Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Klymanska, Larysa, 2015. CONSTRUCTS OF SOCIAL PROBLEM IN THE POLITICAL PROCESS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 40-55.




Klymanska, Larysa, 2015. CONSTRUCTS OF SOCIAL PROBLEM IN THE POLITICAL PROCESS. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 40-55. 


КОНСТРУКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМИ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

 

УДК 32:316.77

 

Климанська, Лариса,

доктор політичних наук, доцент,

Національний університет «Львівська політехніка» (Україна, Львів),

кафедра соціології та соціальної роботи,завідувач, 

e-mail: Larysa_kl@ukr.net 

 

АНОТАЦІЯ

У статті аналізуються риси комунікативних конструктів соціальної проблеми бідності. Процесуальний конструкціоністський підхід до опису соціальної реальності дає можливість побачити соціальну проблему як результат діяльності різних груп людей. В процесі соціальної проблематизації (тобто перетворення приватної проблеми у соціальну, або перетворення складних соціальних обставин на проблему), проблема обговорюється в межах декількох конструктів, які по-різному її описують та інтерпретують. Комунікативні конструкти різняться за рівнем концептуалізації, тобто за ступенем логічної узгодженості та підпорядкованості певним принципам організації змісту. Встановлено, що комунікативний конструкт соціальної проблеми має параметри, за якими можна розглядати його особливості, а саме: екстенсивність (поширеність у суспільстві); інтенсивність ( показник категоричності) конструкту; спрямованість (оціночна якість); логічна узгодженість (несуперечлива стрункість, узгодженість його підстав, мотивацій і висновків); інформативність (обсяг та рівень фактологічного, а не емоційного навантаження). Зазначено, що комунікативні конструкти за рівнем концептуалізації можна розглядати на рівнях „здорового глузду”, експертному та ідеологічному. Комунікативні конструкти всіх трьох рівнів відіграють свою роль у конструюванні соціальної проблеми (ці ролі проаналізовано на прикладі „традиційної” соціальної проблеми бідності) і можуть впливати на проектування політичної реальності, її регулювання у курсах соціальної політики.

Ключові слова: соціальна проблема, соціальне конструювання, процес соціальної проблематизації; комунікативний конструкт соціальної проблеми, конструкт рівня «здорового глузду», експертний конструкт соціальної проблеми; ідеологічний конструкт.



CONSTRUCTS OF SOCIAL PROBLEM IN THE POLITICAL PROCESS 

 


Klymanska, Larysa,

Doctor of political science, Docent,

National University " Lvivska Politechnika"(Lviv, Ukraine),

Department of sociology and social work,head,e-mail: Larysa_kl@ukr.net


SUMMARY

This article analyzes the features of communicative constructs of the social problem of poverty. The constructionist procedural approach to the description of social reality makes it possible to see social problems as a result of activity of the variety of actors. In the process of social problematisation (i.e. converting private problems into social or transformation of complex social circumstances into the problem), the problem is discussed within a few constructs that describe and interpret it in different ways. Communication constructs differ in the level of conceptualization, i.e. the degree of coherence and logical subordination of certain principles of the content. There have been grounded that communicative construct of social problems have parameters, which can be considered its features, namely the extensiveness (prevalence in society); intensity (categorical indicator) of the construct; orientation (estimated quality); logical consistency (consistent harmony, its consistency with in reasons, motivations and conclusions); information content (volume and level of factual rather than emotional character). It is noted that communication constructs in terms of conceptualization can be viewed at the "common sense", expert and ideological levels. Communication constructs of all three levels play a role in the construction of social problems (these roles are analyzed on the example of "traditional" social problem of poverty) and may affect the design of political reality, its regulation in the course of social policy.

Key words: social problem, social construct, social problematisation process; communicative construction of social problems, the construct of "common sense", expert construct a social problem; ideological construct.

 


Постановка проблеми. Соціально-політичні проекти з вирішення проблем суспільства – невід’ємна складова соціальної політики будь-якої держави. Прийняття обґрунтованого рішення щодо того, куди саме будуть спрямовуватися державні ресурси, - є простором політичної боротьби різних суб’єктів процесу соціальної проблематизації, які використовують комунікативні технології для досягнення перемоги в цій боротьбі. Статус «соціальна проблема» акцентує на необхідності прийняття рішень в межах соціальної політики для виходу із складних соціальних обставин. Усвідомлення певного дискомфорту або складної ситуації як насущної соціальної проблеми тягне за собою пошук її причин і найчастіше пов’язаний із ідентифікацією її носіїв, винних у створенні такого дискомфорту, а також суб’єктів чи інстанцій, що відповідають за її усунення. Ці проблеми у всьому світі і виступають найважливішим предметом для досліджень та політичних рішень.Метою дослідження є аналіз особливостей конструктів соціальної проблеми  на різних рівнях її конструювання та відповідний вплив їх на політичний процес. 

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Суб’єктивістська традиція в аналізі соціальних проблем спирається на соціологію соціальної дії М. Вебера. В межах цієї традиції соціальну проблему трактують як таку, що без суб’єктивного визначення не існує. Суб’єктивістська традиція об’єднує підходи «ціннісного конфлікту» (У. Валлер), концепцію стадій соціальної проблеми (Р. Фуллера і Р.Майерса), стигматизації (Г. Беккера, Е. Лемерта), соціального конструкціонізму (М. Спектора, Дж. Кітсьюза). Суб’єктивісти вважають, що соціальної проблеми не існує до тієї миті, поки суспільство не визнало її. Вони зосереджуються на самому процесі перетворення складних соціальних обставин на соціальну проблему і на аналізі ролі і внеску тих соціальних сил, які дотичні до цього процесу.

 

Саме така суб’єктивістська концепція може допомогти прослідкувати, яким чином різні суб’єкти процесу соціальної проблематизації інтерпретують саму проблему, які аргументи вони висувають «на користь» соціальної проблеми, які проекти її регулювання вони пропонують. Сприйняття індивідом  події або ситуації виявляється визначеним тими когнітивними структурами, які існують у його свідомості, в результаті чого  індивід оперує не фактами, а уявленнями про навколишній світ. Отже, реальність проблеми – соціальний конструкт, що означає:описуючи проблему суб’єкт процесу соціальної проблематизації інтерпретує її залежно від своїх установок і розуміння;реальність проблеми в інтерпретації цього суб’єкта завжди «перетворена»; використання суб’єктом тих чи інших елементів «мовлення» (вербального чи невербального) містить у собі приховану апеляцію до різноманітних фонових знань громадськості;стан і якість проблеми може описуватися  через такі стани або якості, які властиві іншим об’єктам (можливі метафоричні переноси); суб’єкт завжди враховує часову/просторову  перспективу, а також оцінює структуру свого оточення в термінах суттєве/несуттєве, інакше кажучи , мислить світ «не - Я» в термінах фон/фігура. В результаті дії цих факторів виникає певний конструкт реальності. Це новий об’єкт, який відображає створений суб’єктом світ.

 

Саме його і називають комунікативним конструктом соціальної проблеми. Новий політичний курс ні в якому разі не може бути автоматичним наслідком простого існування обставин, які непокоять громадськість. Метою соціального конструкціонізму, в рамках якого і розглядається процес комунікації з громадськістю з приводу соціальних проблем, є виявлення шляхів, за допомогою яких індивіди і групи людей беруть участь у створенні реальності. В основу теоретичного моделювання соціальної проблеми покладено не об'єктивну умову, а соціальну дію. Соціальна проблема існує, перш за все, з тієї точки зору, як вона визначається і сприймається в суспільстві [1, с. 348].

 

Процес соціальної проблематизації (перетворення складних соціальних обставин на соціальну проблему, яка потребує політичного втручання) на думку конструкціоністів проходить декілька стадій. У такому процесі ( або типовій історії соціальної проблеми, як це називає американський соціолог Дж. Бест [2, с. 19], як правило, ідентифікують 6 стадій: висунення заяв-вимог (Claimmaking) – медіа залучення (Media Coverage) – реакція громадськості (Public Reaction) – політичне втручання у вирішення проблеми (Policymaking) – практичне соціальне вирішення проблеми (Social Problem Work) – результати втілення політичного курсу (Policy Outcomes). В процесі соціальної проблематизації (тобто перетворення приватної проблеми у соціальну, або перетворення складних соціальних обставин на проблему), який триває в часі і проходить певні стадії, соціальна проблема обговорюється в межах декількох конструктів, які по-різному її описують та інтерпретують. 

 

Комунікативний конструкт соціальної проблеми має параметри, за якими можна розглядати його особливості. Екстенсивність комунікативного конструкту – це його поширеність у суспільстві. Він може сприйматися в цілому масовою свідомістю, а може поширюватися лише на ту чи іншу частину. Інтенсивність комунікативного конструкту – це показник того, наскільки категоричним його можна вважати. Інтенсивність комунікативного конструкту може вимірюватися ступенем погодження з певною оцінкою або характеристикою складних соціальних обставин в діапазоні: цілком згідний, згідний, байдужий, не згідний, цілком не згідний.Спрямованість комунікативного конструкту – це певна його оціночна якість. Він може бути спрямований «за» або «проти» чогось, характеризуватися позитивними або негативними оцінками.Логічна узгодженість – це несуперечлива стрункість конструкту, узгодженість його підстав, мотивацій і висновків.

 

Інформативність/ інформаційна насиченість комунікативного конструкту – це обсяг та рівень фактологічного, а не емоційного навантаження комунікативного конструкту.Цей показник інакше ще називають інформаційною насиченістю комунікативного конструкту, його обґрунтованістю. Достатній рівень поінформованості сприяє обґрунтованості конструкту, недостатній рівень поінформованості відповідно веде до формування поверхневих, необґрунтованих комунікативних конструктів.

 

Комунікативні конструкти різняться за рівнем концептуалізації, тобто за ступенем логічної узгодженості та підпорядкованості певним принципам організації змісту. За цим критерієм можна розглядати конструкти рівня «здорового глузду», експертні комунікативні конструкти, ідеологічні комунікативні конструкти.Комунікативний конструкт соціальної проблеми на рівні «здорового глузду» виникає стихійно за результатом некерованих обговорень доступної для масового читача чи глядача інформації, яка циркулює у комунікативному просторі суспільства формальними і неформальними каналами. Це несистематизоване, неупорядковане, часто суперечливе уявлення про проблему. Рівень «здорового глузду» - це те, що чув або бачив кожен з нас. Логіка «здорового глузду» не шукає складних пояснень, а намагається пояснити «те, що всім відомо» спрощеними, нескладними і суперечливими схемами, кожна з яких діє як категоричний імператив. В основі функціонування комунікативних конструктів на рівні «здорового глузду» лежать особливості самоорганізації комунікативного простору за неформальними каналами. Для ілюстрації комунікативних конструкцій/дискурсу соціальних проблем спробуємо проаналізувати дискурсивні конструкції «традиційної» для більшості розвинутих країн світу соціальної проблеми бідності.

 

Ставлення до бідності завжди коливалося у діапазоні «проблема – не проблема» ще з часів, коли її вперше почали вивчати систематизовано. І в наш час ставлення до бідності на рівні «здорового глузду» не має остаточного діагнозу: чи вважати бідність проблемою, і якщо так, то чия це проблема – суспільства чи окремої людини. Для ілюстрації поглядів на бідність та бідних ми скористалися матеріалом «8 міфів про бідність» [3] в якому наводиться декілька таких міфів, що циркулюють на рівні «здорового глузду» щодо соціальної проблеми бідності. Зазначається,що як тільки в дискусії спливає слово «бідність», все різноманіття життя звужується в очах сперечальників до двох полярних варіантів: позиція «кожен може розбагатіти» (а відповідно, той, хто не багатіє, сам винен у своєму небагатстві і бідності), і позиція  «розбагатіти не може ніхто» (а відповідно, суспільні обставини є такими, що не дають людині жодного шансу стати багатим, а отже небідним); дискусією на тему «Бедность и как с ней бороться» [4] і статтею із знаковою назвою «Чи має благодійництво спонукати бідність» на сайті Ресурсного центру «Гурт» [5].Аналіз цих матеріалів доводить, що, по-перше, визначення бідності постійно оспорюється, воно само по собі є питанням спірним. Бідність – це абсолютна нестача ресурсів (абсолютна бідність) або брак ресурсів з урахуванням стандартів конкретного суспільства (відносна бідність)? «Що маємо на увазі, коли говоримо про бідність ? Мені здається, що кожен розуміє під бідністю те, що хоче розуміти. Мені здається бідним може бути і один олігарх для іншого, і президент може бути багатше за президента іншої країни тощо. В цілому дивлячись, кого і чиї ресурси (за великим рахунком фінансові) порівнювати» [4].

 

Різниця у поглядах на визначення дає різницю у підходах, чи варто бідність визначати як соціальну проблему. Ті, хто вважає, що бідність означає абсолютну відсутність ресурсів, зазвичай не бачать проблеми, зокрема у розвинутих державах. Натомість, така точка зору піддається сумніву тими, хто визначає бідність у відносному сенсі, і саме вони стверджують, що бідність, по суті, збільшилася – це зростаюча соціальна проблема «Бідність - поняття відносне. У Радянському Союзі наявність відеомагнітофона і автомобіля автоматично робило людину забезпеченою, а можливість виїхати за кордон - чи не елітою суспільства. У сучасній Україні бідняки спокійно роз'їжджають на іномарках, купують будь-яку потрібну їм побутову техніку в кредит і періодично відпочивають у Туреччині /Єгипті.… бідність - це коли у тебе менше грошей, ніж у сусіда» [3].

 

За кожною заявою про бідність на рівні «здорового глузду» стоїть цілий ряд невисловлених припущень про природу суспільства і природу бідності. Навіть така коротка заява «Ніхто не повинен бути бідним» передбачає принаймні, що:ми живемо в суспільстві, в якому існують рівні можливості для всіх;немає зовнішніх умов, які змушують людину бути бідною;якщо люди бідні, то це якось пов'язано з їхнім вибором, тому бідність є результатом того, що людина зробила поганий вибір (в тому, як вони живуть, як працюють, як витрачають гроші, тощо).Комунікативні конструкти соціальної проблеми на рівні «здорового глузду» - не просто випадкові або одноразові думки, які люди висловлюють під впливом емоцій. Вони являють собою соціальні вимоги, соціальні очікування, що демонструють ставлення  суспільства до тих чи інших явищ.

 

Можна назвати принаймні три аспекти, які сприяють тому, що конструкти соціальних проблем першого рівня, рівня «здорового глузду» важливі з огляду вивчення самих соціальних проблем:кожна заява про проблему на рівні «здорового глузду» включає в себе вимоги, які є в тій чи іншій мірі правдивими: наприклад, заяви про бідність не тільки різні, але вони ще і сперечаються між собою прагнучи зайняти позицію «про це всі знають».

 

Дискурс на рівні  здорового глузду можна розглядати як сховище/каталог уявлень, на які люди можуть спиратися в обговоренні суспільства та його проблем. Одним із завдань суспільствознавців можна вважати проведення інвентаризації цього сховища – каталогізувати фрагменти знань/уявлень, конструктів соціальних проблем, які люди можуть і не використовувати. Частиною такого завдання буде не тільки «провести інвентаризацію», але ще і вирішити, який з цих конструктів є домінуючим або найпоширенішим, і як ця схема може бути пояснена;ще одним завданням для суспільствознавців можна вважати завдання дослідити історію конструктів соціальних проблем, яка, безумовно, пов’язана із розвитком суспільства, шукати «сліди» старих ідей, умови їхнього «повернення» та «зникнення» з арени конкуренції соціальних проблем.

 

Наприклад, уявлення про відмінність між «гідними» і «негідними» бідними зберігається у цьому сховищі з середини дев’ятнадцятого століття з дискусій ( і політичних курсів) про проблему бідності.  Вони відображають тогочасну стурбованість з приводу того, що робити суспільству із бідними людьми, і як зробити так, щоб пільги з боку держави або благодійних джерел не йшли до «неправильних бідних людей». Такі ідеї, разом із відповідними припущеннями про суспільство і поведінку людини з’являються знову час від часу і втілюються в нових питаннях і дискусіях, наприклад, про те, чи слід встановлювати універсальні пільги, чи їх спрямовувати на «найбільш нужденних» (адресно), або про те, як відрізнити тих, хто прикидається бідними від тих, хто «дійсно» є бідним.

 

Негідні бідні – це ті, хто сам винен у постійній бідності – п’яниці, наркомани, ледарі, всі ті, кого у ХІХ ст. називали популярним словом «паупер» ,яким позначали бідну людину, що втрачає повагу до себе і навіть не стидається свого положення, а тому не заслуговує на турботу зі сторони суспільства;здоровий глузд - це не тільки дискусії чи розмови, які проходять у вільний час на кухнях. Він також пов'язаний з соціальними та політичними діями. Дослідження заяв про проблему спрямовує увагу вчених і політиків у напрямку основних теорій, поглядів і припущень, які мобілізують за допомогою простих заяв і претензій масову свідомість.

 

Політичні партії у своїх заявах спираються так само на здоровий глузд у зусиллях переконати людей, що вони мають правильні відповіді щодо вирішення соціальних проблем, і що саме їхня політика має бути реалізована. Дійсно, одна з найпотужніших претензій з боку політичних партій полягає в тому, що вони на боці «здорового глузду» тобто те, що вони пропонують, є просто «тим, що всі знають». Якщо проведено  інвентаризацію комунікативних конструктів проблем на рівні «здорового глузду», можна ставити питання, яка частина «здорового глузду» тут використовується, і що сталося з іншими частинами ? Тобто цей зв'язок – домінування певних конструктів над іншими, і політична артикуляція деяких ідей – важливий, оскільки він призводить до соціальної дії.

 

Домінуюче визначення соціальної проблеми, пояснення її причин, уявлення про те, хто насправді є «жертвою» в цій ситуації і заслуговує на допомогу і опіку, має свої наслідки, оскільки саме це визначає як суспільство і його політичні інститути будуть реагувати на соціальну проблему.Фахівці, спеціалісти, експерти є одними з найбільш впливових суб’єктів процесу соціальної проблематизації. Вони володіють спеціальними знаннями, що дає їм право тлумачити соціальні проблеми. Наука залежить від оцінки доказів. Наукова теорія повинна виявляти сфальсифіковані пророкування, тобто, ці прогнози повинні пройти перевірку і, якщо вони виявилися невірними, теорія відкидається.

 

Вчені проводять дослідження, щоб отримати докази, які можуть підтримати або заперечити їхні теорії; чим більш достовірні докази вони знайдуть, тим більше довіри матимуть вчені до теорій.Експертні конструкти соціальних проблем відрізняються, без сумніву, від конструктів на рівні «здорового глузду». Щоб зрозуміти особливості експертних комунікативних конструктів, слід проаналізувати природу внутрішніх,перш за все, академічних відносин.Внутрішні академічні відносини виникають з самооцінки науки самої по собі. Наука трактує себе як таку, що є вільною від цінностей, нейтральною та неполітичною.

 

Наука має право назвати і позначити проблему. Вона збирає дані, тестує гіпотези і допомагає сформулювати політику для вирішення проблеми. Вчені вважають, що наука знаходиться поза межами проблеми, науковець є спостерігачем, посередником і помічником у вирішенні проблеми.Концепція бідності є класичними прикладом такого суб’єктивно/об’єктивного дуалізму. Соціальна наука говорить про проблему бідності - проблема існує між бідними людьми. Критерії для оцінки бідності встановлено, інформація збирається, характер бідності аналізується, і, нарешті, розробляються політичні проекти для вирішення цієї проблеми.

 

За цією логікою, проблема полягає у зовнішньому матеріальному світі і політичні проекти можуть сформулювати рішення цієї проблеми. З точки зору цієї перспективи те, що суб’єкт є частиною проблеми, перетворюється на загадку, яка несумісна із розумінням наукою свого власного образу.Експертні комунікативні конструкти поширюються, як правило, серед вузького кола науковців, що досліджують цю проблему і не сприймаються (принаймні в деталях) масовою свідомістю. Вони не дуже інтенсивні, тобто категоричні, оскільки в пошуках істини, в наукових дискусіях хорошим тоном визнається існування багатьох точок зору на саму проблему, причини її виникнення і, тим більше, на шляхи її вирішення, а отже істина в останній інстанції не є ознакою «науковості», однак впродовж певних історичних періодів у теоріях так званої «офіційної науки» та чи інша точка зору може домінувати і бути інтенсивною і категоричною. 

 

Ознакою експертного конструкту є його безоціночність, нейтральність, тобто нульова спрямованість. Безоціночність передбачає позицію: «явище має такі і такі характеристики, а з приводу того, як його оцінити, вирішуйте самі». Це не завжди на користь розвитку суспільства ( як у прикладі з винайденням водневої бомби), але це вимога «науковості» та експертної чистоти.В експертному комунікативному конструкті йдеться про системний погляд на проблему, в якому поєднуються  сутність, причини, прояви, наслідки. Це не просто заяви, це цілий комплекс заяв-тез, які не тільки декларують, а ще і аргументують. Експерти намагаються узгодити підстави, мотивації, наслідки, сформувати логічний ланцюг, в якому пояснити, чому одне пов’язане з іншим або викликає це інше. Нарешті, інформативність експертного комунікативного конструкту в ідеалі є найвищою порівняно зі всіма іншими.

 

Однак у використанні експертних конструктів для вирішення соціальних проблем існують певні обмеження. Серед тих вчених, які вважають бідність соціальною проблемою, немає одностайності щодо того, кого саме вважати бідними. За одними визначеннями бідними вважаються всі, хто живе гірше за певний середній стандарт. За другими – лише ті, хто живе нижче визначеного суспільством мінімального рівня. За третіми ознакою бідності є нестача коштів на найнеобхідніше. Існують й інші підходи. Бідність визначають, зокрема, і як стан економічної залежності, і як позбавлення можливостей розвитку, і як неможливість користуватися громадянськими правами тощо.На загал в науковій літературі, як вважає українська дослідниця соціальної проблеми бідності А.Фляшникова [6], переважають дві концепції бідності, з яких і випливає характер її визначень. Перша виходить з того, що бідність – категорія абсолютна, яка передбачає, що існує певний набір благ і саме вони забезпечують першочергові фізіологічні потреби людини. Бідність, за абсолютною концепцією, – це, по суті, неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб.

 

Друга концепція відносної бідності отримала поширення у повоєнний період, особливо наприкінці 1960-х та у 1970-х роках. Прихильники цієї концепції вважають, що бідність – поняття відносне. Якщо порівнювати з минулими століттями, то сучасні бідні живуть значно краще; а у порівнянні з біднотою країн, що розвиваються, біднота розвинених країн – люди заможні [7, с. 106 - 108]. Відтак бідними вважаються особи або сім’ї, яким бракує ресурсів для участі в суспільному житті, для підтримання певного типу харчування, відпочинку, звичок тощо. П. Таунсенд дав таке узагальнене визначення відносної бідності як стану, в якому індивіди не мають ресурсів для участі у суспільному житті, підтримання типів дієти, умов життя, праці та відпочинку, звичних або прийнятих у суспільстві, в якому вони живуть. Їхні ресурси нижчі за ті, якими володіє середній індивід чи середня сім’я, унаслідок чого вони виключені із звичайного стилю життя, загальноприйнятих моделей поведінки, звичок і типів діяльності [8]. Вчений стверджує, що близько 25 % мешканців Великої Британії – бідні, а 50 % відчувають страх перед цим явищем. Ефективним заходом запобігання бідності він вважає перерозподіл національного доходу.Крім суперечки навколо термінів (абсолютна, відносна бідність), міркувань з приводу форм бідності (об’єктивна і суб’єктивна, абсолютна і відносна, тимчасова, застійна, прихована тощо), науковці пропонують цілісні концепції бідності, в яких поєднують спосіб і рівень пояснення причини виникнення цієї соціальної проблеми. 

 

Спроба побудови системи таких експертних конструктів соціальної проблеми бідності у соціологічній науці була зроблена в статті російського соціолога С.Ярошенко «Четыре социологических объяснения бедности (опыт анализа зарубежной литературы)» [9].Експертні конструкти проблеми бідності вибудовуються у неї на перетині двох вирімів: рівня пояснення (індивід/суспільство) і способу пояснення (детермінізм/ конструкціонізм). Якщо рівень пояснення передбачає виведення причин бідності з особливостей індивіда чи соціальної системи, то спосіб пояснення – співвіднесення з «детерміністськими» або «конструкціоністськими» (волюнтаристськими) аналітичними традиціями.

 

Вибір саме цих основ обумовлений генеалогією соціологічних уявлень про бідність. Перше відображає стратегію аналізу, друге – метод соціологічної аргументації в рамках позитивістської або інтерпретативної (герменевтичної) доктрини.Звернення до експертних конструктів соціальних проблем пов’язано з бажанням громадськості отримати інформацію на основі доказів високої якості від неупереджених фахівців. Як правило, передбачається, що експерти повинні бути неупередженими суддями, що їх наукові відкриття та теоретичні конструкції ґрунтуються на фактах, а не на думках. Тим не менше, експерти часто виявляються зацікавленими особами, прихильниками певних позицій чи політики, тому не обов'язково керуються виключно своїми експертними знаннями.

 

Ідеал вченого-експерта як об’єктивного, неупередженого спостерігача не завжди відповідає реальності, у якій вчений може мати прихильність до певної позиції, що, у свою чергу, впливає на формування його висновків.Ідеологічні конструкти соціальної проблеми є дуже специфічними. Один із напрямів, в якому розвивалась перспектива означування, вивчення і вирішення соціальних проблем, - це прив’язка соціального конструювання до соціальних інтересів, влади і ідеології. Водночас це відповідь на запитання, чому одні складні соціальні обставини позначаються як проблеми, а інші не отримують такого статусу.

 

З цієї точки зору суспільство характеризується формами нерівності між соціальними групами, наприклад, між різними класами, між чоловіками і жінками, або між різними етнічними групами. Домінуючі у суспільстві групи намагаються використовувати набір ідей, які виправдовують/легітимізують існуючі у суспільстві форми нерівності, і свої домінуючі позиції в них. Наприклад, групи або класи, які контролюють більшу частину багатства розповсюджують ідеї про необхідність і навіть бажаність цих моделей економічної нерівності.

 

При тому вони посилаються на те, що багатство відображає соціальні чесноти або досягнення (багатство це нагорода за «ризик»). Вони висувають аргумент про те, що нерівність необхідна, аби заохочувати прагнення кожного бути успішним. Вони стверджують, що багатство є обов’язком зберегти суспільні блага для майбутніх поколінь. Такий набір ідей, що легітимізують домінуючі позиції певної соціальної групи, як правило, і називають ідеологіями. Спільною рисою всіх ідеологій є виправдання законності існуючих соціальних заходів через аргументацію їхньої «природності» (а отже, бажаності і неминучості).

 

Кожне структурне оформлення нерівності може створити інтерес (у збереженні або зміні існуючого порядку), і ці інтереси можуть стати основою для ідеологій, які прагнуть законним чином оскаржити ці нерівності. Тобто ідеологія – це сукупність ідей, які намагаються виправдати/легітимізувати (або поставити під питання/ під сумнів) соціальний порядок і нерівності. Саме в такий спосіб ідеологічні конструкти підключаються до позначення проблем у процесі соціального конструювання.Ідеології беруть участь у визначенні, хто саме і що саме може бути соціальною проблемою. Цілком очевидно, що ті, хто кидає виклик існуючій соціальній організації, ймовірно, будуть визначені як порушники, агітатори або демагоги, які прагнуть викликати непотрібні соціальні потрясіння і розчарування.

 

Крім того, самі проблеми можуть бути кваліфіковані як утопічні, неприродні, тому що інших способів організації соціального світу не існує. Ідеології формують колективне сприймання соціальних проблем (розподіл ресурсів, імміграція, аборти тощо) на основі схеми групової самоідентифікації, елементами якої є: критерії ідентичності, характер групової діяльності, цілі, цінності, наявність чи відсутність ресурсів для здійснення колективних цілей. Ідеології поляризуються відомим протистоянням «свої – чужі», така поляризація «закодована» у всіх ідеологічних комунікативних конструктах, в тім числі і у ідеологічних конструктах соціальних проблем. Ідеологічні конструкти, як правило, формуються на стратегіях позитивної самопрезентації та негативної презентації «чужих».

 

Ця стратегія працює на всіх смислових рівнях, підкреслюючи «наші» позитивні, істинні уявлення та «їхні» неправильні,неправдиві, неістинні.Отже, існування груп, які конкурують за домінування у суспільстві, обумовлює існування конкуруючих ідеологій. Ця конкуренція виявляється і у визначенні, означуванні соціальних проблем. У цьому зв’язку можна згадати про конфлікти між капіталістичною  і соціалістичною ідеологіями, які намагалися оскаржити або змінити структурну нерівність у капіталістичному суспільстві, конфлікт між патріархальною і феміністською ідеологіями з приводу гендерної нерівності, або між расистською та антирасистською ідеологіями навколо нерівності раси та етнічної приналежності. Встановлення порядку денного, означування складних соціальних обставин в якості соціальних проблем – це один з основних ідеологічних конфліктів, в якому конкуруючі ідеології борються саме за домінування у суспільстві.

 

Соціалістична ідеологія визначає нерівність і її наслідки як соціальну проблему, феміністська ідеологія визначає гендерні відмінності у доходах, роботі і доступі до влади ( а також питання чоловічого насильства всередині і поза домом) як соціальні проблеми, антирасистська ідеологія намагається сконструювати нерівності (у доходах і правах представників різних рас) та інші аспекти расизму (наприклад,вразливість для нападів на расовому ґрунті) як соціальні проблеми.Цей загальний принцип поляризації щодо ідеологічних конструктів впливає як на форму, так і на зміст текстів проблеми. Можна посилити негативне враження від обмеження прав жителів Тибету, супроводжуючи фактичну канву подій більшою тривалістю їх висвітлення, презентацією сцен насильства крупним планом, помітними заголовками передовиць, частим повторенням негативних висловлювань.

 

Те ж саме можна зробити з використанням синтаксичних засобів деідеологізації, повідомляючи про події як про дії, вчинені активними агентами («війська розігнали», «поліція заарештувала», «уряд відкинув звинувачення» тощо), не використовуючи безособових зворотів («проведено арешт», «звинувачення відкинуто», «виступи зупинено» тощо).Ідеологічний дискурс проблеми бідності є одним з найважливіших критеріїв досягнення соціального ефекту у соціальній політиці [10, с. 106 - 108].У соціал-демократичній моделі вирішення проблеми бідності акцент робиться як на соціальному перерозподілі доходів через фіскальну політику, і на зайнятості. У консервативній моделі також високий акцент на зайнятості, але не на соціальному перерозподілі. В даному випадку спостерігається феномен працюючого бідняка. У ліберальній моделі рівень розподілу зайнятості більшої частини населення низький, але відносно високий рівень соціального перерозподілу.

 

І, нарешті, в католицькій або латинської моделі акцент і на зайнятість, і на соціальне перерозподіл низький. Таким чином, держави з соціал-демократичною та ліберальною ідеологічними моделями допускають помірний ступінь бідності, тоді як держави з консервативною і католицькою ідеологічними орієнтаціями - більш високу. Це означає, що соціальний перерозподіл важливіше, ніж розподіл зайнятості у боротьбі з бідністю, або, принаймні, консервативний підхід до боротьби з бідністю є неадекватним.Основним принципом розподілу соціального забезпечення в ідеології соціал-демократів є універсалізм. На соціальне забезпечення та соціальне обслуговування, що реалізовуються через державний бюджет, мають право всі громадяни.

 

Модель базується на наступних принципах: громадяни мають однакову цінність, незалежно від віку і продуктивності; соціальні послуги та сервіс надаються на добровільних засадах; соціальний захист має бути безперервним, охоплювати всі сфери життєдіяльності; соціальний захист має бути гнучким, доступним і здатним вирівнювати соціальні умови для всіх груп населення.Соціальна політика щодо бідності у консервативній версії ідеології робить акцент на ринку і страхуванні. Консерватори вважають бідність наслідком неналежного пристосування індивіда до умов соціального життя. Модель базується на принципі досягнень, де праця визначає подальше соціальне забезпечення, соціальне обслуговування (соціальні послуги) держава не організовує. Проблеми виникають у тих верств населення, які не зайняті і не мають страховок, оскільки ступінь податкового перерозподілу невелика. Вони змушені розраховувати на місцеві благодійні органи та громадську допомогу, зазвичай не дуже велику.

 

При цьому бюджетні відрахування і страхові внески працівника і роботодавця на соціальні заходи приблизно рівні, основними каналами перерозподілу є як державні, так і приватні соціально-страхові фонди.Ліберальна (американо-британська) ідеологічна модель соціальної політики також розглядає ринок як найбільш важливу сферу для організації людської взаємодії. Концепція лібералів, які, по суті, є при владі в Україні, стосовно бідності така: остання вважається результатом соціально-економічних умов, над якими бідні майже не владні. Вона має ряд особливостей. По-перше, передбачає соціальне забезпечення залишкового типу, тобто громадяни повинні бути здатні існувати в суспільстві і без соціального забезпечення. По-друге, держава несе обмежену, і, тим не менше, загальну відповідальність за соціальне забезпечення всіх громадян. Через залишковий характер фінансування реалізація моделі залежить від наявності великого обсягу добровільної та неформальної допомоги.

 

Головним принципом католицької моделі соціальної політики є ідея допоміжності, за якою найближча інстанція повинна завжди намагатися вирішувати можливі проблеми. Природно, індивідуум є найближчою інстанцією. Якщо він не може собі допомогти, то слід звертатися до сім'ї і родичів. Наступною інстанцією буде місцева громада, включаючи церкву і громадські організації, а також сусідів тощо. Якщо і це не допоможе, то індивідууму слід скористатися послугами страхування. Останньою інстанцією є державний сектор. Таким чином, соціальне вчення встановлює ієрархією інстанцій.

 

Отже, аналіз ідеологічних комунікативних конструктів вирішує декілька важливих завдань в процесі конструювання соціальних проблем.По-перше, ідеологічний конструкт соціальної проблеми дає підказку щодо того, хто каже, що ті чи інші складні соціальні обставини є проблемою, чиї інтереси обслуговує таке визначення . Ідеологічний дискурс нагадує, що процес виявлення проблем не є а ні очевидним, а ні нейтральним, він соціально вмотивований.По-друге, ідеологія звертає увагу на те, які види проектів пропонуються або маються на увазі для вирішення соціальних проблем. Вони також є соціально вмотивованими.По-третє, ідея конфлікту ідеологій нагадує, що, як правило, існує більше, ніж одне визначення соціальної проблеми – як у визначенні, які умови являють собою соціальну проблему, так і в тому, як будь-яка конкретна проблема має бути визначена та інтерпретована.

 

Отже, комунікативні конструкти соціальних проблем існують на декількох рівнях суспільної свідомості:у формі неконцептуального комунікативного конструкту «здорового глузду», який формується стихійно, неформалізовано, має суперечливий характер і слугує своєрідним «сховищем» масових уявлень щодо складних соціальних обставин як потенційних соціальних проблем;у формі концептуального експертного конструкту, який створюється в кабінетних умовах в межах наукової діяльності, має на меті раціоналізувати, пояснити, висунути гіпотезу, довести або спростувати припущення на рівні «здорового глузду»; у формі специфічно концептуального комунікативного ідеологічного конструкту, який створюється для виконання певної прагматичної функції – мобілізувати прихильників на вирішення конкретної соціальної проблеми із врахуванням інтересу визначеної соціальної групи.

 

Список використаних джерел та літератури:  

 Blumer H. Social Problems as Collective Behavior / H.Blumer // Social Problems. — 1971. − Vol. 18. — Р.348 — 357

Best J. Social problems / J. Best. — W.W.Norton & Company, Inc. – 2008. — 369 p.

Вісім міфів про бідність [Електронний ресурс]: — Режим доступу: http://ukrsprava.com/index.php?newsid=8387)

Бедность и как с ней бороться [Електронний ресурс]: — Режим доступу: http://ver24.ru/?main=topic&id_topic=1501&print=1

Чи має благодійництво спонукати бідність [Електронний ресурс]: — Режим доступу: (http://gurt.org.ua/blogs/Фляшникова А.

Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях [Електронний ресурс]:/А.Фляшникова// Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=29&c=446 

Hamilton M. Class and Inequality in pre-industrial, capitalist and communist societies / M. Hamilton, M. Hirszowicz. — Brighton: Wheatsheaf books; — N.Y.: St. martins Press, 1987. — 300 p.

Townsend P. Poverty in the United Kindom: A Survey of Household Resourses and Standarts of Living./ P. Townsend. —  Penguin Books and Allen Lane, 1979 – 132 р.

Ярошенко, С. С. Четыре социологических объяснения бедности (опыт анализа зарубежной литературы) [Електронний ресурс]: / С. С. Ярошенко // Социологические исследования = СОЦИС. —2006. — №7. — С. 34-42.  — Режим доступу: http://ecsocman.hse.ru /data/968/626/1219/yaroshenko.pdf.

Калов З.А. Особенности реализации моделей социальной политики [Електронний ресурс]: / З. А. Калов, Ф. М. Куршаева, Л. У. Хациева // Часть 1.PDF (102 K), стр. 106 — 108. — Режим доступу: http://www.science-education.ru/29-1105. 

 

REFERENCES
Blumer H. (1971) Social Problems as Collective Behavior. Social Problems 18, рр.348 — 357

Best J. (2008) Social problems . W.W.Norton & Company, Inc. 369 p.

Vіsіm mіfіv pro bіdnіst'. Available at:   http://ukrsprava.com/index.php?newsid=8387). (accessed 19 March 2015).Bednost' i kak s nej borot'sja. Available at:    http://ver24.ru/?main=topic&id_topic=1501&print=1(accessed 19 March 2015).

Chi maє blagodіjnictvo sponukati bіdnіst'. Available at:    http://gurt.org.ua/blogs/(accessed 19 March 2015).

Fljashnikova A. Bіdnіst' і bagatstvo v naukovih teorіjah і suchasnih doslіdzhennjah Available at:    http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=29&c=446 (accessed 19 March 2015).

Hamilton M. (1987) Class and Inequality in pre-industrial, capitalist and communist societies . Brighton: Wheatsheaf books; — N.Y.: St. Martins Press, 300 p.

Townsend P.(1979)  Poverty in the United Kindom: A Survey of Household Resourses and Standarts of Living. Penguin Books and Allen Lane, 132 р.

Jaroshenko, S. S. Chetyre sociologicheskih objasnenija bednosti (opyt analiza zarubezhnoj literatury) Available at:  http://ecsocman.hse.ru /data/968/626/1219/yaroshenko.pdf. (accessed 19 March 2015).

Kalov Z.A. Osobennosti realizacii modelej social'noj politiki. Available at:  http://www.science-education.ru/29-1105. (accessed 19 March 2015).








 




Создан 08 июн 2015