Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Kuybida, Vasyl, 2015. ABOUT THE STRATEGY OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT “UKRAINE -2020”. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp.76-86




 

Kuybida, Vasyl, 2015. ABOUT THE STRATEGY OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT “UKRAINE -2020”. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp.76-86.

 

 

ЩОДО СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ "УКРАЇНА - 2020"

 

УДК 321.02:352 (477)

 

Куйбіда, Василь,

доктор наук з державного управління, професор,

Університет «Україна» (Україна, Київ),

кафедра суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій,

професор,

Голова Народного Руху України,

vk@nru.org.ua

 

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена критичному аналізу Указу Президента України «Про Стратегію сталого розвитку "Україна – 2020"». Досліджено поняття «сталий розвиток», «економічний розвиток», «економічне зростання». Наголошено на завданнях, які виконує будь-яка стратегія. На основі цього обґрунтовано висновок про невідповідність назви документа його змісту, брак будь-якої конкретики, відсутність механізмів реалізації визначених векторів і т. ін., що не дозволяє розглядати Стратегію як важливий державний документ майбутнього соціально-економічного розвитку України. Подано пропозиції щодо удосконалення змістовного наповнення Стратегії сталого розвитку України.

Ключові слова: стратегія, сталий розвиток, економічний розвиток, економічне зростання, відповідальність.

 

 

ABOUT THE STRATEGY OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT “UKRAINE -2020”

 

Kuybida, Vasyl, 

Doctor of Public Administration, Professor,

University "Ukraine" (Ukraine, Kyiv),

Department of Public and Political Sciences, Globalistics and Social Communications,

Professor,

Head of the People's Movement of Ukraine,

vk@nru.org.ua

 

SUMMARY

The article is devoted to the critical analysis of the Decree of President of Ukraine “On the Strategy of Sustainable Development “Ukraine -2020”. The terms “sustainable development”, “economic development”, “economic growth” were examined. The tasks executed in every strategy are emphasized. The conclusion about the inconsistency of the document title to its content, the lack of specifics and the mechanisms for realization defined vectors etc. were based on this. Mentioned above doesn’t allow to consider the Strategy as an important state document of the Ukraine’s future socio-economic development. The proposals to improve the content of the Ukraine’s Sustainable Development Strategy were posted.

Keywords: strategy, sustainable development, economic development, economic growth, responsibility.

 

 

Системна криза у воєнному, економічному, соціальному та культурному вимірах держави, як сипучий пісок намагається поглинути Україну, затягнути наш народ у безодню повного краху. У цих умовах лише рішуча і послідовна політична воля до змін може стати засобом національного порятунку та відродження. Тому, коли 12 січня 2015 року Петро Порошенко підписав Указ Президента України № 5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку "Україна – 2020"» [5] (далі – Стратегія), захотілося повірити, що перша особа в державі здатна здійснити такий епохальний вчинок.

Очевидно, тому документ не залишився поза увагою експертів. Розглядаючи Стратегія – 2020, представник Фундації «Відкрите суспільство» Євген Ревтюк, вказує на те, що вона передбачає реформування практично всіх сфер суспільного життя, але є відірваною від українських реалій, а запропоновані механізми досягнення цілей є по своїй суті декларативними. У ній не згадано про військову агресію Росії, повернення під контроль української влади Криму та територій «ДНР» та «ЛНР». Автори Стратегії оминули увагою і відмову України від позаблокового статусу, що усуває співпрацю з НАТО із стратегічних векторів нашої держави. Відсутня згадка про критичний стан платіжного балансу та, як наслідок, загрозу подальшої девальвації національної валюти і таке інше. Але головне – документ не дає бачення, якою буде Україна через 50 років [6]. Співголова Коаліції з протидії дискримінації Назарій Боярський звертає увагу, що  у документі зовсім мало йдеться про наміри запобігання чи протидії дискримінації. «Щодо запобігання дискримінації в Стратегії  згадується тільки «Програма національної єдності та підтримки національних меншин». Проте вбачається дивним у цьому контексті, що в Стратегії жодного разу не згадується український Крим як територія (а важливіше – люди!), яка потребує особливої уваги», наголосив правозахисник [1]. К. Меркулов на сайті «України комунальної» при аналізі Стратегії зауважує, що реформа житлово-комунального господарства, на жаль, не визнана Главою держави в цьому документі як пріоритетна, хоча про першочерговість її вирішення говориться давно. Загалом же, наголошує автор, документ має багато загальних фраз без визначення конкретних термінів досягнення тих чи інших цілей [3]. Значна кількість критики на адресу документа свідчить про недосконалість прийнятого акта та необхідність  його подальшого доопрацювання, яке повинно відбуватися із залученням внутрішніх та зовнішніх експертів, науковців, зрештою, суспільства, яке згодом буде цю Стратегію реалізувати. Актуальність вироблення для України  стратегії її розвитку і очікування від Президента України обіцяного якісного документу зумовили  актуальність нашого дослідження. Метою є аналіз Стратегії сталого розвитку "Україна – 2020"» та надання пропозицій щодо її удосконалення.

Формально Стратегія визначає напрями комплексного розвитку держави на наступні п’ять років. Щодо назви, то в очі відразу кидається фразеологізм «сталий розвиток». Це усталений в науковій літературі термін, що наповнений конкретним змістом, про який в даному документі лише побіжно згадується; його відповідниками в російській мові є «устойчивое развитие», в англійській «sustainable development» ‒ урівноважений, гармонійний,  збалансований  розвиток, процес експлуатації природних ресурсів, що не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Тобто термін «сталий розвиток» передусім адаптує проект природно-захисних зусиль в контекст збалансованого соціально-економічного розвитку держави, а не задає параметри реалізації якогось конкретного плану її розвитку, чи, тим паче,  виведення її з кризи, що сьогодні для України є головним завданням. Підготовка програми реформ в парадигмі (дусі) сталого розвитку справа добра, але важкопідйомна для суспільств, що перебувають в глибокій системній кризі. Ба, навіть у розвинених державах виділення коштів на природозахисні проблеми, як свідчить досвід, відчутно уповільнює темпи зростання економіки, хоча згодом може якісно її покращити. Безсумнівно, назва державного акта найвищого рівня повинна відповідати його змісту. Недопустимо, щоб поняття «сталий розвиток» використовувалося заради красного слівця, і ніякого смислового навантаження не несло. Крім того, суспільство має однозначно розуміти відображений у назві Стратегії вектор майбутніх змін, а сам документ має належно розкривати його. Якщо вже написали «сталий розвиток», то необхідно хоча б в «Загальних положеннях» про нього згадати. Годилося б послатись  на основоположні природозахисні документи ООН, згадати про видатного українського вченого Володимира Вернадського ‒ творця теорії «Ноосфери», наголосити, що його наукова концепція може стати методологічною базою для подальшого вдосконалення сталого розвитку. І, головне, описати у найзагальніших рисах механізм поєднання сталого розвитку з політикою національного відродження України, реалізації її переосмислених у нових умовах національних інтересів у глобальному конкурентному середовищі. Усього цього, на превеликий жаль, у Стратегії немає. До речі, українські вчені Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України підготували і видали у 2012 році колективну працю під назвою: «Національна парадигма сталого розвитку України». Її  варто прочитати, а ще краще – творчо доопрацювати. Бо дослідження, видане за часів Януковича, мало швидше просвітницький, ніж прикладний характер. Дивно, що це пропустили члени Національної ради реформ, які чи то готували, чи то рецензували проект «Стратегії сталого розвитку "Україна – 2020"».

Уже перший рядок починає, як би це делікатніше висловитися, породжувати «химери»: «Революція гідності та боротьба за свободу України створили нову українську ідею – ідею гідності, свободи і майбутнього». Зауважте, не українська ідея привела український народ до Революції гідності, а Революція гідності, вибачте, «як Пилип з конопель», вискочила і створила нову Українську ідею?! А нам же з першого курсу відомо, що великі ідеї породжують великі історичні події, а вже історично епохальні події, ‒ такі як, наприклад, Революція гідності, ‒ задають якісно нову парадигму розвитку суспільства. В підтвердження цього можна подати довгий перелік мислителів, починаючи від давньогрецького філософа Платона (з його теорією ідей) до американського філософа історії Томаса Куна (з його концепцією «парадигми наукових революцій»). Хоча сам намір авторів Стратегії поставити ідеали Майдану в основу радикальних змін у державі, в принципі, правильний.

У документі записано: «Метою Стратегії є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі». Мета – чудова, але по-перше, непов’язана напряму зі «сталим розвитком», а скоріше із «стабільно-поступальним», а по-друге, тут бракує конкретики. Якщо виходимо на «провідні позиції», а вони, як правило, вже зайняті, то кого посуне Україна? Стратегія має обов’язково і конкретно це відображати.

Далі у Стратегії говориться про вектори, і серед них про вектор відповідальності, який трактується як «забезпечення гарантій, що кожен громадянин, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, матиме доступ до високоякісної освіти, системи охорони здоров'я та інших послуг в державному та приватному секторах». Але, попри так часто повторювані слова нинішніх політичних лідерів про політичну відповідальність,  тут вона не згадується і не доповнюється ні кримінальною, ні матеріальною відповідальністю, а переадресовується на «територіальні громади». ЦІКАВА СТРАТЕГІЯ!      

Як відомо, органом, який відповідно до закону, наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, є сільська, селищна, міська, районна у місті рада – представницький орган, що складається з депутатів. А, відтак, саме вони, відповідно до Стратегії, «вирішуватимуть питання місцевого значення ... і нестимуть відповідальність за розвиток всієї країни». Однак, неможливо говорити про вихід України на «провідні позиції у світі», не передбачивши реальних шляхів забезпечення цієї відповідальності.. Мова повинна йти про комплексну відповідальність, яка уможливлює застосування заходів як політичної, так і інших видів відповідальності, сьогодні законодавством це не передбачених.

Перечитавши уважно текст Стратегії, на жаль, можна зробити невтішний висновок: це не ґрунтовно продуманий і прописаний концепт соціально-економічного розвитку України на наступні п’ять років, а, в кращому випадку, механічний перелік проблем, що постали перед суспільством, точніше, навіть не проблем, а загальних назв реформ, які запропоновано здійснити в державі.

Щоб збагнути основну евристичну ваду мислення авторів цього, безсумнівно, необхідного державного акта, потрібно прояснити формально-логічний зв'язок між поняттями «економічний розвиток»  та  «економічне зростання» по відношенню до терміна «сталий». Відомий економіст академік Гізатуллін Х. Н. наголошує, що «економічне зростання спрямоване на кількісне збільшення масштабу економіки в її фізичному вимірі. Це передбачає збільшення обсягу і швидкості матеріальних та енергетичних потоків, що проходять через економіку, кількісне зростання народонаселення і збільшення обсягів запасів продуктів людської праці. Розвиток же, ‒ наголошує він, ‒ передбачає якісне удосконалення в структурі, конструкції і композиції фізичних обсягів і потоків. Потенціал економічного прогресу, що базується на сталому розвитку,передбачає якісне удосконалення більше, ніж економічне зростання, що опирається лише на збільшення кількісних показників» [2]. І це, в принципі, правильний хід думки, якщо звичайно не розглядати ці поняття у протиставленні, або у розриві одне від одного; а тим більше, якщо не елімінувати економічне зростання при плануванні сталого розвитку держави. Ситуація в нашому випадку виглядає саме так, коли за кількісного падіння показників зростання економіки, автори Стратегії орієнтуються на її якісне вдосконалення лише через правові та інституційні зміни, заперечуючи в межах використовуваного діалектичного категоріального апарату відомий закон: без зростання кількісних показників економіки, ніяких якісних стрибків в принципі бути не може. Можна припустити, що автори Стратегії поділяють уявлення, відповідно до якого: «ринок все сам розставить на свої місця». Зараз ми вже знаємо,  як він кого і де порозставляв, а тому з недовірою ставимося до твердження, що зі вступом до Євросоюзу усі наші проблеми автоматично вирішаться.

Стратегія сталого розвитку із сотнею заголовків програм і реформ,  безумовно, необхідних програм і реформ, але яка зовсім не вказує шляхів економічного зростання в державі, є декларацією намірів, а не стратегією розвитку. Зрозуміло, що стратегія за визначенням не передбачає розгорнутих, предметно описаних програм розвитку держави ‒ це прерогатива Уряду, але Стратегія у найзагальнішому вигляді повинна назвати конкретні цілі, засоби і ресурси, завдяки яким мають відбутися фундаментальні зміни в Україні.

Дослідник теорії стратегій, професор філософії Джон Міддлтон, узагальнюючи свій досвід вивчення проблеми, зауважив, що схематично усі стратегії займаються поєднанням трьох речей: по-перше, розглядом існуючого стану речей «де ми знаходимося зараз», по-друге, бажаного «де ми хочемо опинитися» і, по-третє, шляху, яким організація повинна переміститися із теперішнього в майбутнє «як нам туди потрапити» [4].

Чи названа модель стратегії відображена в оприлюдненому державному акті? Звісно, що ні. Навіть якщо ми адаптуємо наше законодавство до європейського,  запровадимо адекватні інституційні зміни, але не зможемо домогтися економічного зростання, то опинимося в тому стані, в якому перебуває сьогодні цілком демократична європейська Греція. Економічний стан цієї держави є наочним свідченням беззаперечної аксіоми, що наявності демократичного законодавства і панування ліберального ринку замало, щоб економіка країни почала динамічно розвиватися.

Отже, готуючи Стратегію, передусім необхідно було хоча б в найзагальніших рисах, відштовхуючись від реального стану речей, визначити напрями пріоритетного розвитку України. Далі показати, які позиції ми хочемо завоювати в Західному Світі, і, нарешті, які ресурси і рушійні сили ми можемо задіяти для їхньої реалізації.

Візьмемо, наприклад, аграрний сектор. Що про нього говорить опублікована Стратегія? Вона буквально містить два заклики до уряду провести «реформу сільського господарства та рибальства» і «земельну реформу». І на цьому все. Формально правильно, але пусто-порожньо. Якби автори тексту хотіли написати справжню Стратегію, то передусім мали б зазначити в чиїх інтересах аграрна реформа має відбутися і хто стане остаточним власником землі, після того як вона перетвориться в товар: міжнародні спекулянти, українські селяни чи, як записано у Конституції України, український народ? Бо, як свідчить сумний досвід приватизації в Україні, за нинішнього економічного стану українського селянства, державні акти власності на землю миттю перемістяться до рук спекулянтів. А згодом, після підняття вартості землі в ціні, вони перейдуть до рук реального західного чи східного (китайського) інвестора. (Зрозуміло, що нашим урядовцям із іноземними інвесторами комфортніше: не потрібно думати ані про фінансову підтримку, ані про просування товару на зовнішні ринки – він сам все зробить). Але виникає запитання: що буде з мільйонами українських селян, які в одну мить отримають статус наймитів «на власній, не своїй землі».

Державник відрізняється від пересічного політика тим, що він думає стратегічно;  для нього важлива доля народу, а не наступні партійні вибори, тобто, він мислить великими територіальними обшарами, на довгі часові відстані термінами. Здійснюючи реформу, він розв’язує не абстрактну економічну проблему, а думає передусім про конкретну українську людину (селянина) як про головного об’єкта змін. Він намагається створити таку систему відносин, за якої підвищення продуктивності праці в сільському господарстві поєднується із перетворенням селян (українців) у реальних власників землі.

Ще раз наголошую, основною метою реформ має стати не остаточна приватизація землі (перетворення її на товар), а розвиток потенційних продуктивних сил українського селянства як основного рушія прогресивних змін в сільському господарстві. Така ідеологія реформ у сільському господарстві допоможе розв’язати не лише економічну проблему, але й соціальну та культурну, сприятиме відродженню цілості буття української нації.

Стратегія у  найзагальніших рисах мала б поставити проблему, а уряд зобов’язаний на її виконання розробити і прописати у вигляді детальних програм правове, організаційне і фінансове становлення малого кооперативного та індивідуально-фермерського господарства України. Одночасно, Стратегія мала б ініціювати створення для його розвитку державного Іпотечного банку, що забезпечував би селянство довгостроковими низьковідсотковими кредитами, зобов’язати створити систему закупки якісного насіння та сприяти виходу української продукції на зовнішні ринки, розробити і прорекламувати бренди української сільськогосподарської продукції і т.д., і т.п. Тобто, Стратегія мала б дати українському уряду чіткі орієнтири напрямку розроблення реформ, а уряд, в свою чергу, мав би розробити детальні фахові програми їхньої реалізації. Звичайно, підготовка такої Стратегії вимагала б кооперації зусиль багатьох різноманітних фахівців, об’єднаних спільною ідеологією національного відродження, якщо хочете, ідеологією українського демократичного націоналізму.

Важливо наголосити ще на одній методологічній засаді: коли ми  говоримо про вагому роль держави у проведенні реформ, то цим не прагнемо відродити патерналістські методи опікування селянством, як це було в соціалістичних колгоспах. Ми лише визнаємо важливу направляючу і організуючу роль держави в природному процесі відродження українського селянства, соціальної групи, що зазнала в часи голодомору та соціалізму чи не найфундаментальніших деформацій. Можна було б назвати цей підхід модернізованим кейсіанством, однією із консервативних ідеологічних засад розуміння стратегії проведення реформ в Україні.

Також важливо усвідомлювати, що серйозні реформи – це тривала і виснажлива робота, вони не відбуваються за один день. Китай запровадив свої «Чотири модернізації», що перетворили його у провідну державу світу, розпочавши їх із простого завдання: подолання голоду. І крок за кроком, справа за справою рухався вперед. Основною умовою успішності реформ таких держав як Китай, Сінгапур, Південна Корея чи Польща було конкретне розуміння, що необхідно робити зараз, а що потрібно буде робити завтра. І відштовхувались вони від реальності, а не від теорії, якою б унікальною вона не була.

 Другий важливий висновок після ознайомлення із «Стратегією сталого розвитку "Україна - 2020"»: у ній  відсутній основний суб’єкт розвитку – українська нація, що може трактуватися як крайня форма національного нігілізму, невідповідність завданням народу в час його новітнього буття. Таке враження, що автори збираються здійснювати усі заявлені реформи на Марсі.

Тут доречно згадати слова Івана Франка: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації» [7, с. 284]. Така радикальна десуб’єктивація процесу, на нашу думку, прирікає його на поразку. Ще ніхто нікого в житті не зробив щасливим, успішним чи заможним поза його волею. А воля українського народу до змін, між іншим, є головною рушійною силою у подоланні усіх перешкод та випробувань, що чекають у ході реалізації подібних задумів.

Звісно, за інших історичних обставин обговорюваний документ можна було б сприйняти за типовий зразок окозамилювання владної бюрократії і просто не звертати на нього уваги, але трагічна ситуація, в яку сьогодні наше суспільство занурене поза його власною волею, не дозволяє нам такої розкоші марнотратства. Перед українською державою постав історичний виклик: вижити за будь-яку ціну! І позитивна реалізація цього завдання залежить, не в останню чергу, від принципової позиції Президента України, його рішучості та адекватності. Його ж поразка, а імітація роботи, у певному сенсі, є поразкою, сприйматиметься як поразка української держави, як спільна наша поразка.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що західна фінансово-економічна бюрократія мислить шаблонами, не прагнучи глибоко і творчо входити в українські проблеми у неї своїх вистачає. МВФ, Євросоюз і т.д., надаючи фінансову допомогу, навзаєм вимагають вибудувати класичні ліберальні макроекономічні умови розвитку в Україні. Як конкретне суспільство ними скористається, чи достатньо в нього сил, щоб не захлинутись такою «свободою», їх зовсім не цікавить, це вже, переконані вони, прерогативи національного уряду.

В ідеалі «Стратегія сталого розвитку "Україна - 2020"» та конкретні програми уряду, підготовлені на її виконання, і мали б стати креативним ідеологічно-програмним механізмом, за допомогою якого Україна успішно реалізувала б свій потенціал в нових умовах. Тобто Стратегія має бути першою стадію реалізації «моделі стратегічного планування» Ігоря Ансоффа, яку видатний теоретик стратегічного планування розглядав як своєрідний «каскад, що починається із загальних рішень і прямує до більш конкретних». На жаль, як випливає із тексту Стратегії, в президентської команди не існує навіть приблизного уявлення як вивести суспільство з економічної кризи і домогтися економічного зростання.

Доразу зазначимо, що ми не погоджуємося з міркуваннями частини критиків цього Указу, які акцентують увагу на тому, що він нібито є порушенням Президентом України меж своїх конституційних повноважень. Президент як глава держави, зобов’язаний накреслювати напрями її розвитку. Більш того, якщо торкнутись тут, хоча б побіжно, напрямів еволюції політичної системи (а життя найкривавішим, найтрагічнішим чином вимагає від нас її вдосконалення), то ми переконані, що нам необхідно рухатися в бік американської політичної моделі (США). Ми перебуваємо у стані тривалої, перманентної війни, і загрози зовнішньої агресії ще довго переслідуватимуть нас. Війна посилає нам конкретний мессидж: або ви станете сильнішими і переможете ворога, або знову опинитесь у ярмі. Тому рух у бік підвищення керованості, мобільності держави є історично адекватною відповіддю на стійкі загрози національній безпеці. Додамо, що ця теза не перекреслює нашого глибокого переконання в необхідності розбудови українського громадянського суспільства, зміцнення державного управління і місцевого самоврядування. Власне, американська політична система з погляду демократичності та економічної ефективності нічим не поступається європейській, або навіть перевершує її. Та це окрема, спеціальна тема, яку варто обговорити в майбутньому.

Незважаючи на все попередньо критично сказане про «Стратегію сталого розвитку "Україна – 2020"», хочеться завершити текст позитивним посилом, а він можливий за однієї умови, якщо Президент і його команда продовжать роботу над її вдосконаленням. І тут неважливо, як формально цей документ буде названо. Важливо, щоб до його розробки були залучені всі патріотичні інтелектуальні сили України, щоб Стратегія, по-перше, наповнилася реальним змістом, зрозумілим кожному українцю, і, по-друге, стала дійсно загальнонаціональним планом виходу з кризи.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Боярський Н. У Стратегії сталого розвитку України жодного слова про Крим [Електронний ресурс] / Н. Боярський // Сайт Центру інформації про права людини. – Режим доступу : http://humanrights.org.ua/material/u_strategiji_stalogo_rozvitku_ukrajini_ni_slova_pro_krim__pravozahisnik.
  2. Гизатуллин Х. Н. Концепция устойчивого развития: новая социально-экономическая парадигма / Х. Н.  Гизатуллин, В. А. Троицкий // Общественные науки и современность. ‒ 1998. ‒ № 5. – С. 124 – 130.
  3. Меркулов К. Стратегія «Україна – 2012» не для ЖКГ [Електронний ресурс] / К. Меркулов // Сайт «Україна комунальна». – Режим доступу : http://jkg-portal.com.ua/ua/publication/one/strategja-ukrajina---2020-ne-dlja-zhkg-40749
  4. Миддлтон Джон Библиотека избранных трудов о стратегии бизнеса. Пятьдесят наиболее влиятельных идей всех времен / Джон Миддлтон  ‒ М. : ЗАО Олимп-Бизнес, 2006. ‒ 272 с.
  5. Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020" : Указ Президента України від від 12 січня 2015 року № 5/2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/18688.html
  6. Ревтюк Є. Стратегія 2020 – програма розвитку країни чи стратегія окремого Президента? [Електронний ресурс] / Є. Ревтюк // Сайт Фундації «Відкрите суспільство». – Режим доступу : http://osf.org.ua/policy-analysis-president/view/455
  7. Франко Іван Поза межами можливого. Повн. зібр. тв. : у 50 т. / Іван Франко; упоряд. та комент. В. С. Горського та ін.; ред. В. Ю. Євдокименко.– К. : Наук. думка, 1976 – 1986. – Т. 45 : Філософські праці. – 1986. – 574 с.

 

REFERENCES:

  1. Bojars'kyj N. U Strategii' stalogo rozvytku Ukrai'ny zhodnogo slova pro Krym / Saite Human rights information center / Available at: http://humanrights.org.ua/material/u_strategiji_stalogo_rozvitku_ukrajini_ni_slova_pro_krim__pravozahisnik (accessed 26 March 2015).
  2. Gizatullin H. N. Koncepcija ustojchivogo razvitija: novaja social'no-jekonomicheskaja paradigma, Obshhestvennye nauki i sovremennost',1998, number 5, pp. 124 – 130.
  3. Merkulov K. Strategija «Ukrai'na – 2012» ne dlja ZhKG / Available at: http://jkg-portal.com.ua/ua/publication/one/strategja-ukrajina---2020-ne-dlja-zhkg-40749 (accessed 26 March 2015).
  4. Middlton Dzhon Biblioteka izbrannyh trudov o strategii biznesa. Pjat'desjat naibolee vlijatel'nyh idej vseh vremen, Moskov, ZAO Olimp-Biznes, 2006. 272 p.
  5. Pro Strategiju stalogo rozvytku "Ukrai'na - 2020" (Ukaz Prezydenta Ukrai'ny vid vid 12 sichnja 2015 roku №5/2015) / Available at: http://www.president.gov.ua/documents/18688.html(accessed 26 March 2015).
  6. Revtjuk Je. Strategija 2020 – programa rozvytku krai'ny chy strategija okremogo Prezydenta? / Available at: http://osf.org.ua/policy-analysis-president/view/455 (accessed 26 March 2015).
  7. Franko Ivan Poza mezhamy mozhlyvogo, Kyiv, Naukova dumka, 1986. 574 p.


Создан 04 сен 2015