Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Ryzhkov, Mykola, 2015. RETROSPECTIVE STUDY OF FOREIGN POLICY PRIORITIES AND INITIATIVES OF THE UNITED STATES. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 68-74.




Ryzhkov, Mykola, 2015. RETROSPECTIVE STUDY OF FOREIGN POLICY PRIORITIES AND INITIATIVES OF THE UNITED STATES. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 68-74.

 

 

РЕТРОСПЕКТИВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ ТА ІНІЦІАТИВ США

 

Рижков, Микола,

доктор політичних наук, професор,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин (Київ, Україна),

кафедра міжнародної інформації,

завідувач,

ryzhkov.kiev@gmail.com

 

 

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто та проаналізовано зовнішньополітичні стратегії США на світовій арені впродовж доби постбіполярності, обґрунтовано сучасний стан і тенденції зовнішньої політики США на різних рівнях міжнародної взаємодії. Встановлено, що сучасна зовнішньополітична стратегія США ґрунтується на збереженні розумного світового лідерства і закріпленні домінуючої ролі держави в альянсах і тимчасових коаліціях. У висновках наголошено на тому, що у перспективі зовнішньополітичні ініціативи США будуть спрямовані на збереження власного статус-кво в сучасній системі міжнародних відносин.

Ключові слова: зовнішня політика, Б. Клінтон, Дж. Буш-молодший, Б. Обама, США.

 

 

Ryzhkov, Mykola,

Taras Shevchenko National University of Kyiv

Institute of International Relations (Ukraine, Kyiv)

Head of the Chair of International Information,

Doctor of Political Science, Professor,

ryzhkov.kiev@gmail.com

 

 

SUMMARY 

The scope of the paper is to examine the US foreign policy strategy on the world stage during the post-bipolar system. Such analysis allowed to lay down the current status and trends of the US foreign policy at different levels of international cooperation. It was also determined that the current US foreign policy strategy is based on a smarter kind of American leadership and a dominant role of the state in temporary alliances and coalitions. Through implementation of such US foreign policy initiatives are created conditions for the preserving the status quo in the modern system of international relations.

Keywords: foreign policy, Bill Clinton, George. W. Bush, Barack Obama, the USA.

 

 

Головна стратегія США після «холодної війни» зберегла свою доктринальну основу, що базувалася на доктрині стримування. Передовсім, йдеться про збереження і адаптування до нової системи міжнародних відносин глобального поширення зовнішньої політики Сполучених Штатів та, відповідно, глобальної відповідальності за стан безпеки на євразійських, євроатлантичних і планетарних просторах. Таким же чином адаптувалася й відома з часів системного протистояння ідея стабілізації і розвитку єдності євроатлантичної спільноти на засадах збільшення кількості членів Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу, а також поширення інтеграційного процесу на Північну Америку.

 

Зазначимо, що суть зовнішньополітичної стратегії США полягала у наступному: держави, які постають перед зовнішніми загрозами, групуються з іншими для протистояння державам, які є джерелом загрози; чим більшою є агрегована могутність держави-загрози, тим більшою є тенденція групування з іншими проти неї; чим ближче знаходиться потужна держава, тим більшою є тенденція для тих, хто поруч з нею, групуватися проти неї. Однак сусідні держави менше схильні ставати союзниками, ніж держави, роз’єднані щонайменше ще однією іншою потугою; чим більшими є наступальні можливості держави, тим більшою є тенденція до групування проти неї. Однак держави, орієнтовані на наступальні воєнні можливості, схильні провокувати інші держави на формування оборонних коаліцій; чим агресивніші потенційні наміри держави, тим більше інші держави схильні групуватися проти цієї держави; альянси, що формуються в період війни, розпадаються, коли ворог терпить поразку [1].

 

Суть зовнішньополітичних ініціатив адміністрації Б. Клінтона полягала в орієнтації на багатосторонність та посилення євроатлантичної спільноти шляхом відсунення кордонів НАТО далі на Схід через розширення цієї організації за рахунок країн Східної Європи. Складнішою була проблема визначення держави-джерела загроз для західної спільноти націй. Із зникненням СРСР з політичної карти світу держава-загроза була замінена явищем-загрозою. До числа таких явищ були віднесені недемократичні політичні режими, етнічні та релігійні протистояння, міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового враження, наркотрафіки, екологічні катастрофи як наслідок людської діяльності тощо [1].

 

Доктрина Клінтона дала переконливі свідчення на користь оновленої геополітики, даючи можливість знайти інтегровані пояснення того, що відбудеться в зовнішній політиці США після приходу на вищу посаду в державі представника республіканської партії Дж. Буша. Сформульована таким чином доктрина Клінтона являла собою доктринальний поворот від стримування та «холодної війни», остаточно і суттєво відрізняючись від ідеї ухилення та обмеженості геополітики в рамках ізоляціонізму для мирних часів. Ґрунтована на глобальному баченні, ця стратегія містила комплекс складових політики, серед яких варто виокремити превентивну оборону, багатосторонню задіяність і взаємовигідну відкриту торгівлю.

 

Акцентуючи на економічному вимірі національної безпеки та максимально можливому застосуванні невоєнних важелів, адміністрація намагалась наблизити до Сполучених Штатів колишніх чи потенційних супротивників. При цьому особлива увага приділялась інтегруванню цих держав до новітньої міжнародної системи з метою спрямування їх в необхідне русло, тобто обмеження можливості загрожувати Сполученим Штатам. Те, що США сформулювали таку стратегію зв’язування, щонайменше, до капіталістичного демократичного «ядра» та «перехідних країн», є безсумнівним; факт же повсюдного практичного впровадження цієї доктрини є менш очевидним. Щодо малих і середніх країн стратегічні підходи були іншими і досить диференційованими.

 

В оцінках головних стратегій США до приходу Дж. Буша в Білий дім досить часто можна помітити жорстку критику, що була узагальнена в монографії Е. Креймера «Великі дебати». Він робить це у такий спосіб: «Тепер вже стало труїзмом, що у нас відсутній консенсус стосовно головної стратегії. Відбуваються жваві дебати, але відсутні видимі фаворити як серед зовнішньополітичних еліт, так і серед загальної публіки, хоча кожен, здається, міг би посприяти адміністрації Клінтона. Ще один аспект відсутності головної стратегії полягає у тому, що незважаючи на номінальну зв’язаність Національної військової стратегії і Національної стратегії безпеки адміністрації Клінтона, військовий істеблішмент та адміністрація, схоже, не дотримуються однакових поглядів» [2].

 

Найбільш суттєвими елементами зовнішньополітичної стратегії експерт вважав визначення цілей для США та плану використання американської сили для просування цих цілей, так як справжній стратегії притаманні глобальний погляд, включаючи концепцію функціонування міжнародної політики і сподівань на майбутнє, та образ того, якою є роль Америки у світі або має бути.

Відтак, напередодні приходу Дж. Буша до влади, в країні створилася ситуація, за якої переважна більшість аналітиків критично оцінювала міжнародно-політичну стратегію адміністрації Б. Клінтона як ситуативну, позбавлену фундаментальних ознак справді головних стратегій. Проте вона набула нових ознак внаслідок приходу до влади Дж. Буша та під впливом терористичних актів 11 вересня 2001 року, які сколихнули прихильників обмеженого ізоляціонізму, показавши неможливість такого підходу для єдиної глобальної держави світу.

 

Наголосимо, що у своєму вступному слові на презентації Стратегії національної безпеки США Дж. Буш-молодший зазначав, що Америка перебуває у стані війни, а тому стратегія національної безпеки відображає обов’язок захисту безпеку американського народу. Інші ключові елементи стратегії – захист свободи, демократії і людської гідності у всьому світі; просування свободи як альтернативи тиранії і відчаю; недопущення розповсюдження небезпечних озброєнь; стабільні та кооперативні відносини з головними потугами світу; підтримка економічного розвитку з наголосом на відповідних зусиллях щодо сприяння реформам і результативності. Основними засобами її реалізації названо відмову від ізоляціонізму і протекціонізму як таких, що ведуть тільки до наростання викликів і втрати можливостей; курс на лідерство як альтернативу ізоляціонізмові; реалізація такої мети, як вільна і чесна торгівля та відкриті ринки на противагу протекціонізмові; формування нового світу; вплив на події замість слідування за ними.

 

У контексті дослідження суттєве значення відводимо словам 43-го президента США про те, що обрана стратегія вписується у велику традицію американської зовнішньої політики, зокрема, тієї, яку здійснювали Г. Трумен і Р. Рейган, – ідеалістичну стосовно національних цілей і реалістичну щодо засобів їхньої реалізації. У повній відповідності з іншими інтервенціоністськими стратегіями США повоєнної епохи, стратегія передбачає підтримування і нарощування національної могутності, збереження і зміцнення збройної сили на основі економічного процвітання і демократії, міцних союзів, дружби, міжнародних інститутів, що допомагають розвивати демократію, процвітання і мир як спільну мету.

 

Відтак, наріжним каменем стратегії було окреслено: сприяння свободі, справедливості і людській гідності, до чого веде весь комплекс міжнародно-політичної діяльності, спрямованої на покінчення з тиранією, підтримування ефективних демократій, поширення процвітання шляхом вільної і чесної торгівлі та мудрої стратегії  розвитку, становлення вільного врядування на засадах підзвітності народам, ефективного управління територіями та відповідності благополуччю громадян, забезпечення міжнародного миру і стабільності через верховенство свободи і глобальне лідерство Америки.

 

Такий фундаментальний підхід базується на концепції критичної геополітики, оскільки у першу чергу включає в себе використання всіх відомих форм американського впливу з метою зміни політичних та економічних систем у державах, на які він спрямовується. При цьому застосування воєнної сили також здійснюється не для територіальних завоювань, а з тією ж метою, що полягає у силовому примусі до демократизації. Тим самим такий концепт виразно відрізняється від позиції «батьків-засновників» Америки як цілями і способами їхнього досягнення, так і ставленням до ролі європейських союзників США.

 

Так, у своєму популярному історичному прощальному зверненні перший президент США Дж. Вашингтон безумовно заперечував пов’язування миру та процвітання Сполучених Штатів з долею Європи. Дж. Буш, який став президентом майже через двісті років потому, також стверджував, що вільна торгівля та комерція мають заохочуватися, але, на відміну від Дж. Вашингтона, політичні зв’язки називав небезпечними, закликаючи уникати постійних політичних союзів. Таким чином, Буш-молодший прийшов до влади без чіткого бачення власної великої стратегії як всередині країни, так і на міжнародній арені. Натомість була обрана досить розмита теза «продовжити курс» Рейгана в економіці (обіцянка Буша не підвищувати податки) [3] і актуалізувати ідею багатосторонньої коаліції на чолі з Америкою, що нагадувало експертам велику стратегію, яку запропонувала Клінтонові державний секретар в його адміністрації М. Олбрайт під назвою «догматична багатосторонність». Її суть, як відомо фахівцям, полягала в «конструктивній задіяності», котра передбачала посилення спільних дипломатичних акцій і, особливо, економічних зв’язків, полегшених глобалізацією [4].

 

Відтак, малося на увазі робити ставку на дипломатію і економіку як ключові механізми досягнення стабільності, миру і безпеки. Паралельно 1990-ті роки визначали в рамках великої стратегії «гуманітарних інтервенцій», що практично проявила себе в акціях у Сомалі (Буш-старший) і в Боснії, Косово та Гаїті (Клінтон). Аби виглядати іншим, Буш-молодший ще під час президентської кампанії обіцяв гнучку і зрозумілу зовнішню політику, яка більшою мірою відображатиме ідею захисту національних інтересів США як основи зовнішньої політики і дипломатії, зовнішньоекономічної діяльності і міжнародної торгівлі. Але вже перші дії нового президента на чолі адміністрації США показали, що вона, де-факто, вирішила стати на шлях «антибагатосторонності», оскільки передбачалося безумовне американське лідерство у розробці, прийнятті та реалізації міжнародно-політичних рішень.

 

Події 11 вересня 2001 року «допомогли» Білому домові чіткіше визначити свою велику стратегію через покладення в її основу боротьби з міжнародним тероризмом, превентивних воєн, агресивної односторонності за такої обов’язкової умови, як незаперечна перевага Америки у воєнній сфері. Відтак, насправді була здійснена спроба «реставрації» рейганівської великої стратегії знищення комунізму та його втілення в особі Радянського Союзу як «імперії зла». Звичайно, формальні об’єкти знищення та відповідні пріоритети були адаптовані до посткомуністичної епохи, але суті це серйозно не змінювало. Приміром, місце СРСР було віддано так званим «державам-паріям» як розсадникам тероризму, джерелам наркотиків та інших загроз людській цивілізації, від яких врятувати її може тільки могутня Америка.

 

Зауважимо, що зовнішньополітична стратегія Б. Обами відрізняється від доктрини Дж. Буша-молодшого, тому що відбувся перегляд основоположної концепції зовнішньої політики США щодо складних геополітичних питань, зокрема, сучасна роль Сполучених Штатів у світі не визначається глобальною війною з тероризмом, США відіграють роль справедливого і наполегливого посередника у питанні досягнення миру між Ізраїлем і Палестиною, Вашингтон готовий проводити переговори з Іраном щодо його ядерної програми. Слід зазначити, що подальший розвиток міжнародно-політичної ситуації сприяв розробці стратегії «закордонного балансування», формально покликаного стимулювати багатополярність і сприймати нестабільність як природній геополітичний стан, а на практиці, ідея встановлення балансу сил у світі передбачала збереження за США контрольних функцій [5].

 

У цілому зовнішньополітичним підсумком дій Вашингтона на міжнародній впродовж 2014 р. можна вважати організацію колективної відповіді західного співтовариства щодо української кризи, стримування наступу терористичної організації «Ісламська держава Іраку та Леванту», боротьбу з поширенням вірусу Ебола, наближення до укладення договору щодо ядерної програми Ірану, активізація переговорів щодо трансатлантичного торгового партнерства тощо. Тоді як перспективі зовнішньополітичні ініціативи США будуть пов’язані з оновленням міжнародно-політичної риторики щодо країн Латинської Америки, особливо щодо відносин з Кубою, інтенсифікація діяльності спрямованої на підтримку коаліції держав, які виступили проти агресії російської агресії в Україні та збереження балансу сил в Азійсько-Тихоокеанському регіоні [6].

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Рижков М. М. Доктринальний вимір стратегій зовнішньої політики США: від стримування до глобальної демократизації : дис... д-ра політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2007. – 401 c.

2. Kraemer E.A. The Great Debate. Competing Grand Strategies for America. – Washington: National Defense University, 2000. – 26 p.

3. Bush G. A Charge to Keep. – Toronto: Harper and Collins, 1999. – 256 р.

4. Powell C. From Globalism to Regionalism // From Globalism to regionalism. New perspectives on U.S. Foreign and Defense Policies / Ed. by Patrick M. Cronin. – Washington, DC: National Defense University Press, 1993. – 259 p.

5. Кукеева Ф. Т., Султангалиева А. Р. Особенности внешнеполитической стратегии администрации Б. Обамы : вопросы приоритетов [Електронний ресурс] // Вестник КазНУ – 2012. – Режим доступу : http://articlekz.com/article/7828

6. President Obama’s State of the Union Address  –  Remarks As Prepared for Delivery [Електронний ресурс] // The White House. The official Medium channel of the White House. – January 21, 2015 – Режим доступу : https://medium.com/@WhiteHouse/president-obamas-state-of-the-union-address-remarks-as-prepared-for-delivery-55f9825449b2

 

REFERENCES:

 

1. Ryzhkov M. M. Doktrynal’nyj vymir strategij zovnishnoyi polityky SShA: vid strymuvannya do globalnoyi demokratyzaciyi : dys... d-ra polit. nauk: 23.00.04 / Kyyivskyj nacionalnyj un-t im. Tarasa Shevchenka. – K., 2007. – 401 s.

2. Kraemer E.A. The Great Debate. Competing Grand Strategies for America. – Washington: National Defense University, 2000. – 26 p.

3. Bush G. A Charge to Keep. – Toronto: Harper and Collins, 1999. – 256 р.

4. Powell C. From Globalism to Regionalism // From Globalism to regionalism. New perspectives on U.S. Foreign and Defense Policies / Ed. by Patrick M. Cronin. – Washington, DC: National Defense University Press, 1993. – 259 p.

5. Kukeeva F. T., Sultangalieva A. R. Osobennosti vneshnepoliticheskoj strategii administracii B. Obamy : voprosy prioritetov // Vestnik KazNU, 2012 Available at: http://articlekz.com/article/7828

6. President Obama’s State of the Union Address  –  Remarks As Prepared for Delivery [Електронний ресурс] // The White House. The official Medium channel of the White House. – January 21, 2015 – Режим доступу : https://medium.com/@WhiteHouse/president-obamas-state-of-the-union-address-remarks-as-prepared-for-delivery-55f9825449b2



Создан 08 июн 2015