Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Likarchuk, Natalia, 2014. STRATEGIC PLANNING AND STRATEGIC PROGRAMMING AS ELEMENTS OF THE STRATEGIC PLAN. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 04 (04), pp. 62-70.




 

Likarchuk, Natalia, 2014. STRATEGIC PLANNING AND STRATEGIC PROGRAMMING AS ELEMENTS OF THE STRATEGIC PLAN. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 04 (04), pp. 62-70.

 

СТРАТЕГІЧНЕ ПРОЕКТУВАННЯ ТА СТРАТЕГІЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУ

 

УДК 351.71

 

Лікарчук, Наталія,

доктор політичних наук, доцент,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка (Київ, Україна),

кафедра державного управління,

професор

 

 

АНОТАЦІЯ

За наявності чіткої стратегії і процесу її формування (стратегічного планування) досягається ефективність в роботі будь-якої управлінської структури.  Стратегічне планування розглядають сьогодні як важливий інструмент організаційного управління. Ефективність такого планування полягає в його можливостях визначати центральні поточні проблеми, які виникають в процесі управління, що в свою чергу дає можливість адекватно реагувати на них. Стратегічне планування допомагає у визначенні головних  проблем, які стоять перед тим чи іншим органом державного управління, а стратегічний план є невід’ємною частиною процесу планування, який визначає загальні межі планування.

Стратегія це детальний комплексний план, який передбачає розробку основних заходів для досягнення намічених цілей. Стратегічний план базується на широкому науковому дослідженні й фактичних даних. Стратегічний план містить два необхідних елементи (компоненти), мова йде про стратегічні проекти й стратегічні програми, які визначають змістовну функцію управління.

Стратегічні проекти це прототипи, майбутні моделі розвитку ключових областей основних сфер суспільного життя, які направлені на розвиток всього суспільства й повинні реалізовуватися всіма суспільними інститутами. «По вертикалі» вони відносяться до всіх видів влади (регіональної, місцевої). «По горизонталі» - до всіх інститутів громадянського суспільства та бізнесу. 

Проекти стосуються  різноманітних сфер і напрямків діяльності, формуються й реалізуються незалежно один від одного. Тому роль державного управління повинна бути направлена на ефективне управління проектами на виявлення реальних потреб суспільства.

В основі стратегічних проектів лежить концентрація фінансових, адміністративних й суспільних ресурсів країни в найбільш пріоритетних напрямах розвитку потенціалу людини. Для України такі проекти повинні стати логічним продовженням курсу на модернізацію.

Стратегічні програми розкриваються через поняття «програмна область», «параметри програми» та «структура програми». Уніфікованого алгоритму змісту методів розробки програм не існує, це пов’язано з тим, що розробка цільової програми – це не лінійний, а циклічний процес.

Зіставляючи два елементи стратегічного плану – стратегічний проект і стратегічну програму, зазначимо, що більш рухомою й мінливою її частиною є саме програма, а не проект. Взагалі, не існує єдиного часового горизонту стратегічного планування. 

Ключові слова: стратегічне планування, стратегічний проект, наступальні проекти, стратегічна програма, структурна програма,параметри програми, організаційне управління, пріоритетні направлення.

 

 

STRATEGIC PLANNING AND STRATEGIC PROGRAMMING AS ELEMENTS OF THE STRATEGIC PLAN 

 

Likarchuk, Natalia,

Doctor of Political Science, Associate Professor,

Taras Shevchenko Nationa University (Kyiv, Ukraine),

Departmen of State Governance,

Professor

 

 

SUMMARY

In the article, the author notes that the presence of a clear strategy and process of its formation (strategic planning) is achieved in the effectiveness of any administrative structure. Strategic planning is now regarded as an important tool of organizational management. The effectiveness of this plan is its capability to determine the current central problems that arise in the process of governance, which in turn makes it possible to adequately respond to them. Strategic planning helps to identify the main problems faced by any agency of the government that the strategic plan is an integral part of the planning process, which determines the overall limits of planning.

The strategy is detailed comprehensive plan that includes the development of key measures to achieve their goals. The strategic plan is based on extensive scientific research and evidence. The strategic plan includes two essential elements (components), it is a strategic projects and strategic programs that define content management function.

Strategic projects is a prototype, future model of the key areas of the main areas of social life, aimed at the development of the whole society and must be implemented by all public institutions. "Vertical" they refer to all types of government (regional, local). "Horizontal" is all of civil society and business.

Projects related to different areas and activities, formed and implemented independently of each other. Therefore, the role of public administration should be directed to effective project management to identify the real needs of society. Therefore, the role of public administration should be directed to effective project management to identify the real needs of society. At the heart of strategic projects is the concentration of financial, administrative and social resources of the country in the most priority areas of human potential. For Ukraine such projects should be a logical continuation of the course of modernization.

Strategic program revealed through the concept of "program area", "application settings" and "structure of the program." Uniform algorithm methods of content development programs exist, due to the fact that the development of targeted programs - is not linear but cyclical process.

Comparing the two elements of the strategic plan - a strategic project and strategic program, we note that more mobile and changeable part of it is just a program, not a project. Generally, there is no single time horizon of strategic planning.

Keywords: strategic planning, strategic project, offensive projects, strategic program, structural program, program settings, organizational management, priority assignment. 

 

 

Процеси, які відбуваються в Україні, вимагають від органів державної влади, державних службовців переосмислення форм і сутності державного управління. Саме через стратегічне планування, тобто через чітке визначення цілей і напрямків діяльності  можливо досягти тієї мети, яка стоїть сьогодні перед нашою державою.

Стратегічне планування є базовою функцією стратегічне управління, а стратегічне управління, на думку У. Кінга, це масштабні, необмежені рамками часу прогнози конкурентних позицій та шляхів досягнення поставлених цілей. Тобто, стратегія це «план дій», що включає в себе поняття про те, як?, коли?,  і що? ми збираємося робити [2, с.46].

Тому стратегічне планування – може бути задіяним в будь-якій галузі людських знань. Планувати стратегічно - значить навчитись думати вирішувати й управляти стратегічно. Цей процес  може бути грандіозним й дорогим, і в той же час може бути - технологічно й методично витонченим. Тому він може бути з успіхом використаний в сфері державного управління. Саме американський дослідник Майкл Москоу першим застосував стратегічне планування у державному секторі. В своїй праці «Стратегічне планування в бізнесі й управлінні» він зазначав, що корпоративна модель стратегічного планування може застосовуватись і в адміністративному управлінні. З того часу стратегічне планування широко використовується в органах державної влади.

Для забезпечення роботи цього процесу в державному секторі необхідно раціонально використовувати ті ж фундаментальні складові успіху будь-якого організаційного процесу:

-здатність об’єктивно оцінювати сучасну ситуацію й передбачати майбутні можливості й негативні наслідки своїх дій;

-здатність розглядати альтернативні варіанти й застосовувати оптимальні рішення з вибору пріоритетів;

-здатність організовувати й застосовувати доступні ресурси для забезпечення реалізації вибраних пріоритетів [3, с. 204].

Для здійснення  стратегічного планування в рамках державного управління необхідно мати певну структуру, яка б здійснювала діяльність з розробки та реалізації стратегічних планів. Державні структури України зіткнулись з проблемами, які викликані новими реаліями життя, що привнесли в державний сектор новий образ мислення,  де цінуються висококваліфіковані спеціалісти, які здатні працювати в нових умовах. 

Наявність чіткої стратегії і процес її формулювання (стратегічне планування)  приносить вигоди політичні, соціальні, фінансові тапсихологічні. Отже, будь-який керівник, що застосовує базові елементи стратегічного планування, з найменшими витратами може досягти ефективності в роботі.

Як уже зазначалося, стратегічне планування широко застосовується у приватному секторі економіки, а для органів державного управління – це новий вид діяльності. Стратегічне планування розглядають сьогодні як важливий інструмент організаційного управління. Ефективність стратегічного планування полягає в його можливостях визначити центральні поточні проблеми, які виникають перед організацією, що дає змогу адекватно реагувати на них. Крім того, стратегічне планування допомагає у визначенні головних проблем, які стоять перед тим чи іншим органом державного управління, а стратегічний план є невід’ємною частиною процесу планування, який визначає загальні межі планування.

На думку А. Стерліна стратегія це детальний комплексний план, який передбачає розробку основних заходів для досягнення намічених цілей [6, с.86]. Стратегічний план повинен базуватися на широкому науковому дослідженні й фактичних даних.Тому, необхідно постійно займатися збиранням, обробкою й аналізом великої інформаційної бази. Крім того, план надає будь-якій організації визначеності, точності  та індивідуальності  [6, с.102]. Стратегічний план повинен бути розроблений таким чином, щоб він залишався не тільки цілісним на протязі тривалого часу, але й зберігав гнучкість.

Формування стратегічного плану це ретельна, систематична підготовка до майбутнього, яка здійснюється вищим керівництвом. Крім того, стратегічний план визначає відповідальність кожного.

Стратегічні плани, які є одним із видів планів, представлені в свою чергу, різними варіантами. Але будь-який стратегічний план містить два необхідних елементи (компоненти):

-стратегічний проект, який фактично є набором елементарних стратегій;

- стратегічна програма, яка визначає способи реалізації проекту.

Розглянемо більш детально ці елементи.

Стратегічні проекти є важливоючастиною формування нової стратегії розвитку України і відображають широке поле різноманітних явищ в суспільно-політичному житті суспільства.

Використання проектного підходу в органах державного управління було запропоновано рядом авторів, серед яких слід відзначити праці зарубіжних вчених П. Мартіна, К. Тейта, Д. Герда,  У. Кнга, А. Стерліна та українських дослідників, зокрема: Н. Загиней, Н. Бушуєвої, С. Дзюби, Д.Кульчицької, Н. Парасюк, Л. Телишевської, І. Чикаренко, В. Худолея, В. Шапіро, В. Яковенка.

Традиційно під категорією «проект» (лат. рrojectus – виступаючий попереду) розуміють прототип, праобраз передбачуваного об’єкта. В понятті «проект» криється економічна складова, а саме національний прообраз майбутньої економічної системи, тобто сучасної конкурентоздатної економічної системи. Стратегічні проекти направлені на розвиток не тільки держави, регіонів, місцевої влади, але й направлені на розбудову громадянського суспільства. В певній мірі такі проекти апелюють до вітчизняного бізнесу. Крім того, проект є тривалим процесом, а його ефективність залежить від якості процесу управління на всіх етапах його проходження.

Тому, стратегічні проекти це прототипи, майбутні моделі розвитку ключових областей основних сфер суспільного життя, які направлені на розвиток всього суспільства й повинні реалізовуватися всіма суспільними інститутами. «По вертикалі» вони відносяться до всіх видів влади (регіональної, місцевої). «По горизонталі» - до всіх інститутів громадянського суспільства та бізнесу.

Проекти стосуються різноманітних сфер і напрямків діяльності, формуються й реалізуються незалежно один від одного. Тому роль державного управління повинна бути направлена на ефективне управління проектами на виявлення реальних потреб суспільства.

В основі стратегічних проектів лежить концентрація фінансових, адміністративних й суспільних ресурсів країни внайбільш пріоритетних напрямах розвитку потенціалу людини. Для України такі проекти повинні стати логічним продовженням курсу на модернізацію.

Ідея пріоритетних проектів має свою політичну логіку:

-проголошена ціль всієї діяльності влади –«суттєве підвищення якості життя громадян»;

- національні проекти – нові механізми досягнення цієї мети;

- нові можливості розвитку держави, якіпов’язані з «підвищення якості життя» як суспільства в цілому, так і окремої особистості;

- стратегічні проекти, що направлені на конкретний соціальний результат.

Зазначимо, що в сучасних умовах розвитку стратегічні проекти повинні бути соціально орієнтованими й направленими на реалізацію головних потреб і інтересів людини та виступати основою буття, а значить, бути базою, що забезпечує національну безпеку, територіальнуцілісності й суверенітет країни.

Масштаб таких проектів дозволяє стверджувати, що сама їх ідея виходить далеко за рамки, окремих, навіть великомасштабних програм. На часі є управління не одним проектом, а портфелем проектів. Портфельний підхід до управління проектами має суттєві вигоди, мова йде про проекти на глобальному рівні, що відображають стан справ в цілому [5, с. 176].

Зазначимо, що у процесі формування портфеля проектів найчастіше використовують модель, яку розробив Е. Нільсен, який вважає, щодоцільно мати декілька портфелів проектів, і в тому випадку коли існують схожі проекти, їх можна розмістити в той самий портфель. Зокрема він виділив чотири групи таких портфелів проектів:

-великі проекти, вартість яких досягає понад 50 тис. дол.;

-не великі проекти, вартість яких становить менше 50 тис. дол.;

-проекти у сфері інфраструктури;

-«адміністративний» портфель. Головне завдання керівництва «адміністративним порфелем» полягає у раціональному розподілі фондів між проектами трьох інших потрфелів [3, с.194].

Необхідною умовою портфельних проектів має стати постійний моніторинг усієї групи проектів, щоб мати уявлення про те, які проекти реалізуються успішно, які потребують допомоги, а від яких слід взагалі відмовитись.

Якщо стратегічний проект перестає працювати, тобто більше не відповідає чинним реаліям, необхідна розробка нового стратегічного плану. Крім того, у випадку, коли  необхідність у стратегічному проекті породжується зовнішніми змінами, то він є реактивним (захисним). Переважна більшість регіональних стратегій розвитку мають антикризову спрямованість, що відносить їх швидше до  реактивних стратегічних проектів.

Протилежністю реактивних проектів є проекти наступальні, а джерелом таких проектів виступають зміни у внутрішньому середовищі регіону, держави в цілому, зокрема, мова може йти про нові знання і компетенції, які породжуються активністю співробітників.

Слід зазначити, що певна невизначеність може виникнути й під час реалізації органами державної влади будь-яких проектів. Основними факторами ризику  можуть виступати:

- нестабільність законодавства (відсутність законодавчої бази або її не виконання);

- нестабільність економічної та соціальної ситуації (наявність кризових явищ);

- невизначеність політичної ситуації;

- неточність та не повний обсяг отриманої інформації;

- неточність або невизначеність цілей, інтересів та поведінка учасників державно-управлінських відносин;

- зміна влади;

- зовнішньо-політичні та зовнішньо-економічні ризики;

- технологічні ризики та стихійні лиха [1, с. 173].

Наступним елементом стратегічного планування є стратегічні програми.

Стратегічні програми розкриваються через поняття «програмна область», «параметри програми» та «структура програми». Структура програми включає наступні блоки (складові):

-цільовий, до якого входить зміст проблеми, обґрунтування необхідності її вирішення програмними методами, цілі, задачі, строки й етапи програми;

-виконавчий блок, який включає систему програмних заходів;

-ресурсний блок, куди входять об’єм та ресурсні джерела;

-організаційний, який розкривається через механізми реалізації, організацію управління й контроль, оцінку наслідків та паспорт програми.

Процес розробки цільової програми складається з наступних етапів:

- цільова установка програми;

- науково-проектна розробка програми (обґрунтування способів її реалізації);

- структурна розробка (формування розділів, побудова виконавчої структури програми, обґрунтування програмних заходів);

- ресурсна розробка (ресурсне забезпечення програми: і фінансове і кадрове).

Зазначимо, що уніфікованого алгоритму змісту методів розробки програм не існує, це пов’язано з тим, що розробка цільової програми – це не лінійний, а циклічний процес.

Сьогодні існує класифікація державних програм, яка базується на таких характерних ознаках:

1.За функціональною сферою державної програми: соціально орієнтовані (соціальні); науково-технічні (інноваційні); інвестиційні; екологічні; програми забезпечення національної безпеки, попередження та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.

2. За об’єктом реалізації державних програм: територіальні (регіональні); галузеві; програми розвитку ресурсного потенціалу; зовнішньо-економічні; організаційно-управлінські; маркетингові.

3. За строками реалізації програми: короткострокові (до 3 років); середньострокові (на період від 3 до 5 років); довгострокові (на період більше 5 років).

4. За ступенем державної підтримки: програми, які повністю фінансуються за рахунок державного бюджету; програми, які підтримуються державою із залученням недержавних джерел фінансування; спільні територіальні програми, зокрема, це програми соціально-економічного розвитку територій, які підтримує держава; програми, які пов’язані з поточною діяльністю регіональних, місцевих органів влади і управління.

Оцінка таких програм включає підготовку програми, оцінку реалізації програми, оцінку результатів, оцінку економічної ефективності та оцінку наслідків й ефектів. Методика проведення оцінки програми розробляється на стадії  формування самої програми і повинна бути адекватною її змісту. На практиці, переважно, застосовуються: методи експертних оцінок й методи кількісних оцінок.

Зіставляючи два елементи стратегічного плану – стратегічний проект і стратегічну програму, зазначимо, що більш рухомою й мінливою її частиною є саме програма, а не проект. Взагалі, не існує єдиного часового горизонту стратегічного планування.  Наприклад, в європейському суспільстві часто зустрічаються довгострокові й десятирічні плани, в США – використовують п’ятирічні плани, а Японія – три річне планування. Важливо, що часові фактори – це атрибути не стратегічного плану, а його елементи – програми з реалізації проекту.

 Програми можуть бути інтенсивними, згорнутими в часі або, навпаки, тривалими й розтягнутими. Швидкість реалізації стратегічних планів залежить від безлічіфакторів: зовнішні та внутрішні умови, стан економіки та фінансового сектору і так далі. «Стратегічність» плану  не залежить від часу реалізації проекту.

Надзвичайно важливою підставою для розрізнення стратегічних планів є кількість проектів у їх складі. У зв’язку з чим виділяють:

- монопроектні (прості) плани;

- поліпроектні (складні плани), які складаються з двох і більше проектів.

На державному та регіональному  рівні широкого поширення набули саме полі проектні плани, адже об’єкт стратегічного управління не обмежується однією сферою, це і органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, регіональні органи виконавчої влади, фінансова та економічна сфери, соціальна сфера і так далі.

Особливої уваги заслуговують національні проекти, які є практичною основою для здійснення економічних реформ в країні. Базовими принципами роботи над національними проектами є:

по-перше -  пріоритет інвестиційних коштів над бюджетними;

по-друге – проектний менеджмент в державному управлінні;

по-третє – персональна відповідальність за реалізацію проекту;

по-четверте – партнерство та  співпраця з провідними світовими кампаніями.

Особливо цікавим і ключовим та необхідним принципом для нашої держави є принцип – антикорупційності. Це дасть для нашої держави шанс привести в Україну інвестиції, оновити державне управління новими принципами, підходами та кадрами.

Отже, стратегічне управління  - сьогодні найефективніший вид управління, а стратегічне планування визначає змістовну сторону управління на концептуальній довгостроковій основі, дозволяє скоординувати окремі програми та проекти, сконцентрувати ресурси на головних напрямках роботи, розділити їх з урахуванням перспектив розвитку, виявити пріоритетні програми та проекти.

Біда нашого управління (державного, регіонального, місцевого) полягає у тому, що воно працює на «коротких програмах», без виділення стратегічних пріоритетів, а пріоритетні національні програми не отримали достатнього наукового обґрунтування та розвитку.

Органи виконавчої влади в нашій  державі стикаються з певними складнощами, поєднаними з розробкою документів стратегічного планування, основними з яких є кваліфікація кадрів, відсутність фахової експертизи, неготовність інших владних структур до необхідної взаємодії та труднощів, пов’язаних з фінансуванням.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Державне управління: Словн.-довід./За заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
  2. Кинг У., МакКлеланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная практика/ У. Кинг, Д. МакКлеланд. – М.: Издательство «Прогресс», 1982. – 585 с.
  3. Коно Т. Стратегия и структура японских предприятий/ Пер. с англ. – М.: Прогресс, 2008. – 480 с.
  4. Кузик Б. Н., Кушлин В І., Яковець Ю. А. Прогнозування, стратегічне планування та національне програмування. – Москва: Економіка, 2011. – 604 с.
  5. Позняков В. В. Управление проектами: сущность, актуальность и особенности применения в России // Мир управления проектами. – М.: Аланс, 1994. – 304 с.
  6. Стерлин А. Р. и др. Стратегическое планирование в промышленных корпорациях США. Опыт развития и новые явления / А. Стерлин. – М.: Изд-во «Наука», 1990. -  391 с.

 

REFERENCES:

1.         Derzhavne upravlіnnja: Slovn.-dovіd./Za zag. red. V. M. Knjazєva, V. D. Bakumenka. – K.: Vid-vo UADU, 2002. – 228 p.

2.         King U., MakKleland D. Strategicheskoe planirovanie i hozjajstvennaja praktika/ U. King, D. MakKleland. – M.: Izdatel'stvo «Progress», 1982. – 585 p.

3.         Kono T. Strategija i struktura japonskih predprijatij/ Per. s angl. – M.: Progress, 2008. – 480 p.

4.         Kuzik B. N., Kushlin V І., Jakovec' Ju. A. Prognozuvannja, strategіchne planuvannja ta nacіonal'ne programuvannja. – Moskva: Ekonomіka, 2011. – 604 p.

5.         Poznjakov V. V. Upravlenie proektami: sushhnost', aktual'nost' i osobennosti primenenija v Rossii// Mir upravlenija proektami. – M.: Alans, 1994. – 304 p.

6.         Sterlin A. R. i dr. Strategicheskoe planirovanie v promyshlennyh korporacijah SShA. Opyt razvitija i novye javlenija/ A. Sterlin. – M.: Izd-vo «Nauka», 1990. -  391 p.



Создан 28 мар 2015