Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Ryzhkov, Mykola, 2015. POLITICAL ANALYSIS INTERNATIONAL POLICY STRATEGY US. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp.43-60




 

 

Ryzhkov, Mykola, 2015. POLITICAL ANALYSIS INTERNATIONAL POLICY STRATEGY US. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp.43-60.

 

 

ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИХ СТРАТЕГІЙ США

 

Рижков, Микола,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин (Україна, Київ),

завідувач кафедри міжнародної інформації,

доктор політичних наук, професор,

ryzhkov.kiev@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

У статті проаналізовано концепт міжнародно-політичних стратегій США та встановлено, що поділ зовнішньої політики США на принципові складові дає змогу виявити домінантне у відповідних стратегічних планах і практичних намірах, а стратегічне планування зовнішньої політики США зазнає відносно більшого впливу постійних чинників, а тому не може оцінюватися тільки в межах поточних факторів. У висновках наголошено на існуванні політико-системної наступності в доктринальному і концептуальному забезпеченні стратегій зовнішньої політики держави.

Ключові слова: зовнішня політика, міжнародно-політична стратегія, США.

 

 

POLITICAL ANALYSIS INTERNATIONAL POLICY STRATEGY US 

 

Ryzhkov, Mykola,

Taras Shevchenko National University of Kyiv

Institute of International Relations (Ukraine, Kyiv)

Head of the Chair of International Information,

Doctor of Political Science, Professor,

ryzhkov.kiev@gmail.com

 

SUMMARY

In the paper is examined the concept of the US foreign-policy strategy and found that division of US foreign policy on the principle components makes it possible to identify dominant in the strategic plans and practical intentions. At the same time strategic planning of US foreign policy is undergoing greater influence the constant factors, and it can not be evaluated only within the current factors. The conclusions indicated the existence of political and systemic continuity in doctrinal and conceptual strategies of foreign policy.

Keywords: foreign policy, foreign-policy strategy, the USA.

 

 

Оптимізація досліджень міжнародно-політичних стратегій США неможлива поза рамками виявлення найбільш загальних політичних опцій, якими визначаються зв’язки і взаємовпливи доктринального і концептуального забезпечення формування відповідних політико-правових документів, з одного боку, та механізми їхньої реалізації, з іншого. Популярний в політичній думці дескриптивний метод обмежує можливості виявлення глибинних і постійно діючих чинників зовнішньої політики США, звужуючи потенціал виявлення сутнісних причинно-наслідкових зв’язків між науковими оцінками системи фундаментальних національних інтересів американської держави та світоглядними й ідеологічними позиціями адміністрацій Білого дому, у першу чергу президента як основного виразника безпекових принципів побудови зовнішньої політики і дипломатії. Стратегії зовнішньої політики США грунтується на таких засадах, як базові стратегії, якими є ізоляціонізм та ліберально-демократичний інтернаціоналізм, є постійними у часі і дають загальну уяву про рівень готовності американської держави втручатися у кризові події в різних державах і регіонах планети; головні стратегії формуються на виявленні і формулюванні більш серйозних викликів і загроз життєвим національним інтересам Америки, що мають певну часову обмеженість; поточні стратегії є відносно короткотривалими у часі і розробляються для розв’язання вкрай конкретних і видимих проблем у практиці дво- і багатосторонніх відносин на певному історичному проміжку.

Справжня реальність міжнародно-політичного курсу такої великої держави, як США, обов’язково включає в себе певним чином синтезовану цінність, якою пояснюються деталі і нюанси. Нею в американському випадку безумовно виступає такий політичний «диктатор», як ліберально-демократичні цінності. Характерно, що практично всі зовнішньополітичні стратегії розробляються і затверджуються Радою національної безпеки, що була створена одразу після війни (1947 року) згідно з Актом про національну безпеку, доповненим 1949 року. Очолює РНБ особисто президент США, а тому РНБ є головним його форумом для розгляду питань національної безпеки і зовнішньої політики (це обов’язкове поєднання для американської форми побудови влади). На початку 21-го століття, найбільш стабільним аспектом діяльності РНБ залишається забезпечення економічної потужності держави. Керівництво США розглядає економіку основою, на яку опирається національна безпека. При цьому загальний підхід до формування стратегій національної безпеки у сфері економіки передбачає обов’язковий пріоритет трьох завдань: постійну готовність до глобальних потрясінь; розширення торговельних та інвестиційних відносин між державами на засадах СОТ; сприяння повноцінній участі всіх країн у глобальній економіці. Нині конкретними завданнями забезпечення економічної безпеки прийнято вважати вирішення чотирьох завдань: розвиток диверсифікованих і надійних джерел енергії, забезпечення надійності і безпеки міжнародних пасажирських і вантажних перевезень, блокування каналів фінансування терористичних організацій, гарантування стабільного функціонування міжнародної фінансової системи із збереженням нинішньої ролі долара, а також економічної стабільності ключових членів євроатлантичної спільноти.

Тоді як у добу «холодної війни» американська геополітика насправді реалізовувалася на основі стратегії стримування, що забезпечувала весь комплекс зовнішньополітичного курсу США, незалежно від географічної спрямованості. Геостратегічний контекст був винятково значущим для віднесення міжнародно-політичної стратегії до категорії головних, коли йшлося саме про глобальну потугу, котра помітно домінує у більшості ключових складових, за якими певну державу відносять до цього розряду. Особливо значущим це є при розгляді проблеми в історичному розвиткові, на що слушно вказує відомий історик Р.Арон [2].

У вітчизняній політичній думці помітна тенденція переважно здійснювати політологічний аналіз в рамках дослідження концептуального забезпечення конкретних стратегій США на певному етапі розвитку міжнародної системи щодо певної країни, у певному регіоні чи на глобальному рівні, на чітко виокремленому відрізку часу. Такий підхід притаманний дослідженням відомих українських американістів професорів Є.Камінського, Б.Канцелярука, С.Юрченка, І.Коваля, С.Шергіна, О.Потєхіна, І.Хижняка, Б.Гончара. Особливість даного дослідження полягає в тому, що в ньому робиться спроба виявити і системно подати справді базові елементи наукового методологічно підходу саме американської політичної думки до зовнішньої політики США загалом.

Американська політична думка презентована десятками наукових шкіл, які конкурують між собою, починаючи від самого визначення поняття «головна стратегія» [3] і завершуючи обґрунтуванням доцільності застосування певної теоретико-методологічної версії при дослідженні конкретних механізмів і форм їхньої реалізації, коли головна суперечка точиться навколо самого визначення суті зовнішньополітичних цілей Америки в рамках колізії «імперська – демократична» [4], що пов’язано із наявністю близьких і водночас різних за суттю понять «policy» i «politics». Насправді ж саме такий метод є наскрізним, а всі інші, починаючи від класичних реалістського та ідеалістського, супровідними, певною мірою доповнюючими і уточнюючими.

Це особливо помітно в працях прихильників міжнародно-політичного ізоляціонізму як однієї з двох базових і воднораз найбільш тривких у часі та визначальних головних стратегій США [5]. Завдяки розкладанню міжнародно-політичної історії США на суттєвіші елементи, вони доводять і аргументують доцільність для Сполучених Штатів «уникати» міжнародної системи, чим передбачається включення американського потенціалу лише тоді, коли виникає реальна загроза американській національній безпеці. Прикладом для них є участь Сполучених Штатів у двох світових війнах 20-го століття. Накладаючи ці елементи на загальне тло причинно-наслідкових зв’язків, вони доводять, що обмежений ізоляціонізм є вигіднішим і більш відповідним американським національним інтересам. Для нас важливо не те, що ця версія формування зовнішньополітичних стратегій зберігає історичну значущість, а, в першу чергу, те, що для її обґрунтування найбільше підходить фрагментаризація подій і процесів як форма виходу на синтезовані уявлення про міжнародну політику і дипломатію США як явище.

Зі свого боку, прибічники іншої виразно домінуючої стратегії в межах ліберального інтернаціоналізму (інтервенціонізму) [6] переважно гуртуються в межах політологічної школи неореалізму, що, однак, також реалізується в рамках максимальної фрагментаризації об’єкта дослідження. Керуючись ідеєю «хаотичної взаємозалежності» акторів міжнародної системи [7], вони закликають до її постійного оновлення та модифікацій, зокрема, пропонуючи формування так званого світового врядування (world governance) [8], шукаючи підтвердження своїм висновкам та ідеям у зіставленні численних елементів американської зовнішньої політики як системи, що складається з часто суперечливих складових.

Нового поштовху до розвитку міжнародно-політична стратегія США набула із зародженням та дедалі більшою активізацією неоконсервативної думки, для якої «священними» є принципи і цілі ліберальної ідеології, надто поширення демократії євро-американського зразка у світових масштабах. У цьому контексті політологічний аналіз в американському науковому сприйнятті зазвичай якраз і доповнюється нормативістським оцінюванням об’єкта впливу та дво- і багатосторонніх відносин Америки. Тут слід брати до уваги, у першу чергу, схильність акторів і розробників неоконсервативної моделі побудови зовнішньої політики заперечувати «надмірну відданість» державного керівництва певним багатостороннім угодам глобального і регіонального рівня. Термін «побудова норм» зазвичай тут використовується паралельно з іншими методологічними постулатами [9].

Таким чином, для поглибленого розуміння суті головних стратегій США глобального і регіонального рівнів, насамперед, потрібен розширений політологічний аналіз і сутнісний синтез національно-державних інтересів Сполучених Штатів. Без їх окреслення по конкретних частинах неможливо вийти на цілісне сприйняття. Для реалізації авторського задуму ключовою постає теоретико-методологічна парадигма, запропонована і розвинута професором фінансової історії Нью-Йоркського університету Н.Фергюсоном. Він визначає її в межах гегемоністської доцільності, наголошуючи, що американська могутність відрізняється від колишніх можливостей Британської імперії за якісними показниками. Вона, підкреслює цей дослідник, «складається не тільки з військової та економічної сили, але й «м’якої» сили» [10].

Зауважимо, що реалістські принципи оцінювання і процесу дослідження найбільш очевидно обстоюють великодержавну, тобто силову, позицію в підходах до реалізації положень головних стратегій зовнішньої політики Сполучених Штатів. Тут ставиться у центр механізмів зовнішньої політики як засобу забезпечення тривкого миру використання всіх можливих засобів, включаючи забезпечення верховенства однієї держави над іншою. Чітко простежується вплив визначення творця реалізму Г.Моргентау, який чітко відкидав можливість втілення в практику міжнародних відносин моральних сподівань та устремлінь окремих держав, пропонуючи їм заміну у вигляді єдиних «моральних законів, що правлять світом» [11]. В осучасненому варіанті спостерігаємо певну ідеологізацію реалістів, які тим самим обстоюють ідею «світового правління», звичайно, під американським домінуванням.

Слід підкреслити, що радикальна відмінність епох просто змушує новітню американську політичну думку адаптуватися у такий спосіб, щоб не порушувати політичної традиції. Це суттєво позначається не стільки на фундаментальній спрямованості політологічних шкіл, скільки на пошуках своєрідного прикриття героїчним минулим. Суть обумовлюється самими назвами відповідних напрямів. Усі вони асоціюються з прізвищами видатних діячів доби незалежності та творця нового курсу США на міжнародній арені Вудро Вільсона: «гамільтоніанці», «вільсоністи», «джефферсоністи» і «джексоніанці». Із завершенням «холодної війни» окреслені традиційні школи політичної думки США не втратили своєї оригінальності, далі обстоюючи свої принципові підходи. Разом з тим, всі вони зазнали впливу націоналістичної ідеології, що позначилося на певних нюансах і зблизило «непримиренних» опонентів у науці. Річ у тім, що «холодна війна» справді примирила їх ясністю політичних та інших цілей, які зводилися до недопущення зростання радянських впливів у світі, а згодом, в добу Рейгана, до демократизаційного впливу на «імперію зла», тобто фактичну ліквідацію радянської політичної системи.

Таким чином, демократична домінанта пронизує базові й головні стратегії зовнішньої політики США, вона є і залишатиметься вирішальним чинником системи стратегічного планування. Доктрина стратегії ізоляціонізму бере свої витоки в первісних державотворчих документах доби незалежності, а міжнародно-політичний інтервенціонізм є певним відхиленням від заповітів «батьків-засновників» США. Двома справді головними стратегіями повоєнної доби є стримування і глобальна демократизація. Причому обидві вони базуються на засадах і критеріях ліберально-демократичної ідеології більшою мірою, ніж на модифікаціях, що здійснюються і пропонуються науковцями з урахуванням змін у світ-системі, конкретних регіонах і державах світу.

Існує суттєва близькість між стримуванням і глобальною демократизацією, тому можна зробити висновок, про політико-системну наступність в доктринальному і концептуальному забезпеченні стратегій зовнішньої політики США; високий рівень суб’єктивізму в підходах розробників таких стратегій до оцінки ситуації в інших державах, регіонах і у світі загалом; збалансованість, яка є вирішальним елементом забезпечення життєздатності конкретних механізмів зовнішньої політики США, що принципово залежить від рівня об’єктивності розробників відповідних доктрин і концепцій, які покладаються в основу міжнародно-політичних стратегій.

Аналіз моделей дослідження зовнішньої політики Сполучених Штатів переконує в тому, що всі відомі методичні підходи доцільно в даному випадку консолідувати в єдиний метод політичного аналізу і прогнозування. Поділ зовнішньої політики США на принципові складові дає змогу виявити домінантне у відповідних стратегічних планах і практичних намірах. Стратегічне планування зовнішньої політики США зазнає відносно більшого впливу постійних чинників, а тому не може оцінюватися тільки в межах певних поточних факторів.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Рижков М. М. Доктринальний вимір стратегій зовнішньої політики США: від стримування до глобальної демократизації : дис... д-ра політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2007. – 401 c.

2. Aron R. Politics and History. – New Brunswick, NJ: Transaction Books, 1984. – 308 р.

3. McDougall A. Promised Land, Crusader Slate: The American Encounter with the World Since 1776. – Ithaca, Ill: Houghton Mifflin Co, 1997. – 446 p.

4. Buchanan P.J. A Republic, Not an Empire: Reclaiming America's Destiny. – Washington, DC: Regnery Publishing, Inc. 2002. – 300 p.

5. Nordlinger E. Isolationism Reconfigured. – Princeton, NJ: Princeton University Press, 1996. – 352 р.

6. Halper S., Clarke J. America Alone: The Neo-Conservatives and the Global Order. – New York, NY: Cambridge University Press, 2005. – 384 p.

7. Jackson R., Sorensen G. Introduction to International Relations: Theories and Approaches. 3rd ed. – New York: Oxford University Press, USA. – 2007. – 400 p.

8. Young O.R. Governance in World Affairs. – Ithaca, NY: Cornell University Press, 1999. – 224 p.

9. Krause K. Multilateral diplomacy, norm building, and UN conferences: the case of Small Arms and Light Weapons (Review Essay) // Global Governance. – Boulder, CO: Lynne Rienner Publishers, 2002. – 247 р.

10. Ferguson N. Colossus. The Price of America’s Empire. – New York: The Penguin Press, 2004. – 384 p.

11. Morgenthau H.J., Thompson K.W., Clinton D. Politics Among Nations. 7th ed. – New York: McGraw-Hill, 2005. – 752 p.

 

REFERENCES:

1. Ryzhkov M. M. Doktrynal’nyj vymir strategij zovnishnoyi polityky SShA: vid strymuvannya do globalnoyi demokratyzaciyi : dys... d-ra polit. nauk: 23.00.04 / Kyyivskyj nacionalnyj un-t im. Tarasa Shevchenka. – K., 2007. – 401 s.

2. Aron R. Politics and History. – New Brunswick, NJ: Transaction Books, 1984. – 308 р.

3. McDougall A. Promised Land, Crusader Slate: The American Encounter with the World Since 1776. – Ithaca, Ill: Houghton Mifflin Co, 1997. – 446 p.

4. Buchanan P.J. A Republic, Not an Empire: Reclaiming America's Destiny. – Washington, DC: Regnery Publishing, Inc. 2002. – 300 p.

5. Nordlinger E. Isolationism Reconfigured. – Princeton, NJ: Princeton University Press, 1996. – 352 р.

6. Halper S., Clarke J. America Alone: The Neo-Conservatives and the Global Order. – New York, NY: Cambridge University Press, 2005. – 384 p.

7. Jackson R., Sorensen G. Introduction to International Relations: Theories and Approaches. 3rd ed. – New York: Oxford University Press, USA. – 2007. – 400 p.

8. Young O.R. Governance in World Affairs. – Ithaca, NY: Cornell University Press, 1999. – 224 p.

9. Krause K. Multilateral diplomacy, norm building, and UN conferences: the case of Small Arms and Light Weapons (Review Essay) // Global Governance. – Boulder, CO: Lynne Rienner Publishers, 2002. – 247 р.

10. Ferguson N. Colossus. The Price of America’s Empire. – New York: The Penguin Press, 2004. – 384 p.

11. Morgenthau H.J., Thompson K.W., Clinton D. Politics Among Nations. 7th ed. – New York: McGraw-Hill, 2005. – 752 p.



Создан 04 сен 2015