі низькою. За таких умов, блокування російських каналів лише посилило переконання проросійськи налаштованого населення в їхній правдивості.

 

Пропаганда є дієвим інструментом інформаційного забезпечення інститутів влади, політичних акторів, суспільних груп та індивідів. Оскільки відбуватиметься «процес передавання політичної інформації, яка циркулює від однієї частини політичної системи до іншої, між політичною та суспільною системами, а також між політичними структурами, суспільними групами та індивідами» [12, C.69]. Тому поява нових (невідомих) для української аудиторії (звільнених територій) каналів – освітніх, розважальних, інтелектуальних, які вели б мовлення російською мовою (EuroNews, National Geographic і т.д.) кардинально не вирішила б проблему, але породжувала б цікавість та давала змогу обрати іншу реальність. І формували б необхідне інформаційне поле.

 

У формування пропагандистського дискурсу нову роль почали відігравати соціальні медіа. «Тролі» та «боти» транслювали потрібні меседжі та «коментарі». Сервіс Google Trends  виявили основні центри кремлівських «тролів» та «ботів», зазначивши, що  зазначені центри з'явилися в кінці 2013 року, перед кримськими подіями [13]. Андріан Чен, журналіст The New York Times також провів досліджування і довів наявність російських центрів по роботі із соціальними медіа [14].

 

Семантичне поле було заповнене тезами «зрада», «нас зливають», «все пропало» тощо. Метою було підвищення рівня конфліктності та посилення панічних настроїв серед населення. Аналіз постів в соціальних мережах показав, що ключовими позиціями стали меседжі про необхідність «соціальної революції», «третього Майдану» та «повалення влади олігархів». Окремим напрямом виступають слова-фантоми, що заповнили семантичне поле: «майдануті», «укропи», «правосєкі» тощо.

 

Російські пропагандисти зруйнували уставлену «картину світу» не тільки власного народу, де українці перестали бути «братами», але й внесли зміни в масову свідомість українців, які, здебільшого, стали ідентифікувати росіян як «ворогів». Пропаганда є ефективним складником соціальних комунікацій. Аналіз пропаганди через призму соціальних комунікацій більш притаманний західній науковій школі. Вітчизняні дослідники трактують пропаганду здебільшого в контексті маніпулювання та інформаційної війни. Тому увага приділялася прийомам та методам інформаційного протиборства, які тривалий час використовувалися у воєнних конфліктах, і були успішно перенесені у політичну площину.

 

Сучасна система масової комунікації пов`язана з повною технічною комунікацією: електронні мас-медіа зруйнували існуючі державні кордони, розширивши з однієї сторони можливості взаємодії, з іншої - образ замінив реальність. Панівною стала технологія побудови образу, яку слід трактувати ширше, аніж формування іміджу. Стрімкість протікання суспільних процесів, темпів життя змушують сучасну людину „поспішати за часом”, і це зумовлює доволі спрощений підхід індивіда до речей та подій, які його оточують. Пропаганда стала ефективним складником соціальних комунікацій.

 

Отже, узагальнюючи теоретичні напрацювання в сфері аналізу пропаганди можна стверджувати, що цей феномен слід трактувати як інструмент  організації інформаційних потоків (перш за все у сфері влади), який часто використовується без врахування інтересів та позицій об’єкту впливу. Тому пропагандистські кампанії на відміну від інформаційно-психологічних завжди мають явний, емоційно забарвлений характер (часто використовується мімікрія та кодування): вони позиціонують певного політичного актора, легітимізують його дії та статус. Науковий підхід до вивчення пропаганди вимагає її розгляду як однієї із форм соціальних комунікацій. В іншому випадку пропаганду сприйматимуть виключно з точки зору маніпуляцій, як нагромадження численних носіїв та каналів передачі, як лише інструмент інформаційного протиборства, що звузить розуміння цього феномену.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Сборник: Пер. с нем. – М., 1991.
  2. Московичи С. Век толп: Исторический трактат по психологии масс. - М., 1998; Московичи С. Машина, творящая богов. М.. 1998.
  3. Арендт Х. Истоки тоталитаризма / Пер. с англ. Борисовой И. В. и др.; послесл. Давыдова Ю. Н.; под ред. Ковалевой М. С., Носова Д. М. — М.: ЦентрКом, 1996; Арендт Х. Люди в темные времена: [Очерки] / Пер. с англ. и нем. Г. ДашевскогоБ. Дубина. — М.: Московская школа политических исследований, 2003.
  4. Луман Н. Понятие общества// Проблемы теоретической социологии. – СПб., 1994; Кастельс М. Информационная эпоха: Экономики, общество и культура. – М., 2001.
  5. Операции информационно-психологической войны: краткий энциклопедический словарь-справочник / В.Б.Вепринцев, А.В.Манойло, А.И.Петренко, Д.Б.Фролов. – М., 2005.
  6. Siepmann, C. The Nature of Propaganda. — N.Y., 1969. — 368 p.
  7. Jovett G.S., O’Donnell W. Propaganda and Persuasion.- Newbury Park etc., 1992.
  8. Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії. – К., 2000. – 222с.
  9. Холод О. М. Комунікаційні технології : підручник / О. М. Холод. – К. : Центр учбової літератури, 2013. – 212 с. 
  10. Westen D. The Political brain. The role of emotion in deciding the fate of the nation. NY, 2008.
  11. Gehr R.  Why movies make the best journalism. – Columbia Journalism Review,  May 27, 2015. – Режим доступу: http://www.cjr.org/analysis/documentary_journalism.php 
  12. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшинз: Моногр. – К., 2005. – 440с.
  13. http://www.google.com/trends/explore?hl=uk#q=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&geo=RU&cmpt=q&tz=Etc/GMT-3&tz=Etc/GMT-3&2bc313&tz=Etc/GMT-3
  14. CHEN A. Russian Trolls Spread False Information On The Internet [Електронний ресурс] — Режим доступу:  http://www.npr.org/2015/06/04/412046928/russian-trolls-spread-false-information-on-the-internet

 

 

REFERENCES:

  1. Heidegger, M. (1991), Razgovor na proselochnoy doroge: Sbornyk: Per. s Nem. - Moscow.
  2. Moscovici, S. (1998), Wek tolp: istoricheskiy traktat po psihologii mass. Moscow; S. Moscovici, S. (1998), Machina, tvoryaschaya bogov. Moscow.
  3. Arendt, H. (1996), Istoki totalitarizma / Per. s English. Borysovoy IV et al .; poslesl. Davydov Yu H .; ed. Kovalevoy MS, DM Nasal - M .: TsentrKom, 1996; Arendt, H. (2003), Ludi w temnye vremena [Essays] / Per. s English. and Nam. Dashevskoho G., B. Dubin. - Moscow: Moscow school of research polytycheskyh.
  4. Lumann, N. (1994), Ponyatie obszestva // Problemu teoretycheskoy sociologii. - SPb.; Castells, M. (2001), Informatsyonnaya era: Economics, Society and Culture. - Moscow.
  5. Operacii informacionno-psyholohycheskoy wojny: Kratkij Encyclopediceskiy slovar-spravochnik /V.B.Vepryntsev, A.V.Manoylo, A.Y.Petrenko, D.B.Frolov. - Moscow.
  6. Siepmann, C. (1968), The Nature of Propaganda. - N.Y., 368 p.
  7. Jovett, G. S; O'Donnell, W. (1992), Propaganda and Persuasion.- Newbury Park etc.
  8. Litvinenko, O.V. (2000), Specialni informaciyni operacii ta propagandystski campanii. - Kyiv, 222 s.
  9. Holod, O.M. (2013), Communicaciyni technologii: pidruchnyk. Kyiv: Center of educational literature, 212 p.
  10. Westen, D. (2008), The Political brain. The role of emotion in deciding the fate of the nation. N.Y.
  11. Gehr, R. (2015), Why movies make the best journalism. – Columbia Journalism Review  May 27, 2015. - Available at:    http://www.cjr.org/analysis/documentary_journalism.php 
  12. Bebyk, V.M. (2005), Informaciyno-communicaciynyj management u globalnomu suspilstvity: psychologiya, technologii, tehnika public ryleyshynz: Monogr. - K., 2005. – 440 s.
  13. http://www.google.com/trends/explore?hl=uk#q=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&geo=RU&cmpt=q&tz=Etc/GMT-3&tz=Etc/GMT-3&2bc313&tz=Etc/GMT-3 
  14. CHEN A. Russian Trolls Spread False Information On The Internet. - Available at:   http://www.npr.org/2015/06/04/412046928/russian-trolls-spread-false-information-on-the-internet


Создан 06 дек 2015