Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Lozovytskyi, Oleksandr, 2015. DEMOCRACY AND DEMOCRATIZATION AS A FOREIGN POLICY ENVIRONMENT FACTORS OF TRANSFORMATION OF EXISTENCE OF THE STATE IN CONDITIONS OF GLOBALIZATION. Social and Human Sciences.Polish-Ukrainian scientific journal, 01(05), pp.56-67




 

Lozovytskyi, Oleksandr, 2015. DEMOCRACY AND DEMOCRATIZATION AS A FOREIGN POLICY ENVIRONMENT FACTORS OF TRANSFORMATION OF EXISTENCE OF THE STATE IN CONDITIONS OF GLOBALIZATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 56-67. 

ДЕМОКРАТІЯ  ТА  ДЕМОКРАТИЗАЦІЯЯК  ЧИННИКИ  ТРАНСФОРМАЦІЇ  ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА  ІСНУВАННЯ  ДЕРЖАВИ  В  УМОВАХ  ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


УДК 327(100)+351.88


Лозовицький, Олександр,

кандидат політичних наук, доцент,

Сумський державний університет, Конотопський інститут (м. Конотоп, Україна),

кафедра соціально-гуманітарних дисциплін,доцент,Lozovytskyi@gmail.com


АНОТАЦІЯ

У статті теоретично обґрунтовано актуальні напрями розвитку законів і закономірностей сучасних міжнародних відносин. В дослідженні відбулось визначення особливостей та напрямів розвитку демократії та демократизації як чинників трансформації зовнішньополітичного середовища існування держави в сучасних умовах глобалізації. Автором систематизовано досвід розвитку демократизаційних процесів та їх роль у здійсненні зовнішньої політики держави. Було здійснено вивчення параметрів хвиль та відкатів демократизації в проекції на зовнішню політику сучасної держави. Зазначені наукові завдання вирішується на основі комплексного аналізу результатів останніх досліджень і публікацій, присвячених характеристикам формування життєво важливих механізмів розвитку зовнішньої політики держав та умов їх реалізації у міжнародному середовищі, зокрема, в контексті невизначеностей та суперечностей глобалізації.

Ключові слова: глобалізація, демократія, демократизація, зовнішня політика, міжнародні відносини.


DEMOCRACY AND DEMOCRATIZATION AS AFOREIGN POLICY ENVIRONMENT FACTORS OF TRANSFORMATIONOF EXISTENCE OF THE STATE IN CONDITIONS OF GLOBALIZATION


Lozovytskyi, Oleksandr,

Ph.D. of Political Sciences, Associate Professor,

Sumy State University, Konotop Instytut (Konotop town, Ukraine),

Department of social and humanities,Associate Professor,Lozovytskyi@gmail.com


SUMMARY

The paper theoretically proved the actual directions of development of laws and regularities of contemporary international relations. The study took place determining the characteristics and trends of democracy and democratization as factors in the transformation of foreign habitats in modern conditions of globalization.The author of the systematic development of democracy based on experience and their role in the implementation of foreign policy. It made the study parameters and kickbacks waves of democratization in the projection on the foreign policy of the modern state. This is a scientific problem is solved on the basis of a comprehensive analysis of the results of recent research and publications devoted to the characteristics of the formation of the vital mechanisms for the development of foreign policy and the conditions of their realization in the international environment, particularly in the context of the uncertainties and contradictions of globalization.

Keywords: globalization, democracy, democratization, foreign policy, international relations.

Глобальний перехід до демократії, що став одним з головних напрямків розвитку світового співтовариства на межі XX-XXI ст. нерозривно пов’язаний з глобалізацією міжнародного життя. Природно, що даний процес викликає щиру зацікавленість вітчизняної наукової думки. На початку XXI ст. демократичне перевлаштування світу набуло особливої актуальності та стало предметом обговорення і прийняття рішень на багатьох міжнародних конференціях, у діяльності урядових і неурядових міжнародних організацій, в міжнародних відносинах.

 

Рух до демократії є наріжним каменем життєдіяльності багатьох держав. Поширення й утвердження демократії стало стратегічною метою зовнішньої політики багатьох провідних країн світу і міждержавних союзів. Все це обумовлює зростаюче значення демократії в системі сучасних міждержавних відносин. Особливу увагу до міжнародних та національних проблем демократії та демократизації приділяється у зв’язку з процесами глобалізації. Дослідження взаємозв’язку глобального переходу до демократії і зовнішньої політики держави набуває велике значення ще й тому, що зовнішньополітичні дії держави, породжені демократизацією, можуть бути доленосними як для регіонів, так і всієї світової спільноти.

 

Сучасна світова система характеризується боротьбою двох тенденцій. З одного боку, “десуверенізація”, а з іншого – потужна тенденція зміцнення реального суверенітету держав. У зв’язку з цим з’явилася величезна кількість політичних режимів, що відрізняються від класичної моделі ліберальної демократії. Саме тому, проблематика глобального демократичного процесу постала в політичній науці лише в XXI ст.

 

Незважаючи на велику кількість досліджень глобальних тенденцій сучасного світу, в тому числі демократизації, дане питання майже не вивчене, а лише науково визначене. Тема розробляється або в більш широкому контексті, або як аспект інших процесів. Серед наукових публікацій доступних широкому загалу дослідників, насамперед, привертають увагу роботи: Г. Моргентау (Morgenthau), І. Валлерстайна (Wallerstein), Ф. Аджамі (Ajami), Д. Аптера (Apter), Д. Істона (Easton), Дж. Еґн’ю (Agnew), Т Белла (Ball), П. Вілкінсона (Wilkinson).

 

Монографії та статті, використані в даному дослідженні, визначили можливість введення основних понять і визначень. Проте, всі вони лише побіжно торкаються зазначеної проблеми і тому дане дослідження має значну зацікавленість і становить суспільну користь за нинішніх складних умов перехідного періоду розбудови української державності.Насамперед, концептуальні ідеї демократизації в рамках становлення світової системи відображені в роботах дослідників: К. Макферсона (Macpherson), Ф. Фукуями (Fukuyama), Зб. Бжезинського (Brzezinski), Дж. О’Тоала (O’Toal), Д. Маннінга (Manning) та Т. Робінсона (Robinson).

 

Особливої уваги заслуговують дослідження професора С. Хантінгтона (Huntington, 1996), який досліджував проблеми демократичного транзиту, “хвилі демократизації” і “відкати демократизації”, а також розглядав третю хвилю демократизації як глобальну і транснаціональну особливість світового розвитку [1]. Разом з тим, аналіз даних досліджень являє собою проблемне поле для визначення сучасного етапу процесу демократизації.

 

Водночас, необхідність подальшого дослідження даної проблеми зумовлюється змінами ролі держав в міжнародних процесах. І якщо тема демократизації в порівняльній політології є достатньо розробленою як у вітчизняних, так і в зарубіжних дослідженнях, то аналіз процесів демократизації в світовій політиці практично відсутній. Як і, поки що, не існує спеціальної роботи, в якій розглядалися б актуальні питання взаємодії демократизації і зовнішньої політики держави.

 

Аналіз наукової розробки теми дослідження показує, що в сучасному вітчизняному науковому співтоваристві точки зору на дану проблему тільки починають складатися, і тому вона має потребу в поглибленому вивченні.Демократичні трансформації на межі XX-XXI ст. з достатньою підставою претендують на те, щоб розглядатися не тільки як розрізнені внутрішньодержавні явища, але і у вигляді більш загального, що долає рамки окремих держав, процесу глобального масштабу.

 

Масштабні демократичні зрушення, насамперед, ліквідували комуністичні режими в країнах Східної Європи та СРСР, дали новий потужний імпульс демократизації. І в першу чергу, перевели демократизацію з національного виміру в міжнародний. Це означає, що поряд з локальними просторово-часовими межами демократії з’явились також загальносвітовий простір демократичного процесу, що охоплює період становлення демократичних форм правління і демократичного ладу. З цього часу велике значення для дослідження, як в загальносвітовому масштабі, так і в окремих країнах і регіонах, мають такі категорії, як “демократизація” і “хвилі демократизації”.

 

Таким чином, в сучасних дослідженнях мова йде не тільки про предметне поле порівняльної політології, а й світової політики, в яких глобальний перехід до демократії є глобальним процесом, що збільшує кількість демократичних держав і якісно змінює всю систему міжнародних відносин.На підставі виробленої політологами теорії, ми визначаємо демократію як правління політичного прийняття рішення представниками, обраними на змагальних виборах. Демократія вважається консолідованою, коли її суб’єкти втрачають і передають владу. Відомим підходом до вивчення демократії є “плюралізм”, де основними вимірами політичного режиму виступають “змагальність” і “участь” [2, с. 36], а головними індикаторами демократії – низка громадянських та політичних прав і свобод.

 

Відповідно до цієї теорії, демократія виникає і зберігається через тиск з боку середнього класу на протодемократичних цінності. Демократія з’являється, коли у населення, переважно у середнього класу, є схильність до неї, а тому утворення демократії – створення вибору. Існує також альтернативний підхід – “змагальний елітизм”, що аналізує демократію через рівновагу сил між організованими соціальними групами. Створення демократії – результат діяльності еліт. Так для Б. Мура (Moore, 1997), демократія виникла, коли союз між аристократією і буржуазією збалансував держава [3, с. 73]. Але, там де буржуазія була слабка або підпорядкована державі, демократія виникла з вродженою слабкістю, що спричиняє власну смерть.

 

Водночас, згідно твердження Ч. Тіллі (Tilly, 1990), демократія виникає з війни [4, с. 13].Виникнення “елітарної теорії демократії” в значній мірі пов’язане з ім’ям німецького дослідника Й. Шумпетера (Sсhumpeter, 1995), який сформулював багато в чому принципово нове розуміння демократії – головним чином як процедури відбору політичних лідерів. Демократія – система “досягнення політичних рішень, при яких індивіди прирікають владу вирішувати шляхом конкурентної боротьби за голосу народу” [5, с. 92].

 

Таким чином, народ лише обирає групу осіб, яка потім приймає кардинальні рішення без його участі. Тому сутністю демократії є електоральне суперництво.У цьому зв’язку “теорія демократії не може обмежувати себе однією єдиною метою, а, навпаки, вона повинна комбінувати більшу кількість уявлень про цілі, які викристалізувалися в теорії демократії, а також у демократичній практиці та виявилися соціально значущими...” [6, с. 217].

 

Наступною важливою категорією в даному дослідженні є демократизація. Вона має два значення:1. встановлення демократичних інститутів в окремо взятій країні, де демократизація буде тотожна поняттю “демократичний транзит”, що характеризує особливості перехідного періоду від авторитаризму до демократії;2. збільшення кількості демократичних держав, які якісно змінюють міжнародні відносини.У першому випадку демократизація є предметом політичної науки, а у другому – світової політики і міжнародних відносин.

 

Масштабність демократизації, яка охоплює близько половини населення і території Землі, а головне, найпотужніші країни, безперечно, свідчать про якісну зміну соціально-політичного стану світового співтовариства. Складається глобальне середовище, в цілому сприятливе для трансформування системи міжнародних відносин на демократичних засадах.У зв’язку з одночасним переходом великої кількості держав до демократичної форми правління в 70-90-і рр. XX ст. дослідниками було сформовано поняття “хвилі демократизації”.

 

В результаті аналізу більш ранніх переходів до демократії С. Хантінгтоном (Huntington, 1993) була вибудувана теорія “трьох хвиль демократизації”. Його, що стала вже класичної, робота “Третя хвиля. Демократизація в кінці XX століття” вперше детально розглядає політичний процес переходу держав – від недемократичних до демократичних системам. Автор аналізує причини виникнення хвиль демократизації і одним з перших зазначає, що в третій хвилі “заміни носили більш насильницький характер, а ніж трансформаційний”. Він вводить поняття “хвиля демократизації”, під якою розуміє групу переходів “від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються в певний проміжок часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів в протилежному напрямку в даний період” [7, с. 219]. До неї зазвичай відноситься також лібералізація або часткова демократизація в тих політичних системах, які не стають повністю демократичними. Американський політолог прийшов до висновку, що в сучасному світі мали місце три хвилі демократизації. Кожна з них торкалася порівняно невеликої кількості держав, і під час них відбувалися переходи і в недемократичному напрямку. За кожною з перших двох хвиль демократизації відбувався відкат, під час якого деякі країни, які здійснили перехід до демократії, поверталися до недемократичного правління.Протилежної точки зору дотримується Ф. Фукуяма (Fukuyama, 2004). Його ідеї засновані на припущенні, що кінець “холодної війни” означав кінець широкомасштабного конфлікту в глобальній політиці та виникнення єдиного, щодо гармонійного світу: “для серйозного конфлікту потрібні великі держави, все ще знаходяться в рамках історії, а вони якраз і йдуть з історичної сцени” [8, с. 210]. Тому великі потрясіння глобального масштабу нині виключені.

 

Водночас, Ф. Закарія (Zakaria, 2003), головний редактор американського часопису “Newsweek International” вважає, що демократичну систему правління можна вважати абсолютним благом, вона може бути і неліберальною [9, с. 217]. Зб. Бжезинський (Brzezinski, 1997) розвиває ідею “тектонічного зсуву” в політичній історії сучасного світу. Цей зсув втілюється, насамперед, у переході функції глобального лідерства від одного континенту до іншого, а саме – від Євразії до Північної Америки, представленої Сполученими Штатами. Він бачить шлях демократизації через Європу: “Європа також служить трампліном для подальшого просування демократії в глиб Євразії. Розширення Європи на схід може закріпити демократичну перемогу 90-х рр.” [10, с. 74].

 

Розуміючи ступінь умовності досліджень, тим не менш, С. Хантингтон (Huntington, 1998) виділив наступні дати хвиль демократизації:перша, довга хвиля демократизації 1828 – 1926 рр. та перший відкат 1922 – 1942 рр.;друга, коротка хвиля демократизації 1943 – 1962 рр. та другий відкат 1958 – 1975 рр.;третя хвиля демократизації з 1974 р. і до початку ХХІ ст.Водночас критеріями демократичного мінімуму є:по-перше, 50 % дорослого чоловічого населення повинно мати право голосу;по-друге, відповідальний глава виконавчої влади повинен або зберігати за собою підтримку більшості у виборному органі влади або обиратися під час періодичних загальнонаціональних виборів [11, с. 259].

 

Першою країною, яка відповідала цим критеріям були США близько. До кінця XIX ст. перехід до демократії здійснили Швейцарія, заморські британські домініони, Франція, Велика Британія та деякі європейські країни. В першу хвилю більш-менш демократичні режими встановили Аргентина, Італія та Ірландія, а також понад тридцять країн ввели у себе принаймні мінімальні загальнонаціональні демократичні інститути.Перший відкат почався в 1922 р, з приходом до влади в Італії Б. Муссоліні. Домінантою політичного розвитку 1920 – 1930-х рр. були відхід від демократії та повернення до традиційних форм авторитарного правління, або встановлення нових, масових, набагато жорстокіших і всеосяжніших форм тоталітаризму. Цей рух відбувався, головним чином, в тих країнах, які сприйняли демократичні форми напередодні Першої світової війни або відразу після неї, для яких демократія була новим, неусталеним явищем. Ці зміни режимів відображали розквіт комуністичних, фашистських і мілітаристських ідеологій.

 

Друга світова війна поклала початок другої хвилі демократизації. Союзницька окупація сприяла запровадженню демократичних інститутів. Розпад колоніальної системи призвів до створення нових держав, у багатьох з яких не відбувались реальні спроби демократизації. В деяких були побудовані лише елементи демократії та демократичні інститути протрималися близько десяти років.До початку 1960-х рр. друга хвиля демократизації вичерпала себе. Наприкінці 1950-х політичний розвиток набув чітко авторитарного характеру. Найбільш кардинальні зміни відбулися в Латинській Америці. Водночас, деколонізація Африки призвела до найсильнішого в історії збільшенню кількості незалежних авторитарних урядів. Єдиною африканською країною, що стійко дотримуватися демократичних практики, була Ботсвана.

 

Глобальний поворот від демократії в 1960-х – на початку 1970-х рр. мав вражаючі розміри. За однією з оцінок, третина з 32 діючих демократій, що існували в світі в 1958 р, перетворилася на авторитарні режими до середини 1970-х рр. [12, с. 127]. Авторитарні транзити подібного роду не тільки викликали до життя теорію бюрократичного авторитаризму, покликану пояснити зміни, що відбуваються в третьому світі. Вони породили значно більш песимістичний погляд на придатність демократії для країн, що розвиваються і посилили занепокоєння життєздатністю демократії в розвинених державах, де вона існувала багато років.Третя хвиля демократизації почалася в 1974 р після падіння португальської диктатури. Протягом п’ятнадцяти років демократичні режими прийшли на зміну авторитарним майже у тридцяти країнах Азії, Європи та Латинської Америки. У деяких країнах відбулася значна лібералізація авторитарних режимів, а в інших – рухи, що виступали за демократію, підсилились та легалізувались.

 

Проте, в середині 1990-х рр. С. Хантінгтон (Huntington, 1995) почав стверджувати, що з третьою хвилею демократизації виникла проблема “не перевороту, а ерозії: періодичного або поступового послаблення демократії тими, хто обраний для того, щоб керувати нею” [13, с. 105]. Разом з цим, саме тоді третя хвиля демократизації наблизилася до межі та головним завданням в найближчі роки буде консолідація та поглиблення нових демократій, запобігання третій відкатній хвилі демократичних катастроф. При цьому, “якщо в найближчі 10-20 років значна частина демократичних держав третьої хвилі зможе домогтися поглиблення та консолідації демократії, кількість демократичних держав істотно зросте і світ буде перетворений” [14, с. 38]. Цим обґрунтовується наступ четвертий хвилі демократизації саме з початку XXI ст.

 

Водночас, третя хвиля демократизації практично не торкнулася мусульманського світу, в якому держави Заходу побачили наявність загроз та стали шукати інструменти захисту власної безпеки. Тут легальним і “зручним” інструментом стала демократія. Тому демократизація, вперше так явно здійснювана зовнішніми акторами з початку XXI ст. відрізняється від попередніх хвиль та підтверджує висновок про настання нової, четвертої.Вважається, що поширення демократії на початку XXI ст. пов’язане, в першу чергу, з гегемонією США, спрямованої на утвердження ліберально-демократичних цінностей і принципів політичного життя, в тому числі і силою зброї (“гуманітарна інтервенції”). Це пов’язано, насамперед, з тим, що стратегія “боротьби за демократію” стала одним з провідних напрямків зовнішньополітичної доктрини держав, насамперед, – Сполучених Штатів Америки.

 

Аналіз зовнішніх факторів, що впливають на демократизацію, а також державну політику країн, що здійснюють перехід до демократії, дозволяє не тільки по-новому оцінити зміст демократизації в XXI ст., але й виявити нові чинники зовнішньої політики сучасних держав в епоху глобалізації.Події 11 вересня 2001 р. стали обґрунтуванням змін парадигми у сфері зовнішньої політики США, зміцнивши тенденцію до дій, “спрямованих на випередження та попередження несприятливих процесів”. Прийнята в США у 2002 р “Стратегія національної безпеки”, “зобов’язує” уряд поширювати демократію по всьому світу і сприяти розвиткові вільного і відкритого суспільства в країнах на всіх континентах [15].

 

В силу кардинальних змін глобального характеру демократизації, слід визнати існування її четвертої хвилі, яка є новим етапом у глобальному переході до демократії. Актуальність вивчення “четвертої хвилі” демократизації, як глобального процесу та її впливу на зовнішню політику держави, обумовлена також тим, що в результаті поширення демократичних перетворень у світі в XXI ст. політичне значення і наукове обґрунтування її ще недостатньо виявлено.

 

Четверта хвиля демократизації – новий етап у глобальному переході до демократії, а її особливість полягає в тому, що перехід до демократичних форм правління здійснюється, насамперед, завдяки зовнішнім чинникам – “гуманітарних інтервенцій”, застосуванню військової сили, політичному тиску і впровадженню інститутів демократії ззовні, а також внаслідок масового виступу широких верств населення. Четверта демократична хвиля породжує відповідну реакцію з боку зовнішньополітичних інститутів деяких сучасних держав аж до опору зовнішнім акціям впровадження демократії та є глобальним фактором, який впливає на світову політику.

 

Четверта хвиля демократизації включає також в себе так звані “кольорові революції”, які охопили значну частину пострадянського простору і ряд країн в інших регіонах світу. Вони відбулися в Грузії (“революція троянд”), в Україні (“помаранчева революція” та “революція гідності”), в Киргизії (“революція тюльпанів”), в Лівані (“кедрова революція”). Водночас, вони не мали результатів у Білорусі та Узбекистані, хоча Захід докладав чимало зусиль щодо змін ситуації, що склалася в цих країнах. Але в будь-якому випадку, успішності чи неуспішності, події в кожній з цих країн набували з самого початку міжнародного звучання. Вона призвела до майже безмежного “демократичного месіанства” на світовій арені. Внутрішньополітичним процесам стали активно і цілком відкрито допомагати ззовні. Демократизація стала очевидною метою провідних країн світової спільноти.

 

Сьогодні можна говорити про існування штучно викликаної четвертий хвилі демократизації, в якій зовнішні зусилля починають відігравати вирішальну роль.Особливістю четвертої хвилі демократизації є її вплив на зовнішню політику держав. Вона полягає в тому, що перехід до демократичних форм правління здійснюється, насамперед, завдяки зовнішнім чинникам – “гуманітарним інтервенціям”, застосуванню військової сили, політичному тиску і впровадженню інститутів демократії ззовні, а також внаслідок масового виступу широких верств населення. “Кольорові революції” показали, що демократію можна поширювати не тільки за допомогою військових дій, але і мирним шляхом, через діяльність неурядових організацій та фондів. Однак, як ми бачимо зараз, прагнення прискорити розвиток демократії в окремих країнах тиском ззовні неминуче призводить до відходу від її міжнародних принципів.

 

Аналізуючи хвилі демократизації та їх відкати С. Хантінгтон (Huntington, 1993) прийшов до наступних висновків.

По-перше, причини переходів від демократичних до авторитарних політичних систем відрізнялися не менше, а ніж причини переходів від авторитаризму до демократії та перепліталися з ними. Серед факторів, що сприяли транзиту під час першого і другого відкатів, американський політолог називає такі:- недостатня вкоріненість демократичних цінностей серед ключових груп еліти та широкої громадськості;- загострення соціального конфлікту або економічна криза, що підвищили популярність жорстких заходів, які могли бути застосовані тільки авторитарним урядом;- громадсько-політична поляризація, яка найчастіше викликана діями лівих урядів, що намагалися занадто швидко проводити велику кількість соціально-економічних реформ;- рішучість консервативних груп середнього і вищого класу прибрати популістські та ліві рухи, а також нижчий клас від політичної влади;- зникнення закону і порядку в результаті тероризму і повстанських рухів;- інтервенція або загарбання недемократичною іноземною державою;- ефект “снігової кулі” у вигляді краху або повалення демократичних систем в інших країнах [16, с. 311].

 

По-друге, переходи від демократії до авторитаризму, крім тих, що були викликані діями іноземних акторів, майже завжди здійснювалися тими, хто стояв при владі або близько до влади в демократичній системі. За одним або двома можливими винятками, не було випадку, щоб кінець демократичній системі поклало всенародне голосування або всенародне повстання. Переважна більшість переходів від демократії до авторитаризму приймало форму військових переворотів, або дій, здійснюваних виконавчою владою, коли демократично обраний глава виконавчої влади рішуче поривав з демократією і зосереджував всю владу в своїх руках, зазвичай шляхом оголошення надзвичайного або воєнного стану.

 

По-третє, у багатьох випадках, як першого, так і другого відкатів демократичні системи замінювались новими формами авторитарного правління. Так, бюрократичний авторитаризм відрізнявся від колишніх форм військового правління своїм інституційним характером, передбачуваної безстроково правління і економічною політикою. По суті, нові форми авторитаризму представляли собою реакцію на соціальний і економічний розвиток.

 

В якості причин, що сприяли третьому відкату можливо визначити:- зниження легітимності демократичних режимів через систематичну нездатності діяти ефективно;- загальні громадсько-політична або економічна кризи, які також можуть в багатьох державах позбавити демократію легітимності;- виникнення ефекту “снігової кулі” через перехід до авторитаризму демократичної або великої держави;- перехід кількох нещодавно демократизованих країн до диктатури через відсутність багатьох необхідних для демократії умов, що також може призвести до ефекту “снігової кулі”;- успішна експансія з боку недемократичної держави стосовно демократичної країни;- виникнення різних форм авторитаризму, що відповідають потребам свого часу: олігархічний авторитаризм, авторитарний націоналізм, релігійний фундаменталізм, популістські або групові диктатури, які можуть поставити під свій контроль суспільство.

 

На початку XXI ст., очевидним стає той факт, що встановлення демократії в тій чи іншій країні не завжди обумовлено внутрішніми процесами. Головну роль у встановленні демократичних режимів в цей період відіграють зовнішні фактори. Причому, якщо раніше використовувалася система стимулів, засобів переконання, то зараз головною формою впливу зовнішнього, міжнародного середовища на демократизацію стає прямий примус у вигляді політичного та силового тиску. Як свідчить досвід успішних демократичних держав, головна умова міжнародної інтеграції – це внутрішня трансформація. Оскільки демократизація виявилася процесом набагато більш складним, а ніж передбачалося, західні політики поквапилися назвати демократичними всі країни, де лише відбулися вибори, що призвело до свідомого заниження критеріїв демократії. Внаслідок існування кардинальних відмінностей між хвилями демократизації, формується зовсім інші поняття.

 

Якщо в першому випадку ми розглядали хвилю демократизації як вирівнювання світового політичного ландшафту за мірками і орієнтирам розвиненої ліберальної демократії класичного типу, то у другому – як диверсифікацію демократії та розширення різноманітності демократичних варіантів розвитку. Стає очевидним, що масштабність демократизації, яка охоплює більшу половину людства і територію Землі, безперечно, свідчать про якісну зміну світового співтовариства. Тому питання демократії та демократизації як чинників трансформації зовнішньополітичного середовища існування держави в умовах глобалізації набувають особливої актуальності.

 


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

Huntington S. P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order / S. P. Huntington. – New York : W.W. Norton & Company, 1996. – 206 р.

Kolley R. The transatlantic persuasion: The libеral-democratie mind in the age of Gladstone / R. Kolley. – New York : Longman, 1999. – 205 р.

Moore B. The Social Origins of Dictatorship and Democracy / B. Moore. – Boston : Beacon Press, 1997. – 559 p.

Tilly C. Coercion, Capital, and European States / C. Tilly. – Cambridge : Blackwell, 1990. – 826 p.

Sсhumpeter J. Capitalism, Socialism and Democracy / J. Sсhumpeter. – New York : Harper Brothers, 1995. – 431 p.

Soderberg N. The superpower Myth. The Use and Misuse of American Myth. Hoboken / N. Soderberg. – New Jersey : John Wily and Sons, inc., 2005. – 404 p.

Huntington S. P. The Third Wave. Democratization in the Late Twentieth Century / S. P. Huntington. – Norman – London: University of Oklahoma Press, 1993. – 366 p.

Fukuyama Fr. State-building : Governance and World order in the Twenty-first century / Fr. Fukuyama. – New York : Corn. University Press, 2004. – 137 p.

Zakaria F. The Future of Freedom: Illiberal Democracy at Home and Abroad / F. Zakaria. – New York : W.W. Norton & Company, 2003. – 286 p.

Brzezinski Z. K. The Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives / Z. K. Brzezinski. – New York : Basic Books, 1997. – 214 р.

Huntington S. P. The change to change // Comparative politics in the post behavioral era / Ed. by A. Contory and A. Ziegler. – Boulder, Colorado: Lynne Rinner, 1998. – 212 p.

Szybko-Skoczny M. Unemployment as a social problem / M. Szybko-Skoczny // Poland: Government and Politics / Ed. by A. Wojtaszczyk. – Warszawa, 2007. – 221 p.

Huntington S. P. Political Order in Changing Societies / S. Huntington. – New Haven, 1995. – 561 p.Huntington S. P. The Erosion of American National Interests / S. Huntington // Foreign Affairs. – 1997. – P. 35–47.

Walt S. Taming American Power. The global response to U.S. primacy / S. Walt. – New York : WW Norton and Company, 2005. – 317 p.

Huntington S. P. The Third Wave. Democratization in the Late Twentieth Century / S. P. Huntington. – Norman – London : University of Oklahoma Press, 1993. – 366 p.

 


REFERENCES:

 

Huntington S. P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order / S. P. Huntington. – New York : W.W. Norton & Company, 1996. – 206 р.

Kolley R. The transatlantic persuasion: The libеral-democratie mind in the age of Gladstone / R. Kolley. – New York : Longman, 1999. – 205 р.

Moore B. The Social Origins of Dictatorship and Democracy / B. Moore. – Boston : Beacon Press, 1997. – 559 p.

Tilly C. Coercion, Capital, and European States / C. Tilly. – Cambridge : Blackwell, 1990. – 826 p.

Sсhumpeter J. Capitalism, Socialism and Democracy / J. Sсhumpeter. – New York : Harper Brothers, 1995. – 431 p.

Soderberg N. The superpower Myth. The Use and Misuse of American Myth. Hoboken / N. Soderberg. – New Jersey : John Wily and Sons, inc., 2005. – 404 p.

Huntington S. P. The Third Wave. Democratization in the Late Twentieth Century / S. P. Huntington. – Norman – London: University of Oklahoma Press, 1993. – 366 p.

Fukuyama Fr. State-building : Governance and World order in the Twenty-first century / Fr. Fukuyama. – New York : Corn. University Press, 2004. – 137 p.

Zakaria F. The Future of Freedom: Illiberal Democracy at Home and Abroad / F. Zakaria. – New York : W.W. Norton & Company, 2003. – 286 p.

Brzezinski Z. K. The Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives / Z. K. Brzezinski. – New York : Basic Books, 1997. – 214 р.

Huntington S. P. The change to change // Comparative politics in the post behavioral era / Ed. by A. Contory and A. Ziegler. – Boulder, Colorado: Lynne Rinner, 1998. – 212 p.

Szybko-Skoczny M. Unemployment as a social problem / M. Szybko-Skoczny // Poland: Government and Politics / Ed. by A. Wojtaszczyk. – Warszawa, 2007. – 221 p.

Huntington S. P. Political Order in Changing Societies / S. Huntington. – New Haven, 1995. – 561 p.Huntington S. P. The Erosion of American National Interests / S. Huntington // Foreign Affairs. – 1997. – P. 35–47.

Walt S. Taming American Power. The global response to U.S. primacy / S. Walt. – New York : WW Norton and Company, 2005. – 317 p.

Huntington S. P. The Third Wave. Democratization in the Late Twentieth Century / S. P. Huntington. – Norman – London : University of Oklahoma Press, 1993. – 366 p.

 




Создан 08 июн 2015