Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Savoyska, Svitlana, 2015. BELARUSIAN LANGUAGE EXPERIENCE SOLVING PROBLEMS AND THE POSSIBILITY OF ITS APPLICATION IN UKRAINE: COMMUNICATIVE ASPECTS OF RESEARCH. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp. 142-152




 

Savoys'ka, Svitlana, 2015. BELARUSIAN LANGUAGE EXPERIENCE SOLVING PROBLEMS AND THE POSSIBILITY OF ITS APPLICATION IN UKRAINE: COMMUNICATIVE ASPECTS OF RESEARCH. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), pp. 142-152.


БІЛОРУСЬКИЙ ДОСВІД РОЗВ’ЯЗАННЯ МОВНИХ ПРОБЛЕМ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

УДК: 327 (476 +477):32.81’272:316.775.2

Савойська, Світлана,
доктор наук у галузі політології, професор,
Міжрегіональна академія управління персоналом,
Міжнародна кадрова академія (Україна, Київ),
Savoyska@gmail.com

АНОТАЦІЯ
Розглядається комунікативна складова мовної політики, що здійснюється у Білорусі, а також її досвід розв’язання мовних проблем. Автор звертає увагу на те, що у мовній політиці білорусів та українців та у проблемах, що пов’язані з її проведенням на території Білорусі та України, є багато спільного. Акцентується увага також і на тому, що історія, мова і культура у минулому білорусів та українців об’єднували, а  на сучасному етапі роз’єднують.
Автор акцентує увагу на мовній політиці, що здійснювалася на території Білорусі у минулому, а також − білоруській мові, яка зазнавала утисків і заборон від сусідніх держав, зокрема, і московитів. У зв’язку із цим мова, культура і комунікації білорусів формувалися і розвивалися у контексті культур та ідеологій цих спільнот. На формування мови білорусів та розвиток комунікацій білоруською мовою впливали українці і росіяни, що чітко відображено у їх рідній мові і культурі. У минулому білоруська мова,  – це проста мова українців і білорусів, що у Великому Литовському князівстві використовувалася у значенні офіційної мови. Цією мовою здійснювалися комунікації на рівні держави, зокрема, у ділянках права, суду, канцелярії, літератури, церкви та ін. Зазначається, що білоруську (руську) мову вивчали у навчальних закладах паралельно із латинською і грецькою мовами аж до кінця XVI ст.
Приділяється належна увага утискам білоруської мови, яка, як і українська, була остаточно заборонена та загнана у село російською імперською владою. До XVIII ст. білоруська мова, як відомо з історико-політичних праць білоруських науковців, витіснялася іншими мовами, зокрема, і російською з усіх сфер суспільно-політичного життя білорусів. Комунікації білоруською мовою у XIX ст. відроджувала білоруська інтелігенція на приватній основі у науковій,  освітній, культурній та інших галузях. На державному рівні у якості ділової мови білоруська мова застосовувалася на початку та у 20-30-ті роки XX ст. У ці роки рідна мова білорусів використовувалася у художній літературі, кіномистецтві, театрі, ЗМІ, музіці, поезії та ін.
 Ключові слова: комунікація, Білорусь, мовна політика, Україна, білоруська мова, гальмування, білорусізація, українська спільнота, російська мова.


BELARUSIAN LANGUAGE EXPERIENCE SOLVING PROBLEMS AND THE POSSIBILITY OF ITS APPLICATION IN UKRAINE: COMMUNICATIVE ASPECTS OF RESEARCH

Savoys'ka, Svitlana,
PhD in Political Science, Professor,
Interregional Academy of Personnel Management,
International Personnel Academy (Kyiv, Ukraine),
Savoys'ka@gmail.com

SUMMARY
The communicative component of language policy carried out in Belarus, as well as its experience in addressing language problems. The author draws attention to the fact that the language policy of Belarusians and Ukrainian and the problems related to its implementation in Belarus and Ukraine have a lot in common. The attention also to the fact that the history, language and culture in the past, Ukrainian and Belarusian unites and divides at the present stage.
The author focuses on language policy, carried out in Belarus in the past as well - the Belarusian language, which has been subjected to harassment and bans from neighboring countries, in particular, the Muscovites. In this connection, language, culture and communications Belarusians formed and developed in the context of cultures and ideologies of these communities. The formation of the Belarusian language and communication development of Belarusian Ukrainian and Russian influence that is clearly reflected in their own language and culture. In the past, the Belarusian language - Ukrainian language is simple and Belarusians that Grand Duchy of Lithuania was used in the sense of formal language. This language of communication carried out at the state level, particularly in the areas of law, the court chancellery, literature, church. It is noted that the Belarusian (n) the language studied in schools along with Latin and Greek until the end of the XVI century.
Proper attention is paid harassment of the Belarusian language, which is Ukrainian and was finally banned and driven to the village Russian imperial power. Until the XVIII century. Belarusian language, as we know from historical and political papers of Belarusian scientists vytisnyalasya other languages, including Russian and from all spheres of social and political life of Belarusians. Communication Belarusian language in the XIX century. reviving the Belarusian intelligentsia on a private basis in scientific, educational, cultural and other fields. At the state level as the business language Belarusian language was used at the beginning and in the 20-30-ies of XX century. In those years the native language of Belarusians used in literature, cinema, theater, media, muzitsi, poetry and others.
Keywords: communication, Belarus, language policy, Ukraine, the Belarusian language, braking bilorusizatsiya, Ukrainian community, Russian.


Актуальність теми дослідження обумовлена важливістю вивчення мовно-політичного досвіду Республіки Білорусь, на який увесь час посилаються проросійськи налаштовані українські політики, та можливістю його запровадження у сучасній Україні із тим, аби ефективно розв’язати мовно-політичні проблеми, які розкололи українське суспільство на російськомовну, що мешкає на Півдні і Сході країни, та україномовну спільноти, яка проживає у Центрі і Заході держави.
Об’єктом дослідження виступає мовна політика у Республіці Білорусь.
Предметом дослідження є формування мовної політики у Білорусі, її функціонування, зміни на тому чи іншому етапі розвитку та поширення комунікацій   білоруською мовою.
Аналіз попередніх досліджень. Комунікативна політика у Білорусі з ухваленням закону «Про мови у Білоруській РСР» здійснювалася не лише білоруською, а й російською мовами. Окремі її аспекти досліджували як вітчизняні (Г. Бідер, О. Заремба, В. Кулик, О. Куць, А. Погрібний, С.Римаренко, М. Слобода та ін.), так і закордонні науковці (М. Ґіґер, Дж.Дербишайр, Я. Дербишайр, С. Запрудскі, Жак Зіллер, Ю. Коряков, Р.Сольшаник та ін.). Мовна політика білорусів, на відміну від мовної політики українців, на думку науковців, була більш лояльною до русифікації, позаяк білоруська спільнота не чинила їй такого опору як українська. Це пояснюється також і тим, що у Білорусі у 70-80 – х рр. минулого століття не було національного дисидентського руху, а також – такої цікавості до мовних і культурних проблем як в українців. На мову і культуру білорусів великий вплив мала російська мова, яка  виконувала комунікативну функцію державної мови у Радянському Союзі до кінця 1980-х років, хоча це й не було закріплено ні у Конституції СРСР. А найбільший відсоток комунікативності білоруська та українська мови, на думку вчених, зберегли завдяки мові і культурі села, зокрема, у родинному, побутовому спілкуванні та  школах, де навчання проводилося рідною мовою.
Не вирішені раніше питання загальної проблеми. Не зважаючи на існуючі публікації, що стосуються мовної політики у Білорусі, водночас наукових досліджень, які б розкривали комунікативну складову мовної політики білоруської спільноти, не існує.
Мета публікації.  Враховуючи те, що білоруська мовна політика ставиться у приклад українській спільноті проросійськи налаштованими політиками як позитивний досвід для наслідування, то ця стаття покликана це спростувати або підтвердити.
Основна частина. Панівне становище російської мови і культури призвело до того, що 79% учнів Білорусі вимушені були відвідувати російськомовні школи, позаяк білоруськомовні були у меншості і то не скрізь, де навчалося лише 21% учнів. Така мовна ситуація сприяла поширенню російської мови у білоруськомовному середовищі. І як наслідок: станом на 1991 р. у Білорусі нараховувалося 30 російськомовних гімназій та ліцеїв і лише 2 школи з білоруською мовою навчання. Комунікативне поширення російської мови охопило усі вищі навчальні заклади, де білоруська мова не використовувалася, за винятком відділень білоруської філології. Більше того, російськомовними комунікаціями було охоплено усі ЗМІ, про що свідчить загальний тираж білоруськомовних газет, який складав біля 1,7 млн. екземплярів, а російських – понад 35 млн. У зв’язку із цим до початку 80-х років мовна політика СРСР майже повністю витіснила білоруську мову із суспільного й культурного життя країни. Із середини 80-х років серед білоруської та української молоді почав розвиватися рух на захист їх мов і культур, який швидко поширився серед гуманітарної інтеліґенції, а потім охопив й інші прошарки населення, яке не мало можливості отримувати освіту та відкрито послуговуватися рідною мовою [7, с. 7, 8]. Така мовна політика, що існувала у Білорусі упродовж століть, формувала у білорусів російську національну свідомість, асимілювала їх мову і культуру. І як наслідок: білоруська спільнота висловилася не лише за білорусько-російську двомовність, а й, по суті, погодилася із витісненням білоруської мови російською, яка вважалася недосконалою і ненауковою. Із цього приводу І. Дзюба не без іронії зазначив, що «російська мова – це знак культурності і шлях «у люди», а національні мови – це ознака відсталості і безперспективності...»[2, с. 189].
У зв’язку із демократизацію радянського суспільства на території Білорусі виник Народний фронт − політичне об'єднання усіх демократичних сил країни, який зажадав негайної білорусізації усіх сфер життя. Протести, що відбувалися на початку 1990-х рр., спрямовувалися проти подальшого російщення Білорусі. У результаті стрімкого поширення на території Білорусі комунікацій російською мовою білоруська мова, як і українська, стала використовуватися лише як внутрішньоетнічний засіб комунікацій у рамках білоруської мовної спільності. Комунікативний аспект мовної політики у Білорусі було також спрямовано на поширення комунікацій білоруською мовою: завдяки політичному руху Верховною Радою Білорусі було ухвалено закон «Про мови в БРСР», який проголосив білоруську мову державною. На виконання цього закону у вересні 1990 р. було ухвалено Програму розвитку білоруської мови та інших мов національних меншин з метою втілення цього закону у життя. Крім цього, гарантії щодо використання білоруської мови були зафіксовані у Декларації про державний суверенітет Білорусі  27 липня 1990р. Наприкінці 1980-х – на поч. 1990-х рр. комунікації білоруською мовою почали поширюватися у періодичних виданнях, які виходили невеликими накладами, у художній та науковій літературах. Найбільш підготовленою для реалізації мовного закону виявилася система освіти, яка протягом 1991 — 1993 років змінила у навчальних закладах комунікативну ситуацію на користь білоруської мови, питома вага якої суттєво збільшилася завдячуючи навчально-методичним розробкам і робочим програмам. Так, у першій половині 1990-х рр. на перших курсах в усіх ВНЗ Білорусі і України було запроваджено читання 90-годинного курсу державної мови. Більше того, статус білоруської мови було закріплено у Конституції Республіки Білорусь 1994 р., Стаття 17 якої проголошує: «Державною мовою  Республіки Білорусь є білоруська мова, яка, за словами О. Куця, наразі існує на межі вимирання». Щоб підсилити поширення комунікацій білоруською мовою у Білорусі, як і в Україні, було ухвалено постанову, згідно з якою викладачі негуманітарних факультетів, які читали лекції і вели практичні заняття білоруською мовою, отримували, як і у радянську добу, 15% винагороди у вигляді коштів до заробітної плати. У той самий час багато російськомовних шкіл отримали статус білоруськомовних, де навчання із першого класу переводилося на білоруську мову. У цих школах російська мова стала вивчатись із 3 класу. Цей крок було зроблено для того, на думку О. Куця, щоб розмежувати у свідомості дітей дві близькоспоріднені мови на ранньому етапі навчання і сформувати стійкі навички використання білоруської мови [7, с. 6, 9, 11, 198].
Мовна політика у Білорусі у 1992 — 1994 роках була спрямована на поширення використання білоруської мови в усіх сферах суспільно-політичного життя країни та на усій її території. Завдяки цьому комунікативна її поширеність досягла великих успіхів, якщо усвідомити, що перехід на білоруську мову перших класів проводився навіть швидшими темпами, ніж було заплановано. Унаслідок політики «білорусізації» початкової школи у 1994/95 рр. білоруською мовою навчалося 41% учнів середніх шкіл, а у 1991/92 навчальному році — лише 23%. Водночас комунікативні потуги білоруської мови і культури, а в Україні − української, гальмували комуністи, які «підтримували будь-які ініціативи, скеровані на підсилення позицій російської мови» [3].
Не зважаючи на певні успіхи, які спостерігалися у ділянці комунікативного поширення та використання білоруської мови, після ухвалення закону «Про мови у Білоруській РСР» не було створено жодних структур, які б займалися питаннями мовної політики. Водночас усі заходи про перехід освітніх закладів Білорусі на навчання білоруською мовою не підкріплювалися зусиллями Верховної Ради, яка, як і Президент Білорусі О.Лукашенко, були налаштовані проросійськи [1, с. 367].
З іншого боку, надання білоруською Конституцією 1994 року російській мові статусу мови міжнаціонального спілкування підірвало комунікативне поширення і розвиток білоруської мови. Це негативно вплинуло на подальший розвиток і поширення комунікацій білоруською мовою. Тому виконання закону «Про мови у Білоруській РСР» зіткнулося із великими труднощами − престижність білоруської мови у вищих навчальних закладах почала падати. Одним із багатьох чинників такого стану, на думку Ю. Корякова, є відсутність у Білорусі можливості отримати вищу освіту білоруською мовою [5], що не стимулює білорусів навчатися рідною мовою у середніх і середньо-спеціальних навчальних закладах. Є й інший чинник, − білоруська мова не використовувалася, як зазначає науковець, в адміністрації. З іншого боку, нова мовна політика почала реалізовуватися одночасно з економічною реформою, яка призвела до значного погіршення рівня життя населення, тому у середині 1990-х рр. білорусізація набула політичного характеру, позаяк була наслідком перемоги проросійської політичної еліти [6, с. 168]. Багато людей, вихованих за соціалізму, пов'язували, на думку О. Куця, нові економічні проблеми із новою мовною політикою, спрямованою на створення переваг для білоруської мови, що підігрівало їхню агресивність. Така комунікативна політика мала суперечливий характер, позаяк після ухвалення закону «Про мови у Білоруській РСР», як стверджує вчений, не було створено жодних структур, які б займалися питаннями мовної політики [7, c. 12].
Отже, проросійськи налаштовані білоруські політики використали економічну ситуацію у власних інтересах і на перше місце поставили проблему розв’язання соціально-економічних проблем, а повернення до рідної мови, витоків національної історії і культури − лише на друге. У зв’язку із цим не лише у Мінську, а й в інших містах Білорусі шкіл із білоруською мовою навчання майже не залишилося[10, с. 16], а відсоток тих, хто навчається білоруською мовою близькі до відсотка усього населення, яке регулярно послуговується білоруською мовою. А наразі мовна політика у Білорусі здійснюється за зразком мовної політики Росії, у регіонах якої бракує ВНЗ, де національні меншини і корінні народу не мають можливості  отримати освіту рідною мовою з будь-якої спеціальності. Така мовна політика Росії була проведена у життя проросійськи налаштованими політиками у Білорусі, які організували батьків, щоб ті вимагали від влади забезпечити їх дітей правом вибирати мову навчання в освітніх закладах. Більше того, «такі батьки» у деяких школах провели страйки проти «примусового» навчання білоруською мовою, тобто, поширення білоруської мови в освітній галузі. Таку мовну політику підтримав і Конституційний Суд Білорусі, який, на відміну від Конституційного Суду України, схвально відгукнувся про статті Конституції, які гарантували «свободу вибору мови виховання і навчання». Це була остання крапка, яка була поставлена на подальшому існуванні і розвитку білоруської мови[7, с. 13].
Питання мовної політики обговорювалося на «круглих столах», де йшла мова про демократичні принципи і цінності, які передбачають вільний вибір мови. Такою політичною ситуацією скористався проросійськи налаштований Президент Білорусі − О. Лукашенко, який підняв економіку країни, а використання білоруської мови у суспільно-політичному та культурному житті держави загальмував. Тобто, міцну підтримку прихильники державної двомовності отримали у липні 1994 року в особі першого Президента Республіки Білорусь О. Лукашенка, який, як і Л. Кучма, запропонував конституційно закріпити за російською мовою «статус рівний державному»[9]. Ставши Президентом, О. Лукашенко «узяв під захист» викладачів суспільних наук і російської мови, які, за його словами, у деяких ВНЗ стали «едва ли не изгоями». Наприклад, у Вітебському педагогічному інституті було поширено «Звернення ініціативної групи», в якому викладачі, «поддерживая намерения Президента Республики начать оздоровление социальной обстановки», вимагали, щоб мова викладання обиралася студентами і викладачами [8, с. 9]. Але такий вибір мови навчання і спілкування стосувався лише російської мови як мови міжнаціонального спілкування, що широко обговорювалися на семінарах, «круглих столах» і конференціях. Тобто, мовно-політичний досвід колишнього СРСР було майстерно використано Президентом Білорусі, який у 1994 році під егідою Слов'янського Собору у Мінську створив комітет «За вільний вибір мови навчання», який вивів до будинку Мінської міської ради коло двох десятків батьків, які вимагали навчати дітей російською мовою. Під час цієї акції відбулося зіткнення пікетчиків із тими мешканцями Мінська, які були проти цієї ідеї. Мало того, у вересні і жовтні 1994 року батьки у деяких школах провели страйки проти «примусового» білоруськомовного навчання.  Для впровадження у життя власної ідеї Президент Білорусі змінив керівництво Міністерства освіти, а дещо пізніше − і Міністерство культури. Ставши Президентом, він, за словами О. Куця, у карикатурній формі змалював політику останніх років у системі освіти, скеровану на поширення сфери використання білоруської мови, і сказав, що мова викладання не повинна визначатися адміністративним шляхом. Зокрема, у президентській програмі О. Лукашенка був пункт, який стосувався «обеспечения реальной возможности каждому гражданину Республики Беларусь говорить на том языке, на котором он воспитан».  Так, ідея білоруського Президента, на відміну від українського, була повністю втілена у життя адміністративними методами. Дискусійна проблема, що стосувалася впровадження у Білорусі російської мови як другої державної, у 1995 році була повністю «розв’язана» на референдумі. Тобто, щоб «не утискати права російської мови», білоруси висловилися за надання їй рівних прав із білоруською, що, на слушну думку О. Куця, було останнім цвяхом у труну білоруської мови. У зв’язку із цим білоруська мова стала неухильно втрачати свої комунікаційні позиції у судочинстві, оформлення документації, рекламі, які, за деякими винятками, стали повністю російськомовними[7, с. 14, 15]. 
Для цього О. Лукашенко  створив комітет «За свободный выбор языка обучения», а у 1998 році Національними Зборами Республіки було ухвалено нову редакцію закону «Про мови», яка проголосила державний статус двох мов – білоруської і російської. Мовна політика двомовності у Білорусі тепер впроваджувала у життя поширення лише однієї мови – російської, позаяк із наданням російській мові статусу державної процеси російщення у сучасній Білорусі набули ще більших маcштабів, ніж це було за часів СРСР. У зв’язку із цим українські науковці стверджують, що стан і статус білоруської мови, а також практика білоруської двомовності на державному рівні є негативним прикладом для України, позаяк білоруська мова після запровадження на державному рівні російської одразу відійшла, за словами А. Погрібного, на марґінеси настільки, що вже невдовзі у столиці Білорусі не стало жодної школи із білоруською мовою навчання, яка масово знищується і в білоруському селі [10, с. 14, 16].
Гіркий досвід білорусів, за словами А. Погрібного, має цікавити  українських політиків, особливо нинішнього Президента, якщо до власних обіцянок дбати про унітарну Україну та українську мову як єдину державну він ставиться серйозно. У зв’язку із поширенням комунікацій російською мовою у Білорусі та гальмуванням використання білоруської мови вітчизняні науковці, зокрема Б. Ажнюк, І. Кресіна, А. Погрібний та ін., застерігають українців від російсько-української двомовності на офіційному/державному рівні та згубних наслідків для титульної мови. Саме такий сумний досвід білоруських парламентарів відкинули національні демократи в Україні, які усю ніч у запальних дискусіях відстоювали статтю 10 Конституції України, тобто, − ідею української одномовності. Іншою перемогою у ділянці української одномовності, на відміну від Білорусі, був Конституційний Суд України, який свого часу не підтримав русифікацію, а виніс таке рішення, яким зобов’язав усіх чиновників послуговуватися українською мовою, особливо на державній службі та під час здійснення службових повноважень. Тобто, мабуть, фатальний досвід Білорусі підказав українським юристам не повторювати помилку сусідів. У зв’язку із цим стаття 10 Конституції України закріпила за українською мовою статус єдиної державної, що врятувало український народ від тотального російщення за білоруським сценарієм. Наразі білоруська мова фактично витіснена з усіх сфер суспільно-політичного життя Білорусі, яка, на думку білоруської влади, є частиною Росії, а її мешканці, − росіянами [6, с. 260, 261].
Не стала на захист білоруської мови і Верховна Рада Білорусі, яка у закононодавство країни не внесла жодних змін на захист національної культури. Тому білоруська мова, як вважає О. Куць, стала маргінальною «опозиційною» мовою, яка витіснена із галузі освіти та використання у державних структурах. У зв’язку із цим комунікативна потужність російської мови у Білорусі поширилася і на ЗМІ, які було «захищено» «Законом про пресу». Цей закон не лише не сприяв розвитку білоруськомовної преси, а й спричинився до часткового переходу деяких державних видань, переважно районних газет, на російську мову [7, с. 10, 15].
Висновки. Отже, чи потрібен Україні мовно-політичний досвід Білорусі, де мовна політика О. Лукашенка призвела до того, що у Білорусі майже не залишилося шкіл із білоруською мовою викладання, а білоруський народ сприймається як підпільний або опозиційний. Зросійщити білоруський народ допомогла також інформаційно-комунікаційна політика Росії у Білорусі. Свідченням цього є преса, телебачення і радіо, які транслюють у Білорусі передачі переважно російською мовою, а також середні навчальні заклади та ВНЗ, де суцільно панує російська мова. А білоруська мова із кожним роком усе більше втрачає свої позиції в освіті, книговиданні, періодиці, рекламі і культурі, якщо зважити на заборони концертів білоруськомовних співаків. Водночас немає жодних проблем із виступами російських виконавців, позаяк мовною політикою Білорусі керує Росія, мова якої стала, за словами Д. Замятіна, «ефективним каталізатором формування пострадянського географічного образу Росії» [4, с. 131].

Список використаних джерел і літератури:
1. Дербишайр Дж. Д., Дербишайр Я. Политические системы мира: В 2- х т. Том 1: Пер. з англ. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – 512 с.
2. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 336 с.
3. Діяк І. Українське відродження чи нова русифікація?: Науч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти – К.: Гранослов, 2000. – 304 с.
4. Замятин Д. Географический образ России и проблемы языковой идентичности в бувших республиках СССР // Свободная мысль. – Москва, №12. – 2007.
5. Коряков Ю. Мовна ситуація у Білорусі і типологія мовних ситуацій. – Москва, 2000.
6. Кулик В. Закордонний досвід розв’язання мовних проблем та можливість його застосування в Україні // Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. – К.: ІПіЕНД імені  І. Ф. Кураса НАН України, 2008. – 398 с.
7. Куць О. Мовна політика деяких зарубiжних держав: Навчально-методичний посібник з питань мовної політики й міжнаціональних відносин для студентів, розрахований на поглиблене вивчення курсу «Політологія». – Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2011. – 200 с.
8. Куць О., Заблоцький В. Мовна політика в Украні: аналіз та впровадження: Монографія. – Х: ХНУ ім. В. Каразіна, 2007. – 300 с.
9. Незалежність України і виклики сьогодення. Виступ Президента України Л. Д. Кучми на урочистому зібранні, присвяченому двадцятій річниці Незалежності України, 23 серпня 2003 року // Урядовий кур’єр. – 2003. – 27 серпня.
10. Погрібний А. Світовий мовний досвід та українські реалії: Інститут відкритої політики. – Київ: «Медобори» (ПП Мошак М.І.), 2003. – 72с.

REFERENCES:
1. Derbyshayr John. D., Derbyshayr J. Political system of the world: The 2-t. Volume 1: Per. from English. - M .: Ripol Klassik, 2004. - 512 p.
2. Dziuba I. Internationalism or Russification? - K .: Type. House "Kyiv-Mohyla Academy", 2005. - 336 p.
3. Diyak I. Ukrainian renaissance or a new Russification: scientific. guidances. for the studio. HI. bookmark. Education - K .: Hranoslov, 2000. - 304 p.
4. Zamyatin D. Geographical image of Russia and problems yazykovoy ydentychnosty in former USSR republics // Svobodnaya idea. - Moscow, №12. - 2007.
5. Koryakov Yu. language situation in Belarus and typology of language situations. - Moscow, 2000.
6. Kulyk V. Foreign experience solving language problems and the possibility of its application in Ukraine // The language situation in Ukraine between conflict and consensus. - K .: IPiEND IF Kuras National Academy of Sciences of Ukraine, 2008. - 398 p.
7. Kuts O. some language policy of foreign countries: Training manual on language policy and international relations student, designed for in-depth study of the course "Political Science". - Kharkov: University of Kharkiv, 2011. - 200 p.
8. Kuts O., Zablocki V. A Language policy divide in Ukraine: Analysis and implementation: Monograph. - H: Kharkov National University. Karazin, 2007. - 300 p.
9. The independence of Ukraine and challenges. Speech of President of Ukraine Leonid Kuchma at the meeting dedicated to the twentieth anniversary of Independence of Ukraine, August 23, 2003 // Governmental Courier. - 2003 - 27 August.
10. Pogrebnoy A. World linguistic experience and Ukrainian realities: Institute an open policy. - Kyiv, "Medobory" (PP Moshak MI), 2003. – 72 p.



Создан 04 сен 2015