Nauki Społeczno-Humanistyczne Соціально-Гуманітарні Науки Social and Human Sciences

 

Chernjakhivska, Vіktoria, 2014. MODALITIES FOR IMPLEMENTATION OF GENDER POLICY IN PUBLIC ADMINISTRATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 04 (04), pp. 119-126.




 

Chernjakhivska, Vіktoria, 2014. MODALITIES FOR IMPLEMENTATION OF GENDER POLICY IN PUBLIC ADMINISTRATION. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 04 (04), pp. 119-126.

 

 

МЕХАНІЗМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

УДК 331.5: 301.19

 

Черняхівська, Вікторія,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (м.Київ, Україна),

кафедра державне управління,

аспірантка

 

 

АНОТАЦІЯ

Розглядаються  механізми впровадження гендерної політики в сферу державного управління.  Аналізуються гендерні відносини та  гендерна  рівність, які характеризуються   рівністю прав, положень, можливостей, рівною значимістю й відповідальною системою відносин. Визначаються основні принципи гендерного квотування та розглядаються правові механізми впровадження квот. Зазначається, що гендерні квоти спрямовані на подолання перешкод під час входження жінок до владної системи, що дає можливість подолати нерівноправне представництво у сфері публічної влади в короткі терміни. Квоти є тим механізмом, який може залучати жінок до сфери державного управління. В сучасних державах  є чотири основні правові механізми впровадження квотування, зокрема: конституційні положення, виборче законодавство, окремі закони про рівноправність та статути політичних партій.

Ще одним важливим механізмом гендерної політики є впровадження посади радника з гендерних питань, який часто виступає в ролі уповноваженого у справах гендерної рівності – Омбудсмана.

Крім того, аналізуються міжнародні документи та досвід квотування в європейських державах. Зазначається, що в ряді країн приймаються нормативно-правові документи, які розробляються на засадах забезпечення принципу рівності жінок та чоловіків.

Ключові слова: гендерна політика, паритетна демократія, «позитивні дії», квотування, принцип рівноправності, гендерні компоненти, гендерний баланс.

 

 

 

MODALITIES FOR IMPLEMENTATION OF GENDER POLICY

IN PUBLIC ADMINISTRATION 

 

Chernjakhivska, Vіktoria, 

Taras Shevchenko National University (Kuiv, Ukraine),

Department of State Governance,

Ph.D student

 

SUMMARY

The article deals with mechanisms for implementing gender policy in the sphere of public administration. Analyzes gender relations and gender equality which are characterized by equality rights provisions opportunities equal importance and responsible system of relations. In science defines the basic principles of gender quotas and considered legal mechanisms for implementing quotas. It is noted that gender quotas aimed at overcoming obstacles during the entry of women in power system, which makes it possible to overcome the unequal representation in the public administration in the short term. Quotas are a mechanism that can attract women to the field of public administration. In modern states, there are four main legal mechanisms for implementing the quota, including: constitutional provisions, electoral legislation, individual equality laws and statutes of political parties.

Another important mechanism is the implementation of the gender policy as adviser on gender issues, which often serves as a commissioner for gender equality - the «Ombudsman». The article examines the international instruments and experience quotas in European countries. It is noted that in some countries adopted legal documents that are developed on the basis of ensuring the principle of equality between women and men.

Keywords: gender politics, parity democracy, «affirmative action», quotas, the principle of equality, gender components, gender balance.

 

Гендерне питання є одним з ключових для розбудови демократичного суспільства, адже політичні інститути стають індикатором гендерної рівності й акцентують увагу на гендерному дисбалансі будь-якої  сфери суспільного життя держави. А політичний дискурс, який сьогодні розгорнувся навколо феномену гендеру, засвідчує актуальність його вивчення, привертаючи увагу дослідників до даної проблематики. Адже теорія гендеру пояснює наслідки, до яких призвели взаємини, що склалися між статями. Гендерні відносини є віддзеркаленням  соціальних[2, с. 651], а гендерна  рівність складається з рівності прав, положень, можливостей, рівної значимості й відповідальної системи відносин. Зазначимо, що важливим є те, що гендерна рівність стосується саме соціальних компонентів.

Гендерний підхід – важлива частина  соціально-економічного та політичного аналізу державної політики. Звідси випливає актуальність даного дослідження.

 Питаннями гендерної політики займаються такі дослідники як: Н. Гончарук, О. Кулачек, І. Микичак, А. Погорєлова, С. Хрісанова, П. Дудчак, М. Кашуба, М. Пірен, О. Ветлинська, В. Гаташ, Л. Трофименко, Н. Шведова, О. Ярош.

В сучасних умовах  структури державних органів більшості країн світу за своїм складом залишаються чоловічими, - жінки в них становлять незначну частину.

Більше як сто років жінки в усьому світі вели боротьбу за рівність своїхполітичних прав та можливість брати участь у процесі прийняття рішень на всіх рівнях влади. Зокрема, рівність жінок та чоловіків розкривається як фундаментальна цінність. ЇЇ основною метою є проголошення того, що жодна людина й жодна країна не має позбавлятися можливості користуватися благами розвитку.

Розглядаючи історично-правовий аспект захисту прав жінок, відзначимо, що реальні зміни почалися після Другої світової війни, а рушійною силою цього процесу була Організація Об’єднаних Націй.

У 40-х – 50-х роках в Європі  питаннями рівноправності жінок та чоловіків займалися одразу дві структури:  з одного боку це Рада Європи, яка опікувалася питаннями пов’язаними з дискримінацією за ознакою статті в рамках загальної проблематики прав людини, з іншого – Європейське Економічне Співтовариство, яке зосередилось на питаннях пов’язаних з економічною сферою. Рада Європи проголосила своїми принципами досягнення більшої єдності між її членами на принципах плюралізму, верховенства права та забезпечення прав людини. Сфера Європейського Економічного Співтовариства, після  активізації інтеграційних процесів й утворення Європейського Союзу, була значно розширена.

Серед документів Ради Європи важливе значення для реалізації прав жінок має Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Зазначимо, що Рада Європи не тільки проголосила основоположні права людини, але й створила умови для впровадження механізмів їх захисту, таким чином давши поштовх практичному впровадженню цих прав в життя.

В 70-ті – 80- ті роки ХХ ст. характеризуються тим, що було прийнято ряд рішень, які спрямовані на запобігання дискримінації за статевою ознакою у трудових відносинах.

Практичні зміни розпочалися з другої половини ХХ століття, коли  формування органів державної влади демонструвало  паритетну політики щодо такого чутливого питання – як участь жінок в прийнятті важливих державних і політичних рішеннях.  Пов'язаний цей процес з активною позицією представників нових членів Європейського Союзу – Австрією, Фінляндією та Швецією, які мали на той час значний позитивний досвід у цій сфері.

Тому не дивно, що саме у другій половині ХХ-го століття на різних континентах, з різною історією, релігією, традиціями, стереотипами, державним устроєм яскраво проявили себе як в політиці, так і в органах державної влади жінки – Індіра Ганді, ГолдаМейр, БінізірБхуто, Маргарет Тетчер. На початку   ХХІ ст. заговорити про себе змусили Ангела Меркель таХіларі Клінтон.

Отже, гендерна політика в європейських державах пройшла шлях розвитку, який вимірюється від політики поліпшення становища жінок до паритетної політики (паритетними є парламенти у складі яких понад 50% становлять чоловіки і близько 50% - жінки). 

У сучасних відносинах особливої уваги набуває  проблема забезпечення принципів гендерної рівності та їх інтегрування в усі сфери державного та суспільного життя країни. Розв’язання гендерних проблем у світовому масштабі вимагає від голів держав професійних знань й професійного аналізу проблеми.    В багатьох країнах приймаються нормативно-правові документи, які розробляються на засадах забезпечення принципу рівності жінок та чоловіків.

Вироблення такої гендерної політики базується на врахуванні кількох гендерних компонентів:

- культурного набору соціальних ролей чоловіків і жінок;

- певної системи цінностей, яка притаманна суспільству;

- моделей взаємовідносин обох статей у суспільстві. Які в свою чергу впливають на утвердження гендерного балансу [1, c.26].

Тому головним завдання такої політики стає усунення гендерної дискримінації за статевою ознакою.

Зазначимо, що незважаючи на рівність виборних прав жінок та чоловіків де-юре, статистичні дані про кількість жінок в органах державної влади свідчать про відсутність рівності де-факто. 

З метою подолання фактичної нерівності застосовуються різні методи, які зафіксовані  міжнародно-правовими актами. Так, в деяких демократичних країнах створені окремі державні інституції для контролю за дотриманням рівності прав жінок та чоловіків (наприклад, у Фінляндії було утворено Раду з питань рівних прав й запроваджено посаду Омбудсмена з питань рівності, у Португалії – працює в цьому напрямку – Міністерство з питань рівності).

Одним із дієвих засобів реалізації принципів гендерної демократії є – «позитивні дії». Позитивна дія у своєму крайньому вияві – це є позитивна дискримінація, коли збільшення представництва жінок (чи інших дискримінаційних категорій громадян) досягається наданням певних пільг чи запровадженням квот[1, с.26]. Ця тенденція у ЄС набула практичної цінності завдяки підписанню Маастрихтського договору, головною метою якого є утвердження принципу соціальної справедливості у внутрішній політиці держав-членів ЄС.

Зазначимо, що гендерні квоти – політико-правовий спосіб надання легітимного представництва та реалізації відповідних соціальних інтересів. Квоти є компенсаторним заходом, спрямованим на подолання жінками перешкод під час їх входження до владної системи, й уникнення так званої «скляної стіни».

Квотування не є обов’язковим для всіх держав, але воно дає можливість встановити гендерний баланс. Квотування дає можливість подолати нерівноправне представництво у сфері публічної влади, як зазначають практики, в достатньо короткі терміни [4, с.32]. Крім того,  квотування має свої недоліки, до яких слід віднести:

- можливий латентний конфлікт між чоловіками і жінками;

- виникають питання кваліфікації кадрів, коли жінки можуть почуватися нерівноправними на обійнятих посадах [4, с.38]. 

Необхідно зазначити, що квоти щодо жінок у представницьких органах різних рівнів застосовуються як виключний тимчасовий засіб у випадку, коли в силу тих чи інших причин (релігійних особливостей, культурного набору ролей чоловіків та жінок, стійких стереотипів у суспільстві) жінки не можуть реалізувати на рівні з чоловіками свої права, навіть за умови, якщо вони прописані в конституції країни й законодавчих актах.

Квоти є тим механізмом, який може привабити жінок у політику та державне управління в ситуації існуючих структурних перепон. Тобто в ситуації, яка характерна і для теперішнього українського політикуму.

Крім того, на основі міжнародного досвіду можна зробити висновок про те, що запровадження виборчих квот може бути здійснено двома способами. Перший – на законодавчому рівні (при цьому, законодавець може не тільки зобов’язати партії при формуванні списків включити в них певний відсоток жінок, але й вказати конкретний порядок розташування). Також законом може бути передбачене стимулювання партій до включення жінок у  списки. При цьому воно може бути як позитивне – у вигляді преференцій у разі дотримання квот (наприклад, додаткове державне фінансування), так і негативне – у вигляді санкцій в разі їх недотримання (наприклад, мова може йти про зменшення державного фінансування чи взагалі - відмова у реєстрації) [3,с.505].

Широке розповсюдження отримало так зване «м’яке квотування», що передбачає обов’язкову участь у конкурсі на одне місце – двох представників. Наприклад, у Швеції «м’яке квотування» є обов’язковим у конкурсах на керівні посади не тільки в політичній сфері, а й у бізнесових структурах. 

Сьогодні є прописаними чотири основні правові механізми впровадження квотування:

1.Конституційні положення, мова йде про застосування принципу рівних можливостей для визначення парламентського представництва (резервування місць у парламенті) може формулюватися у Конституції із зазначенням пропорцій.Слід зазначити, що інколи гендерне квотування використовують з метою резервування місць у політичних партіях, до яких залучаються жінки. В таких випадках, спостерігається намагання чоловіків відібрати й допустити до влади тих представниць жіночої статі,з якими їм зручно працювати, які обстоюють їх інтереси й потреби, котрими легко управляти й маніпулювати.  Тому, часто до складу політичних партій вводять не професіональних політиків-жінок, які не можуть на рівних конкурувати з чоловіками. Загальновідомо, що коли до складу політичних партій залучаються жінки-професіонали в політиці, з’являється протидія прийняттю рішень, у яких не відбито гендерних проблем, спостерігається загострення суперечностей між прибічниками й супротивниками гендерної рівності. У такому випадку систему гендерних квот застосовують як тимчасовий захід, поки не буде усунуто бар’єрів на шляху жінок в управління державою.

2. Виборче законодавство. В даному випадку відбувається регламентація застосування принципу рівних можливостей       суб’єктами виборчого  процесу, визначення гендерної норми і встановлення санкцій за порушення цього принципу у виборчих законах або законах про партії.

3.Окремий закон про рівноправність (рівний       статус і рівні можливості). Крім того, принцип рівних можливостей підкріплюється положеннями виборчого законодавства.

4.Статути політичних партій,   в яких може регламентуватися гендерна рівність.

У різних країнах може діяти один або відразу кілька різновидів квотування. Зазначимо, що в європейському законодавстві прямих директив щодо представництва жінок та чоловіків в органах влади не існує, але європейське законодавство заохочує держави-учасниці робити відповідні кроки (кожна країна вирішує це по-своєму, в тому числі і на законодавчому рівні).

Гендер як пріоритетна проблема був у центрі уваги глав держав та урядів на Всесвітньому саміті Тисячоліття. У Декларації Тисячоліття ООН світові лідери затвердили комплекс цілей, серед яких, важливе місце відведено – «сприянню рівності статей і розширення прав та можливостей жінок» [5, с.5]. 

Демократичний світ давно зрозумів і сприйняв необхідність активної участі жінок у політиці й управлінні державою, й визнав їх неоцінену користь і важливість такої участі.  Присутність жінок в державному управлінні, в політиці й у прийнятті важливих рішень змінює її характер і спрямовує на користь соціально-орієнтованих програм, які характеризуються гуманізмом й ненасильницькою політикою [3, с. 506]. Об’єктивно оцінюючи ситуацію, слід зазначити, що прихід жінок у політику робить життя суспільства більш демократичним та гармонійним. Жінки-управлінці, жінки-політики завжди підкреслюють пріоритетність таких проблем, як безпека, боротьба з корупцією,злочинністю, наркоманією, піднімають питання соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я, зайнятості й просування жінок по службі.  

Часто при Президентах країн впроваджується посада радника з гендерних питань. Радник з гендерних питань при президентові країни інколи виступає в ролі уповноваженого у справах гендерної рівності (рівних можливостей) – Омбудсмана. У різних країнах його називають по-різному, але завжди це державний посадовець якого обирає представницький орган влади для здійснення контролю над законодавством з рівних прав і можливостей. Яскравим прикладом такої політики є Швеція – де в кінці минулого століття було запроваджено посади п’яти омбудсменів із захисту прав у різних сферах соціального життя: з рівноправності статей, етнічної рівноправності, прав споживачів, прав дітей та прав інвалідів.

Процес створення посади, обсяг компетенції й безпосередня діяльність омбудсмена в різних країнах має свої особливості.

В країнах перехідного типу панує нехтування гендерним підходом, а система державного регулювання цієї сфери потребує спеціального цільового механізму управління гендерними процесами. Конституція України проголосила рівність прав жінок і чоловіків у всіх сферах життя. В законодавстві України немає норм, які б відверто надавали переваги в залежності від статті. Законодавством України передбачена концепція впровадження «позитивних дій», яка втілена у законодавстві  України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків». Цей документ передбачає можливість введення тимчасових спеціальних заходів як державному, так і на недержавному рівнях, хоча в ньому не конкретизуються позитивні дії а лише передбачається можливість їх впровадження.

Крім того, Україною ратифікована Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та факультативний протокол до неї, низку конвенцій Міжнародної організації праці, які стали частиною законодавства нашої держави.

Євроінтеграційний курс  нашої держави диктує необхідність більшої присутності жінок у всіх гілках влади. Негативним фактором, назвав президент П. Порошенко те, що сьогодні в уряді працює мізерна кількість жінок, а також те, що в парламенті – лише 10% - жінки.

В Україні відсутнє широке обговорення цього питання, але в більшості країн ведеться досить жваво. 

Незважаючи на співпрацю з міжнародними структурами, наша держава у сфері гендерної рівності не досягла відповідного рівня. Патріархальний тип політичної культури, який панує в Україні, перешкоджає доступові жінок до сфери політики та державного управління, вважаючи ці сфери суто чоловічими. Водночас в українському суспільстві сформувалася потреба змінити традиційні функціональна рольові розподіли між представниками чоловічої та жіночої статі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

 

  1. Вілкова О. Ю. Гендерне квотування – один із механізмів реалізації гендерно чутливої державної політики зайнятості/ О. Ю. Вілкова// Ринок праці та зайнятість населення. – 2014. - №2. – С.25-29
  2. Дегтеренко А. М. Гендерний аналіз як інструмент ефективної діяльності/ А. Дегтеренко// Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць/ Гол ред. В. М. Вашкевич. – К.: ВІР УАН, 2012. Випуск 67 (№12). – С.651-655
  3. Пиляєва Л. В. Участь жінок у політиці: міжнародний досвід та українські реалії/ Л. В. Пиляєва// Гілея: науковий збірник. Збірник наукових праць. – К.:ВІР УАН, 2010. – Випуск 41. – С.502-509
  4. Христова Г. О., Кочемировська О. О. Позитивні дії в механізмі забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: міжнародний досвід та українські перспективи/ Г. О. Христова, О.О.  Кочемировська. – Харків: Райдер, 2010. – 200 с.
  5. Цілі розвитку тисячоліття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.undp.оrg.ua/millennium-development-goals

 

REFERENSES:

1.         Vіlkova O. Ju. Genderne kvotuvannja – odin іz mehanіzmіv realіzacії genderno chutlivoї derzhavnoї polіtiki zajnjatostі/ O. Ju. Vіlkova // Rinok pracі ta zajnjatіst' naselennja. – 2014. - №2. – pp.25-29

2.         Degterenko A. M. Gendernij analіz jak іnstrument efektivnoї dіjal'nostі/ A. Degterenko// Gіleja: naukovij vіsnik. Zbіrnik naukovih prac'/ Gol red. V. M. Vashkevich. – K.: VІR UAN, 2012. Vipusk 67 (№12). – pp.651-655

3.         Piljaєva L. V. Uchast' zhіnok u polіticі: mіzhnarodnij dosvіd ta ukraїns'kі realії/ L. V. Piljaєva// Gіleja: naukovij zbіrnik. Zbіrnik naukovih prac'. – K.:VІR UAN, 2010. – Vipusk 41. –pp.502-509

4.         Hristova G. O., Kochemirovs'ka O. O. Pozitivnі dії v mehanіzmі zabezpechennja rіvnih prav ta mozhlivostej zhіnok і cholovіkіv: mіzhnarodnij dosvіd ta ukraїns'kі perspektivi/ G. O. Hristova, O.O.  Kochemirovs'ka. – Harkіv: Rajder, 2010. – 200 p.

5.         Cіlі rozvitku tisjacholіttja. Available at: http://www.undp.оrg.ua/millennium-development-goals



Создан 28 мар 2015