Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Kudinov, Ivan, 2015. THE ROLE OF THE UKRAINIAN LABOUR ARMY COUNCIL IN STABILIZATION OF THE SOCIO-ECONOMIC SITUATION IN DONBASS DURING THE FIRST HALF OF 1920 YEAR. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 105-116.




 

Kudinov, Ivan, 2015. THE ROLE OF THE UKRAINIAN LABOUR ARMY COUNCIL IN STABILIZATION OF THE SOCIO-ECONOMIC SITUATION IN DONBASS DURING THE FIRST HALF OF 1920 YEAR. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 105-116. 

РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ ТРУДОВОЇ АРМІЇ В СТАБІЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА ДОНБАСУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1920 РОКУ


УДК 94 (477) «1920»


Кудінов, Іван, 

аспірант,Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, Україна),

e-mail: ivan.kudinov.ua@gmail.com


АНОТАЦІЯ

Принципи мілітаризації та загальної трудової повинності були одними з ключових у політиці воєнного комунізму, яку впроваджували більшовики впродовж 1918-1921 років. Повернувшись в Україну втретє, радянська влада розпочала радикальні зміни, що стосувалися всіх сфер життя республіки. У статті розглядається соціально-економічне становище Донецького кам’яновугільного басейну в першій половині 1920 року та заходи радянської влади, спрямовані на його стабілізацію. Оскільки, в той час, Донбас був стратегічним сировинним центром комуністичної влади. Основна мета статті – висвітлення економічних та політичних нововведень більшовиків, які увібрали в себе використання військових методів управління промисловістю та суспільним життям, а також залучення армії до промислових робіт. При написанні статті автор використовував як загальнонаукові методи дослідження: історичний, аналізу, класифікації так і спеціальні: хронологічний, логічний, порівняльний та інші. 

Ключові слова: воєнний комунізм, громадянська війна, загальна трудова повинність, трудові армії, мілітаризація. 

 


THE ROLE OF THE UKRAINIAN LABOUR ARMY COUNCIL IN STABILIZATION OF THE SOCIO-ECONOMIC SITUATION IN DONBASS DURING THE FIRST HALF OF 1920 YEAR


Kudinov, Ivan,

postgraduate student,

Kiev National Taras Shevchenko University (Kyiv, Ukraine),

e-mail: ivan.kudinov.ua@gmail.com


SUMMARY

Rebuilding of economy and social life on the labor conscription basis was the most important parts of the War Communism system during 1918-1921 years. The Bolsheviks brought radical changes in political and economic life in Ukraine. The article deals with the socioeconomic situation in Donetsk coalfield during the first half of 1920 year. The main purpose of the article is to coverage the economic and political innovations of Bolshevik government, which included the military methods in industry and in public life. Besides, they also involved the regular army to work in industry. Author comes to the conclusion that 1920 year was difficult for Donbas region. Author applied general methods of research: historical, analysis, classification and application methods: chronological, logical, comparative and others. 

Keywords: the War Communism, the Civil War labor conscription, labor armies, militarization

 

Перебудова відносин у сфері економіки на основі принципів загальної трудової повинності була однією з важливих ланок більшовицької воєнно-комуністичної системи. Україні, з її величезними сировинним потенціалом, відводилася вагома роль у планах більшовицьких керівників.У радянській історіографії вказана тема розглядалася з точки зору перебільшення ролі більшовиків у відбудові Донбасу.

В сучасній українській історіографії автори приділяють увагу цій темі як в окремих працях, так і в більш загальних дослідженнях. Однак дослідники не повністю розкривали вплив Української ради трудової армії та Української трудової армії на соціально-економічний процеси на Донбасі впродовж 1920 року. 

Дослідження цього аспекту допоможе зрозуміти політико-ідеологічні, соціально-економічні та військові підходи більшовиків до побудови радянської влади в Україні військовими методами впродовж 1920-1921 років. Повернувшись до влади в Україну, в кінці 1919 року на початку 1920, окрім військово-політичних проблем, більшовики зіткнулися з важким економічним становищем.

В кінці 1919 року виробництво чавуну, а також прокатного металу, в УСРР майже повністю зупинилося. З 63 домен працювала лише одна невелика домна-генератор, що розташовувалася на Донбасі [1, c. 25].

Не менш тяжким було становище цукрової промисловості. Порівняно з довоєнним 1913 роком, посіви цукрового буряка скоротилися майже в 4 рази [1, c. 53]. Крім того, приблизно на 50 % зменшилася кількість підприємств харчової галузі [1, c. 46]. 

Слід відзначити, що 1920 рік став періодом, коли більшовики остаточно утвердилися при владі і розпочали перетворення, спрямовані на формування соціалістичного суспільства. Основні промислові об’єкти на території України розташовувалися сході, який внаслідок громадянської війни сильно постраждав від постійних бойових дій.

Найбільш складним виявилося становище кам’яновугільної промисловості.Після витіснення денікінських військ з УСРР, основну увагу радянська влада зосередила саме на Донецькому кам’яновугільному басейні, як одному з головних паливних джерел. Однак, внаслідок воєнних дій, економіка регіону лежала в руїнах. Якщо у 1916 році Донецький басейн дав 1750 млн пудів вугілля, то в 1919 році біля 320 млн пудів [2, с. 11].

Для прикладу, у 1896 році було видобуто 312 млн пудів сировини. З початком 1920 року ситуація ще більше ускладнилася. В лютому 1920 року валовий видобуток антрациту та вугілля склав всього 18 млн пудів, хоча в жовтні 1919 року він складав 35 млн пудів [3, № 42]. 

На початку 1920 року з 1816 шахт Донбасу працювало лише 959 (52,8%), з них 570 були промислового типу, всі інші відносилися до розряду селянських шахт-копанок [1, c.5].

Одним з виявів стагнації у кам’яновугільній промисловості виявився масовий відтік робочої сили. Внаслідок постійних бойових дій та відсутності забезпечення, частина робітників повернулася на село. В кінці 1919 року кількість працюючих в кам’яновугільній промисловості впала до 80 тис., хоча в 1916 на шахтах працювало 235 тис. [4, c. 8].

В перший зимовий місяць 1920 року, продуктивність праці складала 36% від дореволюційної норми для забійника та 22% для робітника галузі загалом [1, c.7].Крім того, через обмеженість в людських ресурсах, навіть видобуте вугілля лежало ненавантажене біля шахт, або на залізничних станціях, що спричиняло справжню транспортну кризу. В середині лютого 1920 року на поверхні зосередилося біля 23,5 млн. пудів кам’яного вугілля, 12 млн пудів - на залізницях та 11,5 млн пудів - біля шахт [5, арк. 95 зв.].

Більше того, головною проблемою галузі стали крадіжки стратегічного палива місцевим населенням. Згідно повідомлення командира Української трудової армії Р. Берзіна (станом на кінець березня-початок квітня 1920 року), крадіжки палива у Мар’ївському вугільному районі становили 40% від загальної кількості його видобутку [6, № 7].

Усвідомлюючи серйозність економічного становища на зайнятих українських територіях, більшовики розпочали впровадження термінових заходів, які тісно перепліталися з їх уявленнями про побудову соціалістичної економіки. Однією з перших дій стало створення централізованого органу, який би військовими методами подолав розруху та налагодив економічне життя в УСРР, насамперед на території Донецького кам’яновугільного басейну. 

21 січня 1920 року, на основі спільної постанови Ради народних комісарів РСФРР та Всеукраїнського революційного комітету, було створено Українську раду трудової армії (далі – Укррадтрударм). Перед цим органом ставилося завдання воєнно-комуністичними методами налагодити продовольче постачання, ліквідувати паливну кризу, зміцнити трудову дисципліну на підприємствах та поповнити їх робочою силою. Територією діяльності Укррадтрударму оголошувався район Південно–Західного фронту, який співпадав із тогочасними кордонами УСРР та Олександрівсько–Грушівський район колишньої Донської області. Очолював цей орган уповноважений Ради Праці та Оборони.

Для вирішення нагальних питань в розпорядження Української ради трудової армії передавалися регулярні військові частини, що мали використовуватися в якості робочої сили або примусу, які мали утворити трудову армію [7, № 2]. 

З часом Укррадтрударм став місцевим господарським центром, без відома якого не вирішувалося жодного питання, пов’язаного з господарським життям республіки. Хоча в радянській Україні вже існував господарський центр – Організаційне бюро по відбудові промисловості УСРР (Промбюро), за яким залишалося вирішення економічних питань, на раду покладалися найважливіші завдання: мілітаризувати основні галузі промисловості України та залучити до загальної трудової повинності місцеве населення. Вона мала стати свого роду координатором діяльності економічних відомств республіки та «особливим органом мілітаризації».

Слід відзначити, що перебудова відносин у сфері економіки на основі постулатів воєнного комунізму впроваджувалася більшовиками на всіх територіях, які вони контролювали. Одним з основоположних принципів зазначеної політики була загальна трудова повинність. Декрет про «Про порядок загальної трудової повинності» було прийнято Радою народних комісарів РСФРР 29 січня 1920. Згідно документу, основна маса населення, незалежно від роду занять, могла притягатися до виконання різних видів повинностей: паливної, сільськогосподарської, будівельної, дорожньої, гужової, продовольчої та ін.

Загальне керівництво з проведення зазначених заходів покладалося на Раду Праці та Оборони (далі РПО). Для втілення закону, створювався Головний комітет з загальної трудової повинності (Головкомпраці), який підпорядковувався РПО, а на місцях організовувалися губернські, повітові, а також міські комітети із загальної трудової повинності. Ті, хто ухилявся від мобілізацій, каралися спеціально створеним Революційним трибуналом [8, № 8].

З метою впровадження заходів декрету «Про порядок загальної трудової повинності», Рада народних комісарів УСРР 11 квітня 1920 року утворила Всеукраїнський комітет загальної трудової повинності, якому надавалося право проведення на території республіки трудових мобілізацій, оголошених РПО РСФРР [7, № 7].

Окрім загальної трудової повинності існували й інші ідеологічні уявлення більшовицьких лідерів, зокрема, про мілітаризацію праці та міліційну систему, яку планувалося впровадити шляхом поєднання трудової діяльності та військової служби. Їх запровадженням займалася спеціальна комісія РНК РСФРР, яку створили 27 грудня 1919 року.

До комісії увійшли народні комісари РСФРР: праці, внутрішніх справ, продовольства, землеробства, шляхів сполучення і військових справ, а також представники Вищої ради народного господарства та Всесоюзної центральної ради професійних спілок [3, №2].. На чолі цього органу став сам Лев Троцький, який був ідеологом будівництва соціалізму за військовим зразком.

Комісія розробила тези «Про мобілізацію індустріального пролетаріату, трудову повинність, мілітаризацію господарства та використання трудових частин для господарських потреб», які схвалило ЦК РКП(б). В свою чергу, вони також були прийняті на ІХ з’їзді РКП(б), який проходив у березні-квітні 1920 року. 

Сутність нововведень яскраво відображена в ст. 22. В ній зазначається, що мілітаризація передбачає зрівняння господарських питань з бойовими. Також в документі зазначалося, що однією з перехідних форм загальної трудової повинності є залучення військових до вирішення господарських завдань, шляхом створення трудових армій [9, с. 528-529].

Однак, ще до законодавчого оформлення, більшовицька влада почала цілеспрямовано впроваджувати зазначені положення в життя. Це можна прослідкувати на діях Української ради трудової армії, яка з початку формування почала активно виконувати покладені на неї функції. На першому засіданні, 15 лютого 1920 року, рада розглядала питання, що стосувалися координації робіт різних відомств: військового, продовольчого, земельного, шляхів сполучень, праці та народного господарства [10, с.3]. 

Природно, що в своїй діяльності Укррадтрударм сфокусувався на Донецькому кам’яновугільному басейні. Зосередження уваги на Донбасі диктувалося об’єктивними причинами. На той час Донецький кам’яновугільний басейн був єдиним джерелом отримання сировини для більшовиків. Його територія оголошувалася «Всеросійською кочегаркою», на стабілізацію економіки регіону спрямовувалися значні зусилля влади. 

Наприклад, в період з 15 лютого по 30 грудня 1920 року, Українська рада трудової армії збиралася на засідання 68 разів, де розглянула 507 економічних питань. Тема Донбасу порушувалася на 53 засіданнях, їй приділили 146 питань [10, с. 5].

Згідно з більшовицькими уявленнями про побудову соціалізму воєнно-комуністичними методами, указом № 3 від 20 лютого 1920 року Укррадтрударм прийняв постанову про мілітаризацію вугільної промисловості Донбасу та про загальну трудову повинність робітників з 18 до 45 років та спеціалістів до 65 років. З моменту прийняття постанови, весь Донбас оголошувався єдиною економічною та військово-адміністративною одиницею.

Для порушників трудової дисципліни, при Центральному правлінні кам’яновугільної промисловості утворювався спеціальний революційний трибунал. Для ефективного управління галуззю, постановою № 5 Центральне управління кам’яновугільної промисловості перемістили з Харкова на Донбас. Крім того, розглянувши питання про перевезення вугілля, Українська рада трудової армії постановою № 6 оголосила усі запаси вугілля в Донбасі військовим майном, а вугільні вантажі – військовими. Розкрадання видобутого палива тягло за собою смертну кару.

Тим же документом наказувалося зосередити в районі копалень не менше однієї бригади трудової армії (9 батальйонів), яка призначалася для організації гужового транспорту та виконання розпоряджень по підвозу, завантаженню та супроводженню вугільних вантажів [6 №1]. Дійсно, початковою метою Української трудової армії стала саме охорона вугільних запасів та їх конвоювання [5 с.26].

Для кращого управління господарським та промисловим життям, раді трудової армії надавалися права зі зміни адміністративно-територіального поділу УСРР.

Так 15 березня постановою № 15 з частин Харківської, Катеринославської губерній та області Війська Донського створювалася Донецька губернія [11 с. 176].Українська рада трудової армії розгорнула широку роботу з переведення вугільної промисловості на військові рейки. Наказом № 21 від 21 і 22 квітня 1920 року, створювався польовий штаб трудових військ Донбасу, який розташовувався у м. Дебальцеве.

Польовий штаб утворили в цілях впровадження постанови про мілітаризацію вугільної промисловості. Він наділявся багатьма функціями: контролем за промисловістю, обліком і розподілом робочої та військової сили, а також правильністю її використання, обрахунком видобутого вугілля, наглядом за продовольчим постачанням в регіоні та ін. Штабу підпорядковувалися всі військові з’єднання Української трудової армії, що знаходилися на території басейну. Ця установа вважалася представництвом Укррадтрударму та безпосередньо штабу УТА. Ігнорування його наказів прирівнювалося до невиконання бойових наказів [12, арк. 257]. 

30 квітня Укррадтрударм затвердив положення про військову комендатуру кам’яновугільної промисловості. Згідно з документом територія басейну розділялася на 16 районних комендатур, на чолі яких стояли військові коменданти.

Комендатури оголошувалися філіями польового штабу трудових частин, а комендантам підпорядковувалися промислові підприємства регіону. В їх обов’язки входило запровадження воєнного порядку в промисловості, а також налагодження сталих зв’язків між центром та периферією [13, арк. 3-3 зв.] 

Однак, надмірне перебирання влади військовими, спричиняло постійні «перегини». Частими були конфлікти місцевої влади та коменданта з приводу розподілу обов’язків. У червні 1920 року, комендант Алмазного району домагався передачі всієї влади до рук військових [14, арк. 25 зв.]. В серпні Мар’ївський райвоєнкомендант, погрожуючи арештом, розігнав посівні комітети. В Семейкінському вугільному районі були випадки, коли сільські ради, всупереч заборон коменданта, знімали селян-робітників мілітаризованих підприємств для польових робіт [14, арк. 39]. 

Впродовж весни-літа 1920 року, шляхом насадження військових методів управління та загальної трудової повинності, радянській владі вдалося зупинити падіння виробництва в регіоні. Незважаючи на значну кількість невирішених економічних та соціальних питань, невдач у залученні населення та військових частин до виконання господарських завдань, ситуація на території Донецького кам’яновугільного басейну стабілізувалася.

Наприклад, навесні 1920 року, з місць повідомляли, що з приходом трудових частин до робітників почала повертатися дисципліна, якої до цього взагалі не помічалося [15, арк. 57]. В липні 1920 року, валовий видобуток вугілля досяг 25,5 млн пудів, а кількість робітників, зайнятих на вугільних роботах, збільшилася до 122,7 тис. чол.

В свою чергу зріс і виробіток. Якщо у січні на одного забійника припадало 957 пудів, то в липні - 1506 пудів. Виробіток рядових робітників також підвищився: з 140 пудів у січні до 203 пудів у липні 1920 року [16, арк. 11-17].  Але, навіть з урахуванням реанімаційних заходів, впродовж 1920 року середня продуктивність працівників галузі залишилася вкрай низькою. Для забійника вона склала 1383 пудів/місяць, для рядових робітників галузі (вантажників) – 196 пудів/місяць.

Для прикладу, в 1913 році середньомісячний виробіток забійника склав 3550 пудів, а рядового працівника копалень - 753 пудів [17, с. 70]. Попри всі намагання, владі не вдалося подолати нестачу кваліфікованих робітників. Внаслідок постійних бойових дій, значна частина працівників переселилася на село, або ж мобілізувалася до армії. У зв’язку з цим, у кам’яновугільній промисловості зріс відсоток жінок та дітей.

Порівняно з даними 1914 року, в 1920 році кількість осіб жіночої статі, що працювали в галузі, зросла майже у 7 разів. Частка дітей показала приріст з 1,94% у 1914 році до 9,66% в кінці 1920 року [17, с. 66]. Не допомогла і Українська трудова армія, на яку у відбудові паливної промисловості покладалися чималі надії. Хоча вугільний «фронт» і проголошувався головним для трудармійців, результати робіт УТА були посередніми. 

Наприклад, в квітні 1920 року в Донбасі всього було навантажено та вивезено 9,8 млн. пудів вугілля, з яких 870 тис. пудів припадало на працю трудармійців (8,8%). Впродовж травня ними було навантажено 2,74 млн пудів, що склало 20,3% від місячних обсягів розвантажувально-навантажувальних робіт в регіоні [6, № 21].

В цілому, участь трудармійців на зазначених роботах не досягла запланованої масштабності. Цьому протидіяли декілька факторів: перманентні бойові дії проти повстанців та військ Врангеля влітку-восени 1920 року, до яких також залучалися трудові частини, відсутність досвіду роботи регулярної армії у кам’яновугільній промисловості, розпилення частин, а також їх низьке забезпечення одягом і реманентом та постійні суперечки з місцевою адміністрацієюКрім стабілізації промислового життя, одним з основних питань яке потребувало першочергового вирішення Укррадтрудармом, стало забезпечення індустріальних районів харчуванням та предметами одягу.

Оскільки постійні перебої з забезпеченням харчами та спец одягом викликали невдоволення серед працюючого населення, що зменшувало лояльність до радянської влади. В цілій низці постанов рада трудової армії директивно встановила порядок забезпечення робітників одягом та харчами. Проте, владі до кінця не вдалося стабілізувати скрутне становище пролетаріату. Наприклад, в січні-лютому 1920 року робітники Донецького кам’яновугільного басейну лише на 6% забезпечувалися взуттям, на 4% одягом та на 14% спец одягом. Не кращою була ситуація з харчами. За вказаний період Донбас лише на 23% забезпечувався хлібом, на 22% цукром, на 36% сіллю, на 6% овочами та на 1% м’ясом [18, арк. 71]. 

Слід зазначити, що в середині 1920 року ситуація в регіоні трохи покращилася. На той час Донецький кам’яновугільний басейн на 50% забезпечувався хлібом, на 14% крупами, на 2,8 % м’ясом та на 83% цукром [3, № 245]. Незважаючи на певне покращення соціально-економічного становища, загроза стагнації не зникла. В щоденному зведенні політуправління Української трудової армії, акцентувалася увага на напруженому становищі на місцях, де робітники починали страйкувати або ж переселялися в сільську місцевість [14, арк. 39].

Основними вимогами страйкуючих стала виплата заробітної плати, яку вони не бачили декілька місяців, а також належне забезпечення харчами та спец одягом. Разом з економічними нововведеннями відбувалося ідеологічне оформлення воєнно-комуністичної доктрини. Одним з головних завдань нової влади стала політична робота серед місцевих жителів, з метою роз’яснення більшовицької політики.На той час населення Донбасу, як і всієї тогочасної України, не дуже орієнтувалося в політичних реаліях. Крім того, відношення пролетаріату до радянської влади також було не однозначним.

Наприклад, з поверненням більшовиків на Донбас, політпрацівники зазначали, що більшість робітників регіону перебувають під впливом меншовиків та українських боротьбистів [15, с. 56]. Згідно з даними партійних осередків, на початку 1920 року, у Мар’ївському вугільному районі 50% робітників байдуже відносилися до радянської влади, 30% перебували під впливом меншовиків, есерів та інших партій і лише 20% співчували новій владі [19, арк. 115]. В м. Лисичанськ, на питання «Хто зараз при владі?», робітники та селяни стверджували, що Керенський [20, с. 30]. Тому для організації та керівництва політроботою в Донецькому басейні, в кінці лютого 1920 року, політвідділом Південно-Західного фронту було створено групу політпрацівників, яка мала укріпити «ідеологічний фронт». 2 березня 1920 року вона прибула до м. Дебальцеве, а 5 березня розпочала діяльність, утворивши політвідділ Донбасу (Подонбас), який проіснував до кінця 1920 року. 

На початку свого існування Подонбас об’єднав політичну роботу як серед робітників мілітаризованих підприємств, так і серед трудармійців [6, № 3]. Охоплення цивільних та військових диктувалося нагальними обставинами, оскільки основна маса військових частин, що прибували на поповнення Української трудової армії, мали низький бойовий дух та політичну підготовку. З 1 березня по 6 червня 1920 року політвідділом Донбасу було проведено 442 мітинги, 82 лекції та 18 кіносеансів, організовано 52 партійні та 14 комсомольських осередків та 111 бібліотек, розповсюджено 180 тис. газет, 100 тис. листівок та 22 тис. примірників іншої літератури. Для частин Української трудової армії, що розміщувалися на Донбасі, політпрацівники організували 1 комуністичний осередок та 12 бібліотек, провели 148 мітингів, 27 лекцій і 3 кіносеанси. Також серед трудармійців розповсюдили 30 тис. газет, 20 тис плакатів і листівок та 8,4 тис іншої літератури [14, арк. 46]. 

Однак, незважаючи на намагання більшовиків, настрої місцевого населення в регіоні залишалися мінливими. Наприклад, влітку-на початку осені 1920 року, коли війська Врангеля підійшли впритул до Донецького басейну, а махновці інтенсифікували рейди по більшовицьких тилах, погляди робітництва починали коливатися. Як повідомляли в штабі УТА, це згубно впливало на продуктивність праці [14, арк. 46]. Таким чином, впродовж 1920 року на території УСРР склалася непроста соціально-економічна ситуація.

Внаслідок військових дій було завдано значних збитків українській промисловості. Найбільше від подій громадянської війни постраждав Донецький кам’яновугільний басейн, що на той час був індустріальним центром України. Більшовикам, які втретє повернулися на ці терени, необхідно було негайно реанімувати складне соціально-політичне становище регіону. Однак, нова влада стала відновлювати економіку, використовуючи воєнно-комуністичні методи, які були малоефективні в тих умовах. 

Відносне врегулювання ситуації в соціально-економічному житті краю в середині 1920 року пояснювалися як «пожежними» заходами влади, так і припиненням активних бойових дій в регіоні. Мілітаризація, загальна трудова повинність, залучення армії до виконання господарських завдань, були дієвими лише в екстремальних умовах і на короткий час. За допомогою військових методів можна мобілізувати населення на виконання певного роду робіт. Безумовно, що такі дії радянської влади у 1920-1921 роках стали вагомим стабілізаційним чинником, який вберіг економіку від повного краху. Проте, в довгостроковій перспективі, заходи більшовиків не могли стати каталізатором економічного підйому, що і засвідчив 1921 рік.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Украинская промышленность в 1920 году (По отчетам главных управлений Украинского совета народного хозяйства). – Харьков, 1921 – 110 с. 

2. Каменноугольная промышленность за 1920 г. (Первая производственная программа Главного угольного комитета и ее выполнение). – М.,1920. – 70 с. 

3. Экономическая жизнь. Орган ВСНХ РСФСР. - 1920.

4. Берзин Р. Состояние каменноугольной промышленности в Донецком бассейне/ Р. Берзин // - Революционный фронт Орган Реввоенсовета Юго–Западного фронта и Украинского Совета трудовой армии. – 1920. – №3. – С. 7-11.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО). – Ф. 573. – Оп. 1. - Спр. – 26. 

6. Трудовая армия. Орган Украинского Совета Трудовой Армии, 1920.

7. Собрание узаконений и распоряжений Всеукраинского революционного комитета.- № 2. – 10-17 февраля 1920.

8. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства - № 8 -10 февраля 1920.

9. Девятый съезд РКП (б). Март-апрель 1920. - М., 1934. – 612 с.

10. Отчет о деятельности Укрсовтрударма за 1920 год. Сборник отчетов Народных Комиссаров УССР, Уполномоченных Народных Комиссариатов РСФСР при Совнаркоме УССР и центральных учреждений Украины V Всеукраинскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. – Харьков, 1921. – С. 1-10.

11. Куликова А. Из истории Украинской трудовой армии (обзор документов и материалов). Пролетарская революция. –1940. – № 3. – С. 160-178.

12. ЦДАВО. – Ф. 4237. – Оп. 1. – Спр.2.

13. ЦДАВО. – Ф. 4235. – Оп. 1. – Спр.10.

14. ЦДАВО. – Ф. 3347. – Оп. 2. – Спр. 16.

15. Федоров. Краткий очерк работы политического отдела Донецкого бассейна /Федоров// Революционный фронт Орган Реввоенсовета Юго–Западного фронта и Украинского Совета трудовой армии. – 1920. – №5. – С. 55-56.

16. ЦДАВО. – Ф. 760. - Оп. 1. - Спр. 23. 

17. Доклад Ц.П.К.П. о каменноугольной промышленности Донецкого бассейна за первое полугодие 1921 года. – Бахмут, 1921. – 570 с.

18. ЦДАВО. – Ф. 573. – Оп. 1. - Спр. – 85.

19. ЦДАВО. – Ф. 3347. – Оп. 2. – Спр. 29.

20. Гареколь В. Политотдел Донецкого бассейна /В. Гареколь// Революционный фронт Орган Реввоенсовета Юго–Западного фронта и Украинского Совета трудовой армии. – 1920. – №3. –С. 30-31.

 


REFERENCES:

1. Ukrainskaja promyshlennost' v 1920 godu (Po otchetam glavnyh upravlenij Ukrainskogo soveta narodnogo hozjajstva). – Har'kov, 1921 – 110 s. 

2. Kamennougol'naja promyshlennost' za 1920 g. (Pervaja proizvodstvennaja programma Glavnogo ugol'nogo komiteta i ee vypolnenie). – M.,1920. – 70 s. 

3. Jekonomicheskaja zhizn'. Organ VSNH RSFSR. -1920.

4. Berzin R. Sostojanie kamennougol'noj promyshlennosti v Doneckom bassejne/ R. Berzin // - Revoljucionnyj front Organ Revvoensoveta Jugo–Zapadnogo fronta i Ukrainskogo Soveta trudovoj armii. – 1920. – №3. – S. 7-11.

5. Centralnij derzhavnij arhіv vishhih organіv vladi ta upravlіnnja Ukraіny (dalі – CDAVO). – F. 573. – Op. 1. - Spr. – 26. 

6. Trudovaja armija. Organ Ukrainskogo Soveta Trudovoj Armii, 1920.

7. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij Vseukrainskogo revoljucionnogo komiteta.- № 2. – 10-17 fevralja 1920.

8. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij rabochego i krest'janskogo pravitel'stva - № 8 -10 fevralja 1920.

9. Devjatyj sezd RKP(b). Mart-aprel' 1920. - M., 1934. – 612 s.

10. Otchet o dejatel'nosti Ukrsovtrudarma za 1920 god. Sbornik otchetov Narodnyh Komissarov USSR, Upolnomochennyh Narodnyh Komissariatov RSFSR pri Sovnarkome USSR i central'nyh uchrezhdenij Ukrainy V Vseukrainskomu sezdu Sovetov rabochih, krest'janskih i krasnoarmejskih deputatov. – Har'kov, 1921. – S. 1-10.

11. Kulikova A. Iz istorii Ukrainskoj trudovoj armii (obzor dokumentov i materialov). Proletarskaja revoljucija. –1940. – № 3. – S. 160-178.

12. CDAVO. – F. 4237. – Op. 1. – Spr. 2.

13. CDAVO. – F. 4235. – Op. 1. – Spr.10.

14. CDAVO. – F. 3347. – Op. 2. – Spr. 16.

15. Fedorov. Kratkij ocherk raboty politicheskogo otdela Doneckogo bassejna /Fedorov// Revoljucionnyj front Organ Revvoensoveta Jugo–Zapadnogo fronta i Ukrainskogo Soveta trudovoj armii. – 1920. – №5. – S. 55-56.

16. CDAVO. – F. 760. - Op. 1. - Spr. 23. 

17. Doklad C.P.K.P. o kamennougol'noj promyshlennosti Doneckogo bassejna za pervoe polugodie 1921 goda. – Bahmut, 1921. – 570 s.

18. CDAVO. – F. 573. – Op. 1. - Spr. 85.

19. CDAVO. – F. 3347.- Op. 2. – Spr. 29.20. Garekol' V. Politotdel Doneckogo bassejna /V. Garekol'// Revoljucionnyj front Organ Revvoensoveta Jugo–Zapadnogo fronta i Ukrainskogo Soveta trudovoj armii. – 1920. – №3. – S. 30-31.



Создан 08 июн 2015