Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Velychenko, Olena, 2015. ORGANIZATIONAL RESTORATION OF SDP IN THE EASTER OCCUPATION ZONE OF GERMANY (MAY 1945 - APRIL 1946). Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 140-149.




 

Velychenko, Olena, 2015. ORGANIZATIONAL RESTORATION OF SDP IN THE EASTER OCCUPATION ZONE OF GERMANY (MAY 1945 - APRIL 1946). Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (05), pp. 140-149. 

 

 

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ВІДНОВЛЕННЯ СДПН У СХІДНІЙ ОКУПАЦІЙНІЙ ЗОНІ НІМЕЧЧИНИ (ТРАВЕНЬ 1945 – КВІТЕНЬ 1946 року)

 

УДК 94(430)”1945/1949”

 

Величенко, Олена,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка(Україна, м. Київ), 

кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн,

аспірант,

e-mail: KutsenkoOlena17@meta.ua

 

АНОТАЦІЯ

У статті на основі опублікованих джерел і досліджень німецьких авторів висвітлюється відновлення складу, структури та міжрегіональних зв’язків СДПН у Східній окупаційній зоні Німеччини після розгрому нацизму. Автор робить спробу проаналізувати причини першості РВАН, а значить СРСР у відновленні політичного життя в межах усієї повоєнної Німеччини у порівнянні із Західними окупаційними державами. Досліджуються особливості процесу відродження активності соціал-демократів у різних регіонах Східної окупаційної зони, а також процесу нарощення кількісного складу членів СДПН на цих територіях. Автор намагається встановити причини недовготривалого існування відновленої СДПН у межах Радянської окупаційної зони та причини їх злиття з КПН в єдину партію.

Ключові слова: Німеччина, Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), Радянська зона окупації (РЗО), Радянська воєнна адміністрація Німеччини (РВАН), Комуністична партія Німеччини (КПН), Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).

 

 

ORGANIZATIONAL RESTORATION OF SDP IN THE EASTER OCCUPATION ZONE OF GERMANY (MAY 1945 - APRIL 1946)

 

Velychenko, Olena,

Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv),

The Department of Modern and Contemporary History of Foreign Countries,

Postgraduate student,

e-mail: KutsenkoOlena17@meta.ua

 

SUMMARY

On the basis of published sources and researches of German authors, the article highlights a restoration of consist, structure and interregional ties of SDP in the Eastern occupation zone of Germany after a defeat of Nazism. The author makes an attempt to analyze the reasons of SMAD precedence, which means a precedence of USSR in restoration of political life of the whole post-war Germany in comparison to the Western occupation states. The particular qualities of the revival process of activity of social democrats in different regions of the Eastern occupation zone are examined, as well as the process of increase in a quantitative status of SDP members on these territories. The author tries to determine the reasons of a short-term existence of the restored SDP within the framework of Soviet occupation zone and the reasons for their merger with KPD into a unified party.

Key words: Germany, Social Democratic Party of Germany (German: Sozialdemokratische Partei Deutschlands, SPD), Soviet Occupation Zone (German: Sowjetische Besatzungszone, SBZ), Soviet Military Administration in Germany (German: Sowjetische Militäradministration in Deutschland, SMAD), Communist Party of Germany (German: Kommunistische Partei Deutschlands, KPD), Social Unity Party of Germany (German: Sozialistische Einheitspartei Deutschlands, SED).

 

 

Після закінчення Другої світової війни геополітична ситуація у світі суттєво змінилася. Німеччина як країна-винуватиця розв’язання війни згідно рішень Потсдамської конференції була поділена на чотири окупаційні зони, які потрапили під контроль чотирьох держав-переможниць: США, Радянського Союзу, Великої Британії та Франції [1,С.390–393].

Не дивлячись на те, що доля Німеччини, налагодження її економічного і політичного життя повністю залежали від держав-переможниць, однак проведення ними своєї окупаційної політики важко було здійснити без залучення та підтримки впливових німецьких політичних сил. Останні у свою чергу повинні були отримати прихильність та підтримку окупаційних властей та заручитися довірою німецьких громадян, які були знесилені затяжною війною і як ніхто інший прагнули стабілізації політичного становища в країні та змін на краще. Однією з партій, яка мала усі шанси зайняти в майбутньому нішу провідної політичної сили країни була саме Соціал-демократична партія Німеччини – найстаріша політична партія, яка в роки панування нацистського режиму активно чинила йому спротив і не зламалася під його тиском. Тому населення повоєнної Німеччини виявляло до цієї партії досить велику довіру та покладало на неї багато своїх сподівань.

Метою даної статті є дослідження процесу відбудови організаційної структури Соціал-демократичної партії Німеччини після закінчення Другої світової війни у Східній окупаційній зоні з травня 1945 року і до квітня 1946 року, коли СДПН в Радянській зоні окупації фактично припинила своє існування. У межах даної мети необхідно вирішити наступні завдання: прослідкувати процес відродження партійних осередків та його специфіку у Східній окупаційній зоні, проаналізувати кількісний та соціально-професійний склад партійних організацій, оцінити рівень активності соціал-демократів та підтримки їх населенням у різних регіонах Східної окупаційної зони Німеччини.

У якості джерел автор спиралася на опубліковані архівні документи стосовно політики окупаційних держав, і зокрема СРСР, у повоєнній Німеччині [1], [2]. Цікавим та інформативно насиченим є збірник документів з коментарями Зігфріда Зукута «Окупаційна політика РЗО/НДР 1945–1949», який вміщує протоколи засідань центрального Об’єднаного фронту-блоку партій, до складу якого входила СДПН[10]. Цінні статистичні дані щодо процесу відродження СДПН вміщує документальний збірник «Шлях до правлячої партії: програмні засади, практична політика і організація німецької соціал-демократії в 1945–1965 роках» за редакцією Курта Клотцбаха [8].

Проблеми організаційного відродження та в цілому історії СДПН повоєнного часу недостатньо висвітлені в українській історіографії, проте за останні роки відбулися певні зрушення – це, зокрема, поява монографії Андрія Мартинова [6]. Радянська історіографія представлена монографією Бориса Орлова [7], який опублікував ще низку праць з історії СДПН. Найбільш грунтовним дослідженням короткого періоду історії СДПН у Радянській зоні окупації є робота німецьких авторів Мартіна Бросцата та Германа Вебера, яка в деталях висвітлює процес відродження та діяльності СДПН та інших політичних організацій у їхніх взаємовідносинах із владними окупаційними структурами [3]. Фундаментальним дослідженням, яке у хронологічній послідовності реконструює процес відродження СДПН у всіх окупаційних зонах, є робота Франца Остеррота та Дітера Шустера «Хроніка німецької соціал-демократії» [9]. Грунтовні праці, що досліджують організаційну відбудову СДПН у повоєнні роки, вийшли з під пера Петера Льоше та Франца Вальтера [5], а також Крістофа Буттервегга та Хайнц-Герда Хофшена [4].

Після нищівного розгрому та безумовної капітуляції Німеччина опинилася у стані колапсу. Дванадцятирічне тотальне панування нацистів у країні залишило по собі політичну пустелю. У цей час відродження соціал-демократії в країні починалося з трьох своєрідних «оазисів» – організаційних центрів, кожен із яких був готовий взяти на себе керівні функції. По-перше, це Президія партії, яка завершувала своє перебування у лондонській еміграції, по-друге, засноване Куртом Шумахером у Ганновері Бюро партії, по-третє, організований Отто Гротеволем Центральний комітет у Берліні.

СРСР у порівнянні з західними союзниками значно раніше надав дозвіл на відродження старих чи утворення нових політичних партій у своїй окупаційній зоні – 10 червня 1945 року. Така поспішність радянського керівництва пояснюється аж ніяк не прагненням до утвердження політичного плюралізму серед німців та демократизації країни як одного із трьох основних завдань, сформульованих у рішеннях Потсдамської конференції, а прагненням в умовах повоєнного політичного вакууму в німецькому суспільстві перехопити ініціативу і за власним планом почати вибудовувати політичний ландшафт в окупованій країні. Представники Наркомату іноземних справ СРСР, відслідковуючи ситуацію в РЗО та аналізуючи діяльність комуністичних організацій на південному сході РЗО, на кінець травня 1945 року дійшли висновку про необхідність найшвидшого надання дозволу на діяльність Комуністичної партії з її керівними органами. Про це свідчить зміст листа В.С. Семенова (з 1 жовтня 1945 року – керівник Політичного відділу РВАН, одночасно 1-й заступник політрадника; з 15 травня 1946 року – політрадник, одночасно керівник Політичного відділу РВАН) до А.Я. Вишинського від початку червня 1945 року під грифом таємно. У ньому Семенов доповідає: «Записка про німецькі «комуністичні організації» в південно-східних провінційних містах Німеччини, що додається, торкається актуального та мало вивченого нами питання. Записка складена референтом тов. Статутовим, який за моїм дорученням згрупував відомі нам з особистих поїздок факти». Далі у цьому документі формулюються і відповідні завдання: «3. Необхідно перейти до створення керівних партійних органів знизу до верху, забезпечивши при цьому політичну пильність. 4. Організувати центральний орган компартії Німеччини, укомплектувавши його підготовленими кадрами» [2, С.155]. Таке прагнення з боку СРСР відповідало бажанням німецьких комуністів і, навіть, дещо перевершувало їх очікування, так як спочатку комуністи розраховували на тривалий період нелегального існування [2, С.25].

Керівництво РВАН добре розуміло, що для того щоб мати більш широку підтримку своєї політики, їм вкрай необхідна лояльність ще однієї потужної політичної сили в країні, яка завжди мала великий авторитет серед населення Німеччини – СДПН. Соціал-демократичні організації на сході країни відроджувалася дуже розпорошено. Відновлення партійних структур відбувалося на рівні окружних, міських організацій, інколи навіть нелегально. Так, у травні 1945 року у Хемніці та Магдебурзі були сформовані окружні партійні організації. У Тюрінгії у цей же час була утворена «Конфедерація демократичних соціалістів», а вже у липні цього ж року на цій території було сформоване регіональне об’єднання СДПН [9, S.67–68].

Звісно, провідна роль у відродженні СДПН на сході країни належала Берліну. Тут одразу після закінчення війни сформувалися три групи, які прагнули відновлення СДПН. Перша група гуртувалася навколо Отто Гротеволя, Еріха Гніффке та Енгельберта Графа; друга група складалася із колишніх провідних функціонерів і депутатів СДПН, таких як Карл Гермер, Герман Шлімме, Бернхард Гьорінг та Ріхард Вайман; третя група зосередилася навколо Макса Фехнера [8, S.141].

Із цих трьох груп після прийняття постанови № 2 РВАН від 10 червня 1945 року, згідно якої в Радянській зоні окупації дозволялося створювати політичні партії, було сформовано керівне ядро Соціал-демократичної партії на чолі з Центральним комітетом (правлінням) СДПН, до якого спочатку входили 14 членів, а пізніше було включено ще 18 членів. Секретарем (політичним керівником) було призначено Отто Гротеволя. На місцях були створені провінційні організації, які поділялися на окружні, а окружні на первинні осередки. Берлінська організація стояла окремо і вона поділялася на 20 районних (згідно адміністративного поділу) організацій. Берлінська організація була підзвітна безпосередньо ЦК. Партійне керівництво в усіх організаціях мало обиратися, за винятком секретарів провінційних та окружних організацій, які призначалися ЦК СДПН[2, C.192].

Уже в липні–серпні 1945 року окружні організації СДПН були сформовані у Бранденбурзі, Лейпцигу, Саксонії-Ангальт, а на вересень припало створення організацій у Дессау та Герлітці [9, S.74; 3, S.477–478].

Із «Запису розмови І.В.Скляренка (у 1945 році референт сектора внутрішньої політики апарату політичного радника РВАН, пізніше працював у відділі інформації РВАН в Тюрінгії)[2, C.820-825] з О.Гротеволем» від 4 серпня 1945 року під грифом таємно стає очевидно, що у соціал-демократів та комуністів РЗО була особлива домовленість про спільність дій стосовно економічної та політичної відбудови країни[2, С.193]. На запитання І.В.Скляренка, чим пояснюється те, що у вас є особлива угода саме з компартією, а не з якою-небудь іншою політичною організацією, О.Гротеволь відповів, що СДПН і КПН є партіями одного класу – робітничого класу, а його партії повинні мати силу, щоб протистояти іншим громадським партіям [2, С.193]

Для цілковитого контролю над розвитком політичного життя в окупованій Німеччині РВАН, а значить СРСР, було взято курс на повне підпорядкування усіх політичних партій у РЗО своєму контролю. Одним із найпростіших шляхів, який давав змогу контролювати всі партії відразу, – було їх об’єднання в єдиний блок. Так, 14 липня 1945 року керівники чотирьох політичних партій Німеччини – комуністичної, соціалістичної, християнської і ліберальної в Радянській зоні окупації оголосили про створення єдиного фронту антифашистських демократичних партій Німеччини[10, C.58–59; 2, С.193]. Згідно Декларації про створення Блоку антифашистських демократичних партій від 14 липня 1945 року основні завдання блоку зводилися до наступного: 1) очищення Німеччини від пережитків гітлеризму, перебудова країни на антифашистсько-демократичних основах, а також викорінення в країні усіх тенденцій мілітаристського і завойовницького характеру; 2) по можливості швидке відновлення економіки Німеччини для забезпечення роботою, житлом, хлібом і одягом; 3) встановлення законності на основі демократичної правової держави; 4) забезпечення свободи совісті і здійснення релігійних культів; 5) завоювання довіри і встановлення відносин із усіма народами, які будуть базуватися на взаємній повазі [10, C.58–59].

До серпня 1945 року соціал-демократи у Радянській зоні окупації не мали єдиної стратегії щодо майбутньої політики партії і лише формували організаційну структуру. Утворений Центральний комітет вважав себе тимчасовим органом СДПН і не поспішав перебирати на себе керівні функції стосовно всієї партії, але уже в серпні 1945 року, заручившись підтримкою чи можливо навіть за ініціативи РВАН, він став претендувати на роль керівного центру щодо організації майбутньої діяльності СДПН у країні.

Що стосується питання членства в СДПН, то в уже згадуваній секретній розмові Отто Гротеволя з І.В.Скляренком від 1 серпня 1945 року перший зазначав: «Членом нашої партії може стати той громадянин, який поділяє нашу програму, який не був активним фашистом, і який не є членом якоїсь іншої партії. Кожен член партії повинен працювати в одній із місцевих парторганізацій» [2, С.191].

Стосовно кількісного і соціального складу СДПН О.Гротеволь далі зазначав: «На сьогоднішній день точної кількості складу партії поки що немає. У Берліні приблизно нараховується 60 тисяч членів нашої партії. Наші партійні організації діють у Саксонії, Тюрінгії, Бранденбурзькій і Мекленбурзькій провінціях, проте їх склад у кінцевому варіанті ще не визначений; про соціальний склад партії можу сказати лише те, що до неї входить 76–80% робітників» [2, С.192].

До кінця 1945 року загальна кількість членів партії зросла до 385 тисяч осіб. Райони Галле і Мекленбург мали найвищі темпи зростання чисельності. У Бранденбурзькій провінції, Лейпцигу та Тюрінгії зростання не було настільки високим. До злиття з комуністами в Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН) соціал-демократи майже подвоїли кількість членів СДПН. Найбільш значне зростання було зафіксоване в землі Мекленбург-Передня Померанія: там показники на кінець березня 1946 року складали приблизно 81 000 членів. Більша кількість, як повідомлялося, була лише в Тюрінгії – 92 000 членів [5, S.112; 3, S.465–466].

Також О. Гротеволь зазначав, що «Центральним органом партії є щоденна газета «Дас Фольк» (Народ), відповідальним редактором якої є Отто Майер. Газета виходила 100-тисячним тиражем в той час, коли лише для одного Берліна необхідно було 200 тис. екземплярів. У провінціях наших газет не має, адже «Дас Фольк» туди не доходить, а на місці там немає чим друкувати і на чому це робити. З питань партійного друку ми будемо звертатися за допомогою до Радянської воєнної адміністрації» [2, С.192].

Із вересня по листопад 1945 року соціал-демократам вдалося закріпити свої позиції, заручитися підтримкою німецьких громадян і ідея про єдність дій із КПН втрачала для СДПН свою доцільність. У середині вересня 1945 року під час масового мітингу Отто Гротеволь заявив про те, що СДПН не тільки претендує на лідерство у відновленні демократії, а й проголошує курс на незалежність та автономію, так як тільки СДПН в однаковій мірі в усіх чотирьох окупаційних зонах могла представляти інтереси німецьких громадян. Тому керівна верхівка КПН, спостерігаючи за такими діями СДПН, взяла активний курс на об’єднання з соціал-демократами. Так, 1 вересня 1945 року бюлетень інформаційного бюро ЦК ВКП(б) повідомив про співпрацю між КПН та СДПН, наголошуючи на тому, що вона матиме вирішальне значення для «успішної реалізації демократичного перевтілення Німеччини». Повідомлення вперше привертає увагу до тенденції керівництва соціал-демократів висловлюватися проти об’єднання з КПН» [2, С.26]

Причини такої політики КПН щодо зближення з соціал-демократами за словами С.І.Тюльпанова (після закінчення війни – керівник 7-го Відділу Політичного управління Групи радянських окупаційних військ в Німеччині; з жовтня 1945 по вересень 1949 рр. – керівник Управління пропаганди РВАН) полягали в тому, що керівництво РВАН розуміло, що мають відбутися вибори і що необхідно створювати умови для перемоги «демократичних елементів у РЗО». У жовтні обговорювалося питання про об’єднання партій, а в листопаді Управління пропаганди звернуло увагу Воєнної ради РВАН на те, що без політичного об’єднання обох партій вибори будуть програні. Так це С.І. Тюльпанов пояснював на засіданні комісії ЦК ВКП(б) 16 вересня 1946 року, яка була присвячена перевірці роботи Управління пропаганди РВАН [2, C.26].

У грудні 1945 року організаційна структура партії в РЗО в значній мірі стабілізувалася. Остаточно сформувався Центральний комітет СДПН, який вперше зібрався у грудні 1945 року. Перше засідання керівництва схвалило курс ЦК СДПН, суть якого полягала в тому, щоб протистояти усім німецьким політикам, які пропагують об’єднання з Комуністичною партією під тиском з боку РВАН [3, S.468; 4, S.133].

Отто Гротеволь та Густав Дарендорф (у 1945–1946 рр. – віце-президент Центральної німецької адміністрації паливної промисловості в Радянській зоні; з березня 1946 року – знаходився в західних зонах) декілька разів здійснювали подорожі у Західні зони, але ніякої підтримки для себе там не знайшли [2, C.820–825]. Еріх Гніффке також намагався заручитися підтримкою лідера Західних окупаційних зон Курта Шумахера, але марно, адже розбіжності між соціал-демократами східної і західних зон виявилися нездоланними. Центральний комітет також регулярно посилав номери своєї газети та циркуляри партійних структур у західні зони, але це ніяким успіхом не увінчалося [3, S.468; 6. С.167].

На конференції «шестидесятників» (по 30 представників від КПН та СДПН) у кінці грудня 1945 року було на порядок денний поставлено питання «єдності» обох партій. Тиск з боку РВАН і відсутність підтримки з боку соціал-демократів західних зон не залишили соціал-демократам Радянської зони окупації вибору, крім як піти на злиття з КПН [3, S.469].

У другій половині березня 1946 року питання про проведення партійного референдуму в Берліні з приводу об’єднання СДПН і КПН стояло на порядку денному як найбільш нагальне. Були неодноразові спроби зірвати проведення референдуму, через що його кінцеву дату декілька разів переносили. Остаточною датою проведення опитування було призначено на 31 березня [7, C.149]. Так у 12 районах Західного Берліна референдум було проведено у визначений термін. У голосуванні прийняли участь 71,4 % членів СДПН цих районів. Серед них «ЗА» об’єднання з КПН проголосувало 12,7%, «ПРОТИ» об’єднання – 82,5% [2,C. 445]. На питання «ЗА чи ПРОТИ спільної роботи з КПН» голосували «ЗА» 62,1%, «ПРОТИ» – 23,4%. Pеферендум показав, що шумахеровці мають на цій території досить міцні позиції в соціал-демократичних організаціях [2, C.446]. Як наслідок, об’єднання в секторах Західного Берліну потерпіло фіаско. Проте питання об’єднання на усій території РЗО крім Західного Берліну було вже давно вирішено з боку РВАН і буде втілене в життя наприкінці квітня 1946 року.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що структурне відродження СДПН в Радянській зоні окупації відбувалося досить розпорошено в різних землях і округах, але за дуже короткий період соціал-демократам вдалося налагодити свою діяльність майже у всіх частинах РЗО. Такий швидкий процес відродження партії на сході Німеччини відбувся завдяки наданню дозволу на діяльність політичних партій та сприянню з боку РВАН, яка у цьому відношенні мала свій інтерес, так як виношувала план об’єднання СДПН та КПН в єдину партію. При цьому передбачалося, що керівництво цим процесом візьме на себе РВАН, а отже СРСР. З моменту офіційного дозволу на існування політичних партій і до кінця квітня 1946 року СДПН в Радянській зоні окупації вдалося значно наростити свій кількісний склад та розширити соціальну базу. Але такий стрімкий процес відродження партій у РЗО тривав недовго і на кінець квітня 1946 року під тиском окупаційної влади закінчився її об’єднанням із КПН у єдину партію. Таким чином соціал-демократія у Східній Німеччині перестала існувати.

 

Література:

1.Тегеран–Ялта–Потсдам: Сборник документов / Сост.: Ш.П. Санакоев, Б.Л. Цыбулевский. – 2-е изд. – М.: Международные отношения, 1970.

2. СССР и германский вопрос 1941 – 1949 гг.: в 3-х томах. Т.2: Документы из Архива внешней политики Российской Федерации. – М.: Международные отношения, 2000.

3. SBZ-Handbuch: Staatliche Verwaltungen, Parteien, gesellschaftliche Organisationen und ihre Führungskräfte in der Sowjetischen Besatzungszone Deutschlands 1945 – 1949/ Hg. Martin Broszat, Hermann Weber. – München: Oldenbourg, 1993.

4. Butterwegge, Christopf; Hofschen, Heinz-Gerd. Sozialdemokratie, Krieg und Frieden: die Stellung der SPD zur Friedensfrage von den Anfängen bis zur Gegenwart. Eine kommentierte Dokumentation. – Heilbronn: Distel, 1984.

5. Lösche, Peter; Walter, Franz. Die SPD: Klassenpartei – Volkspartei – Quotenpartei; zur Entwicklung der Sozialdemokratie von Weimar bis zur deutschen Vereinigung. – Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1992.

6. Мартинов А. Ю. Соціал-демократична партія у політичній історії Німеччини ХХ століття. – К.: Основні цінності, 2003.

7. Орлов Б. С. СДПГ: идейная борьба вокруг программных установок. 1945 – 1975 гг. – М.: Наука, 1980.

8. Klotzbach, Kurt. Der Weg zur Staatspartei: Programmatik, praktische Politik und Organisation der deutschen Sozialdemokratie 1945 – 1965. – Bonn: Dietz, 1996.

9. Osterroth, Franz. Schuster, Dieter. Chronik der deutschen Sozialdemokratie. Band III: Nach dem Zweiten Weltkrieg. – Berlin, Bonn: J. H. W., Dietz, 1978.

10. Suckut, Siegfried. Blockpolitik in der SBZ/DDR 1945 – 1949. Die Sitzungsprotokolle des zentralen Einheitsfront-Ausschusses. Quellenedition. – Köln: Wissenschaft und Politik, 1986.

 

Literature:

1. Tegeran-Yalta-Potsdam: Sbornik documentov / Sost.: S. P. Sanakoev, B.L. Tsybulevsky. – 2 izd. – M.: Mezhdunarodnye otnosheniya, 1970.

2.SSSR i Germansky vopros 1941-1949: v 3 tomah. T.2: Documenty iz Arhiva vneshney politiky Rossiyskoy Federatsii. – M. : Mezhdunarodnye otnosheniya, 2000.

3. SBZ-Handbuch: Staatliche Verwaltungen, Parteien, gesellschaftliche Organisationen und ihre Führungskräfte in der Sowjetischen Besatzungszone Deutschlands 1945 – 1949/ Hg. Martin Broszat, Hermann Weber. – München: Oldenbourg, 1993.

4. Butterwegge, Christopf; Hofschen, Heinz-Gerd. Sozialdemokratie, Krieg und Frieden: die Stellung der SPD zur Friedensfrage von den Anfängen bis zur Gegenwart. Eine kommentierte Dokumentation. – Heilbronn: Distel, 1984.

5. Lösche, Peter; Walter, Franz. Die SPD: Klassenpartei – Volkspartei – Quotenpartei; zur Entwicklung der Sozialdemokratie von Weimar bis zur deutschen Vereinigung. – Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1992.

6. Martinov A. Y. Social-demokratychna partia u politychniy istorii Nimechiny XX stolittya. – K.: Osnovny tsinnosty, 2003.

7. Orlov, B.S. SDPG: Ideynaya borba vokrug programnyh ustanovok. 1945-1975. – M.: Nauka, 1980.

8. Klotzbach, Kurt. Der Weg zur Staatspartei: Programmatik, praktische Politik und Organisation der deutschen Sozialdemokratie 1945 – 1965. – Bonn: Dietz, 1996.

9. Osterroth, Franz. Schuster, Dieter. Chronik der deutschen Sozialdemokratie. Band III: Nach dem Zweiten Weltkrieg. – Berlin, Bonn: J. H. W., Dietz, 1978.

10. Suckut, Siegfried. Blockpolitik in der SBZ/DDR 1945 – 1949. Die Sitzungsprotokolle des zentralen Einheitsfront-Ausschusses. Quellenedition. – Köln: Wissenschaft und Politik, 1986.

 

 

 



Создан 08 июн 2015