Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Rzhevska, Nina, 2015. THE EXPERT ANALYTICAL ACTIVITY IN THE EAST EUROPEN COUNTRIES: FORMATION PROCESS AND ITS MODERN STATE. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp. 109-119




 

Rzhevska,  Nina, 2015. THE EXPERT ANALYTICAL ACTIVITY IN THE EAST EUROPEN COUNTRIES: FORMATION PROCESS AND ITS MODERN STATE. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp. 109-119.



ЕКСПЕРТНО-АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ:

СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН

УДК 32.351:303

Ржевська, Ніна,
доктор політичних наук, доцент,
Національний авіаційний університет (Україна, Київ),
кафедра міжнародної інформації,
професор,
rzhevska@ua.fm


АНОТАЦІЯ:
У статті визначено, що аналітичний центр  у демократичному суспільстві є генератором ідей у прийнятті законодавчих або управлінських рішень, виробником альтернатив і прогнозів. Подано коротку історію, визначено причини появи аналітичних центрів у країнах Східної Європи та представлено їхні типології.  У країнах Східної Європи, які раніше належали до соціалістичного табору, існувала державна монополія на політичний аналіз та консультування, розвиток політики загалом здійснювався в середині державних структур або в академіях наук, які контролювалися урядом. Поява аналітичних дослідницьких установ є своєрідним виразом або наслідком становлення здорового та зрілого громадянського суспільства та є частиною процесу становлення громадянського суспільства. Після падіння комуністичного режиму перехід до ринкової та демократичної політичної системи визначив потребу в аналітичних центрах, здатних масштабно  бачити  проблеми  демократичних перетворень.  «Фабрики думки» у Східній Європі на шляху свого становлення зіткнулися з політичними, кадровими, адміністративними та фінансовими перешкодами. Прикладний політичний аналіз, як професійна галузь, перебуває у стадії свого становлення і, відповідно, має значні труднощі, пов’язані з методологічною базою аналітичних досліджень. Він ще не став невід’ємним елементом ні української державної політики, ні  державної політики колишніх країн соціалістичного табору. Тому проблема стандартів якісного політичного аналізу та прогнозування для реалізації адекватної стратегії прийняття політичних рішень набуває особливої актуальності.
Ключові слова:  аналітичний центр, «фабрики думки», прикладний політичний аналіз, прогнозування, політичне рішення.


THE EXPERT ANALYTICAL ACTIVITY IN THE EAST EUROPEN COUNTRIES:

FORMATION PROCESS AND ITS MODERN STATE

Rzhevska,  Nina,           
Doctor of Political Science, Associate Professor,
National Aviation University (Kyiv, Ukraine)
Department of  International Information,
Professor,
rzhevska@ua.fm


SUMMARY
The article determines that the analytic centre in democratic society is a kind of ideas generator in terms of taking legislative or administrative decisions, as well as, the alternatives and prognoses creator. There is a short history given, determined the main reasons for analytic centers appearance in the East European countries, their typological classification is given, as well. There was a state monopoly for the political analysis and consulting in the East European countries, which belonged to the socialist sector. Politics development was only within the state organizations or in the Academies of Science, which were controlled by the government. The appearance of the research centers is a kind of expression or consequences of the mature civic society, as well as, a part of creation process for this very civic society. After the end of communist regime the change to the market system and democratic political system determined the need of the analytic centers that can see the global problems in democratic transformations. “Think tanks” in the East Europe on their way had to overcome political, financial, administrative and human resources obstacles. Applied political analysis, as professional sphere, is on its way to set up, it means that there are some problems with the methodological basis of analytic research. It didn’t become a vital element neither for the Ukrainian state policy, nor for the former USSR countries. That is why the problem of the qualitative political analysis and prognostication for the adequate strategy realization, political decision taking is getting more vital these days.
Key words: analytic center, “think tanks”, applied political analysis, prognostication, political decision.


Діяльність аналітичних центрів, які  прагнуть трансформувати суспільство, є одним із основних соціальних шляхів існування незалежного інтелекту і об’єктивних експертних знань. На якомусь із етапів свого існування такі структури об’єднуються в експертні корпорації, маючи намір злагоджено діяти у сфері публічної політики, представляють свої доповіді, які часто стають підґрунтям для конкретного законодавчого або управлінського рішення в інституційній політиці. Аналітичний центр у цьому процесі є генератором ідей, виробником альтернатив і прогнозів, репрезентантом висновків, модератором публічної комунікації, проектантом конкретних законодавчих або управлінських рішень, врешті-решт, – лобістом  суспільних інтересів.
Таке розуміння діяльності аналітичних центрів не завжди адекватно усвідомлюється суб’єктами політичного процесу, особливо в перехідних суспільствах, де ще не сформовані традиції демократичної культури. Зокрема, в регіоні Східної Європи аналітичні центри часто постають перед політичними акторами й суспільством у цілому як дослідницькі структури старого зразка з оновленим інтерфейсом, які  лише опанували нову риторику, а,  по суті, залишаються заангажованими органами влади та/або окремими політичними партіями.  У той час, аналітичні центри демократичного суспільства спрямовують свої зусилля на об’єктивне дослідження сфери публічної політики й активне просування результатів своїх напрацювань у центри прийняття політичних рішень.
Протягом останніх двадцяти років аналітичні центри в Центральній і Східній Європі розвивалися під впливом низки обставин. Це – обмежений  попит і вузький ринок політичних досліджень, несформованість громадянського суспільства, необхідність вибирати між самостійною розробкою альтернатив політичних рішень і менеджментом політичного процесу, співпраця з міжнародними організаціями та донорами, неготовність політиків замовляти й оплачувати  якісні політичні прогнози  й об’єктивне їхнє сприйняття, критика та співпраця з урядом – представляють їх неповний перелік.
До 1989 року в Східній Європі фактично не існувало незалежних аналітичних структур, монополія комуністичної партії на практично всі сфери політичного життя робила неможливими будь-які публічні дебати. Економічна та  політична організації системи централізованого планування не залишали місця для обговорення  політичних альтернатив, оскільки влада не потребувала незалежних думок. Основний потенціал політичного аналізу був зосереджений в урядових структурах, де домінували комуністична партія та уряд. Дослідницькі заклади переважно дислокувались в академічних структурах і окремих відомствах оборонного і закордонного спрямування.
Більшість досліджень не містили ніяких альтернатив, методологічно були архаїчними, розрахованими на урядовий апарат, при цьому ігнорувалась широка громадськість як один із головних реципієнтів досліджень.
 «У країнах Східної Європи, які раніше належали до соціалістичного табору, існувала державна монополія на політичний аналіз та консультування. Розвиток політики загалом здійснювався в середині державних структур, або в академіях наук, які контролювалися урядом, у дочірніх дослідних інститутах при міністерствах. Більшість досліджень пропонували дуже низьку альтернативність в питаннях політики, не використовували сучасних методологій  суспільних наук та були зорієнтовані на державний уряд, як основну аудиторію власних матеріалів. Таке поняття як публічне обговорення практичних рекомендацій щодо вдосконалення державної політики було практично невідомим» [1, c.83].
Головною ознакою комуністичних режимів, яка в подальшому безпосередньо вплинула на роботу новоявлених «мозкових центрів», була особлива роль суспільних наук, яка приходилася до вподоби  суспільним науковцям. Ідеологічна установка, що соціалістичне суспільство – це  єдине «наукове» суспільство, обмежила академічний дискурс як значний та впливовий владний дискурс.
У комуністичній індустрії знань існували три основні типи експертних осередків. Їх можна було чітко відрізнити один від одного за їх абсолютно різним ступенем інтелектуальної та політичної свободи. Дослідники   одностайно погоджуються поділяти аналітичні центри радянського періоду на такі:
Академічне середовище (найбільше інтелектуальної свободи).
Академії наук та університети були інститутами вироблення теоретичних знань.  Ці установи не були безпосередньо залучені до роботи уряду, їх роль була  у легітимізації певних рішень через теоретичне обґрунтування і захисті  панівного становища марксистської парадигми. Рівень академічної свободи в країнах значно різнився, зокрема, Польща та Угорщина були найбільш ліберальними, СРСР та Болгарія – навпаки. Також була помітна різниця між дослідницькими галузями. Виходячи з об’єктивних причин, більшість антиконформістських вчених переважно працювали з позаприкладною проблематикою: стародавня історія, логіка, історія літератури були найбільш популярними галузями дослідження.
Міністерське  середовище (ні інтелектуальної свободи, ні політичного впливу). Інститути суспільних наук або дослідницькі підрозділи, об’єднані з міністерствами,  були значно ближчими до розуміння ролі суспільних наук і слугували як поставники інформації, не маючи  ніколи  нагоди отримати автономію впливати на вироблення державної політики. Академічна незалежність таких підрозділів була низькою, зазвичай, вони були залучені до бюрократичної структури управляння у якості додаткового міністерського відділу чи агенції.
Інституції наближені до номенклатури (гарантований політичний вплив, але повна відсутність інтелектуальної свободи). 
Цей тип інститутів дослідження політики започатковано інститутами політичної академії при комуністичній партії. Саме вони були найбільш залученими до процесу прийняття рішень та вироблення політики, єдиними, кого можна вважати політичними радниками тогочасної влади. Логічно, що дослідники в таких установах були, радше,  прибічниками правлячої комуністичної партії, аніж опозиційно налаштованими вченими. Їх знання та навички використовувались при підготовці партійних програм, і лише поодинокі особи долучалися до повсякденного процесу вироблення політики.
Перші два типи інститутів можна вважати державними «фабриками думки». Відсутність публічної сфери та вільних дебатів унеможливлює існування незалежних інститутів політики у комуністичній країні, стає визначальним для низької якості емпіричних досліджень, складної штучної мови науки, відсутності бодай-якоїсь  критики політичних реалій.
Між технологічним дослідженням та вивченням суспільних наук не існувало функціонального взаємозв’язку. Центри дослідження політики ніколи не визнавались незалежними об’єднаннями з власними правами. Їм ніколи не дозволялось інтегрувати або ж інтегруватись із жодним із університетів.
І, хоча розмір, структура та функції аналітичних дослідницьких установ у той період  відрізнялися – вони мали однакові основні характеристики. Всі дослідники були держслужбовцями і мали відповідні привілеї. По-друге, установи були достатньо великими і налічували до 700 працівників, а по-третє, аналітичні центри були досить вузько спеціалізованими суб’єктами, утвореними з метою вивчення певних проблем або регіонів. Конкуренція між ними була непомітною, або взагалі відсутня і, таким чином, установи мали монополію на дослідницьку експертизу та інформацію [2]. І,   найголовніше – весь  процес прийняття політичних рішень чітко контролювався головними органами комуністичної партії, особливо центральним комітетом та політбюро. Знання, влада та політичний процес суворо ієрархічно підпорядковувались. Дослідницькі установи були дуже активні та продуктивні, але їхні можливості впливати та набуття відносної автономії обмежувалися монополією комуністичної партії.
Установи інформаційно-аналітичної експертизи, що з’явились у посткомуністичних державах являють собою повне заперечення веденню будь-яких  політичних досліджень, підготованих будь-яким із вищезазначених секторів комуністичної індустрії знань.
Нові «фабрики думки» свідомо намагалися уникнути надмірної теоретичності у своїх роботах та почали розробляти матеріал, який був би зрозумілим також для рядових громадян. Поява нових інтелектуалів,   зацікавлених  у налагодженні політичного діалогу за межами уряду була одним із основних показників трансформації політичних досліджень. Громадськість, а не уряди держав спровокувала появу нових інститутів політики і започаткувала період інституціоналізації політичної експертизи в країнах Східної Європи.
Дослідники відзначають, що поява аналітичних дослідницьких установ є своєрідним виразом або наслідком становлення здорового та зрілого громадянського суспільства,  складовою процесу формування громадянського суспільства [3] Спроби створити значущі політичні та економічні структури на ґрунті зруйнованого комуністичного минулого поставили «фабрики думки» у парадоксальну ситуацію: вони намагалися вплинути на зміни, формуючись тим часом, як суб’єкти політики у постійно нестабільній та нестійкій ситуації. Характерним також було те, що «фабрики думки» мали одночасно виконувати функцію  навчання нової влади та допомагати уряду, а також проводили дослідження щодо захисту власних інтересів, щоб продемонструвати свою важливість і користь для держави в цілому. Криза поглибилась за рахунок високої плинності урядових кадрів у деяких країнах, що означало постійний процес навчання персоналу  з нуля.
 Таким чином, після падіння комуністичного режиму перехід до ринкової та демократичної політичної системи визначив потребу в аналітичних центрах, здатних масштабно  бачити  проблеми  демократичних перетворень. 
«Мозкові центри» в Східній Європі започаткували переламний етап у розвитку державних політик та впливових інтелектуалів лібертаріанської спрямованості у 1980-х на початку 1990-х років. У світлі сучасного постійно зростаючого популізму в політичній та економічній сферах, розвиток інформаційно-аналітичних центрів може розглядатися як шлях до інституціоналізації політичної експертизи, що слідує за помилками ліберальних політичних партій в регіоні [5].
 Найбільш істотним результатом спостереження, який було відзначено стосовно феномена «фабрик думки» у Центральній та Східній Європі,  є швидке зростання кількості нових дослідницьких установ. Уже у 1999 р. аналітики з Freedom House у своєму дослідженні нарахували, приблизно, 136 центрів у Центральній та Східній Європі. Це надзвичайно швидкий темп зростання за період із 1989 року, незважаючи на те, що деякі з них це – колишні академічні установи,  а більшість із організацій – новоутворені.
На нашу думку, швидкість зростання кількості «фабрик думок» можна пояснити  складністю урядової структури, інформаційною переобтяженістю, розвитком засобів масової інформації та неспроможність традиційних політичних організацій вирішити політичні проблеми. Розпад Радянського Союзу спричинив корінну реорганізацію державних установ, що  зруйнувала старі зв’язки та усталений політичний порядок. Нова система містить у собі три чинники, що спричинили швидке зростання кількості дослідницьких центрів.  По-перше, фінансова проблема – значне скорочення фінансування академій наук умотивувало талановитих дослідників створити свої власні аналітичні центри, або ж долучитися до тих, які співіснують зі старими дослідницькими установами. Погіршення економічних умов змусило багатьох аналітиків змінити роботу на державній службі на побудову кар’єри у незалежних дослідницьких установах.
Цей процес має також і зовнішній імпульс. Велика кількість західних фондів та агенцій відіграли важливу роль у наданні коштів із метою впливу на створення у Східній Європі дослідницьких установ західної моделі, що постали як результат появи здорового та зрілого громадянського суспільства. І. Крастєв відзначає: «Сполучені Штати Америки мали на меті  нав’язати світові, що пережив період холодної війни, не тільки окремі види економічної політики (дерегуляторну та вільну конкуренцію) і цінності (мультикультуралізм і повагу до прав людини), а й  особливості процесу прийняття політичних рішень» [5].
Як результат, іноземне фінансування стало головним чинником у зростанні кількості «фабрик думки» та окремих типів дослідницьких інституцій. Внутрішня ситуація, особливо підвищена конкуренція та розпад застарілих установ, відіграли важливу роль. Відміна фактичної монополії на аналітичну експертизу створила конкурентне середовище. Нові засади політичного та економічного середовища (відміна монополії комуністичної партії, поява великої кількості політичних партій та нових політичних установ) прискорили розмежування та становлення аналітичних центрів. Поряд із функціональною спеціалізацією, нові умови спричинили їхній поділ за політичним та ідеологічним показниками [2; 6; 7]. Фінансові обмеження були перешкодою для урядових установ у цьому регіоні в розвитку складного та новітнього аналізу політики. Цю прогалину заповнили нові «фабрики думки».
Остання причина – це підвищена складність у правлячій системі, нерозуміння проблем, із якими зіштовхується кожна країна в регіоні та неспроможність установити державного курсу, який би створив ефективну економічну та політичну системи. Це й породило потребу в експертизі, з якою більшість урядів не могли упоратися.
Потреба в експертизі та аналітиці «мозкових центрів» в сучасному демократичному політико-управлінському процесі  є очевидною. Про це свідчить той факт, що представників аналітичних центрів часто приймають на роботу в органи державної влади та бізнес-корпорації. Окрім того, має місце і зворотній процес – перехід  високопоставлених посадових осіб із політики та бізнесу на керівні пости аналітичних центрів. У політологічній літературі цей феномен називають «системою дверей, що повертаються». Він є характерним для аналітичних центрів як західних країн, так нині – для країн пострадянського простору.
Одна з найсуттєвіших відмінностей між американськими «фабриками думки» та інформаційно-аналітичними центрами Східної Європи полягає в тому, що в останніх немає прямого шляху до політичних інститутів із академічного середовища: перед тим, як знайти своє місце у «фабриці думки» більшість аналітиків країн Східної Європи, зазвичай, якийсь час працюють на уряд або ж у мас-медіа.  Тісний зв'язок, який із самого початку перетікання кадрів, здобув свій розвиток між політичними інститутами та новими інститутами дослідження політики, дає ключ до розуміння  специфіки та особливостей східноєвропейських аналітичних центрів.
У країнах Східної Європи поширеним  є  зворотній  керунок мобільності  кадрового ресурсу аналітичних центрів: їхні керівники та провідні співробітники часто стають високопоставленими чиновниками або менеджерами великих бізнесових організацій.
За матеріалами звіту міжнародної неурядової організації Freedom House, яка проводить дослідження для підтримки демократії, політичних свобод і прав людини та вивчала роботу «мозкових центрів» у Східній та Центральній Європі, суттєвим є той факт, що більшість поважних інституцій у регіоні були засновані в період усунення від влади перших демократичних урядів і загострення потреби у проведенні державних реформ, є доказом, що інформаційно-аналітичні центри з’являються через нагальну потребу. 
Голова правління Центру ліберальних стратегій в Софії І. Крастев відзначає, що нові інформаційно-аналітичні центри Східної Європи не мають чіткого спрямування і орієнтуються у своїй діяльності одночасно  на законодавчу владу, уряд та громадську думку.
Як і перші посткомуністичні політичні партії, перші незалежні інститути дослідження політики намагалися охопити всі можливі сфери діяльності. Деякі з інститутів, залежних від уряду, докладають великих зусиль, щоб отримати незалежність. Одним із факторів успіху в такому випадку стане можливість керівника інституту знайти альтернативне джерело фінансування. Наприклад, прогнози Центру вивчення демократії (Болгарія) і Гданського інституту ринкової економіки (Польща) вирізняються високою якістю і є  авторитетними у широких колах, значних успіхів досягнув у цій сфері Празький Інститут міжнародних відносин.
Незалежність, однак, є дуже гострим питанням для інформаційно-аналітичних установ. Більшість незалежних «фабрик думки» сильно залежать від зовнішніх публічних або приватних коштів. Так, Центр вивчення демократії (Болгарія) отримує значні фінансові надходження від Американського агентства міжнародного розвитку; інші «фабрики думки» – від  німецьких або американських приватних фондів, таких як Ford Foundation, Mellon Foundation, Pew Charitable Trusts, Soros Foundation. У травні 1995 році Гудзонівский інститут проводив зібрання для представників  35 «фабрик думки» Східної Європи, де  обговорювалися питання фінансування їх діяльності.
Таким чином, «фабрики думки» у Східній Європі на шляху свого становлення зіткнулися з політичними, кадровими, адміністративними та фінансовими перешкодами. Складність у вирішенні цих проблем ставить під сумнів  подальший розвиток «фабрик думки» у посткомуністичних країнах. І, лише допомога від західних «фабрик думки» та фондів стала вирішальним фактором  подальшого розвитку таких інституцій в регіоні.
Із часів розпаду соціалістичної системи, лідируючі західні «мозкові центри» намагалися забезпечити свою присутність у цьому регіоні, створюючи там свої філіали та офіси. Так, у Празі з’явився  американський Дослідницький інститут Схід-Захід (Institute for East-West Studies), який організовує семінари, лекції, випускає праці, присвячені розкриттю таких  економічних проблемам як приватизація, розвиток ринків капіталу,  вплив та ефективність іноземної допомоги.
Багато «мозкових центрів», прийшли у Східну Європу і діють при активній підтримці вихідців із цих країн. Наприклад, відомий фінансист та філантроп Дж. Сорос,  засновник  однієї  з найбільших неприбуткових організацій, що діють в посткомуністичній Європі – Фонду Сороса, уродженець Угорщини. В країнах колишнього соціалістичного табору Фонд Сороса діє через Фонд відкритого суспільства (Open Society Fund). Напрями його діяльності  –  це розвиток  демократії, плюралізму, толерантності та свободи преси.
Автономію аналітичного центру може обмежувати представлена ним неякісна аналітика. Багато в чому відсутність попиту на аналітику продиктована неадекватністю запропонованого ними «товару». Менеджеру (державному чи комерційному) потрібен продукт,  що відповідає  таким якостям як «технологічність», «корисність» і т.ін. Він повинен бути невеликим за обсягом, містити конкретні пропозиції й рекомендації відповідно до поставленої задачі. Саме тому аналітичним центрам Східної Європи необхідно впроваджувати нові форми аналітичного продукту в «інтелектуальне виробництво».
Аналітичні центри пострадянського простору, у тому числі – українські, продовжують користуватися традиційними способами і каналами просування своїх аналітичних продуктів (особисті контакти, конференції,  семінари і  т.ін.).  Сучасні  способи і  особливо  механізми  «агресивного маркетингу» (різного роду акції, поширення листівок і т.ін.) там практично не використовуються.
Таким чином, у країнах Східної Європи спостерігається ситуація, коли, по-перше, багато заявлених прогнозів так і не знайшли свого підтвердження у політичній практиці. На цьому ґрунті виникає питання про довіру до різного роду аналітичних структур, двоякість використаних методів і технік досліджень та їх відповідності світовим стандартам. По-друге, до когорти аналітиків відносять себе і виробничі технологи, і журналісти, і іміджмейкери, які своєю працею дискредитуюсь науково-політичний аналіз та експертизу. По-третє, публічні політичні рішення приймаються в цих країнах у багатьох випадках абсолютно інтуїтивно, без урахування довгострокових наслідків. Усе це свідчить про те, що прикладний політичний аналіз, як професійна галузь, перебуває на стадії свого становлення і, відповідно, має значні труднощі, пов’язані з методологією аналітичних досліджень. Прикладний політичний аналіз ще не став невід’ємним елементом ні української державної політики, ні  державної політики колишніх країн соціалістичного табору. Тому проблема стандартів якісного політичного аналізу та прогнозування для надійної фіксації змін вияву механізмів політичної динаміки для реалізації адекватної стратегії прийняття політичних рішень набуває особливої актуальності.
Нині у діяльності східноєвропейських аналітичних центрів спостерігається тенденція до поширення технократизму, коли у політичний аналіз привносяться не лише методи і техніка суворого формалізованого дослідження (математичні методи, наприклад), але і характерний для цих галузей наукового знання стиль мислення. Поняття «аналіз» тлумачиться в буквальному сенсі, як декомпозиція, або розчленування цілісного суспільного об’єкту на окремі компоненти, які вивчаються окремо від цілісного конструкту. Це означає практично повну відмову від використання в аналітичній роботі ціннісних і моральних критеріїв, а також ігнорування соціально-політичного середовища управлінської діяльності, загальних закономірностей розвитку політичного процесу. Використання такого підходу може пояснити невдачі політико-економічних реформ у суспільствах, які трансформуються, коли механічно імпортувалися західні інститути та цінності без врахування загального культурного і політичного контексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Quegley, K. (1996)  Think Tanks in Newly Democratic Eastern Europe, in Think Tanks in a Democratic Society: An Alternative Voice,  Washington, DC: The Urban Institute,   83 р.
2. Antonenko, O., John, F. (1996) New Russian analytical centers and their role in political decisionmaking , Cambridge, Massachusetts, 58  р.
3. McGann, J., Weaver, K. (2000)  Think Tanks and Civil Societies: catalysts for ideas and action ,Transaction Publishers, 24 p.
4.  Johnson, Erik C. (1996) Central Europe's Think Tanks: A Voice for Reform // Paper presented at CIPE Symposium, Budapest, online:  http://www.cipe.org/ert/
 5. Krastev, I. (2002) Think Tanks and the invisible hand of transition  // Background materials. The Conference on prospects for think Tanks Networking and Regional Cooperation in the context of EU Enlargement. St. Petersburg. 2002. April 25–26,  online:   http://gpb22. narod. ru/smorgunov_1/chapter06. html
6. Bruckner Scott A. (1996) Think Tanks in Russia: Tottering Toward an Uncertain Future, online: http://www.nira.go.jp/publ/review/96summer/scott.html
 7.  Yakubovsky V. (1995) Short History of Russian Think Tanks, online: http://www.nira.go.jp/publ/review/95winter/yakubo.html

REFERENCES:
1. Quegley, K. (1996)  Think Tanks in Newly Democratic Eastern Europe, in Think Tanks in a Democratic Society: An Alternative Voice,  Washington, DC: The Urban Institute,   83 р.
2. Antonenko, O., John, F. (1996) New Russian analytical centers and their role in political decisionmaking , Cambridge, Massachusetts, 58  р.
3. McGann, J., Weaver, K. (2000)  Think Tanks and Civil Societies: catalysts for ideas and action ,Transaction Publishers, 24 p.
4.  Johnson, Erik C. (1996) Central Europe's Think Tanks: A Voice for Reform // Paper presented at CIPE Symposium, Budapest, online:  http://www.cipe.org/ert/
 5. Krastev, I. (2002) Think Tanks and the invisible hand of transition  // Background materials. The Conference on prospects for think Tanks Networking and Regional Cooperation in the context of EU Enlargement. St. Petersburg. 2002. April 25–26,  online:   http://gpb22. narod. ru/smorgunov_1/chapter06. html
6. Bruckner Scott A. Think Tanks in Russia: Tottering Toward an Uncertain Future, online: http://www.nira.go.jp/publ/review/96summer/scott.html
 7.  Yakubovsky V.  Short History of Russian Think Tanks, online: http://www.nira.go.jp/publ/review/95winter/yakubo.html



Создан 04 сен 2015